Доки в нашому місті точитимуться політичні інтриги та дрібні містечкові розбірки?

Шановні канівчани.
Газета «Дніпрова зірка» впродовж тривалого часу піднімає проблему ефективності роботи депутатів Канівської міської ради. Але реакції на критичні виступи – нуль.

Деякі депутати як не ходили на засідання сесії, так і не ходять. Вже досягли рекорду — 10 разів поспіль зірвали засідання. Через це у місті не ухвалюється чимало важливих рішень.

Приміром, перед Новим роком мали затвердити бюджет громади. Але в черговий раз у частини депутатського корпусу - зневага до закону, до присяги, яку вони давали як депутати - перемогла. Після багатьох місяців постійної тривоги, виття сирен, в обставинах, коли кожен день може закінчитись національною катастрофою, у міськраді деякі депутати продовжують лобіювати власні цілі. Мабуть , втратили відчуття реальності.

Згуртовані в мікрогрупу однодумців , живуть своїм життям…

Чимало важливих рішень чекають на те, щоб бути ухваленими депутатами міськради.

Серед них – головний фінансовий документ громади – рішення про бюджет Канівської громади на 2023 рік. Така ж доля спіткала й іншу актуальну тему розмов і дискусій – питання перейменування вулиць у Каневі.

В Україні ця проблема в цілому вирішується позитивно. Більшість міст і сіл практично завершують цей процес, замінивши назви вулиць, котрі асоціюються із державою-агресором - на українські назви.

І тільки Канів, духовна столиця України - стоїть, як незламна фортеця; не здатний перейменувати вулиці через впертість нового покоління патріотів, які горланять: «душу й тіло ми положим за нашу свободу», а на ділі - нічого для цього не роблять.

У них своя «місія», а точніше — свій розрахунок.

Триває підступна війна з Росією. На ній загинули й зникли безвісти уже більше двадцяти канівчан. Для них та їх рідних - майбутнє стало минулим. А купка зарозумілих депутатів уже півроку не може затвердити комісію з перейменуванню вулиць. Неповага до інших, до правил співжиття, до всього навколишнього стала одним із алгоритмів поведінки цих людей.

Чому? Звідки це взялося, що ми так швидко втрачаємо безкорисливість, щирість, гостинність, повагу один до одного.

Ми впродовж всієї Незалежності воюємо один із одним, розбіглися по якихось партіях, які думають тільки про свої економічні вигоди, а інтереси міста і громади їм ні до чого. Ми для них просто виборці, члени громади. Отримавши мандат, почепивши на лацкан піджака депутатський значок, представники цих партій забувають про все обіцяне і про всіх. Тепер вони – влада.

Ліна Василівна Костенко у книзі «Записки українського самашедшого» писала: « Ми їх обираємо не тому, що хочемо обирати, а тому, що вони хочуть бути обраними. Вони маневрують, маніпулюють, вдаються до найпаскудніших технологій».

Усі розуміють, що ця війна для нас не за газ і нафту, а за наше місце в історії, за нашу ідентичність, за право бути Українцями. І за таких драматичних обставин у нашому місті точаться дрібні політичні інтриги, які більше схожі на дрібні містечкові розбірки.

Ми ж, канівці, велика родина - всі знаємо один одного. Здавалося б, має бути взаємна відповідальність за кожний крок.

Те, що мало б уособлювати єдність, скріплювати державність - стало фактором розколу. Зрозумійте, що людям однаково-, хто винен у тому, що відбувається в Каневі: чи державні службовці, чи депутати, вибрані громадою.

Зовні ефектні, гонорові, гарно одягнені і такі зарозумілі, пихаті, закохані у свою важливість, у свій депутатський голос.

Почуйте голоси людей! Пройміться почуттям до канівських родин, які втратили своїх найближчих - синів, чоловіків, батьків.

Віддайте шану подвигу наших мужніх земляків, а не власному політиканству.

На карті міста мають бути вулиці, пов’язані з історичними датами та іменами, що роблять нас безсмертними. У назвах вулиць Канева мають бути імена тих, хто відстоював і відстоює нашу Незалежність.

Замисліться , як матерям, батькам, дружина і дітям загиблих канівчан чути назви вулиць, що асоціюються з російщиною?

За примхою долі, за збігом історичних перепитій наші дороги з Росією то перепліталися, то бігли врізнобіч . Бо жили і живемо поруч, нас об’єднує кордон більше трьох тисяч кілометрів. У життєвій круговерті ми знову стали ворогами. Повернення до миру, людського співіснування довге і нелегке. Все це історія українського народу - історія гордості, болю, сподівання і Перемоги.

Щоб вивітрилося з голови політиканство, щоб очистилися душа і серце, пройдіться до меморіалу пам’яті, що знаходиться в центрі міста , коло каплиці , в п’ятдесяти метрах від міської ради . Подивіться на портрети тих , хто ніколи вже не ступить на канівську землю. Вони за покликом серця і душі пішли захищати нас . Вони визначили нашу історію, надали спрямування нашому майбутньому . Вони - гордість Канева . Їх іменами мають бути названі вулиці рідного міста . То буде найкраща пам’ять про них.
Настав час, коли історія закликає нас бути відповідальним, якщо не за все, то хоч за щось, щоб не втратити Україну.

« Знаєш, чому нашу історію не можна читати без брому?

Не тому, що вона страшна, бували страшніші.

Тому що вона при-ни-же-на».

(Ліна Костенко).

З повагою і любов’ю до Канева і його громадян. Василь Тулін.