Якщо хочемо вижити

Думки вголос: разом ми сила

Взятися знову за журналістське перо, якому я присвятила більше 30 років свого життя, мене змусили дві обставини. А, правильніше сказати, дві, зовсім різного плану  і характеру публікації у двох канівських газетах на початку лютого.

Спочатку про першу, в газеті «Час пік». Автор, прізвища не вказано, та й не потрібно і так зрозуміло, на першій сторінці газети в матеріалі під назвою «30 січня Олег Калніболоцький дав фору всій канівській опозиції», написав про мітинг, що відбувся перед  черговою сесією Канівської міської ради. Того дня температурний градусник дійсно показував мінус 25. Як говорять, добрий господар собаки не вижене на вулицю в таку погоду. Тож канівчан, можливо  і з цієї причини, незважаючи на запрошення, дійсно прийшло небагато, хоча, далеко не два десятки, як пише автор. Та питання в іншому. Мітинг, що відбувся, і сесія, що пройшла після нього, мали бути не зібранням прихильників опозиції, а зібранням усіх канівчан. Бо питання, які розглядалися чи мали розглядатися того дня сягають куди далі. І вони далеко не у в. о. Канівського міського голови Олегові Калніболоцькому. Є набагато більш важливіші питання. І що головне: для усієї громади міста, незалежно від того партійний ти чи позапартійний. Усе це відходить на другий план. На міській сесії 30 січня мали розглядати питання будівництва норкової ферми («ферми» … Смішно так назвали, ніби свиноферми на 500 голів) в адміністративних межах Яблунівської сільської ради на 150.000 самок. Тільки вдумайтесь: 150 тисяч самок. А додайте сюди ще тисяч 50 самців, молодняк цих норок, який самки виводитимуть по кілька разів на рік. Скільки виходить ?

А ще ходять чутки (дай Боже, щоб це були тільки чутки, а не в дійсності), що «Наша ряба» планує у нас, на Канівщині, збільшити чи не у два рази свої виробничі потужності по вирощенню курей-бройлерів. Що тоді буде? Що тоді буде з нами, з нашими дітьми, онуками та правнуками? Що буде з нашою землею, запасами артезіанської води, якої тільки (і це за офіційними даними) для норок потрібно буде 109.135 тисяч кубометрів на рік? Що буде із атмосферним повітрям, куди тільки від норок буде викидатися 10 тонн забруднюючих речовин (знову ж таки це тільки офіційні дані, узяті із Заяви про наслідки («Дніпрова зірка» за 7 лютого 2014 року).  А ще ж дехто планував забійний цех для переробки індиків на Канівщині побудувати, ГАЕС в придачу. Чи витримають усі ці навантаження природа і люди?

 От що головне! Ви ж тільки уявіть, що буде з Каневом та Канівщиною, якщо усе це нам накинуть на шию. І тут вже не заховаєшся за чиєюсь спиною, не втечеш у Австрію, як наші урядовці, бо тебе там ніхто не жде. Чи куди інде, куди, сівши на свої гелікоптери  можуть, у разі чого, втекти керівники цих підприємств чи їх власники-магнати. Це питання однаковою мірою має цікавити і депутата та рядового канівчанина, і нинішнього податківця, який живе і житиме в Каневі, і міліціонера, який має дітей та онуків, і працівника прокуратури, суду, міськвиконкому, дитячого садка, перукаря чи учителя, лікаря, який добре знає чому при   середньої захворюваності на рак по Україні 35,8 хворих на 10000 населення, 38,5 – по області і 45,8 на Канівщині. І пенсіонер, який думає про своїх дітей, онуків та правнуків, водій, підприємець, студент, робітник, селянин, інженер, жеківець,  продавець, незалежно від того він член партії «Батьківщина», «Регіонів», Компартії, «УДАРу», «Діти війни» чи взагалі безпартійний, також має задуматись, яке завтра  чекає його та його близьких у рідному місті чи селі? Що буде завтра? Ніхто, крім Вас самих, за вас не подбає. А мільярдери, які будують нові підприємства, сміються з нас із вами. Он навіть у «Заяві про екологічні наслідки діяльності», надрукованій в «Дніпровій зірці», вони не вказали своєї адреси, куди ми могли б подати свої зауваження з приводу цього. А навіщо? Чхали вони на нас і наші зауваження. Як захочуть – так і буде. Вони вирішили. А ми… мовчимо. Значить погодилися з усім. Із керівниками області домовляться, з керівниками району та міста – також. Їм що, продадуть виділені квартири чи будинки, ноги на плечі і в інший регіон. Шукати інших ...

А що ж люди у Яблуневі? Зійшлися працівники підприємства, їхні родичі та ті, чиї паї дане підприємство придбало (чи, юридично правильніше сказати, взяло в оренду на 49 років, продаж орної землі в Україні поки що, правда офіційно, для «Іванів» заборонена), та й проголосували. Взамін отримали кілька тисяч гривень. Якусь «дірку» у сімейному бюджеті залатають…і добре. А завтра… Завтра буде завтра. Дійсно, навіщо забивати голову тим, що буде завтра? А завтра буде…

  Що їм до того, що завтра ця цифра захворюваності на рак, і не тільки на Канівщині, може зрости удвічі, що може захворіти власна дитина чи онука,  дружина сусіда чи кума, чи й самі? Що завтра знову з’явиться оголошення по всьому Каневі з проханням допомогти врятувати ще одну і чи одну чергову невинну душу, яку вразив рак?

 Нам говорять про нові робочі місця. Так робочі місця мають бути по всій Україні. Робочі місця – це добре, тільки без загрози для нашого життя та здоров’я.  Чому ж ми, наші діти та внуки мають  платити життям і здоров’ям? Будуйте ті підприємства по всій Україні. Нащо стягувати на Канівщину безробітних з усієї центральної України? Будуйте на Західній Україні, де взагалі немає робочих місць, будуйте на Донеччині, Луганщині, в Криму. Ми прекрасно розуміємо, що виробничі потужності – це робочі місця, відрахування до бюджету та наповнення Пенсійного фонду. Але чому ж жертвувати має тільки Канівщина, її люди? Чому наші внуки мають потрапляти до лікаря з астматичними приступами? Чому, тільки ми, маємо терпіти оті запахи від «Шампіньойона» та «Рябочки»? Чому у наших селах у колодязях знижується рівень води? Чому курку і норку поять такою ж водою як людину, або ще й кращою, бо в грунтових водах в криницях зашкалюють залізо та нітрати?

Ось про що мали сказати канівські виборці своїм депутатам, щоб ті знали як голосувати на сесії. Ось про що канівчани мали говорити, у тім числі, і на мітингу та черговій сесії Канівської міської ради. І чи тільки міської?  Це питання не лише опозиції і не тільки міста, а усіх нас, якщо ми хочемо вижити.

*** Можливо й добре, що розгляд даного питання перенесено на черговий раунд сесії. Є ще час задуматись, зробити висновки. Тож говорити, що опозиція не зібрала громаду, не варто. Громада сама має подумати, що їй робити і як діяти. А не будемо думати разом про майбутнє нашого міста, району, Канівщини – прогаємо усі, незалежно від того буде це мер чи начальник міліції, техпрацівниця чи учитель, у тім числі і автор публікації. Бо питань, що стосується життя усіх мешканців нашого міста, ой як багато. І тільки взявшись  разом ми можемо їх вирішити.

 Тож почнемо з першого:  врятуймо канівську школярку – десятикласницю СШ № 6 Оксану Крижанівську, від лихої біди, що навалилася на цю чудову дівчинку.

Р.S.

Цей матеріал готувався до друку ще до кривавих подій в Україні 20 січня. Проте з якихось причин не вийшов у ЗМІ, куди був поданий. Після цього страшного дня, який ще за день раніше, ніби напророкувавши, назвали Днем трауру, ми побачили, що справ, які нам, об’єднавшись, потрібно вирішувати громаді разом, стало ще більше.  Вечір цього ж дня, коли біля канівської мерії зібралося кілька сотень чоловіків, готових захистити своє місто (і що вони вже робили цієї ночі) показав, що канівська громада – це сила. Якщо вона об’єднається. Головне сьогодні – не сидіти вдома і не думати: це мене стосується чи моя хата з краю.  Здоров’я кожного канівчанина і майбутнє держави стосується усіх і кожного.

Катерина Черняк, член Національної спілки журналістів України.