З кожної подорожі Тамара Яковенко привозить спогади-сувеніри Фото: надане авторкою публікації
Нещодавно Тамара Іванівна повернулася з чергової закордонної подорожі.
Нарешті здійснилася її давня мрія побачити п’ятий континент своїх багаторічних мандрів – Австралію. Загалом жінка, якій 1 серпня цього року виповнюється 81 рік, побувала у 42 країнах світу, у деяких – по 2-3 рази.
Заробіток від книжок – на подорожі
На перший погляд, Тамара Яковенко належить до так званих середньостатистичних українських громадян. Жінка живе просто і скромно, не захоплюється вишуканими речами, не купує дорогий одяг, не харчується в ресторанах, не робить у своїй однокімнатній квартирі євроремонти. Заощаджує кошти на чому тільки може. Не шкодує грошей лише для двох речей – на мандрівки і випуск своїх поетичних збірок. Перший напрямок "капіталовкладень" Тамари Іванівни дає стимул для життя, високе духовне піднесення, яке логічно переходить у напрямок другий – поезію. Уже кілька десятиліть жінка після кожної подорожі пише вірші і видає чергову книгу – про відкриті нею дивовижні світи природи, людей, явищ, додає ще й місцевий краєзнавчий матеріал, особисті роздуми-спогади. Наразі вийшли 26 книг канівської поетеси. Вони невеликі за обсягом, видані невеликим (тисячним) тиражем, але напрочуд щирі і світлі. Продаючи свої книги, жінка не лише повертає вкладені у видання кошти, а й до певної міри поповнює бюджет для майбутніх мандрів. Так і живе мандрівниця-поетеса у створеному нею світі мандрів і поезії, які взаємопов’язані і нерозривні, наче два крила: і красиве, і корисне.
Дихання закордону
Перше відкриття закордону відбулося у 1965 році. Тоді Тамара Яковенко працювала на канівській дільниці гідромеханізації інженером-гідробудівельником – у цей період якраз намивали греблю Канівської гідроелектростанції. Путівка в Чехію та Угорщину потрапила їй випадково. Сумніви їхати чи не їхати все-таки були, але рішення було прийняте доленосно правильне. Щойно перетнувши кордон тодішнього Радянського Союзу, Тамара відчула інший подих життя. Побачене за кілька днів подорожі європейськими країнами викликало захоплення і подив. Тоді сама для себе вирішила: хочу побачити увесь світ. Мабуть, у той час це були більше емоції, бо чи могла собі уявити звичайна канівська жінка, що буде мандрувати по світу навіть у поважному віці – розмінявши дев’ятий десяток літ?! Така велика і непереборна сила справжньої пристрасті!
Наступного року подорожувала разом зі своєю приятелькою – журналісткою Катериною Чайковською. Переліт до Куби був нелегким. На борту літака, що вилітав з Москви, – туристи з різних куточків колишнього Радянського Союзу. Під час перельоту на острів Свободи у системі лайнера сталася неполадка, і на 4 дні екскурсанти опинилися в Ірландії. Для декого це було суцільне випробування, а для канівчанок – справжнє щастя. Тим паче, що Катерина Миколаївна добре знала кілька мов, і проблем із спілкуванням не було. І хоча через затримку в Ірландії термін перебування на Кубі скоротився на два дні, подорож країною кельтів була незабутньою. А королівські пальми, пляжі, гостинність кубинців запам’яталися на все життя.
Усе життя у подорожах
Надалі закордонні мандрівки стали для Тамари Іванівни нормою життя. Так склалося, що у неї немає власної родини, отож увесь свій духовний потенціал жінка використовує для пізнання світу, для відкриттів, для людей, з якими її зводить доля. У поетичні твори Тамара Яковенко переливає біль воєнного сирітського дитинства і нелегкої юності, котрі минули у Каховці. На очах у дванадцятирічної дівчинки загинули мама і півторамісячний братик. Не милувала жорстока війна і старшого брата. Дівчинка-підліток залишилася і без хати – у неї влучила ворожа бомба. Сироту прихистили родичі, але десь у глибині серця жевріла надія, що з фронту повернеться батько. Не судилося – в кінці війни прийшла похоронка. Тамара доклала усіх зусиль, щоб дізнатися, де похований батько. І їй вдалося встановити місце його поховання. Спочатку було листування з болгарськими школярами і вчителями із села Осоковиця, що в Софіївському окрузі, які доглядають могилу українського воїна Івана. А в 1973 році, під час подорожі по Дунаю, жінка відвідала місце вічного спочинку рідної людини.
Немало див довелося побачити канівчанці під час турне. Тайфун в Атлантиці, Біг Бен у Лондоні, нью-йоркські хмарочоси, піраміди в Єгипті, храм Петра у Йорданії і Собор Паризької Богоматері, Колізей у Римі, пляжі Адріатики, Балатон, Цейлон, Трептов-парк, Ханой, Хайфон і Дананг, Тадж Махал, печери Словаччини, Карфаген, Мальта, Відень і Варшава, Лісабон і Джурджу... Перелік можна продовжувати.
– Подорожувати – це смисл мого життя, – розповідає Тамара Іванівна. – Як кажуть, кожному своє. Я обрала подорожі і поезію. Це мене й тримає на світі. Розповідаю про свої мандри друзям, знайомим, і вони також запалюються цим дивовижним вогнем мандрів і на деякий час залишають насиджені місця. А щодо грошей... Якщо є бажання, якщо є мета, Бог дає так, що й кошти знайдуться. Звісно, потрібно трудитися, собі у чомусь відмовляти. Я далеко не мільйонерка, але кожна копійка "працює" на мене.
І на дев’ятому десятку життя – подорожі під силу
У закордонних подорожах пані Тамари була 17-річна перерва у зв’язку із глобальними змінами в Україні, у світі. Лише у січні 2007 року почався новий мандрівний період. Видався він надзвичайно потужним – канівчанка відвідала Південну Африку. Побувала у Південно-Африканській Республіці, Зімбабве, Замбії, Ботсвані, Намібії. У ПАР піднялася на Столову гору – визначне місце столиці Кейптаун, а також побувала на Мисі Доброї Надії – місці зустрічі Індійського і Атлантичного океанів. Бачила водоспад Вікторія, їздила в савану. Невдовзі побувала у Мексиці, милувалася старовинними пірамідами, побудованими майя і ацтеками, бачила найстаріше дерево світу ялівець, якому дві тисячі років.
Мандри завели Тамару Яковенко на край світу – нещодавно повернулася з подорожі по Австралії, Новій Зеландії і Таїланду. Перед поїздкою трохи хвилювалася: вік солідний, переліт далекий, хтозна, що скажуть медики. Проходила обстеження в Інституті Амосова. На щастя, лікарі дозволили: здоров’я нормальне, подорож під силу. Екскурсія в крокодильник, "спілкування" наживо з кенгуру і чорним папугою в Парку тварин, екскурсії на мальовничі острови, наближення до Південного полюса, спостереження з маленького літачка за блакитними китами і морськими левами, а у великому акваріумі бачила різнокольорових рибок, рибу-півня, рибу-коника. Побувала у храмі Будди, на фабриці коштовностей, купалася у термальних водах, засмагала на сонячних пляжах.. Звісно, від таких шикарних вражень молодітиме і тіло, і душа.
Тамара Іванівна не здається рокам. Її блакитні очі горять живим молодечим вогнем, вона активно живе і працює сьогодні, аби наблизити завтрашній день мандрів і відкриттів.
Кілька років тому пані Тамара написала: "Я не помру, як не побачу кенгуру..." Сьогодні вона продовжила строфу: "Ні, вмирати я не хочу, як не пізнаю бразильські ночі". Отже, чергова мрія-подорож вже народилася. Дасть Бог, і вона збудеться.
Підготував: Лариса ЗЕЛЕНЕНКОДжерело: "Прес-Центр" Читати...
До переліку енергооб’єктів, які будуватимуться 2008 року за рахунок спеціального фонду Держбюджету, включив Канівську гідроакумулюючу електростанцію Кабінет Міністрів України.
Про це йдеться в урядовій постанові від 23 липня. На спорудження Канівської ГАЕС виділяється 5 млн гривень, замовником виступає енергогенеруюча компанія "Укргідроенерго" (Київська область).
Загалом в Україні цьогоріч передбачено освоєння 337 млн грн. державних коштів на спорудження енергооб’єктів.
Підготував: Юрій КИЛИМНИКДжерело: "Прес-Центр" Читати...
Під час екскурсії студентів геологічного факультету Київського національного університету до чергового об’єкта, що розташований на території парку "Трахтемирів", студентів та викладачів запідозрили у "чорній археології". Ця подія відбулася 21 липня цього року.
Урочище "Ігнатенкова гора" – це природне геологічне відшарування гірських порід завдовжки сто метрів і завширшки три метри у межах пляжної зони на березі Канівського водосховища. Для студентів-геологів це надзвичайно цікавий об’єкт з огляду на те, що містить у собі найповніший стратиграфічний розріз цього регіону. До того ж, цей розріз є зручним і найбільш доступним для огляду.
Студенти робили візуальний опис геологічного об’єкта, а з нижньої частини відбирали зразки гірських порід (пісків, пісковиків, глин), які становлять виключно навчально-методичну цінність.
Навчальна екскурсія відбувалася згідно з навчальним планом доти, доки до геологів не підійшли троє невідомих. Один із них назвався начальником відділу охорони регіонального ландшафтного парку "Трахтемирів" Миколою Донченком. Він наказав негайно припинити роботи і залишити об’єкт. Викладачі Марина Крочак і Марія Курило спробували пояснити суть справи, переконували, що студенти – аж ніяк не "чорні археологи". Не допомогло.
Врешті-решт Микола Донченко склав протокол, у якому дії викладачів та студентів назвав пошуковими, і конфіскував геологічний молоток як "знаряддя злочину".
До речі, це не єдиний випадок затримання "підозрілих". Охоронці РЛП "Трахтемирів" не дозволили працювати навіть працівникам державного історико-культурного заповідника "Трахтемирів", землі якого межують із землями ландшафтного парку...
Підготував: Лариса ЗЕЛЕНЕНКОДжерело: "Прес-Центр" Читати...
1 
0
