Самураї залишилися в історії як зразок справжнього воїна в суспільстві, в бою та наодинці з собою, що поєднує військову чоловічу філософію і мораль завдяки включеним до нього етичним цінностям та повазі до мистецтв. Звід правил самурая оформився у щось закінчене — кодекс бусідо, дослівний переклад з японської — «шлях воїна».

Моральні принципи самураїв

Бушідо вимагав від самурая мати сім чеснот. Ці принципи забезпечували як військову майстерність так й моральну цілісність:

• прямодушність (ґі, 义) — завжди правильно розуміти свій обов’язок і діяти щиро, уникаючи неправди та лицемірства. Це здатність вирішувати, як вчинити у своєму житті, згідно з розумом і без вагань. Незалежно від ситуації, це означає бути чесним та творити справедливість, не будучи боягузливим чи хитруном. Праведність була найяскравішою коштовністю та предметом, яким японці захоплювалися найбільше;

• хоробрість (ю, 勇) — бути спроможним у будь-якій ситуації адекватно оцінювати стан речей та реагувати на зовнішні виклики, не наражатися на нерозумну небезпеку і водночас свідомо йти на смертельний ризик заради праведної перемоги. Принцип зосереджений на тому, щоб людина мала сміливість чинити правильно, а не на те, чого від неї очікують інші;

• великодушність (джін, 仁) означає внутрішню та зовнішню силу, необхідну самураям собливо у ставленні до слабших (дитини, жінки, пораненого або помираючого ворога; людини, яка потрапила у біду). Самураї мали бути добрими і уважними, які  володіють як фізичною силою, а й співчутливою внутрішньою силою. Також за кодексом честі самураям було аморально отримувати задоволення від болю іншої людинио;

• ввічливість (рей, 礼) у словах і діях відповідно до принципів соціальної ієрархії та станової і міжстанової етики. Також cамурай завжди повинен шанувати свого ворога до і після бою. Ввічливість має бути зовнішнім вираженням поваги до інших;

• щирість (макото, 诚) у промовах і вчинках — діяти й говорити завжди правдиво, не брехати та не висловлюватися з приводу того, в чому не розумієшся, завжди виконувати обіцяне. Самураї вірили, що чесність у всьому, що вони роблять, принесе повагу. Це також означатиме, що їм можна довіряти;

• честь (меййо, 名誉), що не можна ганьбити словами і вчинками, за які потім буде соромно;

• відданість (чуґі, 忠义), що поширювалася на сюзерена, рід і родину, пам’ять предків, малу батьківщину і Батьківщину, на особу військового диктатора-шьоґуна та на священну постать японського імператора (тенно).

     Самураю необхідно оволодіти усіма вартими його стану знаннями, навичками та уміннями, зокрема військовим мистецтвом, яке теоретик і практик воєнної справи Хіраяма Кодзо (1759–1829) описав як струнку систему в праці «18 видів бойових мистецтв». Він має також бути письменним, вивчити правила поведінки, каліграфію, віршування, історію, чайну церемонію, національний японський живопис.

     Самураю заборонено займатися недостойними його стану заняттями.

     Бушідо вимагав від самурая ніколи не втрачати самовладання (джісей, 自制), не виказувати зайвих емоцій та водночас мати вольову терплячість у досягненні належної мети, саме цим демонструючи силу свого духу. Самурай мав завжди бути готовим до смерті, але не прагнути її як такої, а намагатися використати своє життя для досягнення правильної мети, спокійно приймаючи будь-яку долю, що супроводжуватиме його на життєвому шляху, аж до можливої втрати життя (якщо цього потребуватиме обов’язок).

     Відхід від настанов бушідо вкидав самурая у безчестя, очистити від якого могло ритуальне самогубство сеппуку методом «розрізання живота» (харакірі) коротким мечем.

      Якщо відволіктися від практичних укладень, справжній духовний зміст вчення Бусідо — Вірність, Справедливість та Мужність. Ці важливі якості просто повинні були мати ті, хто дотримувався бусідо. За правду і честь воїн повинен був йти до кінця і віддати без зволікання своє життя, якщо буде потрібно. Вважалося особливою доблестю, отримавши в бою смертельні рани, ще довгий час люто боротися в ім'я свого пана, і стікаючи кров'ю, продовжувати знищувати ворогів.
       Воїн повинен жити, усвідомлюючи, що він може померти будь-якої миті, що потрібно цінувати кожну хвилину, проведену за життя, тому що вона може виявитися останньою. Тільки людина, готова до смерті, може жити, бачачи цей світ у повному кольорі, присвячуючи все своє дозвілля саморозвитку та допомоги ближнім. Тільки той, хто розуміє, що, можливо, бачить це востаннє, може дивитися на світ з такою любов'ю і помічати те, на що звичайні люди в метушні життя не звертають уваги.

      Батьки бусідо розрізняли два види хоробрості: природну мужність, ознаками якої були безшабашність, грубість, запальність і задиристість; і свідому відвагу, яку може виховати у собі кожен, незалежно від цього, що йому від народження. Обидва види цінувалися в рівній мірі, притому згодом, в результаті все більшого подружжя чоловіків-самураїв на думку мислителів тих років, другий вид набув все більшого значення. З дитинства хлопчика велика увага приділялася вихованню у ньому хоробрості. Щодо цього збереглося безліч рекомендацій від різних авторитетів бусідо. Хоробрість, що доходить до безумства в повному самозреченні і зневага до смерті — ось те, чого мав прагнути справжній воїн. «Шлях самурая полягає у безрозсудності. Таку людину не зможуть вбити і десяток людей. За допомогою здорового глузду не досягнеш багатьох речей. Просто перестань думати і стань божевільним». Керуючись цим принципом, багато великих воїнів тих часів, одержимих бойовим божевіллям, глибоко врубалися в ряди ворога поодинці і залишалися живими.

   Зневага до багатства, користолюбства і взагалі до грошей на зорі самурайства доходило до принципової повної відмови від них і життя виключно на достатку у пана. З цього погляду багатство і краса обладунків та зброї викликали зневагу у справжнього самурая і вважалися компенсацією своєї слабкості та боягузтвa.

ДОДАТОК

Ненавидіти русню – нормально. Як робити це без шкоди для психічного здоров'я

   Мабуть, сьогодні фактично не залишилося українців, які б не відчували ненависті до дій росіян. І поки країна-агресорка намагається залякати нас, руйнуючи об'єкти критичної інфраструктури, в нас, на відміну від її тремтячо-покірної нації, лише наростає лють. Ми не просто не здаємося, а з кожним масовим обстрілом ще активніше підтримуємо Збройні сили донатами "на помсту". Але чи корисна для нас така лють і жага помститися?

   До мене нещодавно в ефірі звернулися з питанням: "А чи не шкідливо постійно перебувати в стані ненависті?" Справді, не всі емоції конструктивні. Деякі з них можуть впливати на наш настрій і загальний стан негативно. Тож я пропоную детальніше розібратися, чим насправді шкідлива лють, чому ідея помсти ворогу – непогана стратегія та як ненависть допомагає нам у складні часи.

Негативні наслідки агресії

   Розпочну з того, що емоції люті справді не найкращі. Високий рівень ненависті для нас досить стресогенний. Коли ми відчуваємо злість до людини чи явища, для нашої нервової системи це є попередженням про загрозу. А оскільки мозок не розрізняє реальну та потенційну небезпеку, він мобілізує усі сили організму й готує нас до бою. І такий стан виснажує. Як результат: порушення якості сну, дратівливість і конфлікти з оточенням.

   Наприклад, люди сваряться у соціальних мережах, звинувачуючи інших у тому, що вони викладають "занадто щасливі фото" або "недостатньо страждали, бо не були в окупації" тощо. Такі прояви агресії деструктивні й шкодять. Ці нападки персоналізовані, тобто ми агресуємо на конкретну людину й це підкріплює нашу модель поведінки в побутових питаннях. Унаслідок цього ми починаємо проявляти агресію до людей загалом, навіть до родини, друзів і партерів. Тож окрім емоційного виснаження та зайвого стресу, наслідками подібної сварки можуть стати труднощі в комунікації з іншими.

Ненависть і лють з користю для себе й інших

   Я чудово розумію, що зараз більшість з нас живе в стресі й стані невизначеності, тож справді може виникати бажання "зірватися на інших". І тут ненависть до ворога якраз буде у пригоді. Річ у тім, що на відміну від хейту в соціальних мережах і суперечок з близькими, лють до країни-терориста спрямована на явище, у нашому випадку – війну та тих, хто її розпочав і підтримує.

   І тут одразу хочу пояснити – лють відрізняється від примітивної агресії та звичайного гніву, де людина відчуває несправедливість. Вона має певний вектор, тобто людина усвідомлює, на кого вона спрямована та як її проявляти. І така ненависть має цілу низку приємних бонусів.

   1. Лють нейтралізує страх. Лють – це стан, який рідко супроводжується страхом. Найчастіше ми або сильно боїмося, або сильно гніваємося. І це добре простежується на прикладі українців. За кілька днів після жовтневої атаки Києва я зустрів біля місця, куди потрапила ракета, літню пару. Вони вигулювали собаку. Я запитав, чи їм не страшно зараз тут бути? На що чоловік різко відповів: "Так що тепер? Собаці через Путіна в туалет не ходити?" Їм не було страшно, та вони однозначно були обурені.

   Річ у тім, що коли нам страшно, ми втрачаємо контроль над власним життям і стаємо вразливим до подразників. Водночас під час гніву ми навпаки більше сконцентровані на тому, щоб усупереч усьому вижити. Тож злість – ефективніша модель, ніж страх і паніка.

   До того ж у стані злості ми войовничі й дієвіші. І те, як активно розлючені українці донатять на помсту, чудовий приклад. Тож ненависть нам зараз як ніколи допомагає у боротьбі.

   2. Спільний ворог об'єднує. Зараз всі ми маємо спільну мету – перемогти. І живемо в одному контексті. Ми підтримуємо одне одного й гуртуємося, щоб допомогти тим, хто потребує допомоги. Серед мого оточення є багато людей, що прихистили в себе фактично незнайомців, які були змушені переїхати через окупацію. У такі моменти ми відкриті одне до одного.

    Враховуючи, що ми соціальні істоти, таке єднання додає нам впевнености й власної значущости. До того ж кожен з нас має широкий простір для конструктивної реалізації власної агресії: волонтерство, збір коштів на допомогу армії, пошук потрібної техніки чи військового спорядження тощо.

    3. Ненависть до окупанта – це природно. Якось дівчина в коментарях до мого допису в соціальних мережах написала повідомлення: "Я вища за злість до Росії та окупанта. Тож не звертаю увагу на війну й вам того бажаю". Насправді лише одиниці можуть "заплющити очі на вбивства" та "бути вище за ненависть до окупанта".

   Ми бачимо реального ворога, його абсурді рішення та злочинні дії. Тож як я вже зазначав, фіксуючи небезпеку, нервова система мобілізує всі наші ресурси. Тож цілком природно, що весь потенціал спрямований саме проти агресора. Відчувати злобу, ненависть та агресію до окупанта – це в межах норми.

"Смерть ворогам" як гасло єднання українців

   В одному ефірі мене спитали, наскільки позитивно бажати смерті ворогам у наші непрості часи. Я відповів, що це позитивно, чим обурив Ольгу Скабєєву настільки, що вона опублікувала запис цього ефіру в соціальних мережах.

   Та в певному сенсі фраза "Смерть ворогам" справді стала загальнонаціональним гаслом. Насправді у побажанні смерті ворогам немає жодної проблеми, якщо це не витрачає наш емоційний ресурс і не заганяє нас у дистрес. Ненавидіти окупанта – це більше про користь, якщо скерувати злість на справи, які наближають перемогу.

    Я жодного разу не підтримую агресію в комунікаціях, родині, стосунках тощо й засуджую насилля у будь-яких його проявах. Але в контексті люті до країни-терориста та її населення – це про самозахист і нашу стійкість. Ми на своїй землі й маємо повне право ненавидіти загарбника. Головне пам'ятати, що лють має великий потенціал. Тож використовуйте його з розумом і на користь для себе й країни.

Цей день в історії. Радянські війська розстріляли демонстрантів

Радянський танк Т-34-85 в Східному Берліні 17 червня 1953-го 

16 червня 1953 року в Східному Берліні розпочався страйк будівельників. Наступного дня він переріс у масштабне повстання проти комуністичного режиму в НДР. Повстання придушили силою за допомогою танків радянських військ у Німеччині. Серед демонстрантів і перехожих загинули щонайменше 34 людини. Загалом загинули не менш як 39 людей.

Берлінське повстання розпочалося з мирного маршу протесту проти підвищених норм виробітку. В акції взяли участь близько 5 тис. робітників. Хода завершилась за 3 год., але протести відновилися зранку наступного дня. На вулиці вийшли кілька сотень тисяч людей. Автомобільний рух зупинили. Тисячі людей зривали комуністичні прапори й перекидали кіоски.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Військові розстріляли 26 людей

Східнонімецькі й радянські війська з танками й бронетехнікою розмістили в місті в ніч на 17 червня. Після полудня вони пішли на демонстрантів, армія почала стріляти. Влада запровадила надзвичайний стан. Повстання швидко придушили.

Поодинокі демонстрації та ізольовані інциденти відбувалися впродовж кількох тижнів. Повстання охопило загалом 700 населених пунктів НДР.

Той факт, що німецькі солдати стріляли в робочих, призвів до втрати великої кількості членів правлячої партії.