Це як переглянути “родинний альбом”: відновлюєш затерті спогади, згадуєш про зв’язки між важливими подіями. Ми пропонуємо тут згадати, як відбувалися відомі події, а також проаналізувати досі не відомі факти. Ми зіставили деякі документи ЦРУ і КДБ та прийшли з певними запитаннями, наприклад, до Леоніда Кравчука.
***
19 серпня 1991 року ввечері в Борисполі один за одним сідають десантні літаки з Білорусі.
***
24 Серпня 1991
Навколо Верховної Ради 100 тисяч людей ходить, видно, що весь народ український цього хоче..
Павличко, подаючи Леоніду Макаровичу щойно роздрукований Акт проголошення незалежності України, форсує: "Став, а то я тебе задушу!"
З інтерв'ю Суспільному:
— Ну, оцей знак — це означало не від когось одного, а від керівників депутатських груп. Найбільш мене цікавила Донецька і Дніпропетровська області. Тому шо там найбільше було сумнівів. Особливо Донецька. Шо таке Донецька область? Це 6 мільйонів людей було. Це одна Донецька область — майже як весь захід. А додати Дніпропетровську, 4 млн, — маємо 10. А вся західна Україна — 9. Так шо це було не просто так, знаєте, область якась. Це половина України. Я говорив: ”Давайте ми подивимся на ці області”. І коли я переконався або, вірніше, вони мене довели, шо настрій в цілому позитивний, шо можна ставити на голосування, я сказав: “Ставимо”. Оце був сигнал. - згадує Л.Кравчук *
Як так сталося, що вранці 24 серпня більшість комуністів у Верховній Раді в очі не бачили Акту, а ввечері – комуністи проголосували за Незалежність?
***
Американці, як виявилося, боялися незалежності республік:
розсекречений рапорт ЦРУ, в якому американські аналітики на повному серйозі моделювали ймовірність ядерної війни між колишніми союзними республіками.
Бейкер і Чейні перетворилися на два полюси цієї внутрішньої дискусії у Раді нацбезпеки. І позиція Чейні спочатку не мала підтримки президента Буша.
Та вже згодом сталося так, як сталося: тобто Горинь – переконав Чейні, а Чейні – Буша. Ось така дещо несподівана естафета виходить.
ІсторичнаПравда: США не поспішали не тільки визнавати Україну, вони застерігали Україну від проголошення Незалежності.
23 та 24 серпня на суспільному телеканалі UA: ПЕРШИЙ відбулася прем’єра документального серіалу «Колапс: як українці зруйнували імперію зла», створений на замовлення і за сценарієм Суспільного мовника компанією «Esse Production House».
Стрічка про роль українців у розпаді СРСР та здобуття Україною незалежності. У серіалі представлений український погляд на глобальні події.
Серіал не просто розповідає про вихід України з СРСР та роль українців у розпаді імперії зла. Це спроба показати повністю українську точку зору без наративів будь-якої іноземної держави.
Серіал матиме не лише унікальне змістове наповнення, а й запропонує глядачам високий технічний і художній рівень продукту.
Серіал розвінчує пропагандистські міфи про причини й передумови здобуття Україною незалежності. Українці доклали багато зусиль для здобуття незалежності. Наш народ поклав великі жертви на вівтар своєї самостійності.
«Це дуже деструктивний міф — що незалежність впала нам в руки сама. Цей серіал варто показати за кордоном, щоб там це теж розуміли, адже наявні пропагандистські міфи дуже вкорінені й там. І без міжнародної дистрибуції цього зробити не можна. Звісно, і в Україні цей серіал має подивитися якнайбільше людей. Гадаю, він заслуговує на те, щоб його показували й у школах.
І навіть для тих, хто жив у час розпаду СРСР, у серіалі є дуже багато відкриттів. Важливих у тому розумінні, що сьогодні ми живемо у світі, сформованому в тому числі наслідками розпаду СРСР. Наслідки ці досі на нас впливають. Війна, яку проти нас розв’язала Росія, корінням теж сягає того часу і тих процесів. Багато що було закладено саме тоді», — вважає продюсер і автор ідеї серіалу, Ярослав Лодигін.
Режисер — Сергій Лисенко, сценарист — Олександр Зінченко. Оператор — Сергій Михальчук. Продюсер та автор ідеї — Ярослав Лодигін. Продюсери — Віталій Шеремєтьєв, Ольга Безхмельницина, Ірина Бубнова, Сергій Недзельський.
Будучи одні – супроти всього світу, де Москву, Лондон і Вашингтон більше цікавила доля ядерної зброї, аніж 50-мільйонного народу…
..
Проголосивши у липні 1990 року Декларацію про державний суверенітет, Україна до літа 1991 року наповнювала цю Декларацію реальним змістом, змінювала закони, перепідпорядковувала собі, а не Москві величезну економічну машину, перебирала контроль за міліцією тощо, тощо...
20 серпня 1991 року у Москві Горбачов із лідерами радянських республік мав підписувати "новий союзний договір", фактично відправляючи у небуття Ленінський договір 1922 року, який і втягнув Україну в СРСР.
20 серпня у Москві не було б нікого з України, і це б зафіксувало остаточний розрив між Києвом і Москвою.
І саме тому за день до цього, 19 серпня, радянський партапарат зробив останню відчайдушну спробу врятувати "свій" Союз та втримати Україну й інші республіки. Якщо не переконанням, то принаймні силою.
І не зміг..
Драма 24 серпня 1991
Дмитро Павличко, тодішній член президії Верховної Ради, згадує той момент:
"Ми мусили переконати більшість, комуністів… І знов постає питання: чому вони проголосували? По-різному.
По-перше, дехто вважає, що злякалися: от у Москві Єльцин переміг, Єльцин – антикомуніст, кинув партійний квиток, значить їх чекає кінець, бо їхня, як кажуть словаки, матиця – там. До певної міри це була якась правда.
Другий момент, був страх людей – навколо Верховної Ради 100 тисяч людей ходить, видно, що весь народ український цього хоче. Принаймні, вони так відчували, але глибоко в душі, все ж таки, ставили на референдум.
Дякувати треба комуністам, що вони вимогли від нас цей референдум, бо не дай боже, якби це було зроблено без референдуму, ми би не мали цієї легітимності високої, яку ми маємо сьогодні в цілому світі.
* * *
"І отут відіграла важливу роль частина народних депутатів, перш за все Дмитро Павличко. Він підбіг до мене, кричав "ставте на голосування", – згадує Кравчук.
"Я побіг до Леоніда Макаровича, і з-за плечей подав йому (надрукований текст Акту – УП) і сказав: "Ось відредагований Акт проголошення незалежності, читай!", – пригадував сам Павличко. – "Він каже: "А може це повинен Лук’яненко читати?"
Я кажу: "Ні, це ти повинен читати". Той день я з ним говорив на "ти", я не знаю, як він це пам’ятає, але він ще сказав: "А мо… а якщо…"
Він теж хвилювався, він теж хотів, щоб пройшло, а тому, думав, може, краще, щоб хтось інший, але ніхто інший не міг. І я кажу: "Читай", а він, усміхається: "А може, ми це відкладем?" Я кажу: "Читай!"
І я знав – якби тоді це не було прочитано, я б кинувся, задушив…"
Ярослав Кендзьор додає:
"Павличко йому кричить на вухо: "Став, а то я тебе задушу!" Леонід Макарович ще хвилинку-другу потримав паузу, заспокоїв зал і зачитав Акт незалежності".
"І я поставив на голосування. Я боявся дуже, хоча попередньо провів розмову з депутатами, депутатськими групами різних областей. Але ж голосування це справа некерована", – згадує Кравчук. І додає:
"І звичайно я хотів, щоб це була конституційна більшість – 300 голосів, але це для рішення не мало значення. Достатньо було 226, і рішення прийняте.
А коли я глянув на табло, там висвітилось 357 депутатів. Проти проголосувала тільки одна людина".
Українці прониклися ідеями "перебудови" найглибше
>Комуністична більшість вписала у Декларацію 16 липня 1990 року, що "Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору". І опинилася у пастці.
Вони думали, що в такий спосіб накладають зобов'язання на Україну підписати новий союзний договір. А в результаті – зірвали його підписання.
Бо коли почали обговорювати текст нового Союзного договору, з'ясувалося, що він не відповідає положенням Декларації, яку вони самі прийняли. І це навіть для комуністів виглядало якось непослідовно. Глухий кут.
Що робити? Виходить заступник голови уряду Костянтин Іванович Масик і каже щось в такому кшталті, що оті всі чудові пропозиції, які шановні народні депутати зараз запропонували, їх уряд має опрацювати і запропонувати Москві. Але на це потрібно трохи часу, бажано – до першого жовтня.
І Верховна Рада голосує, що Україна виходить з Ново-Огарьовського процесу до 15 вересня, бо нащо розтягувати цю роботу аж до першого жовтня!?
Для твердокам'яних ортодоксів з Кремля та Луб'янської площі це було рівнозначно розпаду СРСР. Бо це означало, що 20 серпня 1991 року Союзний договір буде підписаний без України. Тобто цей акт зафіксує факт розпаду СРСР. Що без України СРСР існувати не зможе.
Між іншим, Єльцин майже те саме казав пізніше Бушу-старшому 30 листопада 1991 року перед українським референдумом. У телефонній розмові він пояснював, що СРСР неспроможний без України і що Росія змушена буде негайно визнати незалежність України, щойно будуть відомі результати референдуму, якщо понад 70% українців будуть виступати за незалежність.
Тобто і партократи, і демократи в Москві були переконані, що СРСР без України існувати не може.
Кремль готувався й до кривавого сценарію
>>19 серпня 1991 року ввечері в Борисполі один за одним сідають десантні літаки з Білорусі. По Києву, звісно, поповзли про це чутки. Але багато років це сприймалося саме як чутки.
Бо це вже була темна пора доби. В Борисполі їх було чутно. Але у Києві тоді було представлено мало переконливих доказів, що відбувається передислокація дивізії військового спецназу. І багато людей сприймали це як якусь непідтверджену історію про якісь уявні 36 бортів.
Потім генерал Чечеватов підтвердив посадку 28 бортів. Якщо порахувати, що на одному борту було 100–150 бійців, то мова могла йти про загальну кількість приблизно в чотири з половиною тисячі бійців.
З останнього інтерв'ю з Євгеном Марчуком.
Ми отримали підтвердження, що ця подія дійсно мала місце. Тобто сценарій захоплення військовим спецназом Верховної Ради та інших державних інституцій у Києві був цілком можливим.
Інше питання, що потім трапилося дещо, про що ми теж будемо говорити у фільмі, що зламало цей сценарій.
У перші два дні представники Народної ради дуже критикували Кравчука за його обережність 19–20 серпня. Проте, можливо, саме його обережність стала запорукою того, що тут не сталося якогось кризового сценарію з самого початку Серпневого путчу.
Бо ми легко можемо моделювати сценарій, коли лідери демократів були б заарештовані, а парламент був би зайнятий військовими. І далі перспективи проголошення української незалежності виглядали б доволі сумними.
У той момент виявилося важливим, що чесноти дисидентів та проактивної націонал-демократичної меншості в парламенті сполучилися з хитрістю і здатністю ловити вітер історії Леоніда Кравчука.
Він розумів, як правильно комунікувати з комуністичною більшістю, як правильно комунікувати з Москвою в такий спосіб, щоб максимально відгородити Україну від, наприклад, загрози військового втручання.
Чи США насправді мали план розвалу СРСР? Як за 5 днів люди в Україні еволюціонували від «О! Нарешті ці наведуть порядок!» до вимог оголосити Незалежність і заборонити компартію? Чому США спочатку боялися української незалежності? Як Кравчук переграв Москву та Вашингтон?
Відразу після підписання Біловезьких угод на початку грудня 1991 року з’явилися чутки, що літаки, якими повертатимуться Кравчук і Єльцин можуть збити. Вони цього боялися. І літак Кравчука мав фейкове призначення польоту на Москву. Але у повітрі розвернувся на Київ.
Якби у Москві наважилися на злочин, і літаки з українським та російським лідерами були знищенні — історія поточилася б інакше. Формально СРСР проіснував би ще трохи, але тоді розлучення було б ще більш драматичним.
Інший момент, коли усе могло піти не так — якби Кравчук не знайшов аргументів і у Віскулях перемогла б позиція Єльцина про конфедерацію.
А перед тим Україну могли б просто не визнати, якби результати референдуму були менш переконливими. І це означало геть інший сценарій наступних подій.
24 серпня міг спрацювати сценарій, коли б надзвичайна сесія була зірвана. І хто знає: чи не сталося б тоді так, що тоді збуджений стотисячний натовп, який зібрався перед парламентом, просто зніс би його, а Україна замість рішення про незалежність — отримала б хаос?!
А що було б, якби у ГКЧП пішли за жорстким репресивним сценарієм: Верховну Раду беруть штурмом, заарештовують її президію та членів Народної ради? Масові показові арешти занурюють країну у атмосферу страху?
Це могло б продовжити життя СРСР іще б на 10-11 років. Але СРСР був приречений -
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
0
1
