На Черкащині планують залишити чотири чи п'ять районів – КАНІВСЬКОГО НЕ БУДЕ

          Про це повідомляє «Kanos» із посиланням на інформацію із сайту «Вечірні Черкаси».

Колишній голова Городищенської та Корсунської адміністрації Анатолій Івашкевич вважає, що з об’єднанням й укрупненням спізнилися на десять-двадцять років.

        – У 2003 році ми ухвалили рішення закрити Набоківську школу в Городищенському районі. Після революції 2004 року її знову відкрили. Але з часом визнали нашу правоту й закрили остаточно. Бо причина глибинна – міграція й вимирання сільського населення. Тепер для Городищенського району існують два варіанти – приєднання до Звенигородського округу всього району в цілому або приєднання більшої частини до Смілянського району, а Вільшанської ОТГ до Звенигородки. Вважаю, що в нинішніх умовах ці рішення не надто розумні. Спочатку треба було зробити інфраструктуру. Бо Городище можна приєднати до Звенигородки, але хто й коли зробить туди дорогу. А немає дороги, яка може бути комунікація? Маю стійке відчуття, що підводу поставили поперед коняки й хочуть, аби процес рушив уперед. А так не буває.

Сільський голова села Зелена Діброва Городищенського району Ігор Щербак узагалі в розпачі:

        – Для нас обидва варіанти погані. До Сміли – 75 кілометрів. До Звенигородки ніби ближче – 31, але погана дорога, треба їхати лісом. Для нас ідеально, якби створили Шполянський округ. До Шполи від нас 25 кілометрів, місто знаходиться на трасі – Золотоноша – Умань. Зі Шполи легко дістатися до будь-якого району Черкащини.

Колишній голова Тальнівської районної ради Анатолій Кравчук також не хоче, аби район приєднували до Умані. На сьогодні розглядаються два варіанти, в одному з яких Тальнівщина приєднана до Умані, а в іншому – до Звенигородки.

         – Ми маємо альтернативу у вигляді Звенигородки і я схиляюся саме до цього варіанту. Від Тального до Зенигородки – трохи більше 30 кілометрів. А до Умані – майже 50. Умань – швидше туристичний центр, але аж ніяк не адміністративний. Восени, коли туди приїздять хасиди, до міста взагалі краще не приїжджати. Зрозуміло, що до них уся увага: лікарні, поліція, влада. А простому дядькові, в якого значно менше грошей, туди не пробитися. Умань знаходиться на перетині великих шляхів. Тут завжди була погана кримінальна ситуація. Звенигородка – інша справа. Маленьке провінційне містечко з пристойною лікарнею, гарною інфраструктурою.

А от на Канівщині задоволені, що їх приєднають до Черкас, а не до Золотоноші.

           – Загалом ми задоволені, – каже колишній голова Канівської райдержадміністрації Дмитро Шелест. – Якщо буде наш варіант – Чигиринський, Канівський і Черкаський  райони об’єднують в один округ – це взагалі ідеально. Набагато краще, аніж варіант із приєднанням до Золотоноші, який теж існував. Інфраструктуру Черкас не порівняти із Золотоношею. В обласному центрі набагато вищі можливості. Є варіант, за яким Ліплявська ОТГ може приєднатися до Золотоноші. Але навряд чи він здійсниться з названих вище причин. До Золотоноші можуть приєднатися лише дальні лівобережні села, як, скажімо, Прохорівка. Ліплява ментально ближче все-таки до Канева.

Колишній голова Маньківської РДА Василь Клименко також задоволений проєктом адміністративної реформи.

          – Вважаю, що для Маньківки це найбільш підходящий варіант. Власне, інших і не існує. Від нас до Умані – 20 кілометрів. Машиною можна легко дістатися за півгодини. В Умані є вся критично необхідна інфраструктура, яка може порівнятися, а в дечому й переважає черкаську. наші люди споконвіку звикли їхати до Умані: чи то за покупками, чи як до великого транспортного хабу. Це рішення природне й ніяких засторог бути не може.

Колишній голова Кам’янської районної ради Сергій Морозов каже, що жителі району не хочуть приєднуватися до Сміли.

           – У Черкасах можливості значно більші, ніж у Сміли. Тому всі городяни, яких я знаю, – за Черкаси. Вже зараз там лікується багато кам’янчан. До того ж у нас туристичний край – Золоте кільце Черкащини – Холодний Яр – Кам’янка. Зараз від Лубенців роблять пряму дорогу на Черкаси. Звідти відстань до Сміли і до Черкас практично  однакова. Єдине, що мене насторожує в майбутній адміністративно-територіальній реформі – роль префектів. Не може одна людина скасовувати рішення колегіального органу.

            Слід зазначити, про перекроювання адміністративно-територіального устрою в Україні говорять давно і щоразу про різну кількість районів, які залишаться. Та й реформа на нашій пам’яті буде вже не першою. Та зміна територіальної належності населених пунктів до інших районів у 1957-1960 роках мало позначилася на житті черкащан. Відчутними наслідки стали тільки для жителів адміністративних центрів ліквідованих районів. З райцентрів вони перетворилися на звичайні села. Тож як би нинішні райони не перетасовували, доки влада не почне дбати про інфраструктуру кожного села, від перестановки районів життя черкащан навряд чи поміняється.