Виявлений концепт має протилежну сторону медалі: Москва - столиця Імперії лицемірства та гріхів, як визнали самі російські Старообрядці ще від часів Нікона та переконані в цьому зараз.**
Містична ідея «Київ — Єрусалим» постала з рефлексій над текстами Старого і Нового Заповіту та християнської тези про зміну царств — Єрусалим Юдейский Старого Заповіту замінює Константинополь, столиця грецького царства Нового заповіту, які є втіленням Небесного Єрусалима на Землі[3].
Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у добу середньовіччя
У середньовічній суспільно-релігійній уяві, сформованій на основі Святого Писання та вчення Церкви, древній Єрусалим сприймався як сакральний центр світу. Тому не дивно, що на теренах Русі в церковно-народному середовищі народжується уява про свій край як образ «обітованої землі», «Нового Ізраїлю», а її столицю – Київ, як «Другий Єрусалим». Розробка даної концепції спостерігається уже в Іларіона Русина (XI ст.), де він порівнює князя Володимира з Костянтином Великим і вбачає у новій вірі закономірний акт божественного провидіння («але зробив милість нам Бог, і возсіяло в нас світло розуму»).
Цю ідею розвиває у «Пам’яті і похвалі князеві Володимиру» Яків Мніх словами «Оле чюдо! Яко Другий Єрусалим на землі явися Київ»[4].
Інша пам'ятка давньоруської літератури — «Повість временних літ» обстоює схожі погляди, вкладаючи у вуста апостола Андрія пророчі слова про велич Києва. І прибув він (святий Андрій) до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ.
Київ уявляється тогочасному русинові як осередок християнського правопорядку, що протистоїть навколишньому хаосу. Відповідно до християнського містицизму, реальний Град Божий на землі — це образ, ікона Вічного небесного граду. Тому і Володимир Великий, і Ярослав Мудрий у розбудові Києва втілювали райський ідеал у земних формах[5]. Саме тому у Києві будується собор Святої Софії, оборонні споруди з Золотими воротами та інші споруди, натхненні спорудами Константинополя-Цареграда, які в свою чергу відтворювали споруди Єрусалима Юдейського. Передбачалось, що в кінці часів Ісус Христос ввійде у Київ через Золоті ворота, як він входив у Єрусалим і благословить Землю руську.[6].
Віра в сакральність Києва простежується і в польського хроніста Галла Аноніма, де він наводить легенду про меч Щербець польського короля Болеслава, який став магічним, коли Болестав общербив його о Золоті ворота[7]. В політико-ідеологічних уявленнях Русі-України Золоті ворота Києва розглядались як брама до царства[8].
Віра в Київ як «Другий Єрусалим», «священну столицю усіх руських земель», «старейшинствующий во градєх» зберігалася навіть в часи занепаду Київської Русі та її поневолення монголо-татарськими завойовниками. «Розорення Києва, – пише проф. В.Ричка, – було осмислене давньоруськими книжниками як Боже покарання, що здійснилось над стольним градом Русі так само, як колись над Єрусалимом». Проте, зауважує вчений, «незважаючи на державну деструкцію Київської Русі й цезуру монгольського завоювання, її стольний град залишався найвизначнішим осередком політичного й духовного життя… В суспільній свідомості Київ залишався не тільки основним політичним і культурним центром, а й центром сакральним, осередком християнського благочестя… Не буде перебільшенням сказати, що у другій половині ХІІІ-ХІV ст. зберігалася конфесійна єдність всієї території Київської Русі, що живила у масовій свідомості уявлення про неї як про єдине етноконфесійне й політичне утворення»[9][10].
Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у ранньомодерний час
Сакралізований погляд на Київ тривалий час зберігався навіть у Московському князівстві. У ХVІ ст. з під пера московських церковних книжників виринає теза про «преславный градъ Москву яко вторый Киевъ»[11], яку згодом заміняє концепція «Москва — Третій Рим».
«Другого дихання» концепція «Київ — Другий Єрусалим» на теренах України-Руси набуває за часів т.зв. «києворуського ренесансу»: відновлення Єрусалимським патріархом Теофаном у Києві в 1620 р. православної ієрархії[12] та у тогочасній релігійній полеміці.
Єрусалимський патріарх поблагословив тоді гетьмана Петра Сагайдачного та українське козацтво на оборону прабатьківської православної віри, передавши їм благословіння від самого Гробу Господнього. Тоді ж патріарх Теофан у своєму окружному посланні за серпень 1620 р. закликав український православний народ і козацтво: «да не отступить ваша пам'ять от святого града Ієрусалима!».
Митрополит Київський, Галицький і всієї Руси Йов Борецький свою кафедру прямо називає «новим руським Єрусалимом». У своєму окружному посланні від 15 грудня 1621 року митрополит Йов закликав всіх вірних знову звертатися: «…до богоспасаємого града Києва, другого руського Єрусалиму»[13].
У цьому ж ключі слід розуміти і постанову Київського Православного Собору 1621 року про те, що «святий Андрій Апостол є перший Архієпископ Константинопольський, патріарх вселенський та Руський Апостол, і на Київських Горах ноги його стояли, і Русь очі його бачили, а уста благословили, і насіння віри він у нас насадив», а тому «воістину, Русь нічим не менша від інших східних народів». Цими словами Собор під головуванням митр. Йова (Борецького) стверджував «апостольство Києва, його статус “богохранимого” і богообраного міста» [14].
Коли Богдан Хмельницький 1648 р. в'їжджав у Київ, то патріарх Єрусалимський Паісій, який спеціально прибув до Києва, посвятив Богдана на «государя і гетьмана Руського», оголосивши його «князем Русі» та «новим Мойсеєм», «визволителем руського народу, новим Констянтином-фундатором»[13], проводячи паралель з Константином Великим, що розбудував Константинополь і Єрусалим.
Про Київ, як містичний Богообранний Град пізніше пише Петро Могила та постмогилянці. Концепція «Київ — Другий Єрусалим затрималась у вжитку аж до Феофана Прокоповича[15].
Концепція «Київ — Другий Єрусалим» у 1620-1640-ві роки — основні ідеї
Основні ідеї концепції викладені, як конспект статті Яковенко Н. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки)[16]
Києвоцентризм перебігу історії.
Закріплення за Києвом статусу — Другого (руського) Єрусалима, що Божим промислом, як і Єрусалим Юдейський, за «терпіння» вистояв серед іновірців.
Долю Руси-України, згідно з Божим приреченням, вручено Руській (староукраїнській) православній церкві.
Заяви щодо богообраності руського (православного) народу, якому дано пізнати таємниці Царства Божого в кінці віків.
Проголошення переваги старої руської (православної) віри над латинською (католицизмом).
Доведення тяглості та безперервності історії між руською старовиною і новими часами (VII ст.) в тогочасний спосіб (через генеалогію): від Володимира Великого до короля Данила Романовича, а через нього до князів Острозьких і молодшої гілки — Заславських.
Проголошення православної шляхти оборонцями руського православ'я.
Концепція у XIX — XX ст.
Навіть у XIX ст., коли землі України-Руси входили до Російської імперії Київ був чи не найбільшим центром паломництва в Російській імперії[17], залишаючись у свідомості вірян Божим Градом.
Ґанна Герман переживала в Каневі древність Успенського Собору, заповітність Кобзаревої гори, відлуння культури пращурів, де Київ - родоначальник міст Руських, Родень - предків рада: княжа гора багата філософією архітектури, висока культура, яка не поступається кращим зразкам не лише серед русичів, а інших країн свого часу. Археологічні знахідки свідчать про майстерність у ремеслах: ковальського, ливарного, ювелірного, гончарного, кісткорізного, каменерізного, аграрного, торгового. Антропологічно розглядається історичний, етнографічний та теологічний аспекти.
"Є підстави вважати Родень давнім племінним центром русів, та центром культу давньослав'янського верховного богаРода — бога неба та всесвіту.
На думку академіка Б. Рибакова, Родень — це і є загадкова Артанія східних авторів."
Т. Шевченко. Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі (1846) Сепія
***
Пізніше цей же комплекс ідей буде висловлено автором «Кобзаря» Тарасом Шевченком: «Мов на небі висить Святий Київ наш великий. Святим дивом сяють Храми Божі, ніби з самим Богом розмовляють. Дивлюся я, а сам млію. Тихо задзвонили У Києві, мов на небі…»
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
0
0
