Андрій Зелененко у своєму стилі, або як важко бути людиною.

 

 

«Коли кидаєш лайно в сторону других  людей, потрібно пам’ятати про те, що це лайно  може не долетіти, а от руки того, хто кинув, в цьому лайні будуть точно»

Олександр Шовковський

 

 

Андрій Зелененко у своєму стилі, або як важко бути людиною.

 

Ще півроку тому (газета «Час Пік» за № 4 (505) від 25 січня 2015 року) Андрій Зелененко паплюжив  Анатолія Чупилку, ставлячи під сумнів саме перебування воїна в зоні АТО, а сьогодні (газета «Час Пік» за № 31 (533) від 4 серпня 2015 року) він виступає як захисник його пам’яті. Вірніше, використовує позу захисника пам’яті Чупилки для очорнення його побратимів.

Чесно кажучи, не хотілося б спілкуватися з таким «журналістом» навіть через когось (інтернет, тощо). Але хіба хочеш – мусиш. Адже мовчання – знак згоди.

Отже. Вартість пам’ятного знаку нашому побратиму далеко за 450 грн. Цих коштів і близько не вистачає навіть для упорядкування місця встановлення знаку. А проводимо ми ці роботи (виготовлення знаку, упорядкування місця встановлення) спільно з колективом СШ № 6, яку Анатолій закінчив. І приймаємо допомогу від небайдужих канівчан, для яких пам’ять про земляка не пусті слова. Хто порадою (яка повинна бути пам’ятна дошка), хто транспортом (привезти з Черкас необхідний матеріал), хто коштами (як депутат Мартинович зі свого депутатського фонду, до речі, за власним бажанням). І не збираємося на цьому зупинятися. Плануємо у День народження героя не тільки відкрити пам’ятну дошку, а й започаткувати щорічний легкоатлетичний пробіг пам’яті Анатолія Чупилки від СШ № 1 (де він пішов у перший клас) до СШ № 6 (яку він закінчив), вручити (надіємось також щорічну) премію Анатоля Чупилки   «Кращому захисникові інтересів канівців». Переконані, що у цьому матимемо підтримку як міської влади, так і патріотів-канівців. Розраховуємо, що у цих заходах візьмуть участь не тільки жителі Канева, а й з інших міст України, для яких Анатолій Чупилка є символом боротьби за справедливість, за краще життя українців у своїй державі.  

Щодо звіту за кошти, які збиралися торік. Звітувалися, і не раз. І про бронежилети, про тепловізор, і про пристрій нічного бачення, і ще про багато чого, що зроблено, куплено та передано бійцям на передову. І у «Дніпровій Зірці», і у «Віці», і на Kaniv.net. Тільки не у бульварній, жовтій пресі.

Щодо спорудження достойного пам’ятного знаку. Дерзайте.

А закінчити хочу цитатою зі статті спортивного журналіста Василя Дудника за 17.08.2015р. (Сайт «Динамо-Шурік») «Звернення до керівництва та до головного тренера команди «Шахтар» з міста Донецька»:  

«Як тут не згадати Еразма Роттердамського з його сатирою «Похвала дурості». Сила дурості така, що сперечатися з нею безнадійно, розпочав цю суперечку, неможливо її закінчити, сам дурієш. Вся справа в тому, що сама думка, по визначенню, ніяк не може оспорити дурість, тому, що вони знаходяться у різних площинах і ніколи не перетинаються.

 Тому сперечатися з вами, панове, навіть не збираюсь, єдине, що можу – порадити, хоча і не люблю цим займатися, але це надзвичайний випадок і прийдеться переступити через табу – будьте людьми, будьте ними завжди і скрізь, перестаньте брехати, вивертатися, перестаньте шукати причини ваших поразок на стороні, вони зовсім порядом, просто поверніть голову та відкрийте очі, якщо не втратили здатність думати, то побачите їх. А вони так близько, що самі здивуєтесь і залишиться тільки одне – усунути їх.

Борис Стругацький сказав: «Важко бути людиною – і це дійсна правда». Згоден, важко, але постарайтесь, панове, відповідати своєму званню від народження, розумію, це важко, та іншого виходу немає...».

 

 

Юрій Гамалій, член Канівської МПО ВО «Свобода»