ПЛОЩА БЕЗ НАЗВИ: підберемо ім’я всією громадою

Будівництво терміналу "Авто-ріка" та реконструкція привокзальної площі поступово наближаються до свого завершення. Свідками змін були всі мешканці та гості Канева. Надходить час підібрати назву площі, адже це не менш важлива справа, аніж сама реконструкція. У газеті "Дніпрова Зірка" №44-45 від 10 червня 2011 р. вже друкувалася стаття, в якій мешканець міста Володимир Кузнєцов пропонував назвати привокзальну площу майданом Єднання. Ця думка викликала неоднозначні думки канівців. Як виявилося, жителі нашого міста небайдужі до долі як новоствореної площі, так і канівських вулиць загалом: кожен має своє бачення назви та обгрунтовує свою думку.

____________________ 

Усе просто: площа вже має свою назву «Привокзальна»

Я поважаю пропозицію Володимира Кузнєцова, проте площа, що благоустроюється, вже давно має свою назву "Привокзальна", в народі ж - просто "Вокзал". Під час Великої Вітчизняної війни я звільняв міста Європи і штурмував Берлін, але ще не зустрічав, щоб у містах України привокзальні та припортові площі мали іншу назву. Та й навіщо? У сучасному світі, навпаки, усе спрощується. Наприклад, американського президента Дуайта Ейзенхауера звали просто "Айт".

На мою думку, цілком доречною була зміна назви площі Комсомолу на площу ім. Т.Г. Шевченка. За переказами, саме тут молодий поет малював стародавню дерев'яну церкву та милувався канівськими кручами, що вилилось у поему "Гори мої високії". З нагоди 150-річчя від дня смерті Тараса Шевченка було б доцільно на площі встановити й пам'ятник молодого поета, який би заохочував гостей відвідати не тільки Шевченківський національний заповідник, але й сам Канів, адже місто часто залишається осторонь туристичних шляхів.

У Житомирі є три пам'ятники Сергію Корольову і тисячі експонатів, а в Каневі є два пам'ятники Леніну, і це нікого не дивує. Чому в нашому місті немає пам'ятника Шевченку, окрім як на Тарасовій горі? Чому є Корсунь-Шевченківський, Переяслав-Хмельницький, але немає Канева-Шевченківського?

Іван Галушка, ветеран Великої Вітчизняної війни, кавалер ордена Слави, мешканець Канева

____________________ 

Чому б не назвати привокзальну площу в Каневі Майданом Комсомолу?

Думаю, що немає потреби називати привокзальну площу майданом Єднання, адже в нашому місті вже є площа Соборна, яка має той же зміст єднання Сходу та Заходу України.

22 червня ц.р., в день 70-х роковин початку Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, Канів вшановував пам’ять воїнів, полеглих у боях за Батьківщину. Під час зібрання в будинку-музеї ветеранів була висловлена пропозиція назвати привокзальну площу в Каневі майданом Комсомолу. Ця думка була схвалена канівцями, особливо представниками покоління "діти війни", адже зі 100 полеглих солдатів за час війни, 97 були комсомольцями.

Характерно, що до привокзальної площі примикає вулиця славного комсомольця, колишнього канівчанина, героя Радянського Союзу Олега Кошового. В 1941 році він організував підпільну комсомольську організацію, яка діяла проти німецьких окупантів за визволення України та всієї Європи від фашизму. Олег Кошовий свідомо віддав життя за вільну Україну. Було б справедливо встановити чи перенести його пам’ятник на площу біля будинку побуту.

З нагоди святкування дня Перемоги цього року відбулася зустріч канівського міського голови Віктора Ніколенка з учасниками бойових дій, інвалідами війни та канівцями, які одноголосно дійшли згоди - площі Комсомолу в Каневі бути.

Микола Головченко, інвалід Великої Вітчизняної війни І групи, мешканець Канева

____________________

Обличчя Канева - це його вулиці

Ось вже майже 20 років ми живемо начебто в незалежній Україні. Але подивімося на наше життя, на наше оточення. Складається враження, що ми продовжуємо жити в осколку Радянського Союзу. В гіршому його варіанті. Ми досі не можемо вилізти з комуністичної ями, в яку колись впали. Русифікація України продовжується, українська національна ідея не працює, або, як казав Леонід Кучма, "не спрацювала", наші вулиці досі названі в честь героїв комуністичної, більшовицької ідеї, героїв окупаційної влади. Зі 151 вулиці, що нараховуються в Каневі, тільки 45, за назвами, можна вважати українськими.

Влада міста не поспішає перейменовувати вулиці, посилаючись на відсутність коштів, а я переконаний, що бракує не коштів, а волі. Якби в рік перейменовували хоча б одну вулицю, то їх було б уже 20.

Що дасть пересічному канівцю зміна назви вулиці? Вони, передовсім, мають виховне значення і повинні працювати на національну ідею, велич України та Канева.

Першочергово я пропоную затвердити перелік вулиць, які підлягають перейменуванню, названі в честь ворогів України, - діячів Комуністичної партії і радянської держави: Леніна В.І., Калініна М.І., Воровського В.В., Свердлова Я.М., Ворошилова К.Є., Кірова С.М., Урицького М.С., а також перелік назв вулиць, причетних до комуністичної діяльності: Піонерська - названа в честь дитячої кому-ністичної організації; Пролетарська - пов'язана з пролетаріатом, - теоретичною опорою комуністичної партії; Жовтнева і 70-річчя (чи Великого Жовтня) - пов'язані з Жовтневим переворотом, здійсненим більшовиками в жовтні 1917 року. Ще до цього списку треба долучити вулицю Правди - названу з нагоди 50-річчя щоденної газети "Правда" - органу Центрального комітету Компартії Радянського Союзу.

Після цього громадськість Канева та жителі названих вулиць мають подумати, як же назвати кожну з вулиць і, по можливості, висловити свої думки в пресі, адже народна мудрість каже: "Як ми думаємо - так ми і живемо".

Анатолій Дзівалтовський, мешканець Канева

____________________

Площа Свободи, що об'єднає собори душ

Досить короткий термін господарювання міського голови В.В. Ніколенка вже увінчався помітним успіхом - народженням нової красуні-площі поблизу Дніпра.

Три сучасні високі споруди - магазин "Спар", автостанція-пристань, будинок побуту - дають підстави стверджувати, що наше місто - сучасне, яке перебуває на стадії будівництва і спрямовує свій погляд у майбутнє…

Як відомо, дорога кожної людини у майбутнє починається з батьківської хати, з рідної землі, в даному випадку - з рідного міста. Отже, місто і є та рідна домівка, де кожного з нас чекають, де є свобода реалізувати свої ділові якості, де є турбота про налагодження побуту, про що свідчать як державні, так і приватні об'єкти го-сподарювання, розміщені тут. Місто дорожить своїми людьми і піклується про кожного, забезпечуючи свободу вибору: залишатися тут, у рідномі місті, на батьківщині, чи йти у світи…

Розгалуження доріг - ще одне свідчення свободи вибору. Кожен сам може вибирати, якою дорогою йти у майбутнє. Але центральна - наймальовничіша, веде до площі Тараса Шевченка… А значить - до серця України, яке б'ється у Каневі. А далі до Соборної площі - тобто собору душі.

Спадає на думку: чому б безіменну привокзальну площу не назвати площею Свободи?

Свобода є пріоритетом Основоного Закону нашої держави - Конституції. В якій гарантується свобода вибору, свобода слова, свобода віросповідання… Свобода об'єднує прагнення не тільки людей міста, не тільки України, а й прагнення людей усього світу. Названа іменем Свободи, площа логічно впишеться в назви інших площ міста та сприятиме іміджу Канева як туристичного міста…

Надія Левківська, вчитель української мови та літератури, мешканка Канева

____________________

Гетьманська чи могольська?

У пошуках назв для міських площ спостерігається щось на кшталт гойдалки - від світського до релігійного. Щодо привокзальної оновленої території, то символіка, зміст мають творити світлу, потужну ауру національного штибу. Сьогодні спільного бачення немає, тож знайдімо разом.

Місцеве підгрунтя є таке, як ніде більш в Україні. Очільники звитяги нашої, поіменовані у фольклорі та й у деяких письмових джерелах, як гетьмани, поховані у Каневі. Є згадки поки що про трьох, хоч не всі офіційно мали цей титул. Чомусь хоронили їх на Чернечій, доправляючи з далеких країв. Певно, була підстава, а напрошується висновок, що було біля кого. Розпізнаний, поки-що нетрадиційно, староста Канівський і Черкаський Дмитро Вишневецький лежить першим у цьому ряду з визначних поховань. Ймовірно, місцева громада та перші колоністи з острова Мала Хортиця вшанували тіло свого очільника після страти його турецьким султаном.

Козацької доби зачинався і гетьманський пантеон. Тому й віку свого доживали поруч уцілілі січовики і побратимів своїх хоронили на монастирківському кладовищі, на сусідній горі. Тарас Шевченко мав намір оселитися у цім краї, бо, видать, знав, де упокоєна слава роду козацького. Тому й поета тут поклали. Ще пам'ять була жива, а нині вона роздерта на шматки. Провалів, брехні, недомовок у ній більше, ніж правди. Валити вину на Варшаву, Московію, Хозарщину та решту довкілля негоже. Та попри все збираймо докупи крупини пам'яті історичної, без неї народу нема. Боротися за своє місце під сонцем - намарна справа без потужного фундаменту.

Тож, якщо п'ятеро тих, хто не дав нам згинути як народові, упокоєні тут, і їхній дух витає над нами, то якого ще найменування шукати нам, панове правнуки "славних прадідів великих…"?

Щось гідніше за вдячну пам'ять про наших славетних пращурів запропонувати мені не йметься.

Валентин Шквиря, журналіст, Канів

Дніпрова Зірка