Моральна ціна війни: як сьогодні психологічно почуваються російські військові

Соціальна реальність росії та масова свідомість росіян створювалися не роками, а століттями. російська пропаганда наповнювала голови своїх громадян абсурдними тезами, дезінформацією та брехнею. Влада була жорстко централізованою, права громадян під постійними утисками, а вся комунікація до народу вибудовувалась у почутті страху. Радянський Союз так експлуатував репресії, що суспільство залишалося глибоко заляканим за часів відлиги та застою.

Для подолання такого страху, глибоко вбудованого у свідомості кількох поколінь та програмуючого їхню політично пасивну поведінку, потрібні були демократичні зміни, революції та довге життя зі свободами. Нічого цього авторитарний режим кремля дозволити собі неспроможний.

Страх і паніка на внутрішньому ринку потрібні путіну, щоби російське суспільство не змогло мобілізуватися і згуртуватися проти нього. Він прагне того, щоб громадяни відчували тотальний відчай і були глибоко переконані, що їхній активізм заздалегідь програшний і закінчиться автозаками. Таким чином класичні терористи діють проти своїх ворогів.

Виходить, росіяни для президента росії - перший ворог. Він ніколи не обстоював їхні інтереси, лише інтереси своєї сучасної кремлівської клептократії.

Путін постійно підживлює паралізуючий страх серед усіх верств російського населення. І російська армія - теж частина цього режиму, частина паралізованого страхом населення.

Військовий психолог Андрій Козинчук розповів, як сьогодні психологічно почуваються російські військові.

Мотивація страхом – дуже погана мотивація для бою.

— Інформаційні полюси росії унеможливлюють будь-яке критичне мислення. Нові солдати, що під'їжджають, бояться своєї влади більше, ніж смерті, тому що вони знають, що їх посадять у в'язницю — це 100%, а те, що вони загинуть — не 100%. Мотивація страхом - це дуже погана мотивація для бою, це лише хороша мотивація для виживання.

Подивіться на обличчя наших військовослужбовців. Я не кажу, що нам не страшно, страшно іноді буває, але їхня мотивація – це все ж таки злість, лють, бажання справедливості – це прекрасні емоції для війни.

Вбивати цивільне населення – це все, що вони можуть, і це гидко з погляду військових, бо кожен військовий будь-якої армії світу усвідомлює, що таке цивільне населення навіть чужої країни. Вбивати мирних — це дуже соромно, бо тоді ти не справжній військовий.

Якщо ти переміг супротивника, будь-якого супротивника, навіть слабкого, але озброєного, це твоє досягнення. А те, що вони роблять із цивільним населенням – це показує їхній панічний страх і жах, бажання прикритися неозброєними громадянами проти військових.

Вони можуть намагатись відновити свої психологічні кордони і таким кордоном може стати захоплена будівля, заручники. Але, як бачимо, їх беруть у полон, коли вони тікають. Їх ловить місцеве населення, ЗСУ, патрульна поліція.

Окремо хочу сказати про їхні телефонні розмови з родичами, знайомими. Мені дуже сумно чути настрої їхніх родичів. З того, що я чув, коли чоловік зізнався дружині, що він займався мародерством, і жінка схвалює, що це круто. Це тенденція захоплення. Люди по той бік живуть у паралельній інформаційній реальності, і навіть коли їм син говорить про те, що відбувається, справді не вірять йому.

Коли російські солдати повернуться додому, це буде бомба уповільненої дії.

— Людині не властиво вбити людину, тим більше жінку, дитину, це не закладено у нашій природі. Крокодил їсть антилопу не тому, що її ненавидить, а тому, що він хоче їсти. Є велика різниця між вбивством та виживанням: ми не вбиваємо, ми знищуємо живу силу супротивників. У них інша психологія – вони свідомо стріляють по цивільному мирному населенню і це ніколи не може пройти безслідно, адже більшість із них матиме посттравматичні розлади, психологічні наслідки. Для них добре те, що більшість із них ніколи не жили хорошим життям, і посттравма буде не такою сильною.

Ті, кому вдасться повернутися, будуть чинити дуже багато насильства, сімейного, побутового.

Подібне ми бачили після Югославії, після подій на Балканах — це було потім насильство, яке найчастіше реєстрували у світі, тоді було дуже багато серед цивільного населення втрат, і хорвати стали одними з найголовніших експертів із запобігання тому, що було дуже багато бід. І росія не буде винятком, коли російські солдати повернуться додому, це буде бомба сповільненої дії.

Для російських окупантів реальність, яку вони побачили в Україні, виявилася зовсім іншою, ніж їм розповідали. По-перше, їх не зустрічали з квітами-пирогами. По-друге, вони не побачили «фашистів» та «націоналістів», по-третє, «зруйнувався міф» про звільнення російськомовного населення, яке нібито «щимлять» в Україні. По-четверте, вони побачили сильну, забезпечену, вмотивовану Українську армію і зіставили себе з нею: прострочені пайки, некорисні аптечки, стара і фізично, і морально техніка, яка просто розвалюється, непродумана логістика, непідготовленість та некомпетентність офіцерів-командирів…

По-п'яте, вони побачили мирне населення, яке готове зупиняти ворога голими руками, в очах якого немає страху, немає раболіпства, яке готове боротися за свій будинок, свою землю, свою країну. Вони побачили населення – вільне, що живе у достатку, про який росіяни навіть не мріяли.

Все це призвело до розриву шаблонів, що склалися в головах російських солдатів. Одні почали здаватися в полон, інші - дезертувати, треті - дзвонити рідним, близьким і розповідати реальну картину… Хтось збожеволів, а хтось показав справжнє обличчя звіра і почав убивати мирне населення, ґвалтувати дітей, катувати і знущатися, грабувати, мародерничати…

Багато російських солдатів зрозуміли, що вони обдурені та кинуті своїми командирами; обдурені своїм урядом (операція - війна; контрактник - строковик; загиблий - зниклий безвісти; парад першого березня - і в кращому разі спалили в пересувному крематорії).

І не дивно, що російські солдати не хочуть помирати за таких командирів, за чужу «ідіотську мрію» та за діда-президента.

Деморалізовані російські солдати в Україні відмовлялися виконувати накази, саботували власне обладнання та випадково збили власний літак, заявив глава британської розвідки Джеремі Флемінг, який очолює агентство електронного шпигунства GCHQ.

За його словами, глава росії путін, мабуть, «сильно недооцінив» вторгнення.

«Зрозуміло, що він недооцінив опір українського народу. Він недооцінив силу коаліції, яка його дії активізує. Він недооцінив економічні наслідки режиму санкцій та переоцінив здібності своїх збройних сил забезпечити швидку перемогу», - сказав Флемінг.

"Ми бачили, як російські солдати, позбавлені зброї та бойового духу, відмовлялися виконувати накази, саботували власне обладнання і навіть випадково збивали власний літак ", - додав він.

Після того, як міністром оборони росії став шойгу, він почав робити ребрендинг армії, малюючи образ «армії переможців», але реальність показує зовсім іншу армію: не мотивовану, розкрадену, неукомплектовану ні технікою, ні людьми, залякану та обдурену. Армію, яка не вміє воювати, а від безсилля вбиває та грабує. У кого залишилися крупинки совісті, саботують злочинні накази і під страхом кримінальної відповідальності відмовляються воювати в Україні.

Раніше засоби інформації повідомляли про декілька випадків відмови серед представників російських силових структур їхати в Україну для участі у спецоперації. Стверджувалося, що наказу командування не підкорилися, зокрема, кубанські нацгвардійці та спецпризначенці поліції з Хакасії. А днями 60 російських десантників із Пскова влаштували заколот та відмовилися брати участь у "спеціальній військовій операції" росії в Україні.