Виявлений концепт має протилежну сторону медалі: Москва - столиця Імперії лицемірства та гріхів, як визнали самі російські Старообрядці ще від часів Нікона та переконані в цьому зараз.**
Містична ідея «Київ — Єрусалим» постала з рефлексій над текстами Старого і Нового Заповіту та християнської тези про зміну царств — Єрусалим Юдейский Старого Заповіту замінює Константинополь, столиця грецького царства Нового заповіту, які є втіленням Небесного Єрусалима на Землі[3].
Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у добу середньовіччя
У середньовічній суспільно-релігійній уяві, сформованій на основі Святого Писання та вчення Церкви, древній Єрусалим сприймався як сакральний центр світу. Тому не дивно, що на теренах Русі в церковно-народному середовищі народжується уява про свій край як образ «обітованої землі», «Нового Ізраїлю», а її столицю – Київ, як «Другий Єрусалим». Розробка даної концепції спостерігається уже в Іларіона Русина (XI ст.), де він порівнює князя Володимира з Костянтином Великим і вбачає у новій вірі закономірний акт божественного провидіння («але зробив милість нам Бог, і возсіяло в нас світло розуму»).
Цю ідею розвиває у «Пам’яті і похвалі князеві Володимиру» Яків Мніх словами «Оле чюдо! Яко Другий Єрусалим на землі явися Київ»[4].
Інша пам'ятка давньоруської літератури — «Повість временних літ» обстоює схожі погляди, вкладаючи у вуста апостола Андрія пророчі слова про велич Києва. І прибув він (святий Андрій) до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.
Київ уявляється тогочасному русинові як осередок християнського правопорядку, що протистоїть навколишньому хаосу. Відповідно до християнського містицизму, реальний Град Божий на землі — це образ, ікона Вічного небесного граду. Тому і Володимир Великий, і Ярослав Мудрий у розбудові Києва втілювали райський ідеал у земних формах[5]. Саме тому у Києві будується собор Святої Софії, оборонні споруди з Золотими воротами та інші споруди, натхненні спорудами Константинополя-Цареграда, які в свою чергу відтворювали споруди Єрусалима Юдейського. Передбачалось, що в кінці часів Ісус Христос ввійде у Київ через Золоті ворота, як він входив у Єрусалим і благословить Землю руську.[6].
Віра в сакральність Києва простежується і в польського хроніста Галла Аноніма, де він наводить легенду про меч Щербець польського короля Болеслава, який став магічним, коли Болестав общербив його о Золоті ворота[7]. В політико-ідеологічних уявленнях Русі-України Золоті ворота Києва розглядались як брама до царства[8].
Віра в Київ як «Другий Єрусалим», «священну столицю усіх руських земель», «старейшинствующий во градєх» зберігалася навіть в часи занепаду Київської Русі та її поневолення монголо-татарськими завойовниками. «Розорення Києва, – пише проф. В.Ричка, – було осмислене давньоруськими книжниками як Боже покарання, що здійснилось над стольним градом Русі так само, як колись над Єрусалимом». Проте, зауважує вчений, «незважаючи на державну деструкцію Київської Русі й цезуру монгольського завоювання, її стольний град залишався найвизначнішим осередком політичного й духовного життя… В суспільній свідомості Київ залишався не тільки основним політичним і культурним центром, а й центром сакральним, осередком християнського благочестя… Не буде перебільшенням сказати, що у другій половині ХІІІ-ХІV ст. зберігалася конфесійна єдність всієї території Київської Русі, що живила у масовій свідомості уявлення про неї як про єдине етноконфесійне й політичне утворення»[9][10].
Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у ранньомодерний час
Сакралізований погляд на Київ тривалий час зберігався навіть у Московському князівстві. У ХVІ ст. з під пера московських церковних книжників виринає теза про «преславный градъ Москву яко вторый Киевъ»[11], яку згодом заміняє концепція «Москва — Третій Рим».
«Другого дихання» концепція «Київ — Другий Єрусалим» на теренах України-Руси набуває за часів т.зв. «києворуського ренесансу»: відновлення Єрусалимським патріархом Теофаном у Києві в 1620 р. православної ієрархії[12] та у тогочасній релігійній полеміці.
Єрусалимський патріарх поблагословив тоді гетьмана Петра Сагайдачного та українське козацтво на оборону прабатьківської православної віри, передавши їм благословіння від самого Гробу Господнього. Тоді ж патріарх Теофан у своєму окружному посланні за серпень 1620 р. закликав український православний народ і козацтво: «да не отступить ваша пам'ять от святого града Ієрусалима!».
Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Йов Борецький свою кафедру прямо називає «новим руським Єрусалимом». У своєму окружному посланні від 15 грудня 1621 року митрополит Йов закликав всіх вірних знову звертатися: «…до богоспасаємого града Києва, другого руського Єрусалиму»[13].
У цьому ж ключі слід розуміти і постанову Київського Православного Собору 1621 року про те, що «святий Андрій Апостол є перший Архієпископ Константинопольський, патріарх вселенський та Руський Апостол, і на Київських Горах ноги його стояли, і Русь очі його бачили, а уста благословили, і насіння віри він у нас насадив», а тому «воістину, Русь нічим не менша від інших східних народів». Цими словами Собор під головуванням митр. Йова (Борецького) стверджував «апостольство Києва, його статус “богохранимого” і богообраного міста» [14].
Коли Богдан Хмельницький 1648 р. в'їжджав у Київ, то патріарх Єрусалимський Паісій, який спеціально прибув до Києва, посвятив Богдана на «государя і гетьмана Руського», оголосивши його «князем Русі» та «новим Мойсеєм», «визволителем руського народу, новим Констянтином-фундатором»[13], проводячи паралель з Константином Великим, що розбудував Константинополь і Єрусалим.
Про Київ, як містичний Богообранний Град пізніше пише Петро Могила та постмогилянці. Концепція «Київ — Другий Єрусалим затрималась у вжитку аж до Феофана Прокоповича[15].
Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у 1620-1640-ві роки — основні ідеї
Основні ідеї концепції викладені, як конспект статті Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки)[16]
Києвоцентризм перебігу історії.
Закріплення за Києвом статусу — Другого (руського) Єрусалима, що Божим промислом, як і Єрусалим Юдейський, за «терпіння» вистояв серед іновірців.
Долю Руси-України, згідно з Божим приреченням, вручено Руській (староукраїнській) православній церкві.
Заяви щодо богообраності руського (православного) народу, якому дано пізнати таємниці Царства Божого в кінці віків.
Проголошення переваги старої руської (православної) віри над латинською (католицизмом).
Доведення тяглості та безперервності історії між руською старовиною і новими часами (VII ст.) в тогочасний спосіб (через генеалогію): від Володимира Великого до короля Данила Романовича, а через нього до князів Острозьких і молодшої гілки — Заславських.
Проголошення православної шляхти оборонцями руського православ'я.
Концепція у XIX — XX ст.
Навіть у XIX ст., коли землі України-Руси входили до Російської імперії Київ був чи не найбільшим центром паломництва в Російській імперії[17], залишаючись у свідомості вірян Божим Градом.
Ґанна Герман переживала в Каневі древність Успенського Собору, заповітність Кобзаревої гори, відлуння культури пращурів, де Київ - родоначальник міст Руських, Родень - предків рада: княжа гора багата філософією архітектури, висока культура, яка не поступається кращим зразкам не лише серед русичів, а інших країн свого часу. Археологічні знахідки свідчать про майстерність у ремеслах: ковальського, ливарного, ювелірного, гончарного, кісткорізного, каменерізного, аграрного, торгового. Антропологічно розглядається історичний, етнографічний та теологічний аспекти.
"Є підстави вважати Родень давнім племінним центром русів, та центром культу давньослав'янського верховного богаРода — бога неба та всесвіту.
На думку академіка Б. Рибакова, Родень — це і є загадкова Артанія східних авторів."
Т. Шевченко. Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі (1846) Сепія
***
Пізніше цей же комплекс ідей буде висловлено автором «Кобзаря» Тарасом Шевченком: «Мов на небі висить Святий Київ наш великий. Святим дивом сяють Храми Божі, ніби з самим Богом розмовляють. Дивлюся я, а сам млію. Тихо задзвонили У Києві, мов на небі…»
Поки gerr Pukin перекладає свою статтю українською, певно, завидує що NATO відкрило свою сторінку солов'їною, союзники переклали своєю рідною про реальну Вісторію, де була Руська столиця, де було Вічє, де була УкРАЙіна-Руса:
The Ukrainians
Greater Ukraine - Wikipedia https://en.m.wikipedia.org/wiki/Greater_Ukraine
Greater Ukraine:
Today’s would-be Ukraina irredenta is mainly in the east, on the territory that is now part of Russian Federation:
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
0
0
