Завод «Магніт»: «кузня кадрів» для Канева початку 90-х років

"Магнит" - наша молодость и наша гордость. Гордость за завод, его цеха, отделы, его коллектив. Такого масштаба слаженной работы после завода мне встретить не удалось. Потому и вспоминаем мы о заводе и том времени со светлой грустью. Пусть у всех магнитовцев всё будет хорошо. Они хорошую школу прошли.

xserge, приємно бачити тебе, Сергію, на Канівському ресурсі! Заходь до нас частіше!

Краще спогади самих учасників тих подій, але я наведу одного мого знайомого, котрого добре знаю і довіряю як самому собі. Він мені саме вчора випадково вдався на спогади,ну і я їх тут по гарячому викладу. Може щось і наплутаю через вплив під час розмови різних напоїв, але сподіваюся, що динозаври тих часів поставлять все на місце і все виправлять. Називалися призвища, але боюся наплутати.

Так що продаю за те, що купив, отож, поїхали...Магніт створено на базі дослідного заводу Акадамії наук УРСР. Він не будувався з нуля і це зумовляло його специфіку - на заводі були дуже-дуже кваліфіковані фахівці робітничих професій, але завод призначений для одиничного та дрібносерійного виробництва.Тому підриємство, що називається, "освоювало", виявляло та усувало недоліки, вироб основного виробництва і потім передавало його потужним заводом свого міністерства для подальшого серійного випуску.Все тягнулося б і досі, але керівництво СРСР почало демонтаж країни. І далі почалася черга подій, викликаних некомпетентносюю і жадібностю як на рівні держави, так і самого Магніта.

Почнемо з перших. Було запроваджено госпрозрахунок та держприйняття. Невдалі ідеї. При тотальному дефіциті всього спробували ввести імітацію ринкових відносин при збереженні радянської розподільчої системи - потрібні, а звідсі дефіцітні, комплектуючі та матеріали можливо отримати тільки попередньо замовивши на наступний рік. Тому це вело до перекосів- замовляли з запасом багато чого (так що криши селяни могли крити текстолітом або теплички поліетиленом, а по паперам ніякої крадіжки не могло бути - норми завищені). Зрозуміло, що не факт їх отримаєш - фаворіти міністерства отримували все, іншим крихти.

Держприйняття не добавляли бодьорості підприємству - вони вісили тягарем на балансі заводу, але не були йому потрібні. А все через хибність самого їх введення-чомусь вважали, що коли продукція буде як накраще відповідати Держстандартам, котрі, зрозуміло, були найкращі у світі, то населення все буде розкуповувати вщент. Але населення цього не розуміло і шукало та купувало не просто, наприклад, взуття, а взуття, що йому подобалося. Але через застарілі техгології, відсутність якісних матеріалів, мільйон узгоджень та затверджень його неможливо виробити вчасно та в потрібній кількості.

Госпрозрахунок теж забив пару цвяхів у труну. Він надав можливісьь створювати різні фірмочки під крилом підприємства. А діяли вони за одним принципом - приватизація прибутків та усуспільнення збитків. Все це відбувалося під безпосреднім керівництвом верхівки підприємства. І очолювали їх потрібні люди, правда, як неочікувано. Коли одна з таких фірмочок луснула, а вона не могла не луснути в тих умовах, через підозрілу діяльність, з'ясувалося, що всі підозрілі папери підписував не керівник "Рога-и-копыта","зіцголова Фунт", а його заступник, який вже встиг звільнитися і відбути у невідомому напрямку. Все.

Але справжнє чаклунство почалося, коли розперезалася приватизація і замайорила мета прибрати Магніт до рук. Все пійшло з подвоєною силою. Апофеозом стало постачання продукції лівим фірмам, котрі потім зникали не сплативші жодної копійки. Такою ринковою діяльнісьтю зацікавилася прокуратура- підприємство ще державне. Але на щастя один керівник Магніта теж вчасно звільнився та виїхав до Москви на 5 років, так що винних теж не залишилося.

Ну а зараз можна з гордістю сказати - мета досягнута, підприємство приватизовано і діє на ринкових засадах.

Ну якщо перша частина, а воно повинна була бути першою і останньою, пройшла на «ура», тобто не заклювали, не спростували, навіть з’явилися нечисленні почітачі, то будемо вважати це правдою і нашкребу ще спогадів знайомого на другу. Треба сказати, що розповідаю у своїй обробці - він людина досить емоційна, давав вичерпні характеристики деяким діючим особам, але через свій стиль та правила сайту я не можу тут їх привести. Сподіваюся, щоця частина буде більш цікава, а семе через її тему.

А тема буде про невластиве радянській людині.

Як відомо, а кому не відомо, то читайте, цей завод був, може не був, а лише вважався, але не в цьому справа- це було підприємство, яке належало до війсово-промислого комплексу СРСР. Це відображалося не тільки в присвоєнням йому почетного звання П/Я (почтовый ящик) і відповідної таємної массонської нумерології (щось типу М-5916), пропускної системи за внутрішніми пропусками, але і наявності периметру. А периметр - це була така оборонно-захистна споруда з бетоного паркану з колючим дротом зверху. А за цим парканом було три метри газону і плюс ще один паркан,а на цей раз виключно з колючого дроту. На кутах периметра знаходилися вартівники, так що зсередини здавалося , що ніби потрапив до концентраційного табору.

Але не дивлячись ні на що, життя там вирувало. А пов`язано це з тим, що на заводі було дуже багато привабливих речей. І справа ще була нем тільки у тому, що вони була привабливі, а і у тому, що за цим периметром їх придбати було зовсім неможливо. Геть. Якщо працівник працював на гуталіновій фабриці, то він ще міг придбати гуталін в магазині, але вироби Магніта були специфічні, тому це надавало їм ще багато-багато лайків до карми. Та ще були інші речі.

Оголосити весь список? Будь ласка - монітори, системні блоки, клавіатури, лабораторні блоки живлення, електричні друкарські машини (2 шт., німецькі)... І якщо з дрібними комплектуючими не возникало ніяких проблем, то тут, через розміри, застосовувалися відповідні технології.

Тут така ремарка про "дрібні комплектіючі" - на заводі діяли обмеження розмірів сумок працівників. Про це прямо попереджували написи на вході. Але іноді виникали дивни обмеження. Так одного спекотного літнього дня один з керівників підприємства ледь не закипів, побачивши молоду працівницю в дуже обмеженому по розмірах одягу. Ну, можливо, через дефіцит, вона купила щось на два розміра меньше, але змогла таки в те втиснутися. І от виходить розпорядження, що жінки повинні ходити лише у відповідному вигляді - подовжено знизу до пристойності, без економій матеріалу зверху (негідно комсомолкам відволікати будівельників комунізму від укріплення обороноздатності країни йдучи на приводу низькопробної західної моди!) Через специфіку таких вимог виконання довірили не кому не будь, а особисто начальнику там якогось першого відділку (чи «ВОХРа»... тут щось сплуталося - нагадайте, хто згадав. Я тут сам цьому здивовався- ну не може цього бути)), що він деякий час і старанно виконував, псуючи настрій людям.А поім, зрозуміло, через свою абсурдінсть це забулося.

І так, повертаємося, ... сама проста схема для простих робітників. Випадково знайдений у зручний час нічийний вироб поміщався на дно сміттєвого баку, завалювався різним мотлохом і без перешкод вивозився за периметр. А потім водів повертав счастливому знайомому його несподівану знахідку.

Другою користувалися з відома керівників підприємства. Не те кажу? Саме те(якщо вірити мойому знайомому, а він ще багато чого знає, тільки, як на мене, зараз п’є відповідно). Кажу так, що компьютерна техніка з початку 80-х набирала обертів у світі. Але в СРСР через різні обмеження не могла вийти до звичайного споживача. А от представники главка Мінрадіопрома СРСР, надивившись за кордоном на різні дива капіталістичного способу життя, теж хотіли мати собі вдома щось подібне. Тому для них збирали окремі екземпляри продукції та віддавали задля прискорення рішення окремих питань. Ну я ж попереджав, що буде про все, що невластиве радянській людині. Тому додам що, а-а-а ...будь що буде, була така імпозантна начальниця складу готової продукції, котру теж задіяли при рішення особо складних питань, наприклад, по претензіям. І неї це так вдало виходилдо, що жоден чоловік, навіть будь він ведучий інженер по ФНД, не справився. Мабуть, мала таємні знання і навички, хто його знає. Ну, добре. Але як попадала ця техніка за периметр? А справа в тому, що дві Волги керівників не підлягали догляду, на відміну від інших автомобілів. А ще цей гад( чи він не бреше?)казав, що цим шляхом користувалися не тільки керівники, але і знайомі знаймих водіів.

Тут приведено наклеп на вищих посадовців оборонпрому СРСР, і керівництва Магніту, через звинувачення їх в хабарях. Ну не знаю...Але ж до візіту цих високопосадавців тут ретельно готувалися - був обов`язковий банкет. «Минуточку! За чей счёт этот банкет? Кто оплачивать будет?» А робилося просто - на пару-трійку людей виписували заздалегідь премії рублів по 100-150, а потім отримували, десятку залишали собі, як і домовлено,а решту віддавали свойому керівнику, котрий йому цю премію і виписував.

І це ще не все. Ще був один канал і теж там було задіяно керівництво. А працював він так - на підприємстві постійно переміщували вироби та комплектуючі на різні виставки, на заміну... Це був безперервний рух за периметр. І, увага, все це могло пакуватися в різні ящики, коробки, нестандартної форми, розмірів, що і дозволяло помістити туди ще щось. Потім все заклеювалося, пломбувалося під керівництвом керівника відділу, охорона перевіряла збереження всіх захисних елементів, підрахувовуала ретельно кількість ящків і ... таможня давала добро. А поім два молодика тарабанили цей ящик, наприклад, до Баку, і поверталися назад с «сухим залишком».

Я тут такого нарозповідав, такого... Я зрозумів би, якщо це відбувалося десь інде, але тут, і з тими людьми, що дуже ймовірно ще мешкають у Каневі. Сподіваюся, що ніхто себе тут не впізнав. Або своїх знайомих. Ну просто не знаю...Сподіваюсь, це чиста брехня, наклеп і такого не може бути, тому що не може бути ніколи.

Анті-гоблін, не виключаю, що якби я завітав на сайт відразу після того, як Ви розмістив свій перший коментар, я б відреагував на нього так, що скоріш за все вам би мій коментар не сподобався, або ви пожалкував би, що його зробив. Але я просто сюди не заходив після свого коментаря, яким я 12 грудня відреагував на коментар талановитого магнітівського програміста, який після звільнення з Магніту ефективно працював в Укртелекомі спочатку в Каневі, потім в Черкасах, а потім виїхав у інший обласний центр.

Магніт - радянське підприємство, що належало до військово-промислового комплексу і виконувало головним чином замовлення для військових об'єктів і космонавтики, а вже потім випускав вироби для цивільних обчислювальних центрів і деякі товари для народного споживання. Так, підприємство було режимним. А що мусіли вигадувати і втілювати його керівники та працівники, щоб триматися на гідному рівні, то це характерно не лише нашому Магніту, а взагалі радянській економічній системі. Власником всієї економіки був же великий радянський народ, а не якийсь конкретний дядько-бізнесмен, тому й можливості у всіх були специфічні від директора до прибиральника, а реалізовувалися вони в межах компромісу між власною жадобою і совістю. Але ж радянські люди в переважній більшості були добре виховані. Хоч траплялися, у тому числі й на Магніті, наглі і жадібні до того, що "прилипало" до них в зв'язку із специфікою діяльності. Ваші знайомі напившись розповідають саме про талановитих лідерів безкарної наглості.

Ваш співрозмовник, на мій розсуд, працював не безпосередньо у виробництві, як я - в цеху, що виробляв кінцеву основну продокцію. Я навіть можу припустити, хто цей капосник, що спився і верзе негідну ін-фу, викрвлену його особистим замоченим алкоголем сприйняттям. Інформація, оприлюднена вами негідна щоб її плюсували. Чи не ті п'яниці, що наверзли її вам, самі ж її плюсують з похмілля? Я ж після написання цього коментаря поставлю вам свої мінуси. Ну ж бо, магнітівці, замінусуймо коментарі Анті-гобліна, які принижують наш трудовий колектив і його досягнення в умовах існуючого на той час тоталітарного режиму!

З цієї вашої розповіді у мене склалося враження, що ваш особистий досвід проживання і діяльності за радянської системи якщо є, то незначний. Читаючи підняті вами теми і ваші коментарі часто з'являється бажання дискутувати з вами чи відповісти вам. Але, особливо останнім часом, я частіше стримуюся від розмов з вами, ніж схиляюся до цього. Причина - я відкритий, відвертий і відомий Вам. А вас я не знаю. Мені не приємно серйозно говорити з невідомим співрозмовником, який мене знає і можливо зустрічає мене в місті, а я й не здогадуюся про це. Але ваша інформація про коло ваших знайомих канівських магнітівців дає підстави визначити приблизно сферу вашої діяльності і зрозуміти вашу участь на сайті. Дякую вам. Мовчати в подальшому у відповідь на ваші публікації мені стало легше.

Шановний Олександр Скорина, я вдячний, що ви, безпосредній учасник.. ну не учасник, а то це звучить як «співучасник»...а, скажемо так, людина того часу, відгукнулися на мої ...на мій запис співрозмови теж з людиною того часу. Зауважу, з такої нагоди, що може щось потрібно змінити на цьому сайті, щоб молодь теж була зацікавлена щось тут писати своє, розглядати все під своїм кутом, а то тут щось спостерігаю деякий занепад. А то десяток років щось одні й ті ж ніки. Я не кажу, що вони погані, але щось нове не завадило. Так, ще додам - мене дещо вразив обсяг вашого коменту, так що я вирішив, та просто був зобов'язаний!, не залишите це без уваги - людина ж старалася.

Ну а зараз, за звичкою, і почну висмикувати щось окреме з ваших проповідей та оцінювати по шкалі здорового глузду - зрозуміло, що цю шкалу калібрую я особисто, тому не виключаю деякі похибки (будь ласка, виправляйте).

«А що мусіли вигадувати і втілювати його керівники та працівники, щоб триматися на гідному рівні, то це характерно не лише нашому Магніту, а взагалі радянській економічній системі.» - повністю поділяю таку точку зору і звертаю увагу на ваші слова, тобто на мотивацію, з якою ви згодні, дій людей «... щоб триматися на гідному рівні, то це характерно не лише нашому Магніту, а взагалі радянській економічній системі».

А далі Свобода мене в черговий раз разочаровала.

«Власником всієї економіки був же великий радянський народ» - шановний Олександр Скорина, та що ви тут таке верзете? Чому ви тут штампуєте радянські кліше! Дивно це чути від одного зі Свободи! Ну не був радянський народ власником економіки, тому що його позбавили власності та повінстю відсторонили від керування єю. Навіщо цьому "власнику" було завдяки «неустанной заботе КПСС и Советского правительства» стільки зброї, навіщо цей "власник" закрився за залізним парканом від цивілізованногосвіту, навіщо він погрожував йому? Він що, був з маніакально-депресивним психозом? Ні, не був. З маніакально-депресивним психозом була радянська влада, яка намагалася воював із рештою 6/7 частин світу. (Дивимося на сучасну Росію - викристалізовується типовий совок «СРСР» наприкінці 70-х початку 80-х, все одне до одного - газ-нафта до країн НАТО, з ними же війна, маразматичний генсек на чолі, божевільні спецслужби хитромудрими засобами знищують дисидентів всередині і зовні, економіка продукує лише зброю, молодь мріє виїхати подалі від цього...)

«Але ж радянські люди в переважній більшості були добре виховані» ... але добре виховані люди НЕ БУЛИ і НЕ Є ПРИ ВЛАДІ ЗАРАЗ. Як раніше при владі було бидло, так і зараз. Про «зараз» я трохи нижче, а тепер про ті та около того часи. Всі керівника були членами КПРС - без цього в цей закритий клуб не пускали! І далі вони діяли не як розважливі люди, а саме як члени Комуністичної партії Радянського Союзу. Іншого бути не могло. Чи ви вважаєте, що тут у Каневі були якісь особливі комуністи ?! У них партквиток був трошки світліший? Рожевий?

Так куди ж подівалися ці «виховані люди», чому вони, коли були власниками цього добра , чому віддали йього пройдісвітам, бандитам та іншому непотрібу. А відповідь дуже проста - вони не були власниками, власником майна був радінський партийно-номенклатурний апарат. Він, система, ім і залишаєть. Згадаймо, хто став першим президентом України - керівник ідеологічного сектору КПРС! ХА! Під мудрим керівництвом КПРС почали будувати капіталістичну економіку (вони ж тонкі знавці цього :-). Зрозуміло, що до власності допускалися лише перевірені товариші - з червоними партквитками. Результат їх «неустанной работы» можливо бачити зараз по всій Україні. А згадайте Польщу, поляки наїжджали автобусами до Канева і скуповували все - канівчани посміювалися. І де зараз Польща та де Україна! А все через розумні реформи, розумних людей при владі - "Банки, створені попередньою номенклатурою, виявилися фінансовими одноденками, а їхні власники не відіграли жодної ролі в польській економіці." novayapolsha.pl . Це пишуть самі поляки.

«...які принижують наш трудовий колектив і його досягнення в умовах існуючого на той час тоталітарного режиму!» знову яскраве тоталітарне кліше! Як можливо, і ДЕ, принизити досягнення! Що зробили, те зробили - це від колектива Магніту ніхто вже не забере! І ще - не прикривайтесь трудовим колективом, якщо ви самі написали, що це окремі «наглі і жадібні».

Але ж мій співрозмовник значну частину придіив саме керівному складу, що був, на його думку, далеко не на висоті. Адже саме керівники задають напрямок руху і планку досягнень. І як охаректеризовати головного інженера Магніту, котрий на ітоговому звіті про неудалий рік коротенько пояснив суть цього- « Почему меня не удержали!» (від прийняття на виробництво повністю сирого виробу, який ще не пройшов усі випробування розробника). Це був жест в бік начальників відділів, провідних інженерів. Це красномовно характеризує як його компетентність (яка ж «мудра людина» бере таке), так і відповідальність як керівника. Дуже невисоко. Взагалі з рівнем організації виробництва, а саме ж цим і займаються керівники, був повний «швах»- різні спроби запустити конвеєр на Магніті, як товарів широкого вжитку, так окремих комплектуючих основного виробництва закінчувалися провалом. Адже конвеєр вимагає злагодженої ідеальної роботи всіх цехів, тому що незначний збій, відсутність маленького гвинтика, повністю зипиняє виробництво продукції. Повністю. Були різні спроби, невдалі, і завод повернувся до свойого звичайного способу - на окремих рабочих місцях, але це збільшує собівартість і значно зменшує обсяг виробництва.

а-а-а-а... ледь не забув. Як і обіцяв, про теперешні часи, І це виключно моє. Так вже писав, що влада сабе оточує бидлом - їм так зрачно працювати. От вам цитата такого собі Богдана (ну, гидота -А-г) - «"Він із людьми спілкувався. Ти відчуваєш, бл…дь? Там охорони, бл…дь, 57 людей. Там усі на броньовиках і з охороною ходять. Вони втратили землю під ногами. Вони… думки їхні, бл…дь, узагалі нелюдські. Вони не розуміють, що вони коять... Як я його можу зустріти? Де? Не хочу його зустрічати. Зраду за гроші я зрозумію. Зраду ідеї, сенсу життя, сенсу цілої країни – її не пробачають". Стиль звичайної бидлоти. І ця людина була колись главою Офісу президента України!

А візьмемо недавню зірку Ютуба - Гогілашвілі. «Ще одна деталь з офіційної біографії Гогілашвілі полягає в тому, що до 45 років заступник міністра не мав вищої освіти. І лише у 2019 році (саме коли Гогілашвілі призначають на посаду в МВС), він починає активно здобувати дипломи.» Все було б добре, якби він був людиною, але склалося таке враження, що з підворотні витягли бидляку, дали їй владу та почали тягти догори. А навіщо? А відьповідь була вже надана - влада полюбляє саме таких у свойому оточенні, вони однієї крові.

А відповідь на все це теж закладена у вашому коменті -«Може варто повчитися, як це вийшло у тої ж Німеччини після ІІ Світової війни, вщент зруйнованої?». Все у здоровому глузді німців - ну не залишили вони при владі ФРН керівництво Націонал-соціалістичної робітничої партії. не залишили вони різних рейхсляейтерів та рейхсміністрів, не залишили вони працівників СС або гестапо в ролі правоохоронців, не були у них до 2014 року на почетних місцях пам'ятники фюреру. Тому що ці «кадри» моментом би створили свою систему і всіх «своїх» знову працевлаштували. Так от ці «наші «Богдани» та «Гогілашвілі» це наслідки відсутності декомунізації України. Крім того у Німеччигні працював план Маршалла, котрий, як не дивно для України, практично не розкрадався (ну бувають же дива у світі!).

«Современная Украина переживает целый ряд правовых, политических и ментальных проблем из-за того, что в коллективном сознании украинцев Союз до сих пор не стал абсолютным злом. Люстрационное и декоммунизационное законодательство было большим шагом вперед, но это лишь часть пути к цели.»

“$40 млрд доларів, приблизно 30% українського ВВП втрачається через корупцію. Може, й більше. Це переплата за енергетику, це медобслуговування українських лікарень і шкіл, а також хабарі. Це відбивається на людях, які найменше можуть собі це дозволити”- Держсекретар США Ентоні Блінкен.

І цьому можно довіряти - всі операції з доларом в усіх країнах світу обов’язково йдуть через банк США, а там на раз, на від міну від наших шановних і вічно заклопотанних правоохоронців, відрізняють брудні гроші.

І ще трошки польскої мазурки :

Навіть після кільканадцяти років економічних перетворень у Росії 43 % олігархів все ще мали номенклатурне походження. А в Польщі з 1991 року така номенклатурна приватизація почала зникати, і ось чому.

По-перше, 1990 року на дуже багатьох великих держпідприємствах старий номенклатурний директорський склад усунули від влади.

Це було фактичним розривом тяглості між старою та новою бізнес-елітами.

По-друге, у червні 1990 року ухвалили закони, які дозволяли вимагати повернення незаконно захопленого майна держпідприємств, а також узалежнювали розпорядження майном підприємств від згоди установчого органу, себто держави.

По-третє, стрімкий розвиток лізингової приватизації (на підставі акту про приватизацію від липня 1990 року) уможливив законний перехід всієї власності підприємств до інсайдерів — не тільки керівництва, а й працівників. Це дозволило передати власність колишніх державних підприємств у приватний сектор у більших масштабах, причім без несхвалення суспільства, як це було у випадку, коли номенклатура захоплювала підприємства.

Так що рецепти щастя для країн давно відомі!

Залишається лише втілити їх у життя, але ж тут проблемка виникає - номенклатурні можновладці-системодержці бояться втратити свій вплив і через це і гроші через остаточну демократизацію України.

Не збрехав де небудь ???? Моя шкала працює ?!

https://coub.com/view/2tlrsr

Анті-гоблін, Вас знову понесло від теми "Завод "Магніт" - кузьня кадрів для Канева".

Мене та мої думки і фрази Ви розумієте по своєму, не так, як складені вони в моїй свідомості. Тож заочна дискусія між нами - підстави для непорозумінь і вигадок. Нажаль не часто я зараз буваю в центрі міста. Але якщо Ви мене там побачите, то признайтеся, що Ви Анті-гоблін. Зайдемо до кав'ярні, замовимо по філіжанці кави і в прямій розмові очі в очі все з'ясуємо і розставимо на свої місця.

До прикладу, Ви тут мусолите скептично кинуте мною Вам, що власність в СССРі належала "вєлікому совєтскому народу". Я розумію, але Ви не розумієте, що народ не був власником, але не були власниками і партноменклатура. Вони просто отримували доступ до упраління економікою і конкретними її галузями, а внизу - підприємствами, такими, як наш Магніт, і знали, рви що зможеш, поки ти на посаді, бо знімуть з посади, то від корита відлучать. Але я сказав про власність, як сказав, бо такою вона була по конституції ссср та в інших лукавих документах державного управління.

А відносно керівництва заводу, то я з ним весь час був в конфліктах. Я наївно намагався їм вказувати на їхні недолугі на мої оцінки рішення і пропонував їм приймати інші, а вони з одного боку не знали як мене здихатися, а з іншого використовували мене у складних випадках вирішення питань налагодження випущеної заводом продукції на площадках інших заводів, куди вона поставлялася для використання у комплексах обчислювальних систем, які комплектувалися і налагоджувалися там, та на оборонних об'єктах. Крім того не вдавалося їм до мене причепитися, щоб обгрунтувати звільнення. Режим роботи і дисципліну не порушував, мав достатню кваліфікацію і досконало виконував свої обов'язки як в цеху, так і у відрядженнях на різних об'єктах від Мінська, Ленінграду, Гатчини, до Казані, Алма-Ати, Благовещенська,Завітинська за Байкалом не подалік з Китаєм та до моєї батьківщини - Владивостока. Ви свого співрозмовника запитайте про Скорину, і він Вам, думаю, матиме що розповісти. Не впевнений, що не накрутить, як у ін-фі про завод, його працівників з позицій свого бачення, але не думаю, що я невідомий йому персонаж.

В моїй трудовій книжці перший запис на Магніті під № 14 від 09 червня 1975 року: "Принят регулировщиком по 3 разряду 2т.с. (друга тарифна сітка) в цех сборки узлов № 51". А останній запис на Магніті в трудовій книжці після всіх пережитих переводів, реорганізацій аж має № 31 від 30 січня 2009 року "Звільнений за ст.38 КЗіП України (за власним бажанням) - Начальник ВК Карасьова. Тож на заводі мій стаж -відпрацьвано 33,5 роки!

Чого тільки коштує моя історія влаштування на Магніт і відстоювання своєї кваліфікації на підприємстві.

Я прийшов на Магніт звільнившись з посади учителя трудового навчання канівської школи № 4, в якій я пропрацював з початку 1970 навчального року до кінця 1975 навчального року. Коли я надумав переходити з школи на завод (А з школи я звільнявся маючи конфлікт інтересів в вартості оплати моєї праці і труднощі в технічному забезпеченні навчального процесу і технічної творчості учнів). Я не мав педагогічної освіти, а мав кваліфікацію радіотехніка (у 1970 році закінчив Київський політехнікум зв'язку і у 1972 році поступив на заочне навчання в КПІ) Для канівської освіти я був з одного боку знахідкою, бо на той час підготовка вчителів відставала від модернізації шкільних програм виробничого навчання в старших класах і профорієнтації, але в оплаті я мав найнижчу вчительську погодинну ставку оплати, яка визначалась по рівню педагогічної освіти і стажу роботи. Стаж був у мене початковий і освіта середньо-спеціальна непедагогічна. На моїх відкритих уроках для учителів праці міста і району з трудового навчання коли учні складали за урок детекторні приймачі і в навушниках з'являлися сигнали радіостанцій, то присутні вчителі з району не вірили своїм очам і з цікавістю малих дітей тягнулися до навушників, щоб почути це диво. Вони вчилися у мене того, чому не навчили їх в педагогічних навчальних закладах, але їхня почасова оплата праці була вища за мою.

Пропала охота працювати в школі після того, як одного разу я випадково у кафе "Вербичка" пообідав за одним столиком із своїм знайомим, однокласником моєї сестрички (покійної), який, як і я закінчив Київський політехнікум зв'язку, але працював на Магніті регулювальником радіопаратури. Розговорилися. У тому числі й про заробітки. Він спитав мене про мої заробітки. Кажу, маю добрі заробітки! Вони тоді у мене були на рівні 180-190 радянських рублів на руки. Але отримував я їх, бо мав навантаження у школі та на станції юних техніків разом 36 годин на тиждень (при нормі 18 годин) і доплату пів-ставки завідувача шкільними майстернями. Працював по 2 зміни щодня З 8-30 ранку до 20-ї години вечора. Бувало з радіоаматорами затримувався й довше. Але дома чекав мене синок, щоб погратися з ним, написання поурочних планів на завтра та інститутські контрольні роботи. А мій знайомий посміявся з моїх заробітків і показав свої розрахункові листи з Магніту, які повідомляли про його заробітки в сумі понад 300-400 рублів у місяць. А робочі зміни для нього на заводі були з 8-ї до 17-ї, або з 17-ї до 1-ї години ночі.

Я попросив своїх магнітівських однокурсників (заочників) моніторити ситуацію з потребою на завод кадрів регулювальників. Отримавши інформацію про таку потребу розпочав вирішувати проблему свого переходу на завод. Ця історична сторінка мого життя теж була драматичною. Але про це, можливо, колись потім. Не впевнений що читати це цікаво багатьом. Я Працював на Магніті регулювальником, здаючи екзамени на підвищення кваліфікації від 3 до 6-го розряду з дотриманням термінів роботи з відповідним розрядом і з перепідготовками на курсах. Навіть після отримання диплому інженера-системотехніка за спеціальністю "обчислювальна техніка" в КПІ, на заводі щоб отримати право здати екзамен на 6-й розряд мене заставили проходити перепідготовку в Канівському ВПТУ № 23 і писати дипломну роботу. ))) Я заяву писав в училище: "Прошу мене, інженера-системотехніка прийняти на курси підвищення кваліфікації регулювальника", а потім на курсах мене "вчили" майстри, яких я навчав на вечірньому відділенні Канівської філії Київського технікуму радіоелектроніки, де я вечорами працював за сумісництвом., Був я й представником Держприймання, і інженером-регулювальником. А закінчив магнітівську кар'єру звільнившись у 2009 році з посади головного бухгалтера ТОВ "Магнітприлад".

Шановний Олександр Скорина, мої, на вашу думку, відступи від теми про кадри не далі, на мою, від докладних, люб'язно викладених вами, особливостей вашої особистої біографії.

Я ж все про кадрів, котрими Магніт нагородив Канів,а безліч таких Магнітів всю країну.

І якщо вони, ці кваліфіковані кадри мабуть пишаються, своїми досягненнями, то я скажу, що без них країна була би кращою. Як я писав у попередньому коменті - Україна не пійшла шляхом Німеччини та Польщі, її не повели, не дали, в цьому напрямку саме ці «кадри», тому зараз життя в Україні далеко від польского або німецького. Це доказано істоичним шляхом Польщі та Німеччини.

І я не один, як ви вважаєте, в цих висновках - мільйонам українців набридли такі наші мудрі керівники. Повністю.

Українці поставили сумний рекорд: країну залишили мільйони людей

Пʼятниця, 17 грудня 2021, 13:49

«Понад півмільйона українців виїхали за кордон на постійне проживання. З кожним роком цей показник лише зростає.

З березня 2021 року Україну залишило понад 600 тис. громадян. Це найбільший показник протягом останніх 11 років.

"У першій половині 2011 року Україна щороку втрачала близько 500 тис. осіб. Після 2014 року кількість неповернених помітно знизилася", - йдеться в повідомленні.

Зазначимо, що з 2011 до 2020 року не повернулися 2,6 млн. українців.»

Та це ж наближення, ваховуючі демографічну кризу, катастрофічних наслідкі - виїжджають саме обдаровані та найактивніші. «Демографічна криза в Україні як проблема національної безпеки» - "На жаль, поки що з боку українського уряду не видно не лише якихось кроків до активізації промислового виробництва в нашій державі, але й розуміння необхідності таких дій".

Але через особливості свойого світосприйняття ці кадри ну ні як не асоціюють себе з їх особистою руйнуючую дією на Україну. Ну такий у них менталітет.

А на заміну собі вони підберуть своїх копій - візмуть пересічного українця Гогілашвілі з розмитими моральними засадами та межами норми і посадять на своє місце. Все.

Як вже писав, на жаль, на цей час в Україні НЕМА національного лідера, який би розвернув Україну по шлях процвітання. На жаль.

І, шановний Олександр Скорина, дякую за пропозицію. Я відразу глянув у свій гороскоп і що побачив - 1. теперешній рівень спілкування мене цілковито задовольняє, 2. я не бачу сенсу його підвищення, 3. я не пью з незнайомцями, навіть каву.Зірки явно кажуть ні, так що не доля значить.

PS

Я тут бачу, тому і поєднав у своєму коменті відповідь на два ваших, що мої коменти йдуть через один, а це забагато - негоже набридати відвідувачам сайту, відлякувати від нього неприйнятним поєднанням своїх літер. Так що я, мабуть, тисну тут ще одну яку-небудь поганеньку темку ы все. а от коментувати нічого вже не буду. Піду лікуватися від інтернет-залежності (ви ж бачите розмір моїх кометів- це жах!!!). Тим паче, що і календар на допомогу - Новий рік.

Я тут випадково натрапив но ось такий матеріал -"Рождение советской ПРО. Как СССР копировал микросхемы".

Судячи з великої кількості специфічного матеріалу автор цілком має уявлення у тому, що він описує.

Але його можна, що я ,каюсь, и частково робив, і досить часто, пропускати без втрати основного посилу цього опусу - стан радяньскої електроніки був жахливий.

І цьому сприяла низка недалекоглядних рішень на самому-самому верху.

Мабуть, ветерани Магніту згадають свою молодість, зустрічаючи знайомі прізвища.

Можливо і їм щось буде у новинку - розкривається подспудний механізм роботи електронної промисловості Радянського Союзу.

Але в будь-якому випадку стаття винятково пізнавальна та рекомендую до ознайомлення (хоча б поверхово).

Первый ПК в мире, малыш Kenbak-1, созданный Джоном Блакенбакером (John V. Blankenbaker) в 1971 году. Было выпущено около 40 компьютеров. Сейчас уцелевшие экземпляры стоят около 500 000 долларов.

Xerox Alto 1973 года – первая в мире рабочая станция с графической ОС, мышью, WYSIWYG-редакторами и ООП в качестве стандартного средства программирования.

Фактически от современного ПК Alto не отличается вообще ничем, кроме производительности.

Процессор собран на 4-х TI SN74181, образующих 16-битный BSP.

НЕ вставив посилання - https://topwar.ru/191630-rozhdenie-sovetskoj-pro-kak-sssr-kopiroval-mikroshemy.html

Анті-гоблін, Щиро дякую за посилання на джерело інформації! Чмтання матеріалу захоплює! Сприймаю прочитане з врахуванням суб'єктивності погляду автора, але зміст значної частини "внутрішньої кухні" історії розвитку радянської електроніки не був мені відомим. Думаю, що моїм колегам також відомим було не все. Познайомлю з матеріалом тих з них, хто не буває на Канів-неті. Те що Наша елементна база та архітектура електронних пристроїв "злизані" з закордонних зразків, звичайно, ми знали. І низьку якість наших мікросхем та переваги їх зарубіжних прототипів ми мали практичну можливість відчути в роботі. Особливо в періоди освоєння нових зразків техніки і спільній роботі в цьому напрямку з представниками їх розробників.

Стаття цікава і коментарі до неї на сайті теж. Їх (коментарів) на час мого візиту вже 91! Зачитався до пізньої ночі. )