Нинішнє Свято Незалежності якось особливо добре ілюструє ситуацію, коли обстоювати нашу державну незалежність доводиться тим, які не знають, що з нею робити.
Тут я маю на увазі не лише урядову команду, яка економить на українській мові й на проведенні врочистого параду. Не менш значущою є й байдужість більшої частини суспільства, яка живе за принципом: «Беріть собі дівчину – віддайте пироги!». Або навпаки – гіперактивність іншої його частини, яка через власну глупоту готова занапастити незалежність, аби лиш потім мати мучеників і ворогів.
Ми ніяк не втямимо, що поміж виходом із Єгипту та входженням у землю обіцяну була гора Синай – місце, у якому народові було дано новий моральний закон його життя. Втім, якщо судити за Біблією, то ми вже близько до цього визначального моменту. Бо, іронічно кажучи, наші танці довкола золотого тільця в самому розпалі. Туди стягнулася вся наша «еліта», увесь політичний і керівний бомонд, – такі впізнавані постаті з майже відверто виставленою наготою. Їхні танці дикі й навіжені – куди там нашій цнотливо-артистичній Руслані!
І від цього видовища було би зовсім кепсько на душі, якби не знаття, що вони лише ілюструють собою особливості Господнього плану, а не визначають його. Бо в той час, коли вони так завзято витанцьовують, хтось, вибраний Богом, на самоті продирається крізь хащі на гору, щоб дочекатись від Нього скрижалів нового закону.
Сумно? Безнадійно? Але ж сказав-бо апостол Павло свої парадоксальні слова, що не одному додали оптимізму: «А де збільшився гріх, там зарясніла благодать» (Рим. 5:20).
Це правда, що благодатні люди поки що туляться неприкаянно по задвірках нашого суспільства. Це правда, що холодно жити в цьому жорстокому й байдужому світі. Тож навіть Мойсеєві свого часу довелося у відчаї розтрощити кам’яні скрижалі, що їх він тільки-но отримав від Бога, щоб від цього опритомнів увесь народ. Що розтрощимо ми й від чого опам’ятаємося – не знаю. Але знаю, що обов’язково настане мить, коли ми як народ наситимося гріхом і неправедно набутим багатством, коли знову запрагнемо чогось чистого й світлого. Не було в історії цивілізації настільки великого гріховного занепаду, щоб люди не запрагли вирватись із нього до Світла, яке, будучи спершу висміяним і збезчещеним, згодом стає щораз привабливішим. І тоді заблукані народи приймають у свої душі новий закон свого буття.
Але що означатиме новий моральний закон нашого життя для нас, українців ХХІ століття, що борсаються сьогодні в оцій напівздобутій та вже напівутраченій незалежності?
Будьмо відповідальними за своє життя і за життя свого народу. Намагаючись уникнути громадянської відповідальності, ми лише примножуємо наші нещастя.
Не намагаймося перекласти свій хрест на плечі свого ближнього. Його тягар лише обтяжить хрести наших дітей, а ми самі без хреста й так не залишимось.
Не пожадаймо долі іншої, обираючи іншу країну, а з нею й народ, бо ключ до нашої долі – у нас самих.
Не зрікаймося свободи, бо згодом навіть дітям нашим доведеться платити за неї удвічі більше.
Не мирімося з неправдою довкола себе, бо настане мить, коли нікому буде сказати слово правди, коли облуда вразить нас самих. Але пам’ятаймо, що правда – це любов, і не можна подолати неправду, сповнюючись ненависті.
Втішаймося розмаїттям ідей, яке є відображенням розмаїття Всесвіту. Єдиноправильні ідеології, що нівелюють це багатство, рівнозначні імперіям, що деформують етнічне розмаїття світу.
Не будьмо сліпими кошенятами, що не бачать довкола себе ні загрози, ні джерела спасіння. Радіація є загрозою для нашого організму, хоч ми її й не бачимо. Божа рука є нашою опорою, хоч ми її також не помічаємо.
Перетворити земне життя на рай нам не під силу, але зробити його менш диявольським і більш людяним ми можемо і повинні. І тоді виявиться, що найбільшою гарантією нашої державної незалежності є наша особиста незалежність від беззаконня і зла.
Навіть самі учасники опозиційного мітингу і маршу у Донецьку (а серед учасників – осередки політичних партій, що об'єднались у донецький і горлівський Комітети опору диктатурі) не очікували настільки масштабної спільної акції патріотичних сил Донеччини за всі 20 років Незалежности. Відзначити свято державности на заклик опозиційних сил прибули до 500 мешканців Донецька й інших міст области.
Але головне – не кількість. Головне – це націоналістичний дух учасників свята. Чимало людей були в національних костюмах, з державними прапорами. Усі ці люди відчували себе громадянами, українцями. І донецька влада не змогла цьому завадити.
Так, було рішення адміністративного суду про заборону нашого мітингу і маршу. Так, судовий виконавець під охороною міліції намагався під скандування "Ганьба!" зачитати постанову суду. Але на це ніхто не зважав.
Під пам'ятник Лєніну, де на початку зібралися учасники, поклали "вінок" із дроту з написом "Кату українського народу". Само собою визріло рішення виконувати затверджену раніше Комітетом програму і йти маршем до пам'ятника Тарасові Шевченку, не звертаючи уваги на судову ухвалу і самих судових виконавців.
Колона рушила центральною вулицею Донецька. Серед інших прапорів майоріли і свободівські стяги. Темп і ритм ходи задавали націоналісти. Весь час лунало "Слава Україні!" – "Героям Слава!", "Слава Нації!" – "Смерть ворогам!", "Україна понад усе!". Попереду колони йшли донецькі "соколята" з великим Прапором України.
До пам'ятника Шевченку поклали квіти і заспівали Гімн. Потім представники Української православної церкви Київського Патріархату, Української Греко-Католицької Церкви та Української Автокефальної православної церкви провели молебень за Україну. Виступили лідери донецьких партійних осередків. Голова Донецької міської "Свободи" Артур Шевцов, зокрема, зазначив: "Якщо влада й надалі заборонятиме українцям відзначати державні і національні свята, як це сталось сьогодні в Донецьку, в Києві, в Херсоні, в Одесі, у Харкові та інших містах, – народ змете цю владу. Її на вилах винесуть звідси!".
По закінченні мітингу відбувся концерт української патріотичної пісні.
Юрій Ботнар: Перспективи майбутнього силового протистояння між народом та владою
Нинішня антинародна влада, з усією притаманною їй впертістю та безглуздістю сама підштовхує українців до змін. Змін революційних. Ми всі хочемо, щоб це була революція демократична та не силова, оксамитова. Ми хочемо, щоб ніхто не постраждав. Зрозуміло, що у такому разі ми говоримо про Революцію, як про процес перетворення такого устрою – від самого початку – усунення нинішньої системи, вимітання усіх найбільш активних реакційних елементів у владі та економіці, до поступового завершення – люстрування ворожих до України та Ідеї Нації членів суспільства з усіх галузей громадського та фінансового життя країни.
Звісно, що нинішня (як і попередня), загалом – олірархічно-кримінальна та відверто антинародна влада – не захоче здавати свої позиції, не захоче розплати за свою, ворожу українцям, діяльність. Власне і зараз ця влада робить усе, щоб не дати можливості народним силам встановити справедливий лад у державі та взагалі повернути країну собі – політично, економічно, культурно, етнічно… Влада нівелює усі засади демократії, забороняючи мирні протести, мітинги, марші, пікети – одним словом робить усе, щоб не дати можливість українцям захистити свої права легально та демократично, ненасильницьким шляхом.
Влада може вдатися до крайніх заходів. Власне, вже вдається. А відтак постає питання – хто захищатиме антинародну систему та хто їм протистоятиме. Хто захищатиме визискування та неправду – а хто розвиток та Правду. Хто прикриватиме собою зло – а хто стоятиме на боці Добра. Вже сьогодні у суспільстві існує запит на авангард визвольного руху – людей Духу та Чину, які ставатимуть неприступною стіною на шляху сил зла. Люди, що не злякаються битви, що стане наступним та вирішальним етапом соціал-національної революції. Бій за право бути Людиною. Бій за право бути Українцем. Бій за свою країну, якою ми всі хочемо її бачити. Бій, що має стати гідним пам'яті героїчних предків, які гинули під Базаром, Уманню, у Холодному Яру, в застінках ЧК, в лісах Волині, в Карпатських горах. Бій, що має стати продовженням та тріумфом Їхньої боротьби. у нас немає часу чекати народження чергового покоління борців за Україну, за соціальне та національне визволення, за встановлення історичної справедливості. З такою антиукраїнською соціальною, економічною, культурною, етнічною політикою – наступного покоління українців вже може не бути. Не бути ментально. Не бути етнічно. Не бути духовно. Не стати фізично.
Розуміючи, що ніхто, нічого, ніколи за нас не зробить – ми мусимо захистити свої права, забезпечити саме існування нашого народу шляхом швидкого та кардинального перетворення суспільного ладу на справедливий. Шляхом єднання на засадах ідей національної солідарності та соціальної справедливості і виступити єдиним фронтом. І коли цей фронт набуде реальних обрисів, реальних форм, зіштовхнувшись із перешкодами, які з'являться на шляху до омріяної волі та ідеалу – суспільство змушене буде висунути вперед свій бойовий авангард. Бо ті перешкоди припинять бути абстрактними чинниками та елементами антинародної системи "десь там". Ті перешкоди набудуть вигляду сріблястощитих кордонів "Беркуту" та міліції, які довго, аж до того, як надламається людиноненависницька система, яка їх утримує – захищатимуть її. Захищатимуть гумовими кийками, газом та гумовими (в кращому випадку) кулями і водяними гарматами. Ті перешкоди набудуть вигляду адідасоносних "рексів" - спортивного виду молодчиків, набраних зі спортивних же клубів, які уже сьогодні слугують у ролі таких собі найманців, що "рєшают" фізичні питання, швидко розправляючись із локальними спалахами народного волевиявлення та громадянами, що вийшли на захист своїх прав. Як вирішують, напевно вже бачили і чули всі. Хтось навіть відчув.
Для того, щоб суспільство, прийнявши давно кинутий йому антинародною владою виклик, в черговий раз не змарнувало свого шансу на визволення, наштовхнувшись на "рексів" та "Беркут", для кількості підсилений різними "гріфонами" та просто міліціянтами з армійцями – не відкотилося назад, втративши сили та розгубивши запал спротиву, якого надовго може і не вистачити – воно має бути веденим активними, згуртованими, добре вишколеними й організованими силами. На сьогодні, окрім певної кількості окремих автономних груп революційних націоналістів, таку боротьбу може організовувати лише "Свобода" - як основна революційна сила. Проти останнього твердження наводять безліч аргументів та псевдодомислів – і жодного факту. Саме тому вже сьогодні українці, які мають у серці не лише полум'яну ненависть до ворога, а й чітке розуміння необхідності довести соціальну та національну революцію до завершення мають усвідомити, що для цього доведеться боротися – усіма можливими методами і засобами, аж до крайніх. За своє визволення, за омріяну волю, за пам'ять про своїх предків, за щасливе й безпечне майбутнє для своїх дітей.
А відтак українці мають займатися самовдосконаленням. Самовдосконалюватися, щоб зробити світ досконалішим, кращим. Мають займатися спортом, мають позбавитися шкідливих звичок, мають об'єднуватися навколо справді революційної сили, щоб завершити суспільні зміни, а не вкотре просто спробувати їх здійснити. Мають об'єднуватися у групи, що стануть кістяком громадянської самооборони, коли прийде година остаточного випробовування революційних сил, революційного піднесення народу – випробування силою. Силою, яку кине на поки ще вільних громадян антинародна влада, що буде до останнього боротися за можливість визискувати, грабувати, гвалтувати, нищити українців, привласнюючи собі народні багатства, дерібанячи місцеві бюджети та збагачуючись на стражданнях нашої нації.
Вже сьогодні кожний мусить пам'ятати, що коли прийде така година, і коли власне сумління спитає кожного: "з ким ти – з визискувачами та гнобителями, чи із своїми побратимами, гнобленими так, як і ти, але спраглими до волі?" - кожен, хто стане на бік Правди мусить бути добре вишколеним та загартованим, організованим та відповідальним, свідомим свого шляху та твердим у прагненні до своєї мети. Зробити сьогодні це можливо згуртовуючись в автономні, але організовані, товариства та спортивно-патріотичні молодіжні організації, що являють собою яскравий приклад наслідування кращих бойових традицій попередніх поколінь українців, водночас наповнуючи соціал-націоналізм, як рух та ідеологію новими методами, засобами та ідеями, новим духом.
Слава Нації!
Юрій Ботнар
заступник голови Черкаської обласної організації ВО "Свобода" з питань молодіжної політики,
голова Уманської міської організації ВО "Свобода",
голова Черкаського обласного осередку ВМГО "Сокіл"
Оце відчувається рішучість і сила українського духу, перед якою ніхто не встоїть.
Спава Україні!
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
Анті-гоблін Я трохи підкину на вентилятор: - «Я буду сидіти на яхті та їсти омарів, а що буде з вами?
Реформи – це реформа ВЛАДИ, а не громадян. І аж ніяк не навпаки.
Анекдот. Зах.. [весь] Влада людей з особливими потребами [1]
WayBe tzs, це ж треба. 13 років тому :)
Вітаю! вірші. [8]
tzs В мене ще його є багато, на ФБ, запрошую у друзі, кому подобається
Мужик впіймав чарівну рибку…
«Пусти мене й бажання швидко
Тобі я виконаю в дар».
«Багатим хочу буть, я.. [весь] вірші. [8]
tzs Знайшов свою творчість на сторінках Вашого сайту, дякую за підтримку вірші. [8]