День відродження

А далі покотилася руйнівна хвиля по владній вертикалі. Уже 15 вересня 1951 р. міністр вищої освіти СРСР підписав наказ “скасувати як непотрібні” 5 заповідників, підпорядкованих університетам. Першим у списку значився Середньодніпровський. Цікавий момент, до речі. Можна почути, що у сталінські часи скрізь панував порядок. Ось якраз приклад зворотного. Середньодніпровський заповідник ще в 1939 році був перейменований у Канівський біогеографічний, але в чиновних паперах так і фігурувала стара назва. 25 вересня 1951 р. Рада Міністрів УРСР прийняла аналогічну Постанову “Про заповідники”. У п. 7 її говорилося: “Скасувати державні заповідники “Гористе” і Середньо-Дніпровський, залишивши їх земельні території за Академією наук УРСР і Київським державним університетом, у віданні яких перебували зазначені заповідники”. Всього в 1951 р. ліквідували 19 заповідників, площа деяких була скорочена. Загалом Україна тоді втратила 60% заповідних земель. Надолужити це й повернутися до “допогромних” показників удалося лише через 40 років.
Канівському заповіднику ще пощастило. З 1 січня 1952 р. він був реорганізований в учбово-дослідний лісгосп, залишився у складі Київського університету і продовжував
виконувати функції бази практики та наукових досліджень. Заповідний режим, звичайно, було скасовано (втім, він і до того був дуже відносним, враховуючі тогочасні погляди на охорону природи та ще й тяжкі повоєнні часи), але ліс не вирубали, землі не роздали колгоспам. Більше того, викладачі університету ще й вимагали від керівництва учлісгоспу обмежувати господарську діяльність, щоб менше шкодити природі. Коли постало питання про відновлення заповідника, майже все вдалося повернути. Майже – бо острів Заріччя потрапив у зону затоплення при будівництві Канівської ГЕС. А от заповідник “Гористе” й багато інших канули в Лету...
Українські вчені, передусім працівники Київського університету, неодноразово піднімали питання про відновлення Канівського заповідника. Ще 31 жовтня 1957 р. ректор університету І.Т. Швець звернувся до Комісії з охорони природи при АН УРСР з проханням підтримати клопотання перед Радою Міністрів УРСР про відновлення
Канівського природно-історичного заповідника. Але все, чого попервах удалося добитися, це створення в 1963 р. пам’ятки природи республіканського значення “Урочище Канівські гори” площею 1021 га. До неї входили Велике та Мале скіфські городища, Княжа гора, закладений неподалік від Музею Т.Г. Шевченка дендропарк і острів Круглик на Дніпрі. М.С. Хрущов ставився до заповідників не краще Й.В. Сталіна, тому спроби розширення їх мережі тоді успіхів не мали.
У 1967 році ректор університету знову піднімає питання про надання Канівському учлісгоспу статусу заповідника. Клопотання було підтримане начальником відділу заповідників, пам’яток природи та дендропарків Держкомприроди УРСР О.К. Ющенком. Цього разу справа нарешті зрушила з мертвої точки. 12 листопада 1968 року виходить Постанова Ради Міністрів УРСР № 568, якою було створено 4 заповідники – Карпатський, Поліський, Канівський, Луганський. Цю дату можна вважати другим днем народження заповідника.
То ж вітаємо колег із заповідників-ювілярів! Хочеться висловити сподівання, що майбутнє наших заповідників буде більш безхмарним. Вони пережили не одне лихоліття й заслуговують на те, щоб і далі залишатися храмами, де зберігається наша святиня – недоторкана українська природа.