kaniv.net logo

Веб-камера в центрі Канева












Головна > Блоґи > Анті-гоблін 

Україна в пастці високих держвидатків. До чого це призведе?

    Або чому для України важливо вивчити дуже болісний урок Тунісу


UA

        Свіжі доповіді Міжнародного валютного фонду про стан світової економіки й державних фінансів дозволяють оцінити зміну ВВП й обсягу державних бюджетів. За рідкісним винятком ми спостерігаємо стійкий тренд збільшення обсягу ресурсів у руках розпорядників чужого майна. Зростання економіки не встигає за апетитами політиків і чиновників.

         Наприкінці 1990-х ВВП всього світу не перевищував $30 трлн. За підсумками 2020 року державні витрати тільки країн Великої сімки (G7) наблизилися до $25 трлн. Особливо помітним був перекіс у цей бік протягом останнього десятиліття. У багатьох країнах навіть при скороченні ВВП обсяг держвидатків, виражених у доларах, збільшувався. Країни традиційного Заходу перестали бути прикладами для наслідування.

Франція в період 2006−2011 рр. у доларовому еквіваленті збільшила ВВП на 23,4%, а держвидатки за цей період зросли на 30,9%. У період 2011−2020 рр. зростання економіки скоротилося на 8,3%, а держвидатки виросли на 1,4%. У ситуації, коли сукупні держвидатки у Франції впритул наблизилися до 62%, можна впевнено сказати, що ця країна стала жертвою соціалізму. При цьому згідно з останнім опитуванням Eurobarometer 95 (літо 2021) 67% французів не довіряє своєму уряду.

        Зростання економіки не встигає за апетитами політиків і чиновників

            Аналогічну ерозію спостерігаємо в Італії. У 2006−2011 рр. ВВП виріс на 17,7%, а держвидатки — на 18,7%. У 2011−2020 рр. ВВП в доларах скоротився на 17,9%, а держвидатки — тільки на 4,1%. Італійський Левіафан прямим курсом виходить із групи високорозвинених, динамічно зростальних країн. При цьому за останні 15 років розмір держвидатків виріс на цілих 8,6 процентних пункта, до 57,3% ВВП. Спроби італійців і французів запустити економічне зростання державними інвестиціями та споживанням із тріском провалилися. При цьому держборг склав 156% ВВП. У Франції він перевищив 115% ВВП. Ці дві країни не зможуть вийти з пастки всеосяжного державного інтервенціонізму без болісних реформ.

           Німеччина навряд чи зможе й захоче нескінченно довго ділитися своїми ресурсами з партнерами по Євросоюзу. У неї самої ситуація далеко не безхмарна. Якщо у 2006−2011 рр. ВВП й держвидатки росли приблизно однаково (25,2% проти 23,5%), то в період 2011−2020 рр. ВВП в доларах виріс на 2,5%, а ось держвидатки — на 16,5%. Уперше в історії частка держвитрат у Німеччині перевищила 50% ВВП за держборгу трохи менше 70% ВВП. Коли великі й багаті країни Євросоюзу грубо порушують Маастрихтські критерії монетарної стабільності, очікувати дисципліни й відповідальності від інших годі.

            Не допомогло збільшення розміру й обсягу присутності держави в економіці Китаю, Японії, Канаді, Аргентині, Британії та США. Неймовірні темпи зростання ВВП Китаю (у 2006−2011 рр. у 2,6 рази, у 2011−2020 рр. рівно вдвічі) супроводжувало ще стрімкіше зростання держвидатків — у 3,8 і 2,7 раза відповідно. Китайська влада витрачає майже $5,5 трлн для фінансування своїх програм. 15 років тому ця сума була більш ніж удесятеро меншою.

            Японія також страждає від надмірного державного інтервенціонізму. Ця країна з 2006 по 2020 рр. збільшила держвидатки на 10,3 процентних пункти, до 45% ВВП. При цьому у 2011−2020 рр. ВВП в доларах скоротився на 19,1%, в держвидатки на 10,3%. Здержавлення японської економіки за держборгу більше 254% ВВП — це траєкторія деградації, а не зростання.

             Не може впоратися з бажанням жити в борг і за рахунок грошей платників податків Великобританія. Консервативна партія вочевидь забула уроки великої Маргарет Тетчер. Британія вже майже на половину — державна економіка. У 2006−2011 рр. її ВВП в доларах скоротився на 1,8%, а держвидатки виросли на 5,4%. За 2011−2020 рр. економіка зросла лише на 5,4%, а держвидатки — на 14,7%. Держборг теж перевалив за 100% ВВП, склав 104,5%.

           Тріумф державного інтервенціонізму очевидний і в США. Ця країна швидко рухається до небезпечного рівня здержавлення. У 2020-му держвидатки склали 45,4% ВВП. Вони росли значно швидше, ніж ВВП. З 2006-го по 2020-й обсяг держвидатків виріс на запаморочливі $4,54 трлн, а держборг зметнувся до 133,9% ВВП.

           На щастя, не всі країни потрапили в кабалу Левіафану державного інтервенціонізму. Прекрасним прикладом науково обґрунтованої, раціональної поведінки є Ірландія. Вона, мабуть, є єдиною країною у світі, яка в період 2011−2020 рр. так радикально знизила держвидатки, із 45,7% ВВП до 27,7% ВВП. Ця країна феноменально скоротила держборг зі 120% ВВП у 2013 р. до 58,5% у 2020 р. У період 2011−2020 рр. ВВП Ірландії зріс на разючі 78,1%, а держвидатки за цей час — тільки на 8%. У 2006 р. 33,4% держвидатки — це було $77,6 млрд, а у 2020 р. держвидатки обсягом 27,7% ВВП склали $117,9 млрд. Дуже пристойні гроші для п’ятимільйонної країни.

             Для України важливо вивчити дуже болючий урок Тунісу. За авторитарного Бен Алі держвидатки цієї країни становили 24% ВВП. Арабська весна принесла в цю країну демократію, а з нею — курс на відверте здержавлення економіки. У 2020 р. держвидатки становили вже 37,4% ВВП. При зростанні економіки у 2006−2011 рр. на 33,2% держвидатки росли на 61,4%. У 2011−2020 рр. — демократичній декаді — економіка скоротилася на 14,4%, а держвидатки за цей період зросли на 9,7%. Євросоюз і міжнародні економічні організації переконали владу Тунісу зробити ставку на державу в економіці. У результаті держава має не тільки втрачене десятиліття, а й дуже серйозні виклики у сфері безпеки.

           Україна застрягла в пастці хронічно високих держвидатків і, як наслідок, у зоні стагнації й рецесії. У 2011−2020 рр. ВВП країни в доларах скоротився на 4,3%, а держвидатки за цей період — на 4,8%. За цей час поляки збільшили ВВП на 26%, Литва — на 31,5%, Естонія — на 60,9%, Південна Корея — на 65,6%. При цьому в Південній Кореї держвидатки майже вдвічі менші, ніж в Україні.

          На тлі моди на Велике князівство в переможцях опиняються ті країни, які роблять ставку на приватну економіку, якісне управління державними фінансами, обсяг яких не перевищує 25−30% ВВП. Спроби розвинених і країн, що розвиваються, допомагати економіці державними інвестиціями та споживанням незмінно провалюються. Відкритим залишається питання, чи буде сформульовано попит на якісну економічну політику зростання та розвитку українськими політиками.
 

Ярослав Романчук

Ярослав Романчук

Керівник з економічних реформ Офісу простих рішень і результатів

22 жовтня, 10:57 

 

 

Читайте також:
 
 

Україна: вперед, у пастку бідності

 Економічна правда,           

  19 квітня 2011Опубликовано 18:08 19 апреля 2011 года

      Якби влада хотіла боротися з бідністю, то треба було б думати про зайнятість, малий бізнес і мобільність населення. Поки ж вона намагається “відкупитися” маніпуляціями з мізерними стандартами якості життя — мінімальними зарплатами і пенсіями.

       Останнім часом в Україні, за збереження низьких доходів населення, посилилися інфляційні процеси і ризики, ускладнилися умови підприємництва, проявилися дисбаланси на споживчих ринках.

      Як наслідок, гіршає добробут людей.

      Влада, замість виявлення дійсних чинників і складових поширення негативних тенденцій, розмірковує про необхідність “узгодження динаміки зарплат з динамікою ВВП”, оскільки високі темпи зростання зарплат нібито провокують високу інфляцію.

      Посилення ж податкового та адміністративного тиску на малий і середній бізнес виправдовується потребою у додаткових вилученнях грошей на посилення соціальних витрат, а негаразди на продуктових ринках пояснюються винятково зовнішніми негативними впливами.

      В таких умовах важко сподіватися на реальне покращення стану економіки і добробуту “пересічного українця”. Насправді ж населення підштовхується до так званої пастки бідності. Потрапляння ж у таку пастку не лише пригнічує економіку, а й знижує будь-які стимули у працівників до продуктивної праці.

     У класичному варіанті під “пасткою бідності” розуміють ситуацію, за якої підвищення доходу людини з низькими доходами спричиняє або втрату пільг, або підвищення податкових вилучень, які “з'їдають” вказане підвищення доходу.

       Тобто найчастіше таке явище виникає при посиленні фіскального тиску. Однак українська практика демонструє значно ширші можливості потрапляння у “пастку бідності” — втрату стимулів кращої роботи для вищої зарплати.

       Монетарні свідчення. Вочевидь, неконтрольована інфляція — безпосередній чинник значних економічних втрат, бо внаслідок інфляції населення біднішає. Завдання її приборкання ускладнюються тим, що часто відбувається підміна справжніх чинників на простіші, відтак “антиінфляційні заходи” виявляються безрезультатними.

       Серед інфляційних складових розрізняють так звані інфляцію попиту та інфляцію пропозиції. Інфляцію попиту зазвичай пов'язують з “надлишком” грошей в економіці, який може виникати за надмірного підвищення зарплати чи сукупного попиту.

      Інфляція пропозиції зумовлена подорожчанням факторів виробництва і, відповідно, продукції, наслідком чого може стати зниження сукупної пропозиції з подальшим зростанням цін. Наскільки обидві складові актуальні для України?

       Зростання державних видатків чи дефіциту бюджету, кредитна експансія, розширення соціальних програм — складові підвищення купівельної спроможності і сукупного попиту, а при значній їх активізації може формуватися інфляційний тиск.

       Водночас, всі подібні прояви політики чітко віддзеркалюються у динаміці монетарних агрегатів загалом або грошової маси зокрема, зростання яких може визначати вплив на інфляцію, а отже — і рівень останньої.

       В Україні монетарна експансія — зростання грошової маси — за останнє десятиріччя не виступала значимою інфляційною складовою. Так, не спостерігається кореляційного зв'язку між динамікою інфляції і приростом грошової маси.

       При цьому рівень нарощення пропозиції грошей до кризи був надзвичайно високий, а значною складовою вказаної експансії передкризових років було кредитування населення, що суттєво впливало на підвищення купівельної спроможності.

       Якщо 2006 року обсяг позик населенню становив 78,5 мільярда гривень, то 2008 року, у розпал кризи, обсяг кредитів перевищив 273 мільярди гривень. Однак навіть така стрімка експансія не створила шокового тиску на українських ринках, і темпи інфляції були утричі меншими за темпи монетарної експансії.

Інфляція і зростання грошової маси, % грудень до грудня попереднього року

       Слабкий зв'язок між динамікою грошової експансії та інфляцією дозволяє припустити, що підвищення доходів населення через зарплату і кредитування не мало вирішального впливу на посилення інфляційного тиску.

        Тобто вагомість інфляції попиту у загальній інфляційній картині перебільшена. В такому випадку будь-які монетарні обмеження, пов'язані з обмеженням чи замороженням зарплат, навіть з “прив'язкою” до динаміки ВВП, беззмістовні.

      Зважаючи на низьку “впливовість” інфляції попиту в Україні, одним з напрямів покращення добробуту і зменшення глибини “пастки бідності” могло б розглядатися прискорене підвищення зарплати як “замінника” кредитної експансії.

       Це не призведе до посилення інфляційних ризиків і втрати конкурентоспроможності, проте може спонукати працівників підвищувати кваліфікацію і продуктивність праці.

       Цей висновок суперечить рекомендаціям міжнародних фінансових інститутів, які наполягають на обмеженні приросту зарплат. Проте частка зарплати у ВВП в Україні лише трохи перевищує 40%, а сама зарплата платиться за вже створену додану вартість на противагу кредитним коштам, які надходять в економіку “ззовні”.

       Консервування зарплат можна було б виправдати, якби в економіці відбувалися системні трансформації, які вимагають певної плати за майбутню ефективність.

       Фіскальні перестороги. Стосовно ж інфляції пропозиції — зростання цін на ресурси, що спонукає до зростання цін на кінцеву продукцію, то в Україні динаміка цін виробників є помітно вищою, ніж цін споживачів. За десятиліття, згідно з офіційною статистикою, ціни споживачів зросли у 2,6 разу, ціни виробників — у 3,7 разу.

       Відтак, з року в рік утворювався значний інфляційний “дашок”, який є вагомим чинником цінового тиску на споживчих ринках.

      Хоча праця теж є використовуваним ресурсом, проте, зважаючи, що її частка у випуску для більшості галузей не перевищує 20%, головний інфляційний тиск пов'язаний з іншими виробничими ресурсами, насамперед, енергетичними, попит на які, за відсутності структурних реформ, значний і вкрай нееластичний.

      Також низька еластичність притаманна державним монополізованим сферам — транспортній, житлово-комунальній, а також продуктам харчування, значну частку яких теж контролює держава. Ці сфери мають вагомий вплив на ціноутворення.

       При зростанні вартості таких ресурсів, в умовах обмежень сімейних бюджетів, відбувається відмова від другорядних товарів і послуг. Тобто разом з інфляцією пропозиції відбувається зниження попиту на широкі групи товарів, що призводить до скорочення виробництва і розкручування інфляційної спіралі.

      Високі ціни в одному секторі виштовхують споживачів до інших, підштовхуючи ціни до зростання і в таких секторах. Однак за продукти, комунальні послуги і транспорт громадяни будуть платити завжди. Це означає менше ресурсів на інші товари, недоцільність їх виробництва, а для “компенсації” втрат зростуть ціни на всі товари.

      В таких умовах українці, хоча і “не такі багаті, щоб купувати дешеві речі”, проте вимушені “купувати українське”, часто поганої якості. Це означає розтрату ресурсів, подальше погіршення добробуту і підштовхування до “пастки бідності”.

      Таким чином, інфляційна динаміка в Україні визначається переважно інфляцією пропозиції. Чи не єдиний інструмент її приборкання — покращення ефективності виробництва, енергозбереження, нарощення пропозиції товарів і послуг.

      Якщо ж замість цього влада намагається обмежити купівельну спроможність населення шляхом підвищення фіскального тиску, то результати, звичайно, будуть негативними для розвитку країни. Тоді людина не лише втрачає у добробуті, але й девальвує стимули до підвищення продуктивності, якості праці, заробляння грошей.

      Для бізнесу ж розширення адміністрування чи підвищення податкового навантаження призводить до подорожчання факторів виробництва і вимивання грошей. Це перешкоджає роботі компаній і навіть унеможливлює їх функціонування.

      Звісно, мова йде про значно ширші перешкоди, а не лише про оподаткування. Такі механізми підштовхування до погіршення умов роботи, а отже, і до “пастки бідності”, пов'язані з розширенням підстав для штрафів, додатковими умовами ведення бізнесу, неконтрольованими інфляційними і девальваційними шоками.

      Підвищення фіскального тиску означає зменшення коштів, які могли б піти на зарплату. У результаті формується “порочне коло”.

      Посилення податкового тиску і погіршення умов господарювання посилює економічну депресію, що провокує зниження і утримання на низькому рівні заробітних плат, які знижують мотивацію людей до праці і спроб підвищити кваліфікацію для виконання нових більш продуктивних робіт.

      Це призводить до скорочення виробництва, виходу з бізнесу і “природного” зменшення конкуренції, що унеможливлює зниження цін і пришвидшує занурення у “пастку бідності”. Своєю чергою, це провокує необхідність розширення державних соціальних видатків і спонукає уряди до нового посилення податкового тиску.

     Якби влада хотіла боротися з бідністю, то треба було б думати про зайнятість, малий бізнес і мобільність населення. Поки ж вона намагається “відкупитися” маніпуляціями з мізерними стандартами якості життя — мінімальними зарплатами і пенсіями, однак символічне їх збільшення не виводить з “пастки бідності”.

      Інший рецепт влади — “дешеві енергоносії”, отримані внаслідок політичних поступок, які нібито мають принести статки. Проте це перекреслює будь-які стимули до економії, підвищення продуктивності та конкурентоспроможності. Звісно, наслідком такої “турботи” є подальше занурення у “пастку бідності” і самої держави.

      Зовнішньоекономічні спокуси. Останнім часом зовнішньоекономічний чинник стає дедалі більшим важелем підштовхування до “пастки бідності” і виявляється у спробі залучити Україну в економічне утворення з неясними перспективами. Україні у рамках Митного союзу вкотре обіцяються преференції у торгівлі та енергетиці.

      Однак при вирішенні питання входження у будь-який регіональний торгівельний союз — РТС — не повинні ігноруватися важливі закономірності, притаманні їм.

1. Успіх РТС пов'язується з наявністю серед його учасників потужного лідера, ємнісних ринків якісних товарів, що стимулює розвиток, продуктивність і добробут.

       Лише тоді диспропорції в економічному і технологічному розвитку країн-учасниць не спричинятимуть конфліктів, а будуть взаємно нейтралізовані з додатковими вигодами в підвищенні технологічності виробництва “слабких” країн” і навіть сприятимуть підвищенню ефективності розміщення продуктивних сил у регіоні.

2. Об'єднання лише “слабких” країн, без чіткої орієнтації на потужну розвинуту економіку, не приносить суттєвих довгострокових вигод. Більше того, консервація зв'язків у рамках союзів “слабких” країн, як правило, супроводжується посиленням неефективності виробництва або погіршенням показників виробничої спеціалізації.

      Чи доречно заради сумнівних вигод орієнтуватися на країну з неконкурентною і нестійкою економікою? Чи вирве така орієнтація Україну з “пастки бідності”?

      Країни колишнього соцтабору, однозначно обравши шлях стрімких трансформацій та інтеграцію з ЄС, послідовно покращують своє соціально-економічне середовище.

     Україна ж, розмірковуючи про реформи, які мають слабкий стосунок до реальності, занурилася у “пастку бідності” і залишається серед найбідніших країн Європи як за загальними макроекономічними показниками, так і за добробутом громадян.

     Реальний дохід на душу населення, зокрема, ВВП за паритетом купівельної спроможності — ПКС, в Україні удвічі менший, ніж у Росії, втричі менший, ніж у Польщі, і майже вдесятеро менший, ніж у розвинутих країнах.

     На початку незалежності Україна за багатьма показниками випереджала низку колишніх соціалістичних країн, однак за два десятиліття український ВВП на душу населення підвищився лише на 20%, тоді як польський — зріс у 4,5 разу.

      За такої “глибини” “пастки бідності” бажання і готовність населення до продуктивної праці залишатимуться низькими, а втеча “мізків” і капіталів триватиме, залишаючи для країни дедалі менше шансів на одужання та економічне відновлення.

ВВП за ПКС на душу населення, “постійних” доларів

Джерело: The World Factbook, 2010 рік

      Критичною залишається не лише “глибина”, але й “ширина” “пастки бідності”: рівень розшарування суспільства з року в рік зростає. За оцінками міжнародних експертів, перед кризою в Україні на 10% найбільш забезпеченого населення припадало 25,7% національного доходу країни, на 10% найменш забезпеченого — 3,4%.

       Тобто якщо співвідношення доходів між вказаними групами для України — вісім разів — вказує на високі ризики з точки зору міцності громадянського суспільства і національної безпеки, то для Росії відповідні показники взагалі критичні — на 10% найбагатших припадає 30,4%, а на 10% найбідніших — 1,9%. Відмінність — 16 разів.

       У Росії значна частка національного доходу утворюється у монополізованих приватних та державних компаніях і має слабкий вплив на справедливість розподілу ВВП. Вочевидь, орієнтація на таку економіку не підвищить продуктивність праці, не покращить добробут громадян і не виведе країну з “пастки бідності”.

        Попри вказані складнощі, чи може Україна вирватися з “пастки бідності”? Звичайно, але за умови, що українські інституційні та структурні зміни будуть спрямовані на покращення умов ведення бізнесу, а не на фіскальне консервування.

Василь ЮРЧИШИН

Анті-гоблін

24 жовтня 2021, 19:42

Теги статті:
#   Україна   АТО   ООС   війна   диктатура   Росія   СРСР   NATO  USA  реформа  
Голосів:
0
00

Всього коментарів: 0

Сторінка коментарів: 1
Показати коментарі

www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій,
оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом




Вхід
Login:
Пароль
Пам'ятати?
Реєстрація
Забули пароль?

Нові теми:

Доки в нашому місті точитимуться політичні інтриги та дрібні містечкові розбірки?

Президент нагородив уродженця Канева орденом Богдана Хмельницького

Колишній кореспондент газети «Дніпрова Зірка», а нині навідник гармати Максим Гайдай б’є ворога на східному фронті

Україна очолила 2022 | Світ попереду 2023 від the Economist & NV

LATEXFAUNA - Черкащина

На території Канівської громади запровадили нові правила риболовлі у зимовий період

У Каневі демонтують пам’ятний знак телеграмі “бідноти до Леніна”

Мурал із Золотоноші

Мировые итоги 2022 года

Канівські гори хочуть внести до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Популярні за тиждень:

Про що зараз спілкуються:

Олександр Скорина
Нажаль наше законодавство створило "пастку" для місцевих громад. З однієї строни під час оголошеного воєнного стану на всій території України неможна достроково переобрати місцеву раду. А з іншого.. [весь]
Доки в нашому місті точитимуться політичні інтриги та дрібні містечкові розбірки? [2]

Анті-гоблін
Відповідь на це запитання дуже проста - завжди. Доки існує людина завжди будуть інтриги та рзбірки. Але це на рівні людини. А коли ж ці інтриги та рзбірки торкаються громади, країни, то це вже пер.. [весь]
Доки в нашому місті точитимуться політичні інтриги та дрібні містечкові розбірки? [2]

Анті-гоблін
Шановна karina, всі ми ходимо під ніком. І за великим рахунком не в ніку справа, а в інформації, що "несе" цей нік. Це розумне добре, вічне? Я наданої інформації довіряв на 60-70%, а коли побачив .. [весь]
Звернення до депутатів Канівської міської ради [3]

karina
Як же ви всі надоїли громаді! І нічого підписуватися "мешканці канівської громади" чи " рада ветеранів". Ніхто вас не уповноважував говорити за всіх. А виборці нікому не потрібні. І нічого плака.. [весь]
Звернення до депутатів Канівської міської ради [3]

Анті-гоблін
Нікого не збентежило підписувати документ разом із головою ОПЗЖ 15.03.2022 року? І фінальне питання – всіх хвилює, хто їде у Фірзен? Може, якби з'їздили самі, то зараз би тихенько .. [весь]
Звернення до депутатів Канівської міської ради [3]

святослав
2023СУ
З новим 2023 роком! [3]

Олекса
З контрнаступальним Новим роком!
З новим 2023 роком! [3]

slavikf

З новим 2023 роком! [3]

святослав
путін "косплеїть" Саурона і роздає "кільця влади" путін напередодні Нового року подарував президентам неформального саміту країн СНД вісім золотих каблучок. Дев’яту він зал.. [весь]
Розкопки скептика. [1]

Анті-гоблін

Світ ловив мене, та не впіймав © [1]

Активні оголошення:

Продам
Куплю
Робота
Послуги
Продается дом
Здам квартиру
Послуги
Міняю
Оголошення

Розділи новин:

З блогів
Міські новини
Регіональні новини
Цікавинка
Влада
Податкова
Спорт
Шевченко
Історія
Кримінал
Спортивні новини
Новини
Анонси
Районні новини
Новини району
Вибори
Політика
Флейм
Віка
Космос
www.kaniv.net
Video
Розповіді
Видання
Міські новини, екологія
Нещасний випадок
Статистика
Мистецтво
Долі людські
Транспорт
Війна
Політика, канів
Цікавинка регіональна
Історія, Свято
Обговорення
Дніпрова зірка
Бизнес
Історія, політика
Сміх тай годі!
Наука
Пожежа
Криминал
демократія і авторитаризм
права людини
Обхохочешься блин
Карти
Розваги
Милосердя
Обласні новини
Недільна школа
Міські новини, КУКіМ
Міські новини, зустріч з міським головою
Пенсійний фонд
Новини ринку
Екологія
Торренты
Канівщина,затримано, крадій, ліс
Центр Молодіжних Ініціатив
Телекомунікації
Бізнес
чат, чам
фото

Лютий
НдПнВтСрЧтПтСб
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728

Календар новин     


Правила сайту
Новини
Оголошення
Афіша

© 2006- Рекламна агенція "РЕКЛАМЕРА".
Контакт для розміщення реклами та матеріалів на сайті: (096) 9991699, email: waybester@gmail.com


Інформаційний партнер проекту - "Дніпрова зірка"