Відповідь М.Г. Чорного на чергове "пік" Андрія Зелененка

            У 20-му номері щотижневої обласної соціально-політичної газети «Час Пік» за підписом її головного редактора А.Зелененка було надруковано статтю: «Природній парк «Середньодніпровський» - ПОВНА ДУРНЯ!».

            Не буду чіпати питання людської моралі, журналістської етики і професіоналізму, бо, як казав наш український класик «та цур йому – нащо чіпать», але мушу відповісти на ті питання, які поставлені особисто мені автором статті.

            Отже, тільки по суті. Ні до яких партій не належав, не належу і не планую у майбутньому. Ніколи не був депутатом  і не жалкую. Але, як людина, яка все життя професійно займалася питаннями екології і заповідної справи і, як громадянин України, маю право на свою власну думку і на реалізацію тих ідей і проектів, які можуть принести користь людям і конкретній громаді, в якій живу. На відміну від популістів пропоную лише те, в чому я фахівець і політика тут ні до чого. А вже справа партій і громад підтримати чи відхилити мої пропозиції. До речі, автор мене записав до пенсіонерів – дякую за повагу до віку, але маленьке уточнення: нині я навчаюсь у докторантурі Київського національного університету імені Тараса Шевченка і завершую написання докторської дисертації саме по заповідній справі.

            Уточню. Природа стоїть вище політики і наших амбіцій, бо і олігарху, і депутату, і простій людині хочеться жити у комфортному середовищі, дихати чистим повітрям, пити чисту воду і споживати не отруєні продукти.

             Тепер щодо ініціативи Канівської міської ради. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» ініціювати створення  національного парку може фізична чи юридична особа незалежно від того, де знаходиться ця територія. То ж все по закону і жодних обмежень тут немає. Навпаки, Канівська міська рада на сесії вирішила звернутися за підтримкою до Канівської, Золотоніської і Черкаської районних рад. Крім того, законом чітко прописана процедура створення парку. Спочатку клопотання до Мінприроди, і лише після отримання згоди цього органу (далеко не всі території можуть претендувати та статус національного парку), розпочинається процес погодження із землекористувачами і землевласниками. І тут НАЙГОЛОВНІШЕ – велике прохання – не ототожнювати національний природний парк із природним заповідником, де дійсно забороняється будь-яка господарська діяльність. У національному парку забороняються лише 3 речі:

-         суцільне вирубування лісу;

-         полювання;

-         будівництво об`єктів, які руйнують природу і погіршують наше з Вами довкілля.

Все інше – МОЖНА!!! Це досягається шляхом зонування території. Виділяються 4 зони:

-         абсолютно заповідна зона 10-12% (сюди відносяться вже існуючі заповідні об`єкти);

-         зона регульованої рекреації (заохочуються і розвиваються всі види туризму і відпочинку на природі);

-         зона стаціонарної рекреації - готелі, кемпінги, бази відпочинку, ресторани, кафе (необмежений простір для малого і середнього бізнесу);

-         господарська зона: населені пункти, поля, ферми та ін.

За винятком заповідної зони, отих 10 % (треба ж, щоб десь і риба нерестилась і звірина плодилась), вся інша територія залишається у нинішніх землевласників і землекористувачів. Тому, як господарювали на цій землі, так і будуть господарювати, а на дирекцію парку державою покладається завдання  слідкувати аби не псували природу і створювати людям умови для відпочинку і туризму. ТО ЩО Ж ТУТ ПОГАНОГО, ПАНОВЕ!

            Добре, що у статті згадали і про природний заповідник. Так, 5 років я з колективом займався його розширенням і навіть добилися Указу Президента. Але коли побачив відвертий саботаж у виконанні цього рішення на всіх рівнях влади (згадаймо якої), а потім почалися перші спроби «розчинити» заповідник у нетрях університету (маю копію такого наказу ректора), вирішив, що це не відповідає моїм переконанням і моїм прагненням. І коли після проведеної великої роботи по створенню біосферного заповідника у Мінекології показали листа ректора (маю копію), де пишеться, що створення біосферного заповідника «не на часі», я все зрозумів і... пішов.

            Тепер для тих, хто погано знає закони. Біосферний заповідник створюється на основі або природного заповідника, або національного парку. Оскільки питання з Канівським природним заповідником залишається відкритим, то проект біосферного трансформувався у створення національного природного парку.

Далі. Завжди поважав і поважаю працю справжніх лісників і вважаю їх своїми кращими колегами. Але функції національного парку значно ширші за обов`язки лісників, які передбачають садити, ростити, рубати ліс.

Керівника парку призначає Міністерство екології на конкурсній основі за погодженням із місцевою владою. Якщо це питання-натяк, то відповідаю – чиновницького хліба наївся вдосталь, краще бути науковцем.

За законом національні природні парки є державними установами і фінансуються із державного бюджету, і це дійсно гарантована державна інвестиція у розвиток регіону.

І, нарешті, останнє. Прикро дивитися, коли поряд із природним заповідником розгортається будівництво по вирощуванню норки. Частина тварин неодмінно втікатиме з ферми і мігруватиме у заповідник. Не факт, що вони виживуть у природі, але те, що каліфорнійська норка, крупніша і агресивніша, витіснить у природі місцеву червонокнижну європейську норку, та ще винищить багато дрібної звірини, сумніву не підлягає. Так само, як не підлягає сумніву небезпека знищення ерозією заповідних Зміїних островів у разі будівництва і роботи ГАЕС. Але адміністрація заповідника мовчить... Батьки мене виховували так, що про людей не можна говорити погано, а якщо хорошого сказати нічого, то краще промовчати.

Микола Чорний, голова Черкаської обласної організації Українського товариства охорони природи, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник