Чому борги?

                Що ж, спробую відповісти на це запитання Віктору Ніколенко та іншим, кого це цікавить.

            Намагання знищити мене як конкурента чи у бізнесі, чи то у політиці, для мене не нове і саме ця боротьба загартувала мене як особистість. Я вистояв перед такою навалою безпредела, що брикання Ніколенка, для мене щось схоже на вібрацію масажного крісла.

            Я також розумію, що в даній ситуації я не є прикладом, однак лише обставини змушують мене сьогодні звітуватися таким чином.

            Незважаючи на міські плітки, я ніколи не був мільйонером і навіть ніколи не прагнув до мішків з грошима. І гроші я ніколи не копив, а намагався вкладати їх у об’єкти, які і сьогодні слугують мешканцям Канева.

            Так, раніше мені було простіше  - заправка була хорошим наповнювачем бюджету для реалізації моїх планів розвитку міста. Проте все скінчилось у 2004 році, коли мене відверто «кинули». Час був такий. Прокурори та слідчі плювали на закон і відкрито виконували замовлення «нафтових баронів».

            Однак дякуючи тому, що я не наварив (а може й даремно) жодної копійки з «Укртатнафти», посадити їм мене не вдалося. Хоча «боки» мені нам’яли добре. От я і був змушений починати усе з нуля, паралельно відбиваючись у судах, міліціях, прокуратурах і навіть СБУ. А у скільки обходиться нашим людям суд – усім відомо. Та незважаючи на усі труднощі, я не втонув, чим завдячую Богу і своїй сім`ї. Не дочекаєтеся!

            А борги, то це не крадіжка чи рекетирство. Їх ми повернемо, незважаючи на всі перешкоди, які намагається мені влаштувати В.Ніколенко, Л.Сандига та їхня «молода команда».

            До речі, я створював свої дітища наполегливо працюючи, руками і головою, тоді як деякі директори сирзаводів просто створювали посередницькі фірми між виробниками молока і заводом, яким же самі ж і керували і тупо «рубали капусту», при цьому навіть «забуваючи» розраховуватись з простими людьми.