Майстриня зі Степанців

Знімав її з різних ракурсів. Потім, переглядаючи світлини, спинився саме на цій. Можливо, такою бачать швачку Раїсу Войтенко її численні відвідувачі зі Степанців Канівського району на Черкащині? Життєві клопоти таки торкнулися усміхненого обличчя майстрині, але уважний погляд випромінює доброзичливість, бажання допомогти. Знає, як нелегко нині на селі. Зокрема й із побутовим обслуговуванням. Гарну швачку важко знайти, а потреба в цьому величезна. Вшити, перешити, вкоротити, подовжити — скільки таких потреб з’являється щодня! Досі, аби це зробити, їздили аж у Канів. А потім кілька тижнів чекали, щоб забрати річ.

Вона ж розв’язала проблеми односельців: фактично самотужки організувала в селі майстерню з ремонту одягу. Для цього в орендованому приміщенні розмістила кілька столів зі швейними машинками та іншою необхідною технікою. Правда, наважитися на це було непросто: відновившись після інсульту, жінка все-таки відчувала певні проблеми зі здоров’ям. Проте улюблена справа, яку Раїса Василівна опанувала ще в юності, додає сил і впевненості. Та й задоволення від зробленого — відчуття своєї корисності забезпечує гарний настрій.

У селі оцінили її поривання: тодішня сільський голова Віра Ласкава всіляко допомагала становленню підприємця. Вона й порекомендувала, до кого звернутися, щоб орендувати приміщення. Спочатку замовлення майстриня виконувала вдома на старенькій «Подолці». А потім з’явилася можливість узяти участь у конкурсі на здобуття гранту. Поїхала до Канева на семінар, склала бізнес-план і виграла грант. Планувати було цікаво, хоч найскладнішою виявилася фінансова частина. Щоб врахувати усі витрати, передбачити складні ситуації, довелося добре поміркувати, порадитися з досвідченими підприємцями. Проте розібралася.

На 40 тисяч гривень гранту в конкурсі «Село. Кроки до розвитку» від НВФ «Урожай» групи компаній ПАТ «Миронівський хлібопродукт», одержані два роки тому, придбала сучасну техніку. Розпошивальна машинка допомагає професійно працювати з трикотажем, високоякісно підрублювати. Не обійтися зараз і без оверлока.

А недавно знову брала участь у конкурсі. Хоч перемогли проєкти інших конкурсантів, проте був сюрприз: серед інших грант одержав її син Олег, проєкт якого з вирощування курей-бройлерів визнано одним із найбільш перспективних.

Та Раїса Василівна все ж таки не відмовляється від власних планів: хоче відкрити взуттєву майстерню, виношує намір узятися за ремонт шкіргалантереї. У селі такі послуги на вагу золота. Щоб замовити їх, селяни зі Степанців їздять у Канів чи Миронівку.

…Доки сидів у майстерні, наводячи об’єктив фотоапарата на свою героїню, мимоволі милувався її роботою. Чітко й рівно, ніби автомобіль по новій магістралі, біжить шов з-під машинної лапки. Здається, ніби механізм сам знає, куди потрібно повернути, а де фігурно завершити. Але то тільки так здається: насправді руки швачки до автоматизму засвоїли всі функції, сама давно стала не тільки блискучою швачкою, а й закрійницею. Усе це прийшло саме собою. Прочитала безліч літератури крою, а коли з’явився інтернет, не могла відірватися від уроків відомих модельєрів. Пробувала жінка працювати й у майстерні в Каневі, де виготовляли спецодяг. Тоді побачила, як працюють професіонали, адже вона самоучка. Багато чого навчилася — сама після того навіть хутряні куртки шила.

Якось і сама організувала в Степанцях для молоді курси крою та шиття. Не всіх вдалося навчити. Те, що їй давалося легко, для багатьох стало добрячим каменем спотикання. Одначе деякі дівчата набули певних навичок, але й тут майстриня зробила висновок: професію швачки потрібно опановувати з юних років. Отож мрія організувати при місцевій школі гурток крою та шиття ще чекає на втілення.

Немає, мабуть, такого замовлення, якого б не змогла виконати Раїса Василівна. Скільком односельцям пошила гарне вбрання — хто ж порахує! Мабуть, лік іде на тисячі. Але свого найкращого виробу, вважає сільська майстриня, ще не створила.

Якось, будучи на одному зі швейних підприємств у Черкасах, почув від фахівця таку оцінку: легку промисловість тільки називають легкою. Насправді ж це важка праця, на яку ще не кожен погодиться. У вправних швачок, кравця або закрійника мають бути спритні руки й хороший зір, а також завидна посидючість. І справді, дуже непроста це спеціальність. Можливо, тому роботодавці Черкащини серед найпотрібніших сьогодні представників масових професій називають і швачок. Катастрофічно їх бракує особливо на селі. Тим цінніший досвід Раїси Войтенко із села Степанці.

Джерело: Урядовий Кур'єр