До 138-річниці з дня народження Андрія Лівицького

до 138-річниці з дня народження

АНДРІЯ Лівицького

8 квітня 2017 року

у приміщенні читального залу центральної міської бібліотеки (вул. Шевченка, 47)

о 12ºº

круглий стіл про життєвий шлях та роль нашого земляка у становленні Української держави.

Запрошуються всі бажаючі

                                               Лівицький Андрій Миколайович

(9.04.1879 – 17.01.1954)

громадсько-політичний, державний діяч

Андрій Миколайович Лівицький народився 9 квітня 1879 року у селі Ліпляве, тепер Канівського району в заможній козацькій родині. Отримав першорядну освіту у відомій Київській Колегії ім. П. Галагана, потім закінчив юридичний факультет Університету Святого Володимира. По завершенні навчання працював адвокатом і мировим суддею в Лубнах, Каневі, Золотоноші. В 1905-1920 роках Андрій Лівицький – один з провідних членів Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії. 3 березня 1917 року – член Української Центральної Ради та Селянської Спілки. Влітку 1917 року був призначений губернським комісаром Полтавщини. 3 квітня 1919 року – міністр юстиції та заступник голови Ради Народних Міністрів УНР.

Після завершення українських національно-визвольних змагань А.М. Лівицький змушений був перебувати в еміграції. Протягом 1920-1921 років та 1922-1926 років очолював уряд УНР в екзилі. Після трагічної загибелі С. Петлюри протягом майже тридцяти років А. Лівицький очолював Державний Центр УНР на еміграції. Після війни оселився в Німеччині. З метою консолідації політичних сил в еміграції та реорганізації Державного Центру УНР  в екзилі за ініціативою А. Лівицького та у співпраці з І. Мазепою у 1948 році було створено Українську Національну Раду в екзилі.

Помер А.М. Лівицький 17 січня 1954 року в Карлсруе, згодом перепохований на Українському меморіальному кладовищі у Баунд-Бруці поблизу Нью-Йорка.

27 березня 2009 року Національний банк України увів до обігу ювілейну монету «Андрій Лівицький»(серія «Видатні особистості України»).

Прес-служба КМПО ВО "Свобода"