Крилатий флот: скільки коштує «ракета» по Дніпру

Коли в нас рейс о восьмій ранку на Канів, а за чверть до восьмої вже збираються пасажири, цікаво спостерігати абсолютно нетипове явище для Київського річкового вокзалу, коли люди біжать на катер.

Поспішають мов на літак, який зараз без них полетить. Коли приходжу проводжати рейс, у мене це завжди викликає посмішку і внутрішнє задоволення.

Якось я побачив одне з таких суден у Київському річковому порту, на жаль, воно було в занедбаному стані. Річ у тім, що в моїй пам’яті збереглися спогади про поїздки саме на таких кораблях. Адже в моєму рідному місті Херсоні такі судна були досить звичним видом транспорту.

Я почав шукати, чи є такі судна, чи залишилися вони в Україні, та чи можна десь іще покататися. Виявилося, що жодного немає. Більшість  продали за кордон. Частину утилізували. Залишилося кілька, та й ті непридатні.

Мені гірко, прикро було, що такий флот не експлуатується. Чому ж не взятися за це, щоб в Україні люди змогли покататися на таких кораблях, бодай раз? І я взявся за його реставрацію.

Пам’ятаю, бувши студентом, бачив, що від Київського річкового вокзалу відправляються ракети на Канів. І я шалено хотів спробувати, кілька разів приходив до причалу, але місць ніколи не було. Квитки здибати було майже неможливо. Востаннє я бачив «ракету» у 2004 році.

Щоб покататися, довелося купити і відновити кілька штук. Тепер й інші мають таку нагоду. 

Фахівців, які могли б допомогти з відновленням, небагато. Позаяк людей, що працювали на крилатому флоті (їх називають «крилатниками»), не так вже й багато. Дехто вже в похилому віці. Справді, мало людей, хто б міг фізично допомогти, підказати. Інша проблема — це старі радянські двигуни, що нам дісталися. І брак запчастин.

Напевно, можна було б, придбавши ці судна, відправити на металобрухт, а запчастини перепродати. Або відреставрувати і продати за кордон. Це було б вигідніше, ніж експлуатувати в Україні. Але я хотів, щоб вони служили в нас, щоб люди могли хоч раз проїхатися, спробувати, що це таке. Адже в Україні «ракет» майже не лишилося. 

Ми почали у 2014 році з мого рідного міста Херсона, там «ракети» ходили по маршруту Херсон — Гола Пристань, поєднуючи обласний центр з райцентром. Замість того, щоб об’їжджати на автобусі 60 кілометрів, люди могли легко за 12 хвилин подолати відстань між містами на нашому судні. Пасажири були в захваті! Люди не боялися відправляти дітей, відправляли передачі, адже було вигідно, швидко, комфортно. Ніяк не порівняти з маршруткою.

У Києві такий вид транспорту навряд чи замінить маршрутку через економічну складову. Тому ми зробили акцент на туризмі, хоч ми й не турфірма. Човен на підводних крилах — це хороший спосіб швидко долетіти до Канева або відвідати Сухолуччя. Звичайно, багато хто скаже, що можна поїхати на машині — буде дешевше. Але емоції, які люди переживають тут, незрівнянні!

Вартість відновлення суден — десятки тисяч доларів. Проблема окупності човнів на підводних крилах, зокрема, в Україні — вони мають коротку сезонність. Це близько 6 місяців на рік. Якщо казати про інші країни, південніші, приміром, Грецію, там між островами вони працюють цілорічно.

У нас час обмежений, намагаємося встигнути між погодою, між дощами, туманами й холодом зробити певну кількість рейсів. Звичайно ж, це складно. Але водночас це можливо, і навіть незважаючи на ці труднощі, уже виходить.

Ми починаємо в другій половині квітня, закінчуємо наприкінці вересня — в середині жовтня. Щороку піднімаємо кораблі на берег, де вони зимують 6 місяців, щоб не пошкодити корпус у холодну пору року.

Про крилатий флот завжди казали, ніби він збитковий. Але ми довели: якщо ним правильно керувати, він може не лише приносити прибуток, але й мати перспективи розвитку. Звичайно ж, він не може працювати скрізь, але має своїх прихильників, свої лінії, що користуються попитом у пасажирів.

Джерело: Громадьске