ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ

ФСБ полює на українців

США проиграли войну во Вьетнаме.

Только они проиграли не потому, что были разгромлены. Не потому, что были ослаблены и не могли дальше продолжать.

Они проиграли по другой причине. В информационной войне.

Знаете как это произошло?

В 1968 коммунистические лидеры Северного Вьетнама были на грани поражения. Они понимали, что против мощи США им не выстоять и если текущая тенденция сохранится, то вскоре войну они проиграют. Их просто уничтожат постоянными бомбардировками. В лагере даже звучали призывы о переговорах. И ситуацию нужно было срочно менять.

Как?

Лидеры Северного Вьетнама знали, что эта война широко освещается американскими СМИ. И знали, что через СМИ контролируется общественное мнение. Пока вместе с громкими заявлениями политиков о военных победах на экранах телевизоров будут демонстрироваться и результаты этих побед, то большая часть населения будет поддерживать эту войну.

Потому был задуман план серии дерзких широкомасштабных нападений, в том числе и на ключевые города как Сайгон.

Эта серия нападений получила название - Тетское наступление.

С военной точки зрения это было глупое нападение. Сил было явно недостаточно для такого наступления. Возможно, если бы целью стоял захват одного города...Но они решили атаковать настолько много целей, что распорошили свои и так немногочисленные силы по всему Вьетнаму.

Безусловно их атаки не увенчались успехом. Они не захватили ни одного города, ни одной базы. И потерпели сокрушительное поражение.

Однако они и не пытались победить. Цель была другая. Картинка для СМИ. Показать, что у армия повстанцев не проиграла, как говорят американские политики, а достаточно сильна, что может не только оборонятся, но и нападать на крупные города и базы.

И им это удалось. Благодаря прямым съемкам с горячих точек, американцы смогли воочию убедиться какой хаос и беспорядки создали атаки повстанцев.

И по сути эта серия нападений стала переломным моментом во Вьетнамской войне.

Уже 10 мая во время второго этапа нападения начались мирные переговоры между США и Северным Вьетнамом, что раньше было невозможно. Переговоры затянулись на 5 мес, пока после третьего этапа Тет наступления Линдон Джонсон не согласился прекратить бомбардировки Северного Вьетнама. Позже Джонсон так же отказался посылать дополнительные войска во Вьетнам. А ещё позже он проиграл президентские выборы Ричарду Никсону, который пообещал закончить войну.

Наближається тридцята річниця Незалежності України. Однак, як це не гірко усвідомлювати, нашу державу й досі не сприймають як окремого гравця на міжнародній шахівниці. Нами намагаються маніпулювати, торгувати нами. Задля збереження суверенітету України "Правий Сектор" вимагає від Президента не піддаватися на міжнародний тиск. Відмовитись від реалізації плану Штайнмаєра, не проводити жодних референдумів щодо особливого статусу Донбасу, не влаштовувати псевдовибори на окупованій території. Ми гідні того, щоб до нас ставились із повагою як до рівних. Сполучені Штати Америки мають надати українцям пряму військову допомогу в рамках статусу основного союзника США поза НАТО, а не вимагати виконання "мінських угод" чи закривати очі на запуск "Північного потоку-2"!" - випливає з вимог "Правого сектора".

"Останнім часом суспільству нав’язується думка про те, що ледь не всі представники патріотичного середовища – злочинці та вбивці. Особливо гірко чути це в той час, коли й досі не заборонені УПЦ (МП), ОПЗЖ тощо. Не варто шукати ворогів серед тих, що захищають українську Честь як на фронті, так і в тилу", - відзначають в" Правом секторі ".

"Інтереси Української Нації повинні бути вище інтересів західних союзників, а тотальний захист від одвічного ворога - російської імперії - має бути найвищим пріоритетом у державній політиці", - підсумували в ПС.

Відповідні вимоги оприлюднив на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук" заступник командира ДУК ПС з питань діяльності резервних підрозділів Тарас Хаммер

Один із найдосвідченіших українських державних діячів в одному з останніх великих інтерв’ю «Главкому» висловив своє бачення врегулювання ситуації на окупованому Донбасі. «Главком» нагадує найвлучніші цитати Євгена Марчука про війну, Путіна та консолідацію українців під час російської агресії.

«Інколи цього не розуміють наші добрі іноземні партнери, які багато нам допомагають, за що ми їм щиро вдячні. Це не означає, що нам треба рухатись до тоталітаризму. Але коли ворог сам сповідує тоталітаризм у своєму державному управлінні й методи боротьби проти тебе використовує дуже далекі від демократії і міжнародно-правових норм, а ти маєш свято сповідувати демократичні принципи, ти будеш програвати».

«Переговорники добре знають, що окрім передбачуваних аргументів (армії, економіки) за плечима твого партнера по переговорах ще є, як правило, два головних фактори. Перший – це рівень консолідації твого народу, твоєї нації, рівень твоєї підтримки у тебе вдома щодо теми переговорів. Друге – це твоя міжнародна підтримка, коаліція на твою підтримку. Я не один раз переконувався, що люди багато чого не розуміють і не підтримують, тому що не знають реалій війни».

«Путін реалізовує дві мети. Він тренує всю свою військову машину. У чому ж небезпека от цього всього? Він може привчити виснажливим довготривалим станом, що нібито все заспокоюється. Виявивши найслабші місця, зокрема з боку НАТО і перш за все США, розрахувати, як найефективніше зробити ривок».

«За роки війни з Україною Росія «з успіхом» звела до нуля майже всі міжнародні стабілізатори світової безпеки, наплювала на Будапештський меморандум і на базовий так званий Великий українсько-російський договір. У цих документах: нерушимість українських кордонів, територіальна цілісність, державний суверенітет України і незастосування будь-коли і будь-якої зброї проти України, а також вирішення спорів тільки шляхом переговорів».

«А якщо Путін не погодиться – це ще раз засвідчить нехтування ним важливих міжнародних договорів і нехай тоді весь демократичний світ думає, яких подальших санкцій заслуговує Росія. Для нас це чи не єдина можливість залучити Росію до розмови про Крим. Але я і тут ставив би питання про процес повернення Криму не завтра, а через перехідний період під контролем ООН і ОБСЄ. Так, варіант непростий але повністю відповідає міжнародно-правовим нормам, не кажучи вже про Статут ООН. Такий підхід допоміг би хоча б розпочати таку розмову в рамках підписантів Будапештського меморандуму».

«Всі авантюри РФ на Донбасі і захоплення Криму націлені на те, щоб Україна, як і в радянські часи, залишалася їхнім слухняним васалом. Тут є одна річ, яку не можна ігнорувати – політичне і військове керівництво РФ дуже боїться прямого кордону з НАТО. Знаючи ментальність деяких російських керівників, можу собі уявити, як в Кремлі сприймають одну лише думку про те, що кордон Росії з НАТО може проходити північніше Харкова. Вони не можуть собі цього уявити навіть у кошмарному сні».

«Потрібно, як мінімум три, а то і п’ять років перехідного періоду нормалізації і трансформації цих територій до демократії з участю відповідних структур ООН. Ми ж не є настільки наївними, щоб уявити собі, що вже восени цього року окупована територія ОРДЛО якось сама по собі перетвориться в зразок демократії, повністю зрівняється з політико-правовим устроєм всієї України і атмосфера для виборів буде там така ж сама, як і по всій Україні».

«Переважна більшість російського населення, яке перебуває під постійним інформаційним обстрілом, підтримує риторику таких радикалів, як Жириновський, Рагозін і Дугін. Демократичні сили там зруйновані, структурної опозиції в них немає. Може, колись і з’явиться, але для цього потрібен час і хоча б невелика еволюція».

«Методи гібридної війни це і є синхронізоване використання невоєнних методів і гарячої війни. Тут велике значення має чітка координація видимої і невидимої діяльності воєнного і невоєнного характеру. Саме за таким принципом має організовуватись протидія гібридним методам. І якраз саме з цим у нас поки що є проблема. Сьогодні у нас практично немає координації протидії гібридним, не воєнним формам російської агресії. Дивіться, Росія ефективно задіяла у війні з Україною «телевізійні війська» і ЗМІ в цілому, і їх діяльність чітко синхронізується і координуються з військовими і міжнародними акціями проти України. У нас і близько немає нічого подібного».

«Той гігантський пресинг, який Росія за останні роки влаштувала Білорусі з метою її повної інтеграції в Союзну державу, згідно з їхнім двостороннім Договором часів пізнього Єльцина, свідчить, що все найгірше для нас може статися. Я глибоко переконаний, що в нашій подальшій роботі ми маємо виходити саме з такого сценарію. Підстави для такого висновку мені дають стрімкі зміни в російсько-білоруських стосунках. Але, як кажуть, без суєти і без паніки, розуміючи при цьому, що білоруси як люди в цілому відносяться до України незрівнянно краще, ніж росіяни».

(Заповіт Євгена Марчука, першого архітектора СБУ)