ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Сьогодні, 27 серпня, 157 років тому народився Великий \"Каменяр\" України—Іван Якович Франко.
«Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів.»
- Перегляди
- 4049
- Подобається
- 5
- Не подобається
- 3
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 10
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."
І всі ми, як один, підняли вгору руки,
І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам\'яне чоло.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п\'ядь за п\'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.
І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,
Ні пам\'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб\'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.
Та слави людської зовсім ми не бажали,
Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.
І всі ми вірили, що своїми руками
Розіб\'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров\'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.
І знали ми, що там далеко десь у світі,
Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.
Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,
І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.
Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.
[1878]
"Ни один умный человек, у которого есть хоть капля политического здравого смысла, не мог даже в самой буйной фантазии рисовать себе возможность отделить и отгородить украинскую землю от России»
Иван Франко
А ще в книжках пишуть, що Франко наприкінці 70-х років був членом однієї з львівських лож («Сарматії», до якої належав і Юліан Романчук, український політичний діяч і віце-спікер Австрійського парламенту). Проте пізніше він захопився соціалістичними ідеями, намагаючись поєднувати діяльність у ложі й соціалістичний світогляд. Це спричинило конфлікт — спочатку в ложі (вірш «Сивочолому», присвячений Романчуку — лише далекий відгомін цього конфлікту), а пізніше — й у соціалістичному русі в Галичині.
А вірш «Каменярі», який довгий час подавався в шкільних хрестоматіях як приклад революційної творчості поета, насправді є квінтесенцією бачення шляху розвитку масонського руху.
Он родился в Австрии-Венгрии, был её гражданином, учился-тусил, там же и помер, а в промежутках был в душе не украинцем, а пламенным русином.
....Душой я с вами, а телом в ЦЮРИХЕ....))))
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!
Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!
1880
Во времена советов и царизма.
Он и сегодня безнадёжно болен
Тяжелой формой национализма.
Оценивает Вас по форме черепа
В Крыму, Донбассе и Карпатах.
Стирчить у мозку лишь одна причепа:
Мерещатся повсюду оккупанты.
О, Украина, и когда же ты расправишь плечи?
Или, быть может, этот комплекс вечен?!
Народів українських єдність, рівність –
Єдиний спосіб подолати цю неповноцінність.