Ліна Костенко: Мене зацікавило, чому цей народ терпить

Ліна КОСТЕНКО презентувала у Харкові свій перший прозовий роман «Записки українського самашедшого».

Як передає кореспондент УНІАН, презентація відбулась у Харківському театрі опери і балету ім. Лисенка 7 лютого. Зала на півтори тисячі місць не могла вмістити усіх шанувальників творчості Л.КОСТЕНКО, і близько тисячі людей не змогли пройти до приміщення.

«Я дякую всім і кожному, хто прийшов», - сказала Л.КОСТЕНКО, звертаючись до аудиторії, яка, стоячи, вітала її тривалими оваціями.

Л.КОСТЕНКО зазначила, що не є феміністкою, але «десь у мене там написано, що мужчини зникають як явище, їхнє місце посіли круті, ерзац, замінники, гібриди… Ну так є... Але при тому, розумієте, я хотіла написати без психологічних похибок, без такого дурного епатажу».

Вона відзначила, що у період написання багато «вчитувалася у Гоголя», геніального автора «Записок сумасшедшего», і розповіла, чому написала «саме записки українського самашедшого». «Я зрозуміла, що я повинна дати специфіку українського божевілля. Бо в кожній країні, у кожній нації є своя специфіка. Я там у романі написала, у кого яка. Тому що, скажімо, манія величі - це ж хвороба, «псіхіческая болезнь». Але комплекс меншовартості – це гірша хвороба. А ми звикли. Розумієте? Нам нав’язують, а ми звикли. У нас незалежна країна, а політики закликають встати з колін», – сказала поетеса.

«Це, – додала Л.КОСТЕНКО, – нав’язані стереотипи. Мене зацікавило, чому цей народ терпить. Десь у мене там написано, що мужчини імперських націй діють з позиції сили, мужчини поневолених, але гордих націй, – вони пручаються. А наші оце думають, що якось воно буде. А не буде, тому що принижена людина ніколи не стане людиною. І оце все мене мучило, і я подумала: напишу я специфіку українського божевілля».

Пояснюючи, чому вирішила написати «саме записки українського самашедшого», Л.КОСТЕНКО сказала: «Не тільки тому, що в нас суржик дуже розвинутий. Написати записки українського божевільного - це дуже серйозно. Це треба писати про божевільного. А я ж то написала про нормальну людину, зашугану, розумієте, у нашому суспільстві, в такій ситуації, і там ще невідомо, хто самашедший – чи ми, чи вони. Через те я так трошки зробила таке, знаєте, забрало, ніби я пишу про сумашедшого».