Чи знайдеться владоможець, який не на словах, а на ділі спроможеться відновити пасажирські перевезення Дніпром?

Спогади – це найперше слово, яким можна охарактеризувати розмови навколо реанімації річкового транспорту на Черкащині. Усі (зрозуміло, що це люди зрілого віку) починають, насамперед, згадувати, як і коли подорожували з Черкас до Києва, або на південь. Згадують „Ракети”,  теплоходи, баржі... Та сьогодні Черкаси не можна назвати портовим містечком. Тут ходить лише прогулянковий туристичний теплохід – від річпорту до дамби і назад. Хоча ні, ще тут велика культура риболовлі, багато хто окрім автомобілів, має звичайні та моторні човни. А як щодо повноцінних пасажирських перевезень?

Привиди минулого

Державна служба морського та річкового транспорту з 10 березня відкрила новий сезон річкової навігації на Дніпрі після найкоротшого за останні роки міжнавігаційного періоду. В цьому році він становив всього 54 дні, повідомила пресслужба Міністерства інфраструктури.

Для Черкас, як вже було сказано, це, насамперед, початок роботи туристичного прогулянкового теплоходу. Щодо повноцінних рейсів, то про це лише говорять, на кшталт того, як відроджують черкаський аеропорт, – поки все на словах. Причому, говорить про це періодично і обласна, і міська влада, зачіпає це і бізнес.

Так, прогулянкові рейси на острови планував запустити ще у 2010 році тодішній міський голова Черкас Сергій Одарич. Окрім того, у планах були і рейси по Дніпру, також вокзал мав прийматиме транзитні пасажирські кораблі.

Для цього треба було викупити будівлю пасажирського річкового вокзалу. Але місто цього не зробило, бо якраз тоді власник річпорту якось так взяв і передав будівлю у комунальну власність області. Кажуть, це був вплив голови Черкаської ОДА, регіонала Сергія Тулуба.

«Перший етап – нам треба відновити пасажирські сполучення Дніпром Київ-Канів, Канів-Черкаси, Черкаси-Чигирин» – казав тоді Сергій Тулуб, загадуючи вже наперед, щоб туристи, які мали приїхати у 2012 році на чемпіонат Європи з футболу, могли добиратися і  Дніпром.

Отже, річковий вокзал таки передали у власність області – комунальному підприємству «Управління по експлуатації Будинку рад і об’єктів обласної комунальної власності». Але ремонт в будівлі річпорту робили не за бюджетні, а за приватні кошти. Казали, Тулуб знайшов спільну мову з тодішнім мером міста Сміли Вадимом Решетняком, і той своїм коштом його ремонтував.

У вересні 2011 року на відкриття річпорту приїхав Віце-прем’єр-міністр - міністр інфраструктури Борис Колесніков, який разом з головою Черкаської облдержадміністрації Сергієм Тулубом та головою Черкаської обласної ради Валерієм Черняком перерізав стрічку. І все…

У 2017-ому році обіцяв відновити пасажирські перевезення по Дніпру керівник аграрної компанії «Нібулон» Олександр Вадатурський…

– Зараз навігації практично ніякої немає. Колись мер смілянський зробив там в річпорту ремонт… Звісно, «Ракети» і «Метеори» не ходять. Тож у будівлі річкового порту ресторація, а ще невелику кімнату для розміщення каси орендує турагентство. Корабликом возять біля Черкас відпочиваючих. Так, при Тулубу ще щось планували, щось хотіли зробити, «Нібулон» тоді цікавився, але все припинилося. Щодо вантажного порту, який неподалік, то він лишився в приватній власності… – каже керівник КП «Управління по експлуатації будинку рад» Валерій Височин.

Валерій Петрович згадує, як після 2014 року і зміни влади доводилося в судах розбиратися по відшкодуванню оренди. Бо фірма, яка орендувала в ті буремні часи будівлю річпорту, за неї не заплатила.

Отже, насьогодні вигоду від реконструкції річпорту отримують лише ресторан та турагентство, яке катає охочих по Дніпру.

– Не знаю, як у кого, а в мене найкращі спогади щодо поїздок Дніпром до Києва, пише у «Фейсбуці» черкаський історик Михайло Сиволап. – 5 годин подорожі, споглядання чудових краєвидів, швартування в портах, канівське шлюзування, свіжий дніпровський бриз + бортовий буфет з канівським пивом. Це коштувало 7 руб. замість 5руб. автобусом, але не йшло ні в яке порівняння з останнім. Замість переміщення тіла з пункту Ч в пункт К – справжня подорож! Тому, коли була можливість, завжди намагався нею скористатися. А щодо технічних запахів, то все ще залежало від правильно обраної позиції на борту, той же вітерець відносить їх геть. Але, боюся, цей поширений у світі спосіб транспортування нині є нерентабельним для українських громадян з нашим рівнем зарплат, тож залишається тільки мріяти.

АТОвець і психолог Володимир Мамалига пригадує і свою юність:

– У 1982–1984-х роках я навчався в Каневі і плавав Дніпром туди щотижня. По студентському. Останній раз їхав з Києва до Черкас у 1996 році. Тоді я ще не знав, що це був останній " Метеор"… – зазначає Мамалига.

Між іншим, поки громада згадує пасажирські перевезення, бізнес міркує про вантажні перевезення. Так, ще наприкінці 2019 року бізнес виступив з ініціативою побудувати біля вантажного річпорту елеватор. Це була компанія «Посейдон».

Почавши зводити елеватор, компанія продала його ТОВ «Агрофірма «Сила землі». Згодом в міськраді заявили, що жодних дозволів на будівництво не давали. Зараз роботи зупинені.

Законодавчий поштовх

Наприкінці минулого року Верховна Рада України в другому читанні підтримала проект Закону «Про внутрішній водний транспорт» (№1182-1-д), що визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності внутрішнього водного транспорту.

Документ уніфікує терміни у галузі внутрішнього водного транспорту та вдосконалює нормативне підґрунтя встановлення та використання берегових смуг водних шляхів, підтримки у належному стані гідротехнічних споруд. Також він закріплює в законодавстві принцип пріоритетності розвитку внутрішнього водного транспорту. Законопроект був підготовлений з урахуванням стандартів Євросоюзу. Можливо, ЄС і дав поштовх цьому документу.

Уже цієї весни після свого призначення новий голова Черкаської обласної державної адміністрації Олександр Скічко також почав говорити про відновлення пасажирських перевезень по Дніпру, посилаючись на досвід Європи.

– В Україні є річки та є місця, які варто поєднати у цікаві для туристів маршрути. Черкащина, наше всеукраїнське #МісцеCили, володіє, мабуть, найвідомішим та найперспективнішим таким маршрутом – Київ–Канів–Київ. Це моя мрія – запустити річковий транспорт із Києва до Канева та Черкас. Нещодавно ми провели зустріч із Державним агентством розвитку туризму, яке хоче запустити пілотний річковий проект «Київ-Канів», залучивши до нього туроператорів, інвесторів, іноземних партнерів та вітчизняного виробника для створення нових кораблів… Тим більше, що із наступного року набуває сили закон "Про внутрішній водний транспорт", співавтором якого я є, – зазначає Олександр Скічко.

Дистанція маршруту запланована у 130-140 кілометрів, при цьому розглядається формат прогулянкового рейсу із програмою як на один день, так і на два дні. Також у стадії розрахунків і тип кораблів, якими планують перевозити туристів – від прогулянкових містких (100-200 осіб) зі швидкістю до 30 км/г, до – швидкісних «Ракет» (59-73 особи) зі швидкістю до 60 км/г. У залежності від типу відпочинку, харчування та часу в дорозі буде формуватися й остаточна ціна для туриста.

Політичний консультант Юрій Сас намагається перевести в матеріальну площину всі обіцянки влади:

«Скільки пального споживає "Ракета" за рейс? Скільки має коштувати квиток з урахуванням пального, амортизації, оплати праці персоналу, податків та зборів, мінімального прибутку?» – міркує він, досить скептично ставлячись до такої ініціативи влади.

Ці його запитання отримали купу відповідей у «Фейсбуці». Багато хто зауважує, що подорож по Дніпру – це все таки акцент на туризм, а не на перевезення заради потреби поїхати з Черкас у Київ. Мовляв, маршруткою таки буде доцільніше.

Директор департаменту інфраструктури та житлово-комунального господарства Черкаської ОДА Сергій Чубань позитивно дивиться на перспективу відновлення пасажирських перевезень по Дніпру. Каже, що, наприклад, шлюзів на відрізку Черкаси-Канів немає. Водночас, причал і в Каневі, і в Черкасах у задовільному стані.

– Ми звернулися в ДП «Адміністрація річкових портів». Можливо, буде запущений пробний напрямок Черкаси-Канів. Адміністрація річкових портів поінформувала нас, що в них продаються судна. Вони є як в Дніпрі, так і в Херсоні. Та ви розумієте, судна продаються радянські – 80-х і 90-х років. Які це судна? Ми ще їх не бачили, але така можливість все ж є. І це будуть більші судна, ніж прогулянковий туристичний теплохід, бо акваторія в нас озерна і вона потребує більших бортів. Це має бути озерного типу судно. Місця швартовки і стоянки є. Фарватер Дніпра дозволяє проходити великим суднам. Так, деяких ремонтних робіт потребує причал. Але це все деталі. На території області є один шлюз, але якщо говорити про маршрут з Черкас до Канева, то він не потрібен. Головне, щоб це було вигідно, бо все ж автомобільний транспорт наймобільніший поки на коротких дистанціях, – каже Сергій Васильович.

Він також починає в процесі розмови пригадувати, як плавав колись до Києва і Одеси. Проте визнає, ціна квитка була практично така ж, як на літак.

– Це було більше трьох годин, але це було доступно, з гарними краєвидами, – каже чиновник.

– Як щодо вантажних перевезень? – запитую.

– Усе залежить від законодавчого контролю. Поки є безкарність перевізників, які роблять великі перевантаження, то це не дає можливості великого розвитку водного транспорту. Обласна адміністрація зверталася і буде ще звертатися до Кабміну і Міністерства, щоб карали не лише тих, хто везе вантаж, а й тих, хто приймає перегруз. Тоді економічна складова вантажних переведень по Дніпру зросте в рази.

Черкаси з моменту свого заснування було містом-портом, люди намагалися селитися поближче до Дніпра. У ХІХ - ХХ століттях активно розвивалося парове, відтак сучасне теплове судноплавство. Черкаси, зокрема, виступали важливим перевалочним пунктом у постачанні деревини в південні безлісі області України. Однак з плином часу в Черкасах занепав як аеропорт, так і річпорт. Зараз вздовж берегів Дніпра будуть дачі скоробагатьки і плавають водосховищем на човнах. Так само підготував свого човна до літа і один з чиновників, з яким ми розмовляли. Щодо більш глобальних проектів, пов’язаних з судноплавством, поки це лиш обіцянки.

Назарій Вівчарик, для видання "Український Тиждень"