На порталі Liga.net депутат восьмого скликання Владислав Голуб розповідає, що треба зробити аби зберегти нашу святиню у Каневі.
Уся країна, світ знають про велич та історичну цінність, яку приніс нам Тарас. Тисячі їдуть вклонитися йому, називають на його честь населені пункти, вулиці в кожному місті, фестивалі, установи, університети, важливі станції та місця, у всіх кабінетах висять його портрети. Це безумовна наша святиня. То чи маємо ми стати на її захист від знищення?
Уже не одне десятиліття чимало бажаючих своїм «неситими оком» заглядаються на округи Тарасової гори, щоб загарбати собі ці заповідні землі.І ось знову вони хочуть перекопати землю під кар’єр прямо навпроти гори Тараса. Кожного разу їх чудом зупиняли поети, науковці, небайдужі громадяни, - всі ті, кому дорога історична пам'ять. На жаль, ніщо не вічне, окрім людського інтересу до особистої наживи. Від того, мало не кожен рік знаходяться нові бажаючі розграбувати чи забудувати ці землі. Так не має бути. Підхід до пам’ятки всеукраїнського масштабу має бути системним і комплексним, а загальнодержавні інтереси повинні переважати над чиїмись меркантильними.
Свого часу питання збереження історичної пам’ятки для майбутніх поколінь уже підіймалося. Зокрема, висловлювалися ідеї включити могилу Тараса Шевченка та Шевченківський національний заповідник до світової спадщини ЮНЕСКО. На жаль, за сумною вітчизняною традицією, далі розмов справа не пішла: об’єкти лише увійшли в число претендентів, але включені так і не були. Тепер ми доведемо цю справу до перемоги разом.
Я переконаний, питання збереження історичної спадщини нашого народу не може бути тимчасовим і не повинне підійматися виключно тоді, коли за його рахунок хтось спробує пропіаритися. Досить вже тримати у заручниках обіцянок нас та наших нащадків.
Зараз зволікати ми не маємо права, бо повинні розуміти, які загрози це несе. Уже завтра за кількасот метрів від могили Кобзаря у пісочному кар’єрі можуть заревіти трактори та крани, а сотні відвідувачів Чернечої гори побачать піщаний кар’єр замість омріяних Тарасом обріїв. Уже завтра тут же може з’явитися асфальтний завод, у димному чаді його потоне краєвид, завдяки якому ці землі полюбив Шевченко.
Діяти потрібно не зволікаючи і просто зараз. Спадщина Кобзаря потребує порятунку від загребущих рук тих, хто прагне лише наживи.
Я пропоную підійти до вирішення цього питання системно.
По-перше, ініціювати звернення щодо створення тут Національного природного парку, до якого мають увійти не лише могила Шевченка та національний заповідник, а й унікальні та цінні природні комплекси лівого берега Дніпра. Лише такий підхід допоможе вберегти недоторканим місцевий ландшафт.
По-друге, я пропоную повернутися до ініціативи із включенням цієї території до світової спадщини ЮНЕСКО. Але діяти більш комплексно і включати всю територію Національного природного парку, а не лише частину цих заповідних земель.
Включення об’єкту до світової спадщини ЮНЕСКО дозволить захистити його, зберегти належний стан, забезпечить опіку влади, гарантує пріоритетність у залученні фінансових коштів для реконструкції.
Ключове: включення до світової спадщини раз і назавжди покінчить із хижими зазіханнями на пам’ятку, яка прославляє нашу націю крізь віки.
|