Жахливі події, моторошні часи.
Всі наші співчуття не замінять матері втрати найдорожчого.
.
Розповім про подію, що відбулася в одному селі десь у середині 90-х. Єдине, що може бути далі хибним, так це мої синтаксичні, орфографічні помилки, все інше відповідає об'єктивності.
Але почалися події в місті, де процювала одна людина. Таким собі начальничком - зірок з неба не хапав (так це й не було у посадової інструкції, так хто б йому і дозволив), але працював добре, рівно.
І одного дня телефонують цій людині з виконкому. А він там як і у нас в центрі міста, тільки, мабуть, трошки вищій... чи шіршій...,задумайтесь над цим, мабуть через це те місто рівніше та чистіше, і не просто трошки, а дуже -дуже набагато трошки, але це тут не так важливо. І запроваджують у солідний кабінет, де сидять солідні поважні люди і починають таку розмову:
- Є тут у нас одна посада, ми довго і ретельно відбирали кандидатів і зупинилися на вас. Ви працьовита порядна людина, таких у нас не вистачає, такі нам дуже потрібні. Так справа у тому, що є тут один колгосп неподалеку. Він довго занепадав, поки його врожаї не знизилися до смішного, тобто жахливого рівня, і голова звільнився. Так ось ми пропонуємо вам очолити це господарство, ми обіцяємо всемірну підтримку, допомогу, можете на нас повністю розраховувати. Так, розуміємо, що це трошки не ваш профіль, але для вдалого керівцицтва часто достатньо здорового глузду.
І везуть цю людину по ланах, на загальний збір колгоспників, і людина примає пропозицію, і приймає колгосп, і приймає справи. А через певний час дізнається, що в колгоспі практично немає сільскогосподарчої техніки, а та що залишилась у жахливому стані.
Ну він до своїх кураторів, до будуночка, а ті:
- Дивно, як це сталося, не хвилюйтеся - все буде гаразд, допоможемо, розберемося.
І дійсно, швидко з’являється прокуратура:
- Ви приймали колгосп?
- Так, але техніки вже не було.
- А зараз її немає?
- Так.
- Приймали, зараз немає. Так куди ж ви її діли?
І тут новоспечений голова дізнається від селян, що його «попэрэднік», (доречі «червоний директор», тобто він пройшов всі узгодження до допуску до соціалістичної власності, зрозуміло, що з червоним квитком) роками здавав врожаї не в засіки Батьківщини, а наліво, гроші клав у свою велику кишеню, а практично всю придатну техніку продав до Польщі, благо що туди можна зайти за день пішки.
Він знову до будиночку, а звідти:
- Ну як це може бути... як це сталося...ми ні сном ні духом... але не смикайтесь - все буде гаразд, розберемося.
І дійсно, прокуратуру ніби з цепка спустили:
- Ми вас вислухали уважно, радимо не нести нісенітницю, не вводити слідство в оману, не затягувати справу, а полегшити свою вину, щиро покаятися і розповісти як, кому і при яких обставинах продавали техніку.
Ну так час спливає, контора пише і вже справу передають до суду. А суддя теж не ликом шитий, а скрупульозно починає виводити астрономічні збитки, вчинені державі, і строк, не астрономічний, але двозначний.
І тут людина ще довідується, що той самий голова якимось чином, боком, приходиться чимось там, кимось там, комусь там, одній із тих поважних персон, що його засватали. А зараз тей голова вже і не в Польщі, а в Німеччині, замутив свій бізнес і вже ніколи не збирається повертатися на улюблену Батьківщину. І челядь вся його теж кудись подівалася.
Мабуть, недочекаєтесь закінчення цієї історіїї. Вибачаюсь, треба писати більш стримано. А закінчення і погане і добре. Спочатку погане - людиня застрелилась, з мисливської рушниці, у клуні. Ну і добра - суд із чистою совістю закрив справу в зв'язку зі смертю обвинуваченого. Тут ви, мабуть, обурітеся, що ж тут доброго. Ну так воно то так, але як кажуть компетентні люди - людина вже мерта, її не повернеш, їй все рівно, але ж навіщо псувати життя різним заслуженим діячам через таке рішення тої людини?
А далі на тій землі почав панувати італіець, як це сталося, що вийшло, то теж повчальна історія, але це зовсім інша історія. |