Громадське обговорення творів, поданих на літературний конкурс імені Олекси Кобця

Вірші зі збірки «Я – українка» Насті Вербіцької

Пам'яті А.М.Чупилки

Я вас не бачила ніколи, Лиш в інтернеті прочитала, Що воїна уже не стало, Загинув він за Україну За нашу з вами Батьківщину Захисникам, такая доля, Мабудь на те Господня воля. Війна, війна кому потрібна? Ти ж на людське життя відстібна До чого ти людей прямуєш? Ти Боже, бачиш все і чуєш. Там голод, холод там розруха Такий собі бардак поруха Сьогодні ми прощаємося з Вами Своїми кращими синами О, ненько Україна, нині Ти скрізь огорнута свічками. Ти гірко плачеш, тихо стонеш Неначе влізли чорні орди Ридають діти, батько стратив крила, Від горя мати посивіла, Як тінь стоїть бліда дружина . Все лине, як страшна кінокартина. О, нене, нене Україно. Горе прийшло в нашу родину. Ми українці, ми за щастя й мир, За солов'їний спів! У нас палаючі серця, Молімо завжди ми творця У мирі жити із сусідами І милуватись краєвидами. Не чахнути під лампадами. Настане день і прийде час, Коли засяє сонце миру І взаємовзближень усих нас. Та горе не затьмарити словами Сьогодні ми прощаємося з Вами. Вже сонце ваше закотилось На небі зіронька з'явилась Вам вічна пам'ять незнасне Та болі не затихнуть з часом Про подвиг Ваш ми пам'ятаймо Про Вас історію складаймо!

 

Мамин рушник

Мама рушник вишивала мені, В нього всю душу вкладала й пісні. Та ще, узорами на полотні, А посеред, як таємна руна, Дуб - священне дерево Перуна. Роду - калина свого оберіг, Щоб мене завжди надійно стеріг. А виноград - це життєва стезя, Щоб була доля щаслива моя. Маком матуся рушник посипа Наче мене рятувала від зла. В центрі лілеї і два голуби Щастя несуть вони завжди тобі. Хміль й чорнобривці - чудова кайма, Кращої вишивки в світі нема. Ластівки, соколи, солов'ї й півні Ангели, щоб на мене не були гнівні. Влучно кольори мама моя підбирала, Душу свою всю в роботу вкладала. Сльози над цим рушником проливала, Бога благала, молитви читала. Ласка, тепло, щоб любов і повага В серці моєму жила, а не звага. Гляну коли на барвінок зелений, Бачу я очі коханої нені. Поглядом донечку оберігає, Серцем твоїм і теплом зігріває. Дякую, мамо, за щирую ласку, За дитинство моє і щасливую казку. Руки твої я завжди обцілую. Мила матуся, я труд твій ціную. Зичу здоров'я тобі я без ліку, Бог хай пошле тобі довгого віку.  

Каневе мій

Каневе мій
Каневе мій рідний, дорогий, Вітчизно ти моя!
Люблю тебе, обожнюю, боготворяю я.
Любо в мріях тут ходити тихою ходою,
Слухати, як вітер ділиться своєю бідою,
Як Дніпро з лугами щиро й ніжно розмовляє,
Та дивитися на птаха, що вільтно літає.
Гори та яри, і ліси та кручі, а в низу - Славутич.
Це - куточок раю, де душа моя відпочиває.
На горі дихання Кобця і Шевченка відчуваю.
Тут мрійливі думи поетичні всіх до себе манять,
Верби тут з ялинами шепотом своїм дурманять.
Всюди квіти... Тиша над усе стоїть густіша.
Я втомилась і присіла, оченятоньки прикрила...
А не подалік мене Тарас з Олексою зустрівся,
І між ними щирий діалог палко розгорівся:
"Ой, Пророче Тарасе, що це на Вкраїні діє?
Ти поради всім давав, як то ж нам на світі жити,
І без панства, і без рабства, без насильства і без зла,
Хто ж сьогодні в цьому винен, дуже винен у стократ?
Бо це наша Україна, наша рідная земля.
Хто народ наш український врятував би від Кремля.
Відповідь Тараса ось така:
"Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя";
Та не слухали завжди брехливих ви порад з Кремля.
"Мій Боже милий, Боже,
Раптом до хати суне лихо",
І звернувсь Тарас до мене: 
"Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї господа моліть..."
"...Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!...
...І оживе добра слава,
Слава України..." Україні Слава!
Оттоді і буде міцною держава.
...Стало моторошно. Озирнулась... Прокинулась...
...Біля вже нема Тараса і Олекса також зник.
І мене це здивувало. Незвичайно дивний бік.
До калини підійшла я, міцно пригорнулась.
"Ви Олексо, так любили нашу Україну,
Рідну, милу, сонцесяйну свою Канівщину.
Все, що мали на душі - віршам віддавали:
Пісні неба, пісні раю, болі ран і слів вівдчаю,
Ваші вірші читаючи, все це відчуваю.
Мрії ваші, щоби Україна стала вільною
Та під прапором ідеї однієї спільної.
Закликали, щоб зібрати квіти степу ідеальнії
Україні-матінці багатостраждальної.
Заповіти Тарасові витають між нами, 
Написані вони кров'ю й гіркими сльозами.
Ви народ наш заликали - кайдани порвати,
Щоби кожная родина, як тая калина,
Розквітла і щасливу долю мала.
Боляче дивитись, як серце Вкраїни тріпоче,
Сльози болю ллються кожний день і вночі.
А мені лишень дванадцятий у цей рік минає.
Не однаково мені що діється у рідному краї.
Україно люба, ти любов моя й дорога.
В серці маю я за тебе і печаль-тривогу.
Доля, честь твоя і воля нас хвилює часто
Вірю, буде щасливою кожная родина.
Оттоді буде міцною наша Україна.
Ми за це до Господа щиро, слізно помолімось.
Мрії-заповіти Олекси й Тараса ми здійснімо.

 

Герої не вмирають

ПЛИНЕ КАЧА, ПЛИНЕ, Сум всіх огортає. Син у домовині. За що Бог карає? За яку провину В матері єдину Відібрав дитину? Люди всюди плачуть, Небеса ридають, Спокою не мають. На Майдан у Київ Совість закликає Милий син загинув, Він роліг за Правду У своєму краї. Гідність України Захищав він, мамо. А його вже, мамо, Небеса чекають. ПЛИНЕ КАЧА, ПЛИНЕ... Тож згадаймо, браття, В цю тяжку годину Тих, хто на Майдані Став Героєм нині. Слава тим Героям! Слава Україні!  

Думи мої безкінечні

Повзе війна змією, Донбас горить вулканом, Лишаючі сльози після неї Вона ось рядом, за парканом!    Під гуркіт канонади градів Зриви страшних снарядів. Мої однолітки в підвалах засинають... Було село, його нема, лиш погорівшая трава, Нема садочків, хат нема...    Чи можем ми спокійно спати?  Дивитись на все це і мовчати?  Рида народ, земля тремтить від болю...  Яка ж на ранок чекає дітей доля?    Думи мої, думи безкінечні,  Спати не даєте,  Молюся і вірю - прийде час.  Коли щастя завирує нині і повсякчас.    Спокон віків ми землі свої захищали...  Не було такого, щоб на сусідів нападали,  Дорослі схаменіться!  Дітям в очі злякані подивіться.  Та тим, що в землі уже навічно сплять поклоніться...  Я вірю в те, що наш Донбас знову зацвіте!  Там соловїна пісня залунає!  Дитяча усмішка засяє!  О, Україно, хай Господь нам помагає!   

Вишиванка

Моя вишиванко, ти мій оберіг, Пишаюсь, горжусь минулим твоїм. Бабуся кольори підбирала, Любов свою в неї вкладала. Надію на щастя моє вишивала, маками червоними її уквітчала.    Буду я носити у будні і у свята, Тому що доля у вишиванок свята! В ній біль і мука, веселі багрянці Все це вишито на моїй вишиванці.    Устами притулюся до неї... Я тебе памятаю, моя рідна бабуся, За тебе завжди тихенько молюся!
Джерело: сайт Канівської міської ради