Пішов у Вічність Почесний громадянин Канева Михайло Іщенко

Відійшов у засвіти Почесний громадянин Канева Михайло Єфремович Іщенко... Людина з великої букви.Бувають драматичні обставини, за яких людина не може встановити точної дати і місць свого народження. Так і Михайло Іщенко народився напровесні голодоморного 1933-го з лона опухлої від виснаження матері. В березні? В квітні? З'явився на світ, а записали десь через півроку (не сподівалися, що виживе…)Одні документи свідчать, ніби сплоджений у Переяславі, інші – в селі Ковалин Переяславського району Київської області.Після закінчення середньої школи, як круглий відмінник, поступив поза конкурсом на лікувальний факультет Київського медичного інституту імені академіка О.О.Богомольця, навчання в якому завершив у 1959 році з відзнакою і за бажанням був направлений до Шевченківського Канева.Чому пішов на лікаря? Адже вчителі бачили в ньому вродженого історика, а інші математика. А в очах Михайла стояв збурунений від вибухів Дніпро, схарапуджені канівські кручі правобережних плацдармів, у вухах – стогін поранених солдатів, яким він, десятирічний хлопчисько, добинтовував рани, подавав водички ковток, поправляв шини на перебитих кінцівках, допомагав відправляти на евакопункти… Запам’ятав повчання вусатого санінструктора: «Ну, не плач, хлопчику. Якщо стогне – знать є надія, що виживе. Гірше з тими, хто мовчить…»…Отже молодий лікар прикипів душею до Канева. З першого дня і аж до виходу на пенсію (1993р.) пропрацював на одному місці в Канівській рай лікарні. Лікарем-терапевтом, кардіологом. Заступником головного лікаря. Він був надзвичайно чуйним, уважним до людей, його любили і поважали хворі, декотрі до нього йшли як на причастя за порадою і зціленням. Десятки тисяч. Тяжко переживав, коли не всім міг допомогти…Будучи відмінником охорони народного здоров'я, до 150-рчного ювілею Тараса Шевченка домігся виділення цільового призначення 1 мільйону карбованців на будівництво нового корпусу районної лікарні. Підготував матеріали до 150-ліття Канівської лікарні та в ювілейні дні добився встановлення стели з цього приводу і нагородження нашої лікарні Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.Отже, лікарську діяльність М.Іщенко тісно поєднував з краєзнавчими дослідженнями і наполегливо втілював їх у громадських задумах. Він склав історичну довідку про необхідність надання Каневу статусу міста обласного підпорядкування. Київські чиновники тоді стенули плечима: «Та за цією довідкою в Канів треба переносити столицю». «Так, - відповів Іщенко, - ще Перший Президент України Михайло Грушевський пропонував Канів зробити духовною столицею України». Зрозуміло, на ті часи ця репліка провінційного мудрагеля начальству не сподобалася, а Іщенко М.Є. звідав певних політичних гонінь.До честі місцевим керівникам, вони при можливостях намагалися підтримати чимало добрих починань лікаря, краєзнавця, історика, еколога, літератора. І Михайло Єфремович з теплотою і вдячністю згадує про них: секретарів райкому, голів міської і районної рад, учителів, керівників заповідників, підприємств, організацій, колгоспів. А найбільше – небайдужих звичайних патріотів-канівців, які невідступно уболівали, рятували і розбудовували Канівських природничий комплекс. І з сумом говорить про непоправні травми, завдані унікальному закутові Шевченкового краю в тоталітарні часи…Зіставляючи факти подій «Слово о полку Ігоревім з літописними джерелами», Іщенко з’ясував тісний зв'язок їх з княжим Каневом. Саме від Успенського (Канівського) Собору вирушала об’єднана рать «Святослава Великого грізного київського» на виручку спливаючому кров'ю Переяславу. Цю подію при підтримці академіка П.Т.Тронька відтворено за задумом М.Іщенка на меморіальній дошці. Встановленій на нашому Соборі. До 800-ліття «Слова» Іщенко ініціював усенародну наукову конференцію. Він, зокрема, висунув науково обґрунтовану гіпотезу, що двоє героїв поеми народилися в Каневі (Володимир Переяславський і «Красна Глібівна»).Михайло Іщенко досконально дослідив героїчно-драматичниі події на Канівському, Букринському та Пекарівському плацдармах в 1943-1944 роках і склав детальний проект вшанування героїзму радянських воїнів (досі втілений частково).М.Є.Іщенко є членом Світової Федерації українських лікарських товариств (ССФУЛТ), членом правління Української Національної Спілки краєзнавців, членом редколегії журналу «Краєзнавство».За вагомий ужинок на ниві охорони народного здоров'я нагороджений Золотою медаллю ім. Пирогова. За документальний нарис «На Канівському плацдармі (1941рік)» став лауреатом журналу «Україна».Близько трьохсот нарисів, статей, наукових розвідок Іщенко публікував у газетах, збірниках. Видано також шість його книг і буклетів.За значний внесок у краєзнавчу науку і публікації у ЗМІ М.Є. Іщенку першому присвоєно премії імені Д.Яворницького, Л.Рябіщука, О.Гірника, О.Кобця. Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Має звання «Заслужений працівник культури України».Віра Носенко