Сучасна війна - війна технологій та ресурсів. Сучасного ВПК Україна не має. За два роки війни те, що залишилося і працювало після розвалу СРСР, фактично припинило своє існування. Про масове виробництво тих чи інших озброєнь, техніки, боєприпасів, взагалі говорити не можна. Єдиний патронний завод був у Луганську. З 2014 року Україна витрачає запаси СРСР і те, що залишилося на складах у країнах колишнього Варшавського договору. На сьогодні, у зв'язку з тим, що країни НАТО не готові до затяжної війни з Росією, виникла гостра необхідність у створенні перспективних виробництв, які дозволять компенсувати втрати в дефіцитних боєприпасах і озброєннях та здійснити ремонт пошкодженої західної техніки. Такими є насамперед західні моделі танків та бронетранспортерів, засоби ППО.
Будівництво нових заводів Україною ускладнене відсутністю на це коштів, висококваліфікованих спеціалістів, загрозою нових ударів, здатних знищити заощаджене, відбудоване, реанімоване. Проте керівництво України, розуміючи, що допомоги від США та Заходу у вигляді деяких видів озброєнь з об'єктивних і суб'єктивних причин не вдасться отримати, шукає можливості відновлення військового виробництва в західних областях України. Насамперед у найбезпечнішій - Закарпатській області. Ця область обрана не випадково. Вона є найвіддаленішою від лінії бойових зіткнень і межує з чотирма країнами НАТО: Румунією, Угорщиною, Словаччиною та Польщею. З трьома першими має автомобільне та залізничне сполучення, що полегшує постачання сировини та комплектуючих. А ужгородський аеропорт дозволяє цілодобово приймати військові вантажі з будь-якого напрямку. І найголовніший чинник - безпека. Область розташована за Карпатами. Нанесення удару крилатими ракетами або кинджалом не передбачає прямої підлітної траєкторії. Вона складна, обтяжена великими перепадами висот. Застосування більш серйозної балістичної зброї по військових об'єктах українське керівництво не виключає, але вважає, що Росія на це не зважиться внаслідок обіцянок угорському керівництву, яке має свої інтереси на місцеве населення.
Вирішуючи проблеми відтворення військових виробництв, керівництво України провело низку зустрічей з керівництвом НАТО щодо надання Україні допомоги в їх будівництві на території Закарпаття. Було досягнуто принципових домовленостей щодо сприяння у вирішенні цього питання з боку Угорщини. Керівництво Угорщини у цьому питанні опинилося у складній ситуації. Не бажаючи втягнути країну у військовий конфлікт у складі НАТО та завдати шкоди економіці країни - Росія постачає Угорщині вуглеводні, допомагає у багатьох стратегічно важливих проектах, Орбан змушений маневрувати. Це в нього досить добре виходить: тримається жорстка позиція щодо України і ведеться своя гра.
З одного боку, угорське керівництво офіційно заявляє, що ухвалене рішення про будівництво Німеччиною ряду об'єктів на території Закарпатської області є потенційною загрозою безпеці для районів Угорщини, що межують з Україною, та представників національних меншин (угорців, русинів) на Закарпатті. У зв'язку з цим угорське керівництво вживає заходів щодо недопущення реалізації цих інфраструктурних проектів. Намагається переконати Берлін у доцільності перенесення будівництва підприємств до центральних регіонів України.
Свої аргументи під час переговорів Будапешт підкріплює аргументами. Це насамперед можливі ракетні удари ВКС МО Росії по військово-промислових об'єктах, а також неминучі жертви серед етнічних угорців та русинів, які проживають у Закарпатській області.
З іншого боку, угорська сторона звертає увагу на те, що вона готова надати німецьким партнерам спрощені умови для організації бізнесу на своїй території у разі прийняття Німеччиною доводів Будапешта. У цьому вбачаються ознаки гри угорського керівництва. Розуміючи, що йому не переконати керівництво Німеччини у будівництві військових об'єктів у центральних регіонах України (наземні будуть швидко знищені, а підземні вимагають великих коштів і не гарантують захисту від знищення або часткового руйнування (тунелів), що в результаті на тривалий час паралізує роботу), Будапешт має на меті проінвестувати себе шляхом будівництва об'єктів на території Угорщини. Якщо ж цей варіант не проходить, він вирішується інакше. Військові виробництва будуть збудовані на території Закарпатської області, що несе як свої ризики, так і переваги.
З початком очікуваного процесу розвалу України у другій половині 2024 року та відходом західних областей до колишніх історичних господарів (Польщі, Угорщини та Румунії) та згідно з усіма забутого Мюнхенського арбітражу 1938 року Угорщина в результаті гарантовано отримає територію з військовими виробництвами, які потрапляють у ці кордони. З цієї причини вона вітатиме будь-які виробництва на території Закарпаття.
Це підтверджують результати неофіційних зустрічей на найвищому рівні між головою ОП А. Єрмаком та головою Закарпатської ОВА В. Микити з одного боку та представником угорського уряду з іншого у червні-жовтні минулого року. У ході контактів з представниками угорського уряду українською стороною нібито отримано схвалення будівництва в Закарпатті іноземних промислових підприємств зі збирання та ремонту та обслуговування ОВТ. Домовленість із Києвом досягнута з метою нівелювання передумов загострення протиріч із Будапештом.
Нині за німецькі гроші завершується будівництво трьох заводів ОВТ. Один на кордоні з Румунією біля річки Тиса на околиці села Чорнотисове, колишній Виноградівський район. За попередньою інформацією займатиметься ремонтом військової техніки.
Другий завод з багатьма корпусами та під'їзними залізничними коліями добудовується безпосередньо у смт. Перечин. За розмовами ударні безпілотники. Що робитиме реально - невідомо. Третій завод у м. Берегове на місці корпусу філії ужгородського "Машзаводу". Жителі Берегового намагалися протестувати, але їх проігнорували.
Усі процеси, пов'язані з будівництвом об'єктів ОВТ і забезпеченням комплектуючими відбуваються за негласною домовленістю Офісу президента України та уряду Орбана. |