Перейменування не на часі
Директор Канівської спеціалізованої школи №6 Валентина Мартинович переконана, що у питанні присвоєння їхньому навчальному закладу імені загиблого «кіборга», потрібен зважений підхід.
Про це вона розповіла у коментарі журналістам телеканалу ВІККА, пише «Kanos».
«У нас дуже велика історія нашої школи. Тут треба делікатно до всього цього підходити. Все це треба серйозно обдумати, правильно вирішити, поспілкуватися з трудовим колективом... До нього (ред.: рішення про перейменування) варто підійти дуже зважено», - зауважила директор.
Водночас, екс-голова Черкаської обласної ради Валентина Коваленко переконана, що дана ситуація - це «своєрідний ляпас всім тим, хто, як кажуть, проігнорував це питання».
Нижче, прямою мовою Валентина Мартинович і Валентина Коваленко.
- Перегляди
- 8168
- Подобається
- 3
- Не подобається
- 1
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 22
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
"та якась маячня у каневі- окрема купка маргіналів все і вся хоче періменувати."
Чи може ви темою помилились? не треба виляти . от і все
Цікаво, Михайлишина, цікаво.
останнє речення дуже доречне
Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло – праведне й святе!
Бо хто за що, а ми – за незалежність.
Отож – нам так і важко через те.
Плакат воїна АТО Uri Neroslik
А Ви, мабуть, себе до купок люмпенів і маргіналів не відносите ...
"Колектив цієї школи вбив у мене віру в педагогів. Хотілось би прочитати, що з цього приводу думає пан Скорина?"
Я думаю так. Ми маємо багато прекрасних педегогів! Вони виховують чудові нові покоління українців. Згадайте подвиги студентів на бетоні перед Верховною Радою в 90-х роках, на майданах у роки після 2000-го, героїзм молодих воїнів - сучасних захисників України. Їх виховали в українських школах. А скільки нашої молоді вже в часи Незалежності розлетілося по світу після закінчення українських шкіл і ВУЗів і мають успішні кар'єри за межами рідної землі. Чому вони там далеко, а не тут, з нами, - це вже питання для розгляду в інших темах. Багато прекрасних педагогів мала і має Канівська школа № 6. З часу відкриття школи в ній працювали й мої колеги, що перейшли в 6-ту школу з школи № 4. З ними мені пощастило працювати в одному колективі в 70-ті роки. Тож раджу не втрачати віру в педагогів!
Але зараз у мене складається враження, що нашій канівській школі № 6 наче щось пороблено. Йде війна, в якій наші воїни протистоять силі залишків від "імперії зла". Покищо - страшній і великій силі. Але вона слабне завдяки силі духу і героїчному спротиву українців на фронті. Та не лише вісті про перемоги і про стримання натиску ворога приносять нам пережиті військові будні. Вони приносять нам звістки про втрати, втрати рідних, близьких людей, побратимів, знайомих, друзів ... Серед наших втрат - Анатолій Чупилка. Він син своїх батьків, батько своїх дітей, люблячий і коханий чоловік для своєї дружини, земляк, сусід канівцям, але нам він побратим, член нашої "свободівської" сім'ї. З ним проходило становлення і зміцнення нашої місцевої парторганізації, захист у Каневі від напасті: спроби об'єднання шкіл, боротьба на Майдані і оборона Київ-ради, де він був комендантом на поверсі, який обороняли захисники з Черкащини. Тому за його стійкий характер, силу духу, наполегливість і сміливість ми висунули його кандидатом в депутати Черкаської облради, а Канів обрав його своїм обласним депутатом!
Війна покликала його на фронт серед перших, відірвавши від наших спільних буденних справ. А тепер його серед нас вже немає і не буде живим. Та він може жити з нами не лише в пам'яті та в спогадах, але й в назвах вулиці, школи, посміхатися до нас з меморіальних дощок і обелісків. І його завдяки цьому пізнаватимуть і братимуть з нього приклад не лише ми, але й ті, хто не знав його, не бачив, ті, хто ще не виріс і не усвідомив, що він українець, як Анатолій Чупилка! Але вони побачать і оцінять нашу пам'ять і нашу людську шану. Ініціатива до увічнення пам'яті Героя під час війни хіба не є елементом не лише шани і поваги до втраченного земного життя Героя, але й виховним елементом для інших, наступних поколінь, що вийдуть із стін школи в реальність складного українського життя? А педколектив школи (одностайно!) вважає, що віддати йому таку шану не на часі! Чому не на часі? Мене це дивує і ображає більше ніж відмова з конкретною аргументацією причини, бо породжує такі фантазії, про які говорити не хочеться... Просто я тепер мушу підтримати висновок Вікторії Дорохової, що сучасна школа № 6 "не доросла" носити ім'я Анатолія. Але ж попередні покоління її педагогів причетні до виховання Анатолія. Завдяки їх впливу на формування особистості він став героєм. Та тепер я маю тривогу за світогляд внука, який закінчив школу № 6 і вихований за участю сучасного педколективу. Під час його навчання мене турбувало, чому деякі батьки його однокласників переводять своїх дітей в інші канівські школи? Може причини були в педагогах? Не уявляю, як би я пережив, якби під час мого навчання в школі мене «вирвали» з колективу, в якому я вчився, крім випадків зміни разом з батьками місця проживання. Ми з однокласниками все життя підтримуємо зв'язки і відзначаємо кожні п'ять років ювілеї закінчення школи. Мріємо в черговий раз зустрітися у 2018-му, щоб відзначити 55-річчя закінчення Канівської школи № 1.
Україна втратила вже тисячі захисників в цій війні. Канів теж втратив не лише Анатолія Чупилку. Ми знаємо про це, пам'ятаємо, шануємо і співчуваємо. Чому канівські свободівці ініціюють віддати шану Анатолію Чупилці я вище пояснив. Якщо колективи, в яких працювали чи вчилися інші воїни, що віддали життя у війні на Сході України, друзі загиблих воїнів, проявлять ініціативу по їх вшануванню за їх заслуги, ми розглянемо і підтримаємо всі обгрунтовані ініціативи.