Драма на автодорозі поблизу Канева

Ця трагедія сталася глибокої ночі 23 травня 2013 року...

Чоловік і жінка, які перебували в цивільному шлюбі, 22 травня 2013 року були в селі Грищенці, що в Канівському районі. Близько опівночі вони вирішили поїхати до Канева, хоча власного транспорту в них не було, а громадського в такий пізній час уже не було. Чоловік, назвемо його М., зателефонував своєму родичу, назвемо його Б., в Канів і попросив приїхати за ними в Грищенці та відвезти до Канева. Близько першої години ночі вони втрьох виїхали із села. Чоловіки сиділи в автомобілі на передніх сидіннях, жінка — на задньому.

Тієї злощасної ночі йшов рясний дощ, дорога була слизькою. На півдорозі на повороті автомобіль Опель-Астра занесло, він збив дорожній знак, потім вдарився в дерево, після чого декілька разів перевернувся. Все відбулося миттєво. В цей час поблизу не було ніякого зустрічного транспорту, ніхто не засліплював очі водієві фарами зустрічного транспорту. Від ударів М., який сидів на передньому пасажирському сидінні, втратив свідомість. Коли отямився, побачив, що жінка не подає ознак життя. Як пізніше встановлять лікарі, у самого чоловіка були переламані ребра.

Коли на місце пригоди приїхали працівники ДАІ, М. взяв вину за дорожньо-транспортну пригоду на себе, заявивши, що він був за кермом. На суді він потім пояснить, що зробив це аби “не підставляти” водія Б. — свого родича, у якого на утриманні були малолітні діти...

М. опинився на лаві підсудних. Судовий процес стосовно цієї дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої загинула жінка, тривав досить довго — в судовому засіданні стосовно причин і наслідків ДТП почали випливати назовні неув’язки одна за другою...

Я попросив прокоментувати цю історію голову Канівського міськрайонного суду Валерія Литвина, який, власне, був головуючим в тому судовому засіданні.

“В ту ніч на місце пригоди виїхала оперативно-слідча група, — розповідає Валерій Миколайович. — Цією групою огляд місця події було проведено поверхово. Слідство допустило таку правову помилку — воно взяло до уваги лише одну версію того, що сталося. Тобто один із учасників дорожньо-транспортної пригоди, а саме М., взяв на себе провину в цій аварії, ніхто з очевидців цієї аварії встановлений не був. Працівники швидкої допомоги, які виїжджали на місце пригоди, допитані не були. Працівники МНС, які виїжджали на місце пригоди, допитані не були. Працівники ДАІ, які першими прибули на місце пригоди, допитані не були. І взагалі, експертиза навіть була проведена поверхово.

Експерти, коли розслідується дорожньо-транспортна пригода, як правило, відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, повинні проводити так званий дослідчий експеримент. Тобто учасники події повинні показати на місці дорожньо-транспортної пригоди, хто де був, хто як рухався — це все проводиться за участю експерта. На підставі всіх зібраних даних експерт дає висновок експертизи. В даному випадку не було проведено слідчого експерименту, а експерт зробив висновок, що причиною цієї дорожньо-транспортної пригоди стало те, що водій не врахував складну обстановку — мокрий асфальт; що гума на передніх колесах була різна — одне колесо мало зимовий протектор, друге — літній і в результаті гальмування машину занесло...

Можна було зняти відбитки пальців, щоб з’ясувати, хто був за кермом. Нічого цього зроблено не було, — продовжує голова суду. — Взагалі кримінальна справа складалася з допиту двох осіб — одного свідка і підозрюваного М. Коли ми почали розглядати цю кримінальну справу в судовому засіданні, то виник сумнів у тому, що М. міг керувати автомобілем. По-перше, автомобіль належав іншій особі. По-друге, особа, яка взяла на себе вину, ніколи не мала посвідчення водія, вона ніколи автомобілем не керувала...

Під час судового засідання чоловік, якому належав автомобіль, встав і заявив, що він не може діяти проти совісті, що він визнає свою вину і дав навіть явку з повинною. Б. написав заяву: “злочин скоїв я, прошу мене судити, тому, що я був за кермом...”.

Не дивлячись на те, що у нас була явка з повинною, прокуратура стояла до кінця, наполягаючи на тому, що винною є особа, яка з самого початку визнала свою вину. До речі, цю справу розслідувала і здійснювала нагляд прокуратура Черкаської області.

Ми вже на судове засідання  викликали і експерта, викликали на судове засідання працівників ДАІ, які першими прибули на місце пригоди. Викликали на судове засідання працівників МНС, які виїжджали на місце пригоди...

Досить тривалий час розглядалася ця справа в суді. Це було пов’язано з тим, що довелось призначати експертизу, встановлювати нових свідків. В судовому засіданні вдалося встановити, що характер тілесних ушкоджень, які отримали учасники ДТП, вказував на те, що особа, яку звинувачували в скоєнні злочину, за кермом не була. Особа, якій було інкриміновано скоєння злочину, сиділа на передньому правому сидінні. Під час удару автомобіля правою його частиною в дорожній знак ця особа отримала переломи ребер справа; не могла людина, яка була за кермом, отримати в цьому випадку переломи ребер справа.

В результаті ми змушені були винести виправдальний вирок. У жовтні 2014 року суд виправдав М., оскільки його вина доведена не була і у нас була явка з повинною особи, яка скоїла цей злочин.

Не зважаючи на це,  державний обвинувач написав апеляцію. У січні 2015 року апеляційний суд залишив у силі виправдальний вирок Канівського міськрайонного суду”.

— На цьому ця історія і закінчилась? А як же явка з повинною людини, яка була за кермом?

— На підставі заяви особи, яка вчинила цей злочин, заносяться дані до державного реєстру. Матеріали по цій справі направляються в органи досудового слідства. Тепер має бути проведено досудове слідство, повинні бути зібрані докази її вини і справа повинна бути передана до суду.

— Хтось “підштовхує”  просування цього розслідування, чи справа пущена на самоплив?

— Потерпіла (мама загиблої в аварії жінки, - авт.), слід віддати їй належне, не зважаючи на те, що в неї таке горе, намагається добитися справедливості. Недолугість цього досудового слідства, я вважаю, призвела до порушення прав потерпілої. Мама загиблої в цій аварії жінки з самого початку ставила під сумнів, що саме обвинувачена особа скоїла злочин, тому що вона не мала навиків керування автомобілем. Потерпіла сподівалась на якусь справедливість, а в травні цього року виповниться уже два роки з дня тієї аварії. І весь цей час жінка намагалася добитися справедливості. Ідуть роки, а добитися вона нічого не може...

— Це звучить якось песимістично... Ви вважаєте, що повторне розслідування затягнеться не на один рік?

— Я думаю, що тепер це багато часу не займе, оскільки це слідство ми вже провели фактично в суді. Після винесення рішення апеляційним судом ми цю справу вже направили в прокуратуру для того, щоб прокуратура організувала дієвий, належний прокурорський контроль і провела слідство в повному обсязі. Докази вини особи, яка зізналась в судовому засіданні у скоєнні злочину, в ході судового слідства уже були зібрані. Тепер органам досудового слідства потрібно провести слідчий експеримент за участю всіх учасників тієї події і свідків, які були встановлені в судовому процесі. Думаю, уже протягом місяця ця справа буде знову направлена до суду.

— Яка перспектива отримання реального покарання винуватцем аварії за результатами майбутнього судового розгляду цієї справи?

— Існує судова практика і, як правило, беруться до уваги певні обставини. В будь-яких подібних ситуаціях повинні порозумітися потерпіла сторона і сторона обвинувачення. Як показує судова практика, часто зустрічаються випадки, коли потерпіла сторона каже, що я розумію, що ця людина не хотіла мені умисно спричиняти зло, тому я її прощаю. Можуть бути відшкодовані якісь матеріальні збитки. Судова практика і правові позиції Верховного суду орієнтуються на те, що суди при розгляді справ даної категорії повинні враховувати позицію потерпілої сторони. Іншими словами, якщо потерпіла сторона пробачає, то це суд повинен врахувати, але якщо потерпіла сторона не пробачає, то може настати реальна міра покарання, реальне позбавлення волі.

— Яке покарання в цій ситуації передбачає Кримінальний кодекс і чи має якесь вирішальне значення згадана явка з повинною?

— Явка з повинною згідно з нормами Кримінального кодексу є пом’якшуючою вину обставиною. Пом’якшуючою обставиною також може бути добровільне відшкодування завданих збитків. Тепер щодо міри покарання. Частиною другою статті 286 Кримінального кодексу передбачено покарання в даному випадку на строк від трьох до восьми років позбавлення волі. Якщо потерпіла сторона буде наполягати на реальному позбавленні волі, звичайно, суд повинен прислухатись до позиції потерпілої сторони.

— Не буду Вас запитувати стосовно того, чи були учасники тієї трагедії в стані алкогольного сп’яніння — це зараз, мабуть, уже не так важливо. Ви, як голова суду, через який проходять справи, пов’язані з ДТП, можете в двох словах сказати, який зараз стан у місті та районі з проблемою керування транспортними засобами в стані алкогольного сп’яніння?

— В Каневі і районі стабільно високий показник керування автотранспортом у стані алкогольного сп’яніння. З цього приводу постійно складаються протоколи про притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності.

— Яке покарання передбачено законодавством для таких горе-водіїв?

— Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп'яніння тягне за собою накладення штрафу на водіїв від двохсот до трьохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від одного до двох років, або адміністративний арешт на строк від семи до десяти діб. Повторне протягом року вчинення подібного порушення тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від 2 до 3 років з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк від 10 до 15 діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння, тягнуть за собою позбавлення водіїв права керування транспортними засобами на строк до 10 років з оплатним вилученням транспортного засобу.

Валерій РЕВА, газета ВІКА №8, лютий 2015