Канівський природний заповідник: 88-літній шлях природозаповідання

Канівський природний заповідник – це той світлий острівець серед забрудненого й виснаженого довкілля, який служить збереженню природних комплексів, екосистем, цінних видів флори й фауни, а головне – земель вже 88 років. Адже саме земля є першоосновою, яка дає життя. Земля є основним національним багатством. Так задекларовано в Конституції України. А унікальні землі, що належать до Канівського природного заповідника,  взагалі слід вважати золотим фондом держави, який вона зобов’язана зберегти нерозтраченим, оскільки руйнування їх значною мірою позначиться на генофонді природи України. До того ж, ця проблема жодним чином не може обмежитися певними регіональними масштабами, оскільки землі природно-заповідного фонду України розглядаються як складова частина світової системи природних територій, що перебувають під особливою охороною.

Канівський природний заповідник – один з найстаріших в Україні, який пройшов важкий шлях до заповідання. Історія створення й становлення заповідника тісно пов'язана з історією України та природоохоронної діяльності.

Як відомо, 22 травня 1861 року Тарас Шевченко був похований на Чернечій горі поблизу Канева, що привернуло увагу передових людей того часу не тільки до постаті Шевченка, а й до геологічної унікальності та особливості морфології грунту, які ще в 1832 році виявив та повідомив світу Ф. Дюбуа де Монпере.

Розробка західноєвропейськими, російськими та українськими вченими теоретичних основ заповідання природи вплинули на прискорення щодо створення Канівського природного заповідника.

Так одним із перших до цієї справи долучився видатний діяч культури, академік  М.Ф. Біляшівський, котрий в кінці ХIX ст. купив у поміщика Я.В. Тарновського 14 десятин землі, яку мав намір дослідити та зберегти. 1904 році М.Ф. Біляшівський заснував на схилах Мар’їного та Княжого ярів “захисну лісову дачу”. Зараз на території колишньої дачі розміщена садиба Канівського природного заповідника.

            1918 р. - голова Київської губернської управи Симон Петлюра запропонував ідею заповідання „землі і води” в окружності 5 верстов від могили Т.Г. Шевченка.

На початку цього ж року за пропозицією археолога М.Ф. Біляшівського при Секретарстві земельних справ УНР створено Відділ охорони пам’яток природи. Розроблялися проекти  створення цілинних заповідників, готувалася інвентаризація цікавих ландшафтів та законопроект по їх охороні.

27 липня 1923 р. в „Доповідній записці” до секції охорони природи СГНКУ НКЗС геолог В.В. Різниченко обгрунтував необхідність заповідання природи в районі Канівських геологічних дислокацій та околиць Шевченкової могили. Однією з важливих передумов створення заповідника була також і потреба захисту Тарасової гори від ерозійної руйнації шляхом вилучення із господарської діяльності навколишніх земель.

30 липня 1923 р. було видано Постанову  №156 Колегії Наркомзему «Про організацію природного заповідника».

20 грудня 1933 року Президія Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук Наркомзему видала Постанову „Про злиття заповідиків „Конча-Заспа”і Лісоспепового”. Об'єднаний заповідник отримав назву „Державний середньодніпровський заповідник”. На жаль, вже наступного року „Конча-Заспа” була вилучена із складу Середьодніпровського заповідника і передана під державні дачі. Замість неї до заповідника передали острів Заріччя.

 29 червня 1939 р. відповідно до постанови РНК УРСР за № 668 Середньодніпровський заповідник, переданий Київському державному університету імені Т. Г. Шевченка, отримав назву „Канівський біогеографічний заповідник”. Першим його директором після підпорядкування університету став Олександр Пилипович Кришталь, який зробив вагомий внесок у становлення наукової діяльності заповідника.

Починаючи з 15 вересня 1951 року для Канівського природного  заповідника на 16 років  настануть тяжкі часи: відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР та наказу міністра Вищої освіти СРСР Канівський біогеографічний заповідник з 1 січня 1952 року вважався ліквідованим, на його території створено Учбово-лісове господарство КДУ імені Т.Г.Шевченка.

Відновлено 12 листопада 1968 року, однак територія заповідника зменшилась (острів Заріччя ввійшов у зону затоплення Канівським водосховищем).

У 1987 році затверджено Державний акт на право користування землею, що засвідчував приєднання нових територій. Нині до  заповідника входить „нагірна частина”- покриті лісом яри та пагорби на правому березі Дніпра, два заплавні острови Дніпра – Круглик, Шелестів та Зміїні острови на Канівському водосховищі. Всього 2026,98 га.

24 грудня 2002 року Науково-технічною радою Державної Служби заповідної справи Міністерства екології та охорони природних ресурсів України затверджено „Проект організації території та охорони природних комплексів Канівського природного заповідника Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка Адміністрації президента України ”.

1 січня 2010 року вийшов Указ Президента України № 2/2010 „Про розширення території Канівського природного заповідника”, відповідно до якого його територія збільшиться на 6615, 6 га земель  державної власності (Золотоніський та Канівський райони Черкаської області) з одночасним вилученням 7,7 га земель для подальшого надання їх Шевченківському національному заповіднику.

            На сьогодні  Канівський природний заповідник – важливий форпост вивчення та захисту природи, еколого-освітньої діяльності. Наукові співробітники за час існування заповідника вивчили його екосистему та опублікували біля 4000 наукових праць, що дало змогу захистити докторські дисертації науковцям заповідника, видати монографії, написати 41 том „Літопису природи”, проводити міжнародні конференції, видавати науковий журнал „Заповідна справа в Україні” (гол. ред.М.Г. Чорний, заст. гол. ред. В.М.Грищенко, відп. секретар Є.Д.Яблоновська-Грищенко), в якому друкуються статті із загальних питань заповідної справи, біології, географії, археології, краєзнавства.

            Щорічно на території Канівського природного заповідника проходять літню практику біля 1000 студентів КДУ ім. Т.Г. Шевченка біологічного, геологічного, філологічного, історичного факультетів. Крім того, на території заповідника діє „Музей природи”, який щорічно відівдує більше 4 тисяч відвідувачів.

            У штаті Канівського природного заповідника нині працює до 80 співробітників. Очолює Канівський природний заповідник кандидат біологічних наук Чорний М.Г., який всім серцем вболіває за природоохоронну справу. Під його вмілим керівництвом працюють:  адміністрація, відділ служби державної (лісової) охорони, науково-дослідний та господарський відділи, обслуговуючий персонал. Всі вони виконують таку потрібну та благородну справу – захист та збереження природи Канівщини.

  Статтю підготувала Халупко Н.О.
на основі  досліджень кандидата історичних наук Чорної Л.О.

Канівський природний заповідник повідомляє, що конкурс на кращу пісню про природу рідної Канівщини, присвячений 88-й річниці з Дня народження Канівського природного заповідника, до участі в якому було запрошено всіх охочих, був проведений 26.07.2011 р.  На розгляд журі конкурсу було представлено шість текстів. Переможцем одноголосно був визнаний Шевчик В.Л. за написання тексту пісні „Посвята Канівщині”. Учасники конкурсу: Гурбич Л. („Люби свій край”), Северіна С.(„Айстра степова”, „Заповідна територія”), Третьяков В.(„Наша Україна”), Лещенко Л.(„У Каневі акація цвіте”) матимуть унікальну можливість відвідати Зміїні острови та насолодитися мальовничою недоторканною природою рідного краю.

Щиро вдячні всім учасникам конкурсу!

 Пісня переможця:

 Посвята Канівщині

Слова Шевчика В.Л.

Тут Рось з Дніпром злилися воєдино,

Тут в кроні дуба в'є гніздо орел,

Тут б'ється серце України

І древньої Русі ще дух не вмер.

Приспів:

Україна, моя Батькіщина!

Від Карпат до донецьких степів.

Та до тебе навік, Канівщино,

Я душею й серцем прикипів (2 р.)

На горах, долах та по схилах

Земля історії народу скарб ховає,

А на Чернечій височить могила,

Де наш поет-пророк відпочиває.

Приспів

Тут ліс Європи й степ азійський

Здавна ведуть то торг, то герць.

І лиш рубіж бористенійський

Потуги їхні зводить нанівець.

Приспів

І сторожем од лиха злого

Стоїть тут заповідний ліс,

Що паростком живим із пралісу булого

Через терни минувшини проріс.