Перейменування вулиць у Каневі: думка мешканців міста має бути домінуючою
Перше, що спало на думку після прийняття Закону "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки", — нова мітла по-новому мете і кожна наступна нова теж местиме по-своєму. Хоча, якщо бути відвертим, будь-яке нововведення будь-якої нової влади викликає певні асоціації саме з цим народним прислів’ям. Якщо ще й врахувати, як часто в Україні (що цілком вірогідно), висловлюючись крилатою фразою з фільму “Весілля в Малинівці” —“опять власть меняется” — про “нову мітлу” доведеться згадувати все частіше...
І саме з цієї позиції виникають сумніви в тому, що місцеві органи влади, будь то Канів чи якась Хацапетівка, не наламають дров з перейменуванням вулиць, не кажучи вже про перейменування міст в масштабах України.
Ніхто не заперечує, що якщо історією доведена причетність тієї чи іншої влади до геноциду, до інших злочинів проти власного народу — потрібно очищати навколишнє середовище від слідів тих, хто приклав до цього руку. Але це має відбуватись виважено. Так, нинішня влада зробила законодавчий висновок у цьому питанні: заборона символіки, назв міст і вулиць, пов’язаних з тим режимом. Кардинальні ж кроки, сліди від яких залишаться нашим дітям та внукам, мають бути досконало продуманими.
Візьмемо перейменування вулиць. Місцева влада запропонувала варіанти для заміни назв конкретних вулиць, але при цьому чомусь не пропонує альтернативу. Так, скажімо, на запропоновану зміну назви вулиці Леніна на вулицю Симона Петлюри канівці, з якими я спілкувався з цього приводу, відзиваються неоднозначно — в багатьох у підсвідомості роль в історії цього діяча залишилась зі шкільної історії і більшість з опитаних категорично висловлювали своє негативне ставлення до запропонованої назви вулиці, особливо люди старшого віку. Більшість висловили думку щодо доцільності перейменування вулиці Леніна на вулицю Енергетиків. І це закономірно — звичайне продовження вже існуючої вулиці. Були навіть пропозиції вулиці Леніна дати нову назву — вулиця Володимира Фролова, колишнього директора заводу Магніт, який багато доброго зробив для розвитку нашого міста.
Стосовно інших назв вулиць запропонованими іменами, скажімо, Чорновола, Іллєнка — заперечень від тих канівців, з ким я спілкувався з цього приводу, не було.
Повертаючись до “нової мітли”, хотів би висловити власну думку з цього приводу: нові назви вулиць не мають провокувати завтрашню, нову владу до кардинальних кроків ламати через коліно те, що зробили, як казав Азаров, “папєрєднікі”. Вулиці, на мою думку, мають називатись здебільшого не іменами політиків, а іменами героїв, які загинули, захищаючи сьогодні країну на її сході, іменами діячів мистецтва, літератури, кінематографа, іменами тих, хто зароджував і розвивав Канів. Або ж використовувати в назвах нейтральні слова — вулиця Будівельників, вулиця Набережна і т.п.Тоді у будь-якої наступної влади не виникатиме бажання трактувати ці назви по-новому і знову змінювати назви вулиць та провулків, жонглюючи іменем того чи іншого політика.
Тепер стосовно фінансової сторони цього питання. Наскільки мені відомо, в яку копійчину виллється для міста це перейменування — ще ніхто не підраховував. У місцевої влади, можливо, є надія, що уряд візьме на себе фінансування цієї роботи. Але ця надія, думаю, закінчиться вказівкою “згори”: “знаходьте внутрішні резерви”...
Перейменування ж запропонованих одинадцяти вулиць у місті може вилитись у чималу суму для міського бюджету: виготовлення і заміна на кожному будинку однієї таблички з новою назвою вулиці і номером будинку коштує від 150 до 400 гривень...
Багато питань, пов’язаних з перейменуванням вулиць, виникає й у підприємців, підприємств та організацій, зареєстрованих на нині існуючих вулицях, — чи доведеться їм в обов’язковому порядку змінювати статутні документи, свідоцтво про реєстрацію і в яку суму їм це “задоволення” виллється. Тут більш-менш щось зрозуміло: з прийняттям зазначеного вище закону внесені зміни до закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”. В статтю 10 “Адміністративний збір за проведення державної реєстрації” внесено доповнення такого змісту: “2. Адміністративний збір не справляється за проведення державної реєстрації змін, що вносяться до установчих документів:
- благодійних організацій;
- юридичних осіб, пов’язаних із прийняттям Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки", а також зміни місцезнаходження юридичної особи, місця проживання фізичної особи у зв’язку із зміною назви (перейменуванням) скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів, інших об’єктів топоніміки населених пунктів”.
Про обов’язковість перереєстрації в законі — жодного слова.
Як саме має відбуватись обговорення нових назв вулиць у Каневі, як враховуватимуться ті чи інші альтернативні пропозиції щодо назви тієї чи іншої вулиці — теж питання. Так не зоглядишся, як пролетять відведені законом 6 місяців на перейменування вулиць, а потім “галопом” наламається стільки дров, що нове покоління канівців з іронією буде згадувати нас, своїх “папєрєдніків”...
Валерій РЕВА, газета ВІКА №27, липень 2015
- Перегляди
- 11255
- Подобається
- 1
- Не подобається
- 0
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 35
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
4 липня 2015, 20:03 Мы это кто? На самом деле моё мнение оно только моё и я не могу влиять на мнение всех каневчан, но при этом каневчане должны понимать что в Каневе похоронен Т.Г.Шевченко и поэтому всем украинцам не безразлично каким будет Канев и как будут называться там улицы. Ваше право называть улицы как хотите, но если в наваниях будут упоминаться Шикльгрубер Ульянов Пол Пот или Ким Ир Сен с прочими Кмами, для украинцев это будет неприемлемо, так что дерзайте думаю на то что бы не ошибится с названиями у каневчан ума хватит.
Стосовно ціни питання, то це все також було обговорено. В законі все чітко прописано….Все буде відбуватися при можливості. Поки немає потреби бігти і бігом, щось змінювати. При відчужені майна, вам все автоматично зроблять в реєстраційній службі. Юридичним трошки по іншому, але не катастрофічно…
Виготовити табличку не проблема…було б бажання…самі мешканці будинків можуть це зробити…чомусь нові таблички з назвою вул. Леніна, які висять на будинках не було проблемно виготовляти….цікаво коли їх робили, хтось думав про якісь кошти? Думаю ні…..
А ще в законі прописано, якщо на протязі шести місяців, громада не перейменує вулиці, то це має зробити мер одноособово на протязі трьох місяців…….якщо мер цього не зробить, то тоді це зробить голова облдержадміністрації, на протязі тих же трьох місяців….так що громадо думайте….або ми або за нас……
8 липня 2015, 18:59, А разве вас там на этой улице кто-то обьязывает жить? У нас свободная страна, можете жить где хотите. Так шутка, а на самом деле чем вам не угоден Симон Петлюра?
Воспитывалась я в те времена, когда сей деятель преподносился врагом народа. Перестроить мозги на нынешние фейки о том, что это друг всего окружающего - бесполезно. Завтра у власти будет какая нибудь Алявитренко и начнет мне впаривать, что Петлюра не такой уже и "уважаемый", а посему давайте вашу петлюровскую улицу переделаем на улицу Попандопало... Не хочу быть марионеткой в играх власти - сегодня красные, завтра белые, послезавтра - рыгачнальные... А действительно, назвали бы именем Фролова - ни одна последующая власть не начнет мозги пудрить.
9 липня 2015, 09:17 Комуняки ничего никогда и нигде не строили, вот разрушать они могли, строили простые люди обычные строители инженеры архитекторы, зеки (например Беломорканал) коммуняки только разрушали взрывали убивали и уничтожали. Так что изморчик успокойся и не брызгай слюной.
Але пояснення цим труднощам є. У 1991 році влада змінилася значно раніше, ніж змінилася масова свідомість. І до несприйняття ролі С.Петлюри я відношуся з розумінням. Вдалося радянській пропаганді обгадити пам'ять про нього. Моя мама боялася розповідати мені про участь її братів в армії УНР та в підпіллі УПА на Кіровоградщині, де в 30-х роках вони були репресовані. Її забрала тоді старша сестра на Далекий Схід від лиха, яке могло трапитися з нею в Україні, як з сестрою ворогів народу. Я про це дізнався лише перед її смертю. Померла у 2000-му році.
На Далекому Сході вона зустріла мого батька - друга чоловіка сестри. Батько і його друг в 30-х добровільно поїхали служити на Далекий Схід, тікаючи від українських репресій.
Нормальна дискусія: назвати нам нейтральними абрикосовими, вишневими грушевими, рожевими та ромашковими назвами вулиці і перекреслити важку національну історію, почавши її з чистого аркуша, чи все ж розібратися в ній і повернути справедливе відношення до історичних постатей і віддати належне Героям, борцям за Незалежну, а правильніше - це так, як мріяли вони, за Самостійну Соборну Україну. Я в цій дискусії на боці відродження історичної справедливості. В цьому сенсі я проти повної ліквідації наслідків комуністичної ідеології. Вона мусить бути відображеною в наукових оцінках і в музеях. Тому я був одним з тормозів в ліквідації постаменту з під Леніна в нашому місті. В моєму розумінні це вже музейний експонат, який потрібно буде показувати майбутнім поколінням, щоб застерегти їх від повторення подібного тиражування будь-яких ідолів.
Ще одну з помилок у 1999 році публічно озвучив один комуніст, з яким ми працювали разом в окружній комісії по виборам Президента України в Золотоноші. Тоді він сказав, що таких, як я в 50-х Сталін розстрілював і пошкодував, що мене залишили жити (але ж малим я ще був у ті часи). І був правий той комуніст, мої дядьки мали саме таку долю, але в 30-х, а не в 50-х.
І розбираються, але обмежені кола людей. Вивчають матеріали, визнають помилки і злочини. Каються і просять прощення та шукають примирення. Але треба, щоб це стало справою всієї нації і привело врешті до спільного знаменника і об'єднаних зусиль за для виходу з халепи, до якої ми дожили. Ваші близькі постраждали від бендерівців? То ще треба бути впевненими, що від них, а не від тих, хто діяв в їх образі для дискредитації. І бендерівці були різними. І були моменти, коли вони були спровоковані на дії, про що потім шкодували і визнавали помилковим. Тому й не говорять націоналісти про відсутність помилок в практиці. Та все ж необхідним є жити і діяти в інтересах нації.
Я був піонером, був комсомольцем, був навіть войовничим атеїстом. Без батька з хворою матір'ю і молодшою сестрою я залишився, навчаючись в 10-класі. А потім і єдина рідна сестра померла у віці 25 років.
Але комуністом я не став. В армії - випадково, в результаті анегдотичного конфлікту з замполітом, від чого втратив його прихильність. Ангел-хранитель мабуть мене спас. Далі свідомо розходився, спочатку вважаючи, що лише з місцевими комуністами. Лише в кінці 70-х і на початку 80-х усвідомив системну хворобу і загрозу від цього режиму.
Тож залишаючись в Україні ми приречені всі разом будувати наш спільний дім - державу, в якій нам і нашим правнукам жити. А для цього маємо обирати управління з тих людей, яких маємо, бо не прилетять нові до нас з невідомої нам комети.
Тож включивши розум маємо жити в існуючих реаліях і докладати максимум зусиль до порозуміння та пошуку оптимальних шляхів у подоланні сьогоденних труднощів.
А Ви мене погано чуєте. Фактично не дослухаючись і залишаючись на власній хвилі. А якби дослухались, то зрозуміли б, що я не є лише голим політиком. Я розуміюся і в економіці. І в макро, і в мікро. Не закінчував я партшколи, а вчився політиці самоосвітою. А от технічну освіту я маю. І досвід роботи у відповідній галузі, що віббилося і на вмінні у моєму віці користуватися сучасними досягненнями в сфері коммунікації. В житті я попрацював і вантажником і столяром, і будівельником на Канівській ГЕС і вчителем в школі та викладачем технікуму, і звязківцем і фахівцем та інженером, який пробуджував життя складних електронних пристроїв на "Магніті" та налагоджував їх в народному господарстві колишнього Союзу і на оборонних об'єктах. А після роспаду Союзу я спробував себе і в малому та й не зовсім малому бізнесі на посадах керівника малого підприємства та головного бухгалтера, самоосвітою вивчивши цю справу. Але я змушений був віддати перевагу політиці пожертвувавши на неї час і сили, що обмежувало мої особисті бізнесові здобутки. За гаслом В.Чорновола: "Якщо не я, то хто?". Бо не можна досягнути прогреса нації, зосередившись чисто на макроеономіці, не рахуючись з гуманітарною оболочкою, яка формує свідомість. Фахівці в галузі макроекономіки тільки разом з політиками, наукою, освітою, культурою з обов'язковим відродженням національних традицій в усіх цих галузях приведуть Україну до успіху. Тому в політичних колах я часто говорю про дефіцит свідомих національних кадрів.