23.05.1879 р. – народився Симон Петлюра, український громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Був одним із провідних діячів Української національно-визвольної революції. З 1918 року був Головним отаманом військ УНР. У 1919 році став Головою Директорії УНР. З листопада 1920 року керував роботою екзильного уряду УНР. У жовтні 1924 року оселився в Парижі, де видавав тижневик „Тризуб”. 25 травня 1926 року був підступно вбитий більшовицьким агентом.
23.05.1924 р. – загинув Микола Міхновський, український громадсько-політичний діяч, ідеолог державної незалежності України. Основоположник українського націоналізму в ХХ ст. Народився у 1873 р.
23.05.1938 р. – у Роттердамі (Голландія) загинув від рук більшовицького агента Судоплатова полковник Євген Коновалець, командир корпусу Січових стрільців, начальний комендант Української Військової Організації (УВО) та перший голова Проводу Українських Націоналістів і ОУН. Читати...
15.05.1848 – у Львові з’явилося перше число першого українського часопису на всіх українських землях під назвою „Зоря Галицька”.
15.05.1856 – народився український письменник Андрій Чайковський. Помер 2 червня 1935 р. За радянської влади сім’я його зазнала переслідувань. Внучка письменника Катерина Миколаївна Чайковська (вже покійна) з синами тривалий час проживала в м. Каневі, працювала редактором газети „Дніпробуд”.
16.05.1648 – Богдан Хмельницький здобув першу блискучу перемогу над поляками під Жовтими Водами.
16.05.1954 – помер Кирило Осьмак, український політичний і державний діяч. Був членом Української Центральної Ради. Пізніше підтримував зв’язки з ОУН. У липні 1944 р. обраний Президентом Української Головної Визвольної Ради. У вересні 1944 р. заарештований НКВД, загинув у тюрмі. Народився 21 травня 1890 р.
19.05.1934 р. – у Києві відбувся міжнародний конгрес вчителів.
22.05.1861 р. – на Чернечій горі під Каневом знайшов останній земний спочинок Тарас Шевченко. Читати...
21 квітня 1879 року, в селі Ліпляве, на той час Золотоніського повіту Київської губернії, народився Андрій Лівицький.
Наш славний земляк був визначним українським політичним та державним діячем, членом Центральної Ради, членом ЦК Селянської спілки, головою Ради народних міністрів Української Народної Республіки (УНР),президентом УНР в екзилі (на вигнанні).
Цікаво, що ще можуть розповісти про нього земляки? Як його шанують в рідному селі, в Канівському районі, на Черкащині? Наступного 21 квітня варто б на державному і місцевому рівнях відзначити його 130-річчя від народження. Оформити про нього куточки в школах, ювілейну експозицію в міському історичному музеї. Читати...
05.04.1882 народився український історик, публіцист, активний політичний діяч, повноважний міністр і посол української держави в Австро-Угорщині В’ячеслав Липинський. Помер 14 червня 1931 року в Австрії, похований у селі Затурці на Волині.
05.04.1947 ЦК КП(б)У ухвалив чергову постанову про посилення боротьби з українським націоналістичним підпіллям у західних областях УРСР.
07.04.1917 у Києві вийшло перше число газети „Нова рада”, в якому вміщено програмну статтю М. Грушевського „Велика хвиля” та та відозву ради ТУП (Товариства українських поступовців).
07.04.1919 народився Омелян Пріцак, український історик, мовознавець, тюрколог-сходознавець, професор, іноземний член НАН України. Автор понад 800 праць, в тому числі „Походження Русі”, „Походження хазар”. Праці писані українською та англійською мовами.
08.04.1874 народився Михайло Коссак, український композитор і диригент. Був хормейстером і диригентом у Руському народному театрі у Львові, театрі М. Садовського у Києві, Українському драматичному театрі ім. І. Франка. Писав музику до театральних вистав, романси, обробки народних пісень. Помер 15 червня 1948 р.
08.04.1874 у Вільно народився видатний український державний діяч і науковець Дмитро Дорошенко. Помер 19 березня 1951 року в Мюнхені.
08.04.1887 у Бережанах у Галичині народився відомий український громадсько-політичний діяч, член Конституанти й Української Національної Ради у Львові та державний секретар праці й суспільної опіки ЗУНР Антін Чернецький
08.04.1874 у Станіславі народився засновник, адміністратор і актор Українського театру малих форм ім. В. Блавацького в Австралії Ярослав Андрухович. Помер 1 лютого 1975 року в Порт Ноарланзі (Австралія). Читати...
- 13 Березня 1874 р. Козацька рада в Переяславі проголосила гетьманом усієї України Івана Самойловича.
- 14 Березня 1822 р. у Київському театрі була поставлена перша вистава українською мовою.
- 14 Березня 1939 р. Проголошення самостійності Карпатської Української держави.
- 17 Березня 1874 р. Народився д-р Августин Волошин - Президент Карпатської України.
- 17 Березня 1917 р. Постала в Києві українська Центральна Рада - парламент великої України.
- 18 Березня 1848 р. Угорський сейм ухвалив закон про відміну кріпосного права в Закарпатті.
- 19 Березня 1887 р. Народився Василь Доманицький - український літературознавець і фольклорист.
- 19 Березня 1892 р. Народився Максим Рильський - видатний поет, перекладач.
- 20 Березня 1632 р. Народився гетьман України Іван Мазепа. Читати...
Шановна редакція! Як передплатник газети “Незборима нація” та ваш однодумець, хочу запропонувати слова пісні, що написав у жовтні 1948 року в час “буяння і розквіту” кривавої імперії. Пісня співається на мотив “Ой у лісі, на полянці…” Батько і мати за Уралом У муках конають, А я в рідній Україні Волю здобуваю. Кулемет для мене батько, А граната – мати. Всі до волі перепони Буду я долати. Буду нищить окупантів За Вкраїну милу, Буду нищить душогубів, Доки не загину. Україно, мати рідна, Мила Україно, Я за тебе присягнувся, За тебе й загину. Буде колись Україна, Вільна і багата, Без кайданів Московії І “старшого брата”. Микола МІЩЕНКО, ветеран Другої світової війни с. Переяславське Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. Пам’яті померлих у 1933-му однокласників Сонцями розквітли кульбаби, До болю так хочеться жить Й не страшно покійниці баби, Що пухла в травиці лежить. Мені б лиш доплентать до школи На той передсмертний урок, Зіниці наповнились болем З напливу червоних зірок. А вітер поборює тіло В задушливім ритмі тремтінь, Воно уже вкрай зголодніло, І я не людина, а тінь. Мені б лише три дні дожити До шляху прямого у степ, Де вітер вколисує жито І сила в колоссі росте. Мені б лиш вернутись додому, Втекти ще хоч трохи, на крок... За партами друзі в судомах Останній вивчають урок. Про те, як вождя прославляти. (О, помсто, йому не пробач!...) Зостанусь навіки проклятим, Якщо позабуду їх плач. Михайло ІВАНЧЕНКО 1997 р. Нагадуємо читачам “Незборимої нації”, що без їхньої підтримки газета виходити не зможе. Передплачуйте “НН” і надалі. Привітайте “НН” пожертвою на прес-фонд. Приєднайте нового передплатника “Незборимої нації”.Джерело інформації:http://www.geocities.com/nezboryma_nacia/11_06/zmist.html Читати...
Всеукраїнським молодіжним та дитячим громадським організаціям (електронна розсилка) Відповідно до Указу Президента від 12.10.2006 року № 868/2006 „Про відзначення у 2006 році Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій” з метою гідного вшанування пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій в Україні, яке відзначатиметься 25 листопада 2006 року, просимо обмежити в цей день проведення розважальних заходів.Натомість, пропонуємо взяти участь у заходах, присвячених Дню пам’яті: відвідування місць поховань жертв голодоморів та політичних репресій, вшанування пам’яті загиблих хвилиною мовчання, проведення зустрічей, семінарів, вечорів-реквіємів та інших скорботних заходів. Директор департаменту О.Й. Яремамолодіжної політикиШановні друзі. Вище я навів вам в оригіналі лист директора департаменту молодіжної політики Секретаріату Президента України. Від себе хочу додати, що веселощі в дні, коли у близьких та друзів скорбота, коли відзначається пам"ять про тих, кого серед нас вже немає і повернути їх до нас в інший спосіб, ніж через пам"ять про них, неможливо - є ознакою невихованості, неповаги до пам"яті померлих.Але не всі в Україні визнають, що проти українців чинився спланований геноцид. Тому представниками таких, ворожих Україні і українській нації сил, з провокативних цілей, можуть саме в скорботні дні організовуватися привабливі для молоді розважальні заходи. Тому всіх, хто любить і шанує свою націю і Україну прошу утриматися від участі у веселих заходах у скорботні дні.В неофіцінних новинах додаю ще деякі матеріали з сайту газети "Незборима нація", пов"язані з національною скорботою.Гетьман Читати...
18 листопада 1918 р. відбувся братовбивчий бій під Мотовилівкою між сердюками Гетьмана України Павла Скоропадського і повстанцями Симона Петлюри та Євгена Коновальця. 18 листопада 1922 р. загинув подільський отаман Онисько ГРАБАРЧУК. 18 листопада 1923 р. народився письменник Михайло ІВАНЧЕНКО. 18 листопада 1957 р. помер Володимир САВЧЕНКО, начштабу 6-ї та 8-ї Запорозької дивізій, генерал-хорунжий Армії УНР. 20 листопада 1894 р. народився Данило ЛИМАРЕНКО, добровеличківський отаман, підполковник Армії УНР. 20 листопада 1943 р. на Волині почала роботу Перша конференція поневолених Московщиною народів. 21 листопада 1764 р. в Україні ліквідовано гетьманське управління. 21 листопада 1920 р. Армія УНР покинула Батьківщину. 22 листопада 1921 р. загинув Степан ЩЕРБАК, герой Базару. 22 – 23 листопада 1921 р. в містечку Базар (нині Житомирська область) москалі розстріляли 360 козаків і старшин УПА Другого зимового походу. 23 листопада 1790 р. козаки здобули турецьку фортецю Ізмаїл. 24 листопада 1871 р. народився поет Микола ВОРОНИЙ. 25 листопада 1838 р. народився Іван НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. 25 листопада 1896 р. народився Петро САМУТИН, генерал-хорунжий Армії УНР. 25 листопада 1905 р. у Лубнах вийшла перша українська газета під царським режимом – “Хлібороб”. Читати...
ПРО ОУН В історії українського національно-визвольного руху діяльність Організації Українських Націоналістів посідає особливе місце. Це один з найорганізованіших й наймасовіших етапів боротьби українського народу за власну державність.ОУН постала у надзвичайно складних історичних і політичних обставинах. Поразка у 1922 році Української Народної Республіки (УНР), окупація більшовицькою Росією України, рівночасно як відхід частини українських земель до Польщі, Чехословаччини і Румунії, фактично означали втрату перспективи вибороти самостійну Україну. Українська політична еліта на початку 20-х років минулого сторіччя опинилася у стані глибокої політичної кризи і розчарування, яке посилювалося браком нових світоглядно-ідеологічних орієнтирів.Основні політичні та інтелектуальні українські сили були зосереджені на еміграції. Їх кістяк становив загартований в боях за УНР військовий елемент, вояки і старшини української армії. На території Польщі і Чехословаччини почали утворюватися українські культурні й політичні центри, які мали зв'язок з поневоленою Україною і шукали оптимальні розв'язки пекучих національних проблем.Серед найвідоміших і найорганізованіших осередків слід відзначити Українську Військову Організацію(УВО).УВО була заснована 1920 року. У своїй діяльності спиралася на українську військову традицію періоду УНР, відзначалася дисципліною й користувалася великим авторитетом. На чолі УВО стояв полковник Євген Коновалець, колишній командир осадного Корпусу Січових Стрільців - частини Української Дієвої Армії.УВО розгорнула свою діяльність не лише на еміграції, організація мала значні впливи на Західній Україні, а також пробувала перенести свою дію на лівий берег Дніпра. УВО сповідувала революційні форми і методи боротьби, не виключала збройних сутичок і стояла на засаді безкомпромісного шляху здобуття Української держави.У 1922 році серед українського вояцтва в Ліберці та Йозофові (Чехословаччина) постала Група Української Національної Молоді. Головний акцент у діяльності цієї організації був зроблений на виховну й ідеологічну роботу, яка спрямовувалася на подолання ворожих радянофільських і конформістських тенденцій, які час від часу проникали на еміграцію й були досить поширені в Західній Україні. Група активно діяла в університетських осередках Східної Європи, але центром була Прага. У 1924 році почав виходити часопис "Національна думка", який відзначався глибиною осмислення ідеологічної проблематики і став основою для пізнішої появи "Розбудови нації", офіціозу ОУН.Восени 1925 року утворилася Легія Українських Націоналістів(ЛУН), яка виникла на основі менших і дрібніших молодіжних українських організацій Чехословаччини. Центром Легії були Подєбради, зокрема, місцева Українська Господарська Академія, де вирувало українське наукове і політичне життя, і де, як правило, працювали і навчалися емігранти з Східної України. На початках Легія не була так виразно ідеологічно скристалізованою, як, скажімо, УВО, і деякий час там мали значні впливи монархісти. Але дуже скоро наполегливі студії й ідеологічна праця призвели до виразного націоналістичного забарвлення Легії. Серед інших організацій Легія була однією з найчисельніших і добре структурованих. Осередки цієї організації були в Парижі, Люксембурзі, Берліні, Відні та інших містах Європи. Саме в ЛУН було вперше прийняте вже традиційне вітання "Слава Україні!"Саме в середовищі Легії народилася ідея об'єднання організаційно розрізнених, але ідейно близьких організацій в одну монолітну й впливову силу, здатну визволити й об'єднати Україну.Процеси формування націоналістичних осередків також проходили на Західній Україні. Перша така організація виникла у Львові 1925 року, і до її створення безпосередньо прислужилася УВО. Організація дістала назву Група Української Державницької Молоді. Організація швидко зростала чисельно, мала свої осередки майже в усіх навчальних закладах, проводила збори, дискусії, поширювала націоналістичну літературу.Слід також відзначити, що на той час в Західній Україні існували легальні українські партії. Найвідоміша з них УНДО - Українське національно-демократичне об'єднання. Однак УНДО, як і інші українські партії, відкидала революційний шлях боротьби, часто займала угодовську позицію до окупанта, сподіваючись, що шляхом пошуку компромісів можна домогтися поліпшення становища українців, які перебували під гнітом Польщі. Тому дуже часто між середовищами демократів і націоналістів виникали непорозуміння, які лише чіткіше кристалізували націоналістичну революційно-визвольну концепцію.Наприкінці двадцятих років стало зрозумілим, що велика кількість ідейно споріднених організацій унеможливлює ефективність їхньої діяльності. Актуальним стало питання про об'єднання усіх їх в одну організацію, структура та ідеологічне підгрунтя якої забезпечили б появу нової політичної сили, здатної підняти широкі маси на боротьбу за визволення України.Розпочалися переговори між Групою Української Національної Молоді і Легією Українських Націоналістів. Було узгоджено спільну ідейну платформу та схвалено статут Союзу Організації Українських Націоналістів, на основі якого передбачалося об'єднати дві організації. 12 липня 1927 року було скликано збори Союзу та обрано його Управу, яку очолив Микола Сціборський. При цьому обидві організації поки що не саморозпускалися, а готували спільну конференцію, яка мала опрацювати й уніфікувати основні принципи націоналістичної ідеології, на основі якої передбачалося об'єднати усі націоналістичні організації.Така конференція відбулася в Берліні 3-7 листопада 1927 року. Це місце було вибрано не випадково, оскільки тут був осідок Начальної Команди УВО і жив Євген Коновалець. У конференції взяли участь представники усіх діючих націоналістичних організацій еміграції і України. Головним підсумком Першої конференції Українських Націоналістів було обрання Проводу Українських Націоналістів(ПУН), до якого увійшли: Євген Коновалець як голова і члени: Дмитро Андрієвський, Володимир Мартинець та Микола Сціборський. Було створено секретаріат та референтури. Засновано офіціоз ПУН - журнал "Розбудова Нації". І хоч конференція заманіфестувала намір об'єднати усі організації, але поки що не визначила, чи це має бути єдина монолітна організація, чи спілка діючих організацій.Процес консолідації тривав. Наступним етапом стало проведення Другої конференції, яка відбулася на початку квітня 1928 року в Празі. Представництво на ній було дещо ширше. Окрім представників націоналістичних організацій, у ній взяли участь активісти націоналістичної преси, окремі особи. Головними проблемами, які широко дискутувалися, були дві: створення єдиної організації і ставлення до існуючих уже партій.Внаслідок обміну думок була прийнята ухвала, в якій зазначалося, що Провід Українських Націоналістів відмежовується від діяльності українських партій, які на той час були розсварені, часто ставали на шлях опортунізму і виявляти неспроможність вести революційну боротьбу за визволення України. На конференції також було прийнято рішення провести Конгрес Українських Націоналістів, який би остаточно завершив створення єдиної організації.Підготовка до об'єднавчого Конгресу тривала довший час. ПУН провів колосальну організаційну роботу. Було підготовлено проекти відповідних документів. Зокрема десять головних тем мали стати предметом роботи Конгресу. Це сучасний стан українського народу; засади українського націоналізму; український націоналізм та інші ідеології; державний устрій і державна влада в Україні; соціальне питання в Україні; питання культури і релігії; економіка України; військова справа; створення Організації Українських Націоналістів.Конгрес розпочав роботу у Відні 28 січня 1928 року і тривав до 3 лютого. У ньому взяло участь 28 делегатів і двоє гостей. Наради пройшли організовано, що дало можливість обговорити широкий комплекс питань з передбачених проблем. На конгресі постала Організація Українських Націоналістів. Було обрано керівний орган - Провід Українських Націоналістів, який очолив Євген Коновалець і до складу якого увійшли Микола Сціборський, Дмитро Андрієвській, Володимир Мартинець, Юліан Вассиян, Микола Капустянський, Петро Кожевників, Любомир Костарів, головним суддею - Ярослав Дуб, головою контрольно-ревізійної комісії - Ярослав Моралевич. Було схвалено Устрій ОУН, який окрім організаційної структури визначив ставлення ОУН до головних політичних, соціальних, економічних та культурних проблем життя України.Дуже швидко широкий загал як на еміграції, так і в Україні, відчув дію ОУН. Організація розгорнула діяльність у трьох напрямах: революційно-підпільному на окупованих землях; ідеологічно-виховному та політичо-репрезентаційному, тобто пропаганди української справи на зовнішньополітичній арені.На українських землях ОУН діяла нелегально через законспіровану систему організаційних клітин. Добір до Організації був дуже суворим. Перед прийняттям до лав ОУН люди ретельно перевірялися щодо їхньої ідейності та готовності вести небезпечну підпільну роботу. Кожен член ОУН складав присягу на вірність українській нації, Організації Українських Націоналістів та Проводові ОУН. Кожен член ОУН мав бути готовий віддати життя за ідеал самостійної і соборної України. Побудована на засадах глибокої ідейності та суворої дисципліни, ОУН змогла не тільки встояти перед жорстоким терором з боку окупаційної влади, а й вести ефективну роботу.На кінець першої половини 30-х років було здійснено кілька бойових акцій, які виразно заманіфестували готовність ОУН до непримиренної боротьби. Так було ліквідовано міністра внутрішніх справ Польщі Пєрацького, який особисто був відповідальний за так звану пацифікацію, яка призвела до масових арештів і знущань над українцями. Було виконано низку експропріаційних акцій, коли з державних польських установ вилучалися гроші для проведення революційної боротьби. ОУН ініціювала широкі саботажні акції, які підривали польську економіку. Відбувалися постійні збройні сутички з поліцією.Авторитет ОУН серед народу зростав, але паралельно посилювалися репресії окупаційної влади. Тільки за підозру приналежності до ОУН українця могли ув'язнити до п'яти років. З метою придушення національно-визвольного руху було відкрито концтабір "Береза Картузька", куди кидали українських патріотів.На кінець тридцятих років мережа ОУН поширилася з Галичини і Волині на Буковину й Закарпаття. Є припущення, що окремі члени ОУН проникали в підрадянську Україну.Широкого розмаху набула ідейно-виховна робота. ОУН видавала велику кількість легальних і нелегальних видань, які поширювалися у всьому світі. В українських поселеннях Європи та Америки створювалися громадські організації, які окрім моральної підтримки ОУН, проводили велику пропагандивну роботу, а також організовували збір коштів. Вже в 30-х роках такі організації були створені у Франції, Німеччині, США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Парагваї та на Далекому Сході.ОУН проводила активну зовнішньополітичну діяльність. У Європі засновувалися пресові бюра ОУН, які подавали об'єктивну інформацію про стан справ в Україні до іноземних газет та політичних інституцій Заходу. Такі бюра існували у Лондоні, Женеві і Римі. Були навіть налагоджені напівофіційні контакти ПУН з урядами багатьох країн світу. Коли брати до уваги той факт, що світова спільнота тоді не усвідомлювала важливості української проблеми у Європі, зовнішньополітична діяльність була особливо актуальною.На кінець 30-х років припадає дві події, які мали визначальне значення в історії Організації Українських Націоналістів. У травні 1938 року у Роттердамі (Голландія) було вчинено смертельний напад на голову Проводу Українських Націоналістів полковника Євгена Коновальця. Замах здійснив спеціально підісланий більшовицький агент, який виконав пряме доручення Сталіна ліквідувати голову ОУН. Смерть Коновальця була важким ударом для ОУН. Адже Коновалець був беззаперечним лідером Організації, користувався величезним авторитетом в Україні й світі, його постать була взірцем для нації.Після смерті Євгена Коновальця, згідно з заповітом, Провід очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН.Тим часом Європа жила у передчутті нової війни. Основні політичні події почали розгортатися у східній і центральній Європі. У 1938 році Мюнхенським договором була розчленована Чехословаччина. Українцям, які проживали на території сучасного Закарпаття, вдалося добитися від Праги права на автономію, яке було їм обіцяне ще 1918 року, коли створювалася Чехословацька держава.На Закарпатті діяли кращі кадри ОУН, а тому дуже скоро ОУН охопила своїми впливами політичне, економічне, культурне життя маленької автономії. У лютому 1939 року були проведені вибори до Сойму Карпатської України, на яких перемогла коаліція самостійницьких сил, яку підтримувала ОУН. Але вже у березні 1939 року Німеччина окупувала Чехію. Словаччина проголосила незалежність під протекторатом Німеччини, яка віддала Угорщині Карпатську Україну. Щоб зберегти свою незалежність, Сойм 15 березня 1939 року проголосив повну державну незалежність Карпатської України. Натомість Угорщина ввела свої війська на Карпатську землю, щоб придушити волю українців Закарпаття жити державним життям. Створена членами ОУН "Карпатська Січ" більше місяця вела смертельну боротьбу з мадярськими окупантами. Однак сили були далеко нерівними. Карпатська Україна не встояла як незалежна держава.Після подій на Карпатській Україні ПУН змушений був зайняти чітку і виразну позицію щодо політики гітлерівської Німеччини, яка не приховувала своїх реваншистських намірів і прагнула розв'язати нову війну. Ще у постановах Римського Збору відзначалося: "Українські визвольні змагання цілковито підметні в своїй основі й незалежні від кожночасного укладу міжнародних сил. Ніколи і в ніякій ситуації не піде український націоналізм на компроміси із займанцями України... Тільки з тими народами, що респектують (поважають - Б.Ч.) ідею українського державного і соборницького визволення."Карпатська Україна виявила справжнє ставлення німців до українського питання, а тому й позиція ПУН була виразно антинімецькою. ОУН самостійно почала готуватися до можливої війни, розраховуючи на власні сили і готуючись до зудару з двома окупантами: німецьким нацизмом і російським більшовизмом.Напередодні війни в ОУН стався розкол. Група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, в ультимативній формі почала домагатися від ПУН та його голови полковника Мельника зміни тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. Від ОУН відійшло середовище Бандери, яке у лютому 1940 року утворило "Революційний Провід ОУН" й перебрало собі назву ОУН-Р. (Пізніше - ОУН-Б; ОУН-СД).Розкол ОУН значно послабив національно-визвольний рух, але не міг зупинити визвольної боротьби.З початком Другої світової війни в Україну вирушили похідні групи ОУН, завданням яких була організація українського політичного, економічного, культурного й церковного життя.Тривалий час інтерпретація подій Другої світової війни на теренах України подавалася виключно у контексті імперської пропаганди як протистояння двох сил: німецького фашизму та московського більшовизму.Радянська пропаганда докладала максимум зусиль, щоб переконати широкий загал у тому, що українська державницька ідея у 40-х роках була знищена, а українці відмовилися від самостійницьких домагань.Однак діяльність націоналістичного руху не лише заперечує висновки радянської історіографії, а й одночасно ілюструє нездоланність потягу нації до суверенності. Політичним виявом державницьких устремлінь став Акт 30 червня 1941 року, коли з ініціативи ОУН-СД у Львові було проголошене Тимчасове Крайове Державне Правління. У радянській історіографії цей факт висвітлювався як антинародний. Сьогодні можемо ствердити, що ця подія вийшла за рамки як німецької політики так і більшовицьких планів. Акт 30 червня з усією силою актуалізував політичну тактику орієнтації на власні сили, унезалежнення національно-визвольного руху від сторонніх чинників.Наступним державним кроком поневоленої нації стала низка подій і політичних заходів викликаних функціонуванням Української Національної Ради - державного інституту, який в умовах німецької окупації став виразником інтересів української нації. УНРада була результатом державницьких змагань ОУН під проводом Мельника. Після заборони діяльності УНРади в Києві її представники урочисто підписали акт злуки Київської УНРади з Національною Радою у Львові. До цього акту долучився Сойм Карпатської України. Таким чином постала Всеукраїнська Національна Рада.Чималим досягненням ОУН стало налагодження українського культурного і громадського життя у Києві. У столиці виходив тижневик "Українське слово", функціонувала спілка українських письменників, низка інших громадських установ.Активність ОУН, націоналістичного руху в цілому не залишилася повз увагою німців. Вже в 1941 році у Львові було ліквідоване Крайове правління, а в 1942 році в Києві - Українську Національну Раду. Масові арешти прокотилися Україною. Загинула відома поетка Олена Теліга. У концентраціному таборі опинилися Мельник та Бандера.Саме німецькі репресії дали могутній імпульс бойовим діям Української Повстанської Армії.Якщо взяти до уваги, що активність похідних груп ОУН поширювалася на всі українські етнічні землі, а збройний опір ще довго не припинявся й після закінчення Другої світової війни, то можна зробити однозначний висновок: ОУН і націоналістичний рух стали незаперечним свідченням невмирущості національної ідеї та готовності українського народу зі зброєю в руках відстоювати ідеал національної самостійності.Втрати ОУН і націоналістичного руху в Другій світовій війні були величезними. Зокрема загинуло п'ятеро з дев'яти членів Проводу ОУН: Микола Сціборський, Омелян Сеник-Грибівський, Роман Сушко, Ярослав Барановський Олег Кандиба-Ольжич. У роки війни загинуло 197 членів керівного активу ОУН. В цілому близько 5000 членів ОУН впали жертвами окупаційного терору у боротьбі за визволення України.Після війни основні сили ОУН були виведені за кордон. В Україні залишилися глибоко законспіровані відділи, що не припиняли діяльності аж до відновлення незалежності в 1991 році.Основні зусилля своєї діяльності за кордоном ОУН спрямувала на консолідацію українських партій і організацій довкола одного політичного центру, яким згодом став Державний Центр Української Народної Республіки. ОУН розбудувала мережу громадських організацій, які оформилися у Світову координаційну Раду Ідеологічно Споріднених Націоналістичних Організацій. З ініціативи провідника ОУН Андрія Мельника було створено Світовий Конгрес Вільних Українців, який об'єднав українців еміграції незалежно від їхніх політичних переконань і приналежності до тої чи іншої партії.Українські націоналісти підтримували тісний зв'язок з дисидентським рухом в Україні. Саме при їх сприянні на заході з'являлися твори, що розповідали про боротьбу українського підпілля. Так у націоналістичному видавництві "Смолоскип" побачила світ книжка В'ячеслава Чорновола "Лихо з розуму", яка кидала правдиве світло на радянську дійсність й засвідчувала неперервність національно-визвольного руху.На території УРСР ОУН діяла нелегально. І лише в серпні 1991 року, український народ став став свідком тріумфу ідеї за яку боролася ОУН - Україна стала незалежною державою.Богдан Червак,Київ Читати...
6 листопада 1811 р. народився Маркіян ШАШКЕВИЧ, член “Руської Трійці”. 7 листопада 1919 р. москалі повісили священика Олексія КУЛАБУХОВА, члена Кубанської ради. 7 листопада 1924 р. загинув подільський отаман Семен ХМАРА (ХАРЧЕНКО-ХАРЧУК). 8 листопада 1878 р. народився Михайло ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО, начальний вождь УГА, командувач Армії УНР, генерал-полковник Армії УНР. 8 листопада 1887 р. народився Дмитро ВІТОВСЬКИЙ, головнокомандувач УГА, Військовий міністр ЗУНР. 8 листопада 1888 р. народився Михайло КОВЕНКО, інженер-винахідник, член Центральної Ради, отаман Вільного козацтва Києва, редактор часопису “Україна” (1919). 8 листопада 1895 р. народився Михайло ПАЛІЙ-СИДОРЯНСЬКИЙ, командир 4-го кінного полку 4-ї Київської дивізії, командир Подільської групи УПА Другого зимового походу, полковник Армії УНР. 8 листопада 1971 р. помер кубанець Василь ПРОХОДА, начштабу 1-го полку 1-ї Сірої дивізії, начальник штабу Коростенської та Ковельської груп Армії УНР, підполковник Армії УНР. 9 листопада 1794 р. помер Григорій СКОВОРОДА. 9 листопада 1918 р. створено Державний Секретаріат ЗУНР. 10 листопада 1708 р. москалі зруйнували Батурин. 10 листопада 1878 р. народився Віктор КУЩ, начальник штабу Запорозької групи Армії УНР, генерал-хорунжий Армії УНР. 10 листопада 1896 р. народився Іван ЗВАРІЧУК, ад’ютант Генерального штабу Армії УНР, квартирмейстер Підляської бригади Війська Польського (1939), підполковник Армії УНР. 10 листопада 1924 р. народився кобзар Михайло БАШЛОВКА. 11 листопада 1894 р. народився Віктор ЧЕКІРДА, подільський отаман Чорний Ворон. 12 листопада 1929 р. народився Зеновій КРАСІВСЬКИЙ, Крайовий провідник ОУН, поет. 13 листопада 1803 р. на Соловках помер останній кошовий Запорозької Січі Петро КАЛНИШЕВСЬКИЙ. 14 листопада 1925 р. у ЧСР постала Легія українських націоналістів. 15 листопада 1901 р. народився Євген ПОБІГУЩИЙ-РЕН, командир легіону Дружин українських націоналістів. 17 листопада 1921 р. Волинська група УПА Юрка Тютюнника зазнала поразки під с. Малі Миньки на Волині. Читати...
1 листопада 1918 р. в Східній Галичині проголошено ЗУНР. 1 листопада 1964 р. помер Андрій МЕЛЬНИК, начштабу Дієвої армії Української Народної Республіки (УНР), голова Проводу Українських Націоналістівв (ПУН). 2 листопада 1985 р. помер Володимир КУБІЙОВИЧ, головний редактор “Енциклопедії Українознавства”. 4 листопада 1872 р. народився письменник Богдан ЛЕПКИЙ. 4 листопада 1894 р. народився Оверко КУРАВСЬКИЙ, таращанський отаман. Читати...
У Черкасах відбулася звітно-виборна конференція обласної організації ОУН. У звітній доповіді провідник Черкаських націоналістів Олександр Скорина відзначив, що за звітний період націоналістам вдалося закріпитися в окремих органах державної влади. Зокрема, на сьогодні головами двох районних адміністрацій на Черкащині є члени ОУН. Свого представника націоналісти мають в обласній раді. Серед районних організацій відзначено роботу Канівської та Уманської районних організацій ОУН. Делегати конференції, після обговорення звітної доповіді визнали роботу обласної ОУН задовільною. Водночас було ухвалено рішення чергову конференцію провести після Великого Збору ОУН, на якій визначити пріоритети діяльності націоналістів краю.Делегати конференції обрали керівництво обласної організації. Провідником одностайно обрано Олександра Скорину. Також обрано делегатів на Великий Збір Українських Націоналістів.У роботі конференції взяв участь член Проводу ОУН Богдан Червак. Інформаційно-пропагандивна служба ОУН (Джерело інформації – сайт Голови ОУН Миколи Плав’юка www.mplawiuk.kiev.ua ) Читати...
23 жовтня 1926 р. помер Гаврило КУРЕДА, переяславський отаман Чорний. 23 жовтня 1894 р. народився Дмитро СОКОЛОВСЬКИЙ, повстанський отаман. 24 жовтня 1884 р. народився Микола ЧЕБОТАРІВ, член Центральної Ради, начальник контррозвідки Головного отамана Армії УНР. 25 жовтня 1625 р. бій козаків під проводом Марка ЖМАЙЛА проти поляків. 25 жовтня 1657 р. Гетьманом України обрано Івана ВИГОВСЬКОГО. 25 жовтня 1859 р. почалася “Азбучна війна” в Галичині (протести проти примусового введення латинського шрифту). 26 жовтня 1612 р. запорожці спільно з поляками здобули Москву. 26 жовтня 1901 р. народився Іван ГАВРИШ, кубанський бандурист. 27 жовтня 1979 р. помер Євген ОНАЦЬКИЙ, член Центральної Ради, діяч ОУН. 28 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон про державний статус української мови. 29 жовтня 1914 р. Українські січові стрільці здобули перемогу над російськими частинами на горі Ключ. 29 жовтня 1922 р. загинув Іван ЧЕРНОУСОВ (повстанський отаман ЧОРНИЙ ВОРОН), командир Лебединського полку Холодноярської організації. 30 жовтня 1919 р. смертельно поранено отамана ЗЕЛЕНОГО (Данила ТЕРПИЛА). 30 жовтня 1922 р. загинув голованівський отаман Роман БАБІЙ. Читати...
Головним редактором газети “Незборима нація” є письменник, президент Історичного клубу “Холодний Яр”, автор циклів радіопередач “Отамани Гайдамацького краю” та “Кубанська Україна” Роман КОВАЛЬ. “Незборима нація” може стати неоціненним другом історика, краєзнавця, вчителя, студента, школяра, кожного, хто цікавиться історією нашої Батьківщини. Передплати газету “Незборима нація” і ти зрозумієш, для чого прийшов у цей світ. Незбориму націю" можна передплатити на будь-якому відділенні пошти: індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських періодичних видань на 118 сторінці. Передплачуйте “Незбориму націю” для себе та своїх близьких! Ціна за 1 міс. – 0,61 грн., 3 міс. – 1,83 грн., 6 міс. – 3,66 грн., 12 міс. – 7,32 грн. У редакції можна придбати такі книги, попередньо переказавши поштою кошти: «Багряні жнива Української революції» Романа Коваля – 22.50 грн. “За волю і честь” Романа Коваля – 20 грн. «Нариси з історії Кубані» Романа Коваля – 20 грн. “Провісники волі” Костянтина Завальнюка – 17.50 грн. «Жага і терпіння. З. Красівський у долі українського народу» – 14 грн. «Душею з вами» Лідії Петрівни Чучупак – 6 грн. «Ренесанс напередодні трагедії» Романа Коваля – 5.5 грн. «Кобзарі в моєму житті» Рената Польового – 6 грн. «Кость Блакитний, отаман Степової дивізії» – 5 грн. «Рейд у вічність» (про 2-й Зимовий похід Армії УНР) – 5 грн. «І нарекли його отаманом Орлом...» Романа Коваля – 4.50 грн. Вартість вказано з вартістю пересилки книг передплатнику. КОВАЛЬ Р. М., РОГ В. О. Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу. – Київ: Діокор, 2005. – 256 с.: іл. Головним героєм книги є український поет Зеновій Красівський – Крайовий провідник ОУН, багатолітній політв’язень совєтських концтаборів. У книзі вміщено спогади його товаришів Панаса Заливахи, Євгена Сверстюка, Мирослава Мартиновича, Дмитра Квецка, Дмитра Гриньківа та інших, а також публіцистичні праці самого Зеновія Красівського та його спогади “Володимирський централ”. Книга розрахована на широке коло читачів, які цікавляться історією свого народу. Ціна з пересилкою – 12.50 грн. КОВАЛЬ Р. М. І нарекли його отаманом Орлом. Біографія полковника Армії УНР Якова Гальчевського. – Літин: в-во Літин, 2005. – 48 с. Головною постаттю книги є один із найдостойніших отаманів доби Визвольних змагань українського народу 1917 – 1920-х років – Яків Орел-Гальчевський. Невловимого месника Поділля, одне ім’я якого викликало у червоних жах і заціпеніння, Головний Отаман Армії УНР Симон Петлюра призначив 1922 року керівником повстанчого руху Правобережної України. Міцний національний стрижень завжди допомагав отаманові Орлу орієнтуватися, хто є другом, хто – ворогом, а хто – попутником. “На запитання в російській мові відповіддю є стріл,” – такою була настанова геніального ватажка українських повстанців, організатора і керівника антикомуністичного підпілля, який безкомпромісно боровся за право українського народу жити на своїй землі. Ціна з пересилкою – 4.50 грн. КОВАЛЬ Р. М. Багряні жнива Української революції: Воєнно-історичні нариси /Вступ. слово Л. Череватенка. – Київ: Укр. письменник, 2005. – 400 с. Пропонована книга є збіркою драматичних історій та нарисів про учасників збройної боротьби за Українську державу, які воювали у складі Армії УНР, Української галицької армії, Українських січових стрільців і повстансько-партизанських загонів Правобережної і Лівобережної України. Книга відтворює прогалини в нашій історичній пам'яті та оживляє її синів, які полягли в боротьбі за свободу і щастя нашої Батьківщини. Ціна з пересилкою – 22.50 грн. ЧУЧУПАК-ЗАВАЛІШИНА Л. П. Душею з вами... Спогади Лідії Чучупак-Завалішиної, дочки начальника штабу полку гайдамаків Холодного Яру Петра Чучупака /Вступ. слово Р. Коваля. – Київ: Риф, 2005. – 112 с.: іл. Редактор-упорядник Р. Коваль. Ціна з пересилкою 6 грн. Передплати “Незбориму націю” Читати...
Париж – місто романтиків і кохання, тому нічого дивного, що французьку столицю ми й обрали для весільної подорожі. Не дивлячись на такий романтичний привід і втому після відвідування всесвітньо відомих історичних пам'яток, я запланував піти до могил видатних синів України, які знайшли свій останній притулок на далекій французькій землі. Адже саме в Парижі поховані Головний отаман УНР Симон Петлюра та отаман гуляйпільської вольниці Нестор Махно. Спочатку шлях проліг до кладовища Монпарнас. Знайти могилу Симона Васильовича було неважко. На схемі біля входу на кладовище написано номер поховання та напис – "Симон Петлюра, Президент України". Надгробний пам'ятник надзвичайно красивий – вглибині чорного граніту знаходиться погруддя Симона Васильовича. Зверху пам'ятник увінчано тризубом. Тут же поховано дружину і дочку Головного отамана. Вразило написання їхніх прізвищ – Петлюрова, Петлюрівна. Французькою ж мовою прізвища викарбувано згідно з українським правописом. Віддавши шану Головному отаману, рушили на старовинне кладовище Пер-Лашез. У літературних джерелах зазначено, що Нестора Івановича Махна поховано у Стіні комунарів. Пройшовши через кладовище і розшукавши цю стіну, могилу Махна однак не знайшли. Навпроти височіла могила розстріляних комунарів. Поміркувавши, вирішили піти на пошуки до колумбарію, що знаходиться поруч крематорію. Після тривалих пошуків у ніші під номером 6685 таки знайшли поховання буйного сина України. На бронзовій табличці – барельєф отамана, напис латиницею "Нестор Махно" та роки життя. Біля таблички букетик квітів – не забувають "Батька"... Повертаючись назад, вирішили придбати карту кладовища. Коли продавець почув, що ми з України, то відразу повідомив місце поховання відомого анархіста та її номер у колумбарії. Виходить, пошук могилки можна було б спростити... Сини України з різними долями, світоглядами та принципами поєднались чужою землею. Радує, що люди не забувають про них, що могили їхні доглянуто. На жаль, поховання українських героїв на Батьківщині не тільки не впорядковано, а більшість їх навіть не знайдена. Хотілося, щоб наша влада поставилася до цієї надзвичайно важливої справи відповідально. Владислав КАРПЕНКО, Історичний клуб “Холодний Яр” Париж – Київ (Джерело: газета "Незборима нація" - в інтернеті www.geocities.com/nezboryma_nacia) Читати...
Так називається нова авторська передача Романа Коваля про долі козаків і старшин Армії УНР, які на початку 1920-х років стали студентами Української господарської академії в Подєбрадах. Значний відсоток серед студентів становили й учасники повстанського козацько-селянського руху, в тому числі й повстанські отамани. Про всіх цих людей і слухайте передачі “За Україну, за її волю”. Більшість героїв цього радіоциклу походять із території сучасних Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Харківської, Запорозької та інших східних і центральних областей України. Напевно, не один радіослухач зі Сходу здивується, коли дізнається, що його мала батьківщина була – і є! – Батьківщиною визначних діячів руху, який увійшов в українську історію як петлюрівський. Передача лунатиме щоп’ятниці о 13.15 на Першому каналі Національної радіокомпанії. (Джерело: газета "Незборима нація" - в інтернеті www.geocities.com/nezboryma_nacia) Читати...
Їдучи потягом з Харкова до Сум, звернув увагу на назву однієї з зупинок – “Горіхова роща”. Зачекайте! Мало б бути Горіховий гай! Отож вирішив я зробити запит начальнику пасажирської служби Південної залізниці. А він безтурботно відповів, що помилки жодної немає. Але ж чому на мереф’янській гілці тієї ж залізниці старі (російські) назви зупинок переклали правильно – Липовий гай та Зелений гай? Дивуюся я вчителям, які минають зупинку “Горіхова роща” і нічого не роблять, щоб виправити цю прикру помилку. Може, після публікації в газеті щось зміниться. Олександр ЗУБАРЄВ м. Харків (Джерело: газета "Незборима нація" - в інтернеті www.geocities.com/nezboryma_nacia) Читати...
21 жовтня 1897 року народився Дмитро СТОПКЕВИЧ, бандурист, підполковник Армії УНР21 жовтня 1921 року Василя ЛИПКІВСЬКОГО висвячено на митрополита УАПЦ22 жовтня 1894 року народився Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ, командир 61 полку ім. Симона Петлюри, командувач Подільської повстанської групи Читати...
Як повідомив Олександр Бравада в громадсько-політичному тижневику "ПРЕСЦЕНТР" (№40 від 20 вересня 2006 р.), нинішнього року на Черкащині щомісяця скорочується населення майже на 1000 осіб. Таких самих втрат зазнали у нещодавній війні, яка тривала трохи більше місяця, Ізраїль та Ліван разом узяті... За даними Держкомстатистики України населення нашої області за 7 місяців скоротилося на 6959 осіб. Читати...
Через пам’ять про героїв – до правління героївТаке кредо Історичного клубу “Холодний Яр”. Створений він у Києві 3 січня 1997 р. Основною метою його діяльності є дослідження боротьби українського народу за побудову Української держави, відновлення історичної справедливості до борців за Українську державу, увічнення їхнього подвигу. Історичний клуб “Холодний Яр” вважає, що шанобливе ставлення до героїв – найвагоміших представників народу – є свідченням справедливого і високорозвиненого суспільства. Досліджуючи добу Визвольних змагань 1918 – 1920-х років, Історичний клуб об’єднує вчених, краєзнавців, митців, письменників, журналістів, кінорежисерів, літературних критиків, громадських діячів, учасників та нащадків учасників Національно-визвольних змагань українського народу. За п’ять років діяльності Клубу проведено десятки вечорів пам’яті національних героїв в різних містах України, видано низку книг, а саме “Героїзм і трагедія Холодного Яру” (Київ, 1996), “Кость Блакитний, отаман Степової дивізії” (Київ, 1997), “Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії” (Київ, 1998), “Записки повстанця” (Київ, 1999), “Медвин в огні історії” (Київ, 2000), “Отаман святих і страшних” (Київ, 2000), “Лицарі волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях. 20-ті роки ХХ ст.” (Вінниця, 2000), “Повернення отаманів Гайдамацького краю” (Київ, 2001), “Рейд у вічність” (Київ, 2001), “Самостійна Україна” (Київ, 2002), “Трагедія отамана Волинця” (Київ, 2002) та “Кубанська Україна” (Київ, 2002). Створений цикл радіопередач “Отамани Гайдамацького краю” (2000 – 2001). За сприяння Історичного клубу “Холодний Яр” знято два документальних фільми – “І повіяв вогонь новий…” (Чернігівська державна телерадіокомпанія, 1996) та “Незгасимий огонь Холодного Яру” (Кіровоградська державна телерадіокомпанія, 2001). В газетах та журналах членами Історичного клубу “Холодний Яр” опубліковано сотні статей, які висвітлюють невідомі сторінки Визвольних змагань українського народу. За нашим задумом ці публікації, книги, фільми мають стати тією ниткою Аріадни, яка виведе наше покоління із мороку невігластва і безпам’ятства на вершину, з якої ми побачимо велику Україну та її народ, сповнений національної честі та гідності. Діяльність Історичного клубу “Холодний Яр” має стати ланкою між тими, хто героїчно боровся за Українську державу і нинішнім поколінням – тими, хто має довести до переможного кінця державницьку ідею отаманів Гайдамацького краю. Хто бажає долучитися до роботи Історичного клубу “Холодний Яр”, може звертатися за адресою: Київ-03049, вул. Курська, 20, кв. 14, т. 242-47-38. (Джерело: www.geocities.com/nezboryma_nacia) Читати...
0 
0
