Іноді треба просто встати й зробити.

Да Вінчі

1 грудня Президент присвоїв звання Героя України Дмитрові Коцюбайлу (позивний Да Вінчі). Да Вінчі - доброволець і командир 1-ї штурмової роти ДУК “Правий сектор”. І це перший в історії незалежної України доброволець, якого відзначено такою нагородою. 

Герою сьогодні 26 і на фронт він пішов просто з Майдану у 18 років, кинувши навчання в художньому коледжі. За вісім років війни Дмитро був не на фронті приблизно місяці два. Про те, що означає ця нагорода для всього добровольчого руху, чого він боїться і чому ним лякають російських дітей, LB.ua розпитав Дмитра у Києві одразу після нагородження.

Коли Янукович втік, почалася окупація Криму, почалися якісь рухи на Донбасі. Було ясно, що це відкрита російська агресія проти України, і питання не стояло, йти чи не йти. Організація (Правий сектор, - LB.ua) колегіально на той час прийняла рішення, що ми беремо активну участь у захисті та обороні своєї країни. Звичайно, більшість з нас не мала досвіду бойових дій, в тому числі і я. Але у мене не було ні хвилини роздумів, тому що це було спільне рішення, і ми всі, хто мав бажання, прямо з Майдану поїхали в Десну на навчання. 

Це не було важке рішення. Знаєте, в нас був такий колектив, що я готовий був з ними йти хоч в пекло. Це були зовсім різні люди, але вони всі були об’єднані однією метою, це мене заворожувало. 

Багато хлопців поїхало?

Близько 300 людей приїхало з Майдану в табір. Звичайно, половина відсіялась, тому що одразу почали активне навчання, і травм було багато. До того ж, Майдан - це така махновщина, а в Десні вже все було чітко і по-військовому: дисципліна, режим, відповідальність, шикування, форма. Не всі були до цього готові. Тому з 300 нас лишилося приблизно 180-150, і я серед них. Я дуже хотів потрапити в ту когорту людей, яка відправиться на фронт першими. Перші 30 чоловік. І я потрапив. Після цього ми поїхали ще в один табір, де пройшли вогневу підготовку, і вже після цього ми відправились безпосередньо на війну.

Ти був в «Пласті»?

Ні, але, знаєте, я не з міста, а з села. Я з дитинства щось робив, щось будував, влаштовував, збирав хлопців, ми робили табори, бази якісь у хащах, ми ходили в походи, в гори. Потім, я завжди цікавився війною.

Ти відчуваєш, що ти народився вояком?

Не знаю, я розумію, що просто так нічого не буває. І я відчуваю, що, все одно, спокійно я б не жив, бо я завжди був дуже активним. 

Чому ви не пішли тоді до лав ЗСУ? 

Організація прийняла рішення йти на війну. Тобто, в нас нічого не було. Зброї не було, форми не було, тільки те, що люди принесли. Багато хлопців долучалися, потім відходили. Дуже багато бійців переходило в ”Айдар”, в “Донбас”, в “Азов”, де була зброя. А потім, вже під час активних бойових дій, і волонтери дуже допомагали, і трофейна зброя з’явилася, і так поступово ми підвищили свою боєздатність.

А зараз волонтери допомагають?

На 100%. Все стоїть на плечах небайдужих людей, волонтерів, діаспори. Тепер вже сама держава визнала нас учасниками бойових дій і надає нам цей статус.

Дмитро Коцюбайло - командир 1-ї штурмової роти ДУК “Правий сектор” і перший в історії незалежної України доброволець, який отримав звання Героя України. Що означає ця нагорода для всього добровольчого руху - ми запитали в інтерв'ю.