День недієздатної Конституції

Конституція України не діє. У жодній редакції. Не працює (та й по суті ніколи не працював) її базовий механізм – механізм народовладдя… Не відповідає дійсності і її перша стаття: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава", адже кожен з 4 перелічених прикметників можна сміливо ставити під сумнів.

Згадуються слова 15-річної давнини про те, що Конституція Незалежної України є чи не найдемократичнішою на Землі. Нагадую, що наразі де-факто чинна саме перша Конституція. Утім, численні взаємозаперечні поправки, "просунуті" нібито спочатку для розширення, а потім для звуження повноважень Верховної Ради, у жодному разі не характеризують сучасну Україну як правову державу – адже первинність літери права каже, що політичні еліти можуть змінюватися, проте незмінними лишаються базові правові механізми, прописані в Конституції.

За 15 (та й за всі 20) років очевидно: замісць національної еліти країною править антиукраїнська псевдоеліта, вирощена комуністичними партфункціонерами в епоху грабіжницького капіталізму. Усі правки в першому українському законі так чи інакше відображають стан політикуму: коли у 2004-му українці отримали ілюзію національно-орієнтованої влади, ця влада на чолі з Президентом Ющенком спочатку випустила з рук козирі (вагомі президентські повноваження), а потім учинила помаранчево-біло-сердечковий міжсобойчик – у повновладнішій тепер Верховній Раді.

Наслідок – команда "данєцкіх", уже без жодного загравання національними гаслами, зробила все з точністю до навпаки, а саме взялася за фактичну узурпацію владу в державі – під одного біло-синього псевдолідера, за яким стоїть одна кланова родина. Разюче дежавю: 1918-го такий само нібито проукраїнський пацифістський уряд Михайла Грушевського без бою здав Київ озброєним до зубів большевикам…

І якщо з тими розділами Конституції, що регламентують дії антинародної "вертикалі" все більш-менш зрозуміло (а їх виконання та сама "вертикаль" свято боронить – від Президента та його холуїв до рівня маленького чиновничка з райвиконкому), то як же бути із нормами, які мають забезпечувати повновладдя нас із вами – громадян України, українського народу, який є ЄДИНИМ ДЖЕРЕЛОМ ВЛАДИ в державі? Як той казав, Диявол ховається в деталях. Тобто, в Законах і підзаконних актах, які мають прописувати простий і зрозумілий усім механізм реалізації конституційних норм. Механізмів купа, але, як правило, непрозорих та взаємозаперечних. Як от Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми".

Припустимо, дістала харківців міська влада – ніби й перемогли депутати з міським головою чесно (усе ж припустимо і відносно в їхньому світі), але побачили, що в них терміну на 5 років, і почали робити всілякі безчинства. Містяни зазирнули до Конституції – а там про плебісцити – місцеві та загальнонародні. Вирішили касувати свавольні рішення міськради через місцеві референдуми. Прийшли на збори, проголосували за доцільність такого референдуму. А документи зі зборів … – до міськради. Бо саме міська рада зобов'язана дати зелений сигнал до підготовки. Зверну увагу: не має право, а саме зобов'язана… Але що маємо на виході? До того ж, якщо Диявол-буквожер ховається в уже згаданих взаємозаперечних нормах, що розділяє вас та чиновника, будьте певні – насправді законотворці таки мали наувазі, що рація за чиновником. А чиновник свято впевнений, що жодні місцеві референдуми насправді громаді не потрібні. І дарма, що люди думають інакше. Чиновничок краще знає, що цим людям дурним потрібно. І суд це підтвердить, якщо Ви, невіруючі, все-таки наважитесь "перевірити".

Так само й з народовладдям в масштабах держави. Останні події навколо "земельного" референдуму, який ініціює "Свобода", яскраво це засвідчують. Одразу заспокою тих, хто закличе мене не підміняти партійне народним. "Свобода" пропонує свій проєкт Закону "Про землю" – де із розмовами про вільний ринок Богом даної української землі буде покінчено раз і назавжди. Як українці до нього поставляться – схвалять чи ні, ми з таким рішенням змиримося. Бо в усіх подібних питаннях за волею народною остання крапка.

Та не хоче Центральна виборча комісія навіть кроку допустити, аби українці все-таки висловилися. Мовляв, дурні вони, неправильно розуміють вони свій інтерес до питань землі. А ми тут про дурненьких українців дбаємо, аби ви – націоналісти – зі злого помислу не надурили їх ще більше.

"Свобода" каже: не може ЦВК бути розумнішою від співвітчизників, бо саме громадяни України обирали всіх тих, хто членів цієї мудрої комісії воєдино зібрав. І йде до суду.

А на суді табличка "зачинено". Бо не хвилює суддів, що для виборних та референдумних справ немає вихідних. Ну є таке правило в якомусь там Кодексі адміністративного судочинства, який ніхто мабуть із них і не читав. А Закон той, між іншим, саме в інтересах народовладдя й за Конституцією написано… Але що робити судді або його помічнику, якщо вихідний день, тим більше напередодні такого великого свята, Дня Конституції. Чи їм до реалізації тих конституційних прав? Якщо шашлик-машлик і горілочка десь готові до поїдання/випивання..

Що робити, спитаєте Ви, в державі з недієвою Конституцією? Боротися за неї, знати її та повсякчас намагатися використовувати. Недарма давні римляни – ті самі, що заклали концепцію правової держави – казали: права (зокрема й конституційні) не просять, за них борються і їх беруть!

На майданах, на зборах, в пікетах та мітингах… Усюди, де своєю чисельністю українці дієво переконають чиновника-склеротика, що за Конституцією їхня воля вища від примхи і авторської експертної їхнього слуги. А головне – на виборах. Адже що би ми не казали про узурпацію, живемо (поки що!) не в Північній Кореї та не в Зімбабве. Український досвід засвідчує: наскільки б узурпованою не була влада, вона нациганить ну 5 %, ну щонайбільше – 10 % голосів. І то, останнє число – з царини фантастики. А якщо ми, українці, яких у своїй, Богом даній, країні понад 78 %, проголосуємо за національну силу – жодні махінації узурпаторів не врятують! PS 78 % – мінімум за умови, що українці віддадуть голоси за своїх. Представникам національних меншин підтримувати українських націоналістів, звісно ж, ніхто не забороняє.

Ігор Швайка