Закон має захищати тих, хто не може захистити себе сам

Закон має захищати тих, хто не може захистити себе сам

20 листопада – День захисту дітей.
Це дата, яка змушує не просто говорити про безпеку.
Вона змушує дивитися правді в очі.

А правда сьогодні жорстока: нинішнє законодавство не дає дітям належного захисту.
І це не теоретична проблема — це причина реальних трагедій, яких можна було уникнути.

В умовах повномасштабної війни діти стали ще більш вразливими. Вони гинуть від ракет і дронів, проходять через окупацію, депортації, виживають під обстрілами.
Але навіть у тилу вони залишаються беззахисними перед тими, хто здатен завдати їм шкоди.

Коли країна щодня бореться за життя, закон має бути безкомпромісним у захисті найменших.

Статистика цього року — це попередження, яке ми не маємо права ігнорувати:
— 2377 дітей стали потерпілими у кримінальних провадженнях;
— 652 постраждали від злочинів проти життя та здоров’я, частина з них — умисно вбиті;
— 120 дітей зґвалтовані.

І попри це, суди ухвалили лише 12 довічних вироків.
У решті справ — 7–15 років позбавлення волі.
А деякі злочинці можуть вийти значно раніше — через умовно-дострокове звільнення за ст. 81 КК України.

Наведу один із випадків.
Восьмимісячний хлопчик. Немовля, яке не зробило навіть перших кроків.
П’яний співмешканець матері забив дитину до смерті.
Суд дав йому 15 років.
Ми звичайно будемо оскаржувати цей вирок.
Прокурор області особисто відстоюватиме справедливість у суді в пам’ять про цю дитину.

Та це не поодинокий епізод.
Це наслідок системи, яка не розрізняє ступінь беззахисності жертви і не забезпечує адекватної відповідальності.

Так не може бути.
Так не повинно бути.

Моя позиція чітка і однозначна: закон має бути змінений.

У жовтні я звернувся до Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності з конкретними пропозиціями — встановити безальтернативне довічне позбавлення волі у випадках:
— умисного вбивства неповнолітньої особи;
— зґвалтування особи до 14 років незалежно від «згоди»;
— зґвалтування неповнолітньої особи.

Ці зміни не про жорстокість.
Це про справедливість, про невідворотність покарання, про чіткий сигнал злочинцю:
за посягання на життя чи гідність дитини ти ніколи не повернешся на волю.

Я закликаю народних депутатів підтримати нашу ініціативу.
Не тоді, коли «з’явиться час».
А зараз.
Бо діти не можуть чекати, поки закон дозріє.

Щоб захищати найвразливіших, законодавство має стати сильнішим.
Це наша відповідальність перед дітьми, перед суспільством і перед майбутнім України.