Степан Бандера відіграв деструктивну роль для ОУН
Українське націоналістичне підпілля не було таким єдиним, яким ми його уявляємо сьогодні. Про це історик і журналіст Данило Яневський розповів на презентації своєї нової книги \"Проект Україна : Жертва УПА, місія Романа Шухевича\".
Він вважає, що Степан Бандера не відіграв приписуваної йому сьогодні провідної ролі в націоналістичному підпіллі, навіть називає її деструктивною.
\"Не існує документів, які свідчили б бодай про якусь участь Бандери в українському націоналістичному русі після 5 липня 1941 року, тим більше в озброєному підпіллі. Є один документ, написаний Шухевичем (він був перехоплений НКВС.), де він пише своїм колег: \"Ви нам свого Славка більше не присилайте. Він є провокатором\". Степана Бандеру просто штучно натягнули в український націоналістичний рух. Перший камінь заклав сам Шухевич, до речі, написавши свого часу, що УПА виросла під проводом Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери. Чому він це написав і чи є цей документ оригінальним, чи був потім сфальшований, я не знаю. І це все, що відомо про участь Степана Бандери в націоналістичному русі\".
Яневський пояснює виникнення ОУН Бандери роботою спецслужб Третього Райху з метою дестабілізації ситуації на території Польщі.
\"На початку 1940-го територіальне управління СД в Кракові зібрало 14 людей, з яких 9 були члени ОУН, яких німці тільки-но випустили з в\'язниці, і 5 громадян Райху і вони проголосили себе ІІ Великим збором ОУН, - розповів історик. - При цьому ІІ Великий збір ОУН був у 1939-му. На той момент ще був живий Андрій Мельник, голова ОУН, до якого прийшов Степан Бандера з клаптиком паперу і сказав: \"Від сьогоднішнього дня ви не є головою ОУН\". Той запитав чому. Бандера відповів, що має на це постанову. А хто підписав цю постанову? Мельнику пояснили, що це \"не його собача справа\". Більше того, цей ІІ Великий збір ОУН Степана Бандери — це єдиний за 12 років політичний захід не націонал-соціалістичної партії Райху. Ви вірите в такі збіги? Я не вірю. Кожен з тих 14 людей був в СД, а потім їх випускали. Вони там не чай пили, звісно. Навіщо це було потрібно? Німці окупували Польшу і не знали що робити з поляками. Їм потрібен був подразник, щоб різати їх. Мельник відмовився йти на конфлікт з поляками, тому вони й обрали Бандеру, цих 14 людей і назвали їх ОУН. Ви вірите, що на окупованій німцями території за півроку можна створити розгалужену підпільну партійну мережу? Я не вірю
Джерело: <a href=\"http://gazeta.ua/articles/history/_stepan-bandera-vidigrav-destruktivnu-rol-dlya-oun-yanevskij/464186\">Gazeta.ua</a>
Крім того, дослідник підкреслив, що розкол, який стався в ОУН, носив радше персональний чи диверсійний, ніж ідеологічний характер.
\"Мельник написав офіційного листа на підставі діючого статуту ОУН і віддав Степана Бандеру і Ярослава Стецька під суд ОУН, а він засудив їх до смертної кари. І це є причина, яка пояснює чому вони різались і ріжуться до сьогоднішнього дня\", - додав Яневський.
Наостанок Данило Яневський наголосив на тому міфі про велику роль Бандери, який сьогодні є панівним у суспільстві:
\"Ті люди, що воювали, якщо уважно читати документи, не називали себе бандерівцями. Вони казали \"повстанці\", \"наші хлопці\" тощо. Зрештою українських повстанських армій було мінімум шість, а не одна. Першою була армія Бульби-Боровця. Друга виникла в Херсоні у лютому 1942 року, командував нею \"Конрад\". Третя — Перегірняка, четверта - Крячківського, п\'ята — Луцького і нарешті шоста — Шухевича. В кожному регіоні діяла своя УПА\".
Джерело: <a href=\"http://gazeta.ua/articles/history/_stepan-bandera-vidigrav-destruktivnu-rol-dlya-oun-yanevskij/464186\">Gazeta.ua</a>
- Перегляди
- 8683
- Подобається
- 3
- Не подобається
- 2
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 35
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Далі що?
А нам их не подсовывай, тогда и цепляться не будем.
З Бандерою - до галичан. Там такий герой за перший сорт піде. Але тут вам не там.
А Тарасова земля - не місце для оспівування галицького авантюриста!
Крапка.
Аким, каже не лізьте і крапка. Ще не відомо хто до кого приліз.
..для ворогів України...
В українському націоналізмі так було до загибелі Євгена Коновальця у травні 1938 року. А після цього, нажаль, був розкол. А коли таке трапляється, звинувачувати в розколі лише одну з сторін не є об\'єктивним. Тож деструктив в ОУН був, який закінчився розколом і, відповідно, послабленням Організації, яка вже не була монолітною, єдиною.
Я "влетів" на сайт, спровокований розв\'язаним язиком Влада01. Хлопець просить неприємностей. Якщо допускати зароблені образи, то всерівно потрібно відчувати межу. Хай докаже хоть на одного учасника дискусій, що він НАЦИСТ. Всі, на кого він збирається це довести, відкриють йому своє ім\'я.
«Олександр Скорина, а что вы скажете про Тараса(Бульбу) Боровця,и его взгляды ,и мнение об УПА(б)и их методах ведения освободительной войны,с немцами,и советами.»
Відповім Вам так. Я маю у власній бібліотеці видану у 1996 році журналом “Дніпро” (№7-8) книгу спогадів отамана Тараса Бульби-Боровця “Армія без держави. Слава і трагедія повстанського руху”. Відчуваю, що ви знайомі з цим історичним твором. Цитую я його нижче не набираючи з клавіатури, а копіюючи цитати з інтернет-ресурсу. Тож спогади піонера української партизанської боротьби кожен бажаючий може прочитати самостійно.
Думаю, що Вас мають приваблювати такі думки з Передмови до виданої у Канаді у 1981 році книги Тараса Бульби-Боровця:
“Не зважаючи на поділ українських політичних сил, ні на погані перспективи на нашу перемогу в боротьбі з двома великими тоталітарними „визволителями" — комуно-московським імперіялізмом та гітлерівським націонал-соціялізмом — кращі сини і дочки українського народу почали ставити рішучий опір обом непрошеним гостям.
Піонером української партизанської боротьби з обома напасниками став виходець з нашого романтичного Полісся, Отаман Тарас Бульба-Боровець.
Тоді, як на західніх землях України большевицькі посіпаки вишукували, арештовували і масово винищували українських патріотів, Отаман Тарас Бульба переходить в 1940 р. німєцько-совєтський кордон біля Володави, пробивається на рідні місця на Поліссі і гуртує поліщуків на боротьбу з окупантами.
Українська Повстанська Армія почала своє існування з першого дня німецько-совєтської війни з 22 червня 1941 р. В цей час лідери голосного, урапатріотичного середовища, надіючись на добру ласку нацизму, вважали партизанку недоцільною і називали партизан „аґентами Сталіна та Сікорського".
Лише в 1943 році „проснулися" творці львівської „держави" під німецькою окупацією і побачили, що партизанська боротьба проти обох окупантів — це конечна потреба.
У своїх спогадах Отаман Бульба-Боровець доступною, легкою мовою, крок за кроком розповідає про своє життя і боротьбу з ворогами України під час Другої світової війни. З цих спогадів виступає ясно і переконливо постать талановитого партизана, хороброго командира, прямолінійного, щирого, самовідданого патріота України, чудового організатора, дипломата, і майстерного розповідника про повстанський рух в Україні під час Другої світової війни.
Отаман Бульба-Боровець, не зважаючи на чимало недоліків та помилок Уряду УНР, з уваги на органічну потребу історичної переємности в державно-творчому процесі, стає на службу Уряду УНР в екзилі і очолює новий етап визвольної боротьби України. Та не лише потреба історичної переємности й тяглости української державности підказали майбутньому партизанському лідерові продовжувати боротьбу з окупантами під освяченими українською кров\'ю прапорами Петлюрівського руху.
Гострий і проникливий ум майбутнього стратега партизанської війни виявив неабияке ясновидство, і він став воїном такої України, де шанувалася б гідність і воля „найменшого брата", де шанувалася б мораль та етика, де була б відсутня фанатично-порожня хвалькуватість, загумінковість, вузький провінціялізм і хронічний примітивізм. Тарас Бульба-Боровець не жалів свого здоров\'я, ні свого життя, борючись за таку Україну, в якій пануюча більшість шанувала б і не нехтувала б думок та почувань меншости. Він сотні разів дивився смерті в вічі, відбув польський і німецький концентраки, пережив муки й знущання за таку Україну, в якій, мов у дзеркалі, відбивалися б широкий діяпазон української вільної душі, християнські чесноти, вільна воля, любов, щирість, лагідність і доброзичливість.
Час партизанської боротьби України за право українців бути господарями на своїй землі — це час тоталітаризмів. Якщо політичні школи того часу бачили в націоналізмові вершок державно-визвольного та державно-творчого думання, а в комунізмові — протилежність націоналізму, то Тарас Бульба-Боровець схему світоглядових вартостей розглядав під цілком іншим кутом. ВСЕ, ЩО ТХНЕ ФАНАТИЧНИМ ВОЖДИЗМОМ, ЯЛОВИМ, ХОЧ І ТРІСКОТЛИВИМ НАЦІОНАЛІЗМОМ, ВІН СТАВИВ НА ЛІВУ СТОРОНУ СВІТОГЛЯДОВОЇ ГРИ. СЮДИ СТАВИВ ВІН ТАКОЖ КОМУНІСТИЧНУ, ЧИ ЦЕЗАРІВСЬКУ ДИКТАТУРУ. Бо, на його думку, для пересічної людини немає різниці, хто відбере їі волю комуніст чи нацист. На праву сторону гри ставив він повну відсутність влади анархію. На середину цього спектру Тарас Бульба-Боровець ставив республіканську державу з наявними в ній обмеженнями та застереженнями, що ґарантували б волю, права й вільну ініціятиву всіх громадян Української Республіки.
Виходячи з такого немарксистського розуміння правиці та лівиці, він став на шлях служення ідеї українського націоналізму з людським обличчям — у формі Української Народньої Республіки, стягаючи на себе напади та ненависть усіх тоталітаристів, починаючи від комуністів та нацистів і кінчаючи доморослими імітаторами патологічного вождизму. Із спогадів Тараса Бульби-Боровця довідуємось про доброту, вирозумілість, батьківську любов до своїх партизан, про лагідні взаємовідносини з своїми побратимами по зброї, відсутність бажання робити себе вождем, чи нав\'язувати комусь свою волю.”
«Так закінчився ще один етап боротьби українського народу за свою вільну і незалежну державу. Закінчився ще один етап, та не закінчилася боротьба за „бути чи не бути" козацькій нації.[/*b]
Під час Другої світової війни український повстанський рух вписав ще одну героїчну сторінку в історію перманентної революції 50-мільйонового українського народу проти двох апокаліптично-тоталітарних формацій 20-го віку — гітлерівського расизму та марксо-большевизму. [b]І якраз у тому, що українці заманіфестували перед усім світом і перед своїми ворогами свою крицеву рішучість виконати заповіт свого національного генія і пророка Т. Г. Шевченка — „у своїй хаті — своя правда і сила і воля" — полягає головне значення партизанської війни цього періоду.
Головною наукою партизанського руху з часу Другої світової війни, яку повині вивчити і запам\'ятати „месники дужі" нашого завтра, є гіркий і болючий факт перенесення ідейно-політичної роздрібнености мирного часу на бойові фронти визвольної війни за волю України. Так було в 1917-1920 роках і так було в 1941-1945 роках. Така трагічна історія не має права повторитися в 198....? чи 199...? роках, бо це принесло б трагічну безнадійність для всього нашого народу.
Партизанський рух 1941-1945 років показав, що будь-яка партія з хворою концепцією хлоп\'ячого бонопартизму неодмінно приносить лише диверсію і шкоду визвольному рухові. Так було з гітлеризмом, який не побудував „Нової Европи", але зруйнував Німеччину і так буде з усякими імітаторами тоталітарного бонопартизму.
Я думаю, що кожний читач моїх „Спогадів" сподіватиметься, що я кину хоч кілька променів-прожекторів у те наше невідоме, велике, що називається майбутнім. Або словами великого поета-патріота, свідка й учасника відродження держави в 1917-1920 років — Олександра Олеся:
„Що нам лишилося тепер?
В сльозах стояти на колінах,
Тужити, битись на руїнах.
На трупах наших мрій — химер?"
І цей же невмирущий О. Олесь дає нам готову відповідь, закон, заповіт на завтра:
„Ні, ні! О, ні! Дзвонити в дзвін!
Усіх, хто є живий, скликати,
Знов храм наново будувати
На диво-подив всіх країн".
Ми не можемо ні на хвилину припиняти нашої боротьби. Нам треба спостерігати, вчитися, читати, змагатись, маючи перед собою одну велику ціль: „Знов храм наново будувати".
Але це нова велика тема, яка на жаль не вміщується у рамки моїх „Спогадів" і, як проекція на майбутнє, до „Спогадів" не належить. Нас вивів Господь на волю не для того, щоб займатися міжпартійними суперечками чи роздувати ворожнечу всередині нашого народу — це за нас роблять майстрі руїни і клясової боротьби — комунарі та марксисти. І вони та їхні прислужники роблять це досить успішно. Наше завдання — вчитися всього, що є краще та конструктивне в інших народів, вчитися спостерігати явища, шанувати один одного, пройнятися справжньою любов\'ю до свого брата і спільно, як одна велика нація, як сини одного поневоленого народу, класти цеглинку за цеглинкою у величну будову нашого національного храму — Української Держави.
Якраз цій темі — темі нашого завтра присвятив я наступну свою працю, яка з Божою допомогою побачить світ у недалекому майбутньому.
Там буде мова про перегляд наших усіх визвольних концепцій, аналіза наших поразок, міжнародні фактори, які впливають на стан нашої бездержавности, про світову змову, яка безупинно працює, щоб накласти ярмо на шию всіх народів світу у формі світового уряду, про співзвучні нам сили серед народів світу, про потребу правдивої консолідації цих співзвучних нам сил та інші питання, від яких залежить розгром ворогів свободи і незалежности не лише України, а й інших народів світу.»
Бажаючих прочитати книгу спогадів отамана Тараса Бульби-Боровця “Армія без держави. Слава і трагедія повстанського руху” посилаю на інтернет-ресурс:
http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/bulba_table.htm
“...но от вас хотелось услышать вашу (свою собственную )мысль”
Не знаю, що Ви хотіли, але я читав те, що Ви написали:
«...а что вы скажете про Тараса(Бульбу) Боровця,и его взгляды ,и мнение об УПА(б)и их методах ведения освободительной войны,с немцами,и советами.»
Мої міркування: Ми та герої минулих часів ведемо боротьбу в різні історичні епохи. Та як мали ми, так і маємо спільного ворога і недосягнуту мету.
Наші попередники, що показали героїзм в боротьбі, мали і помилки, і недоліки. Нам би вчитися на їх досвіді, не повторювати їх помилок.
Одним з фатальних недоліків була розрізненість українських націоналістів в їх спільній боротьбі. І цей недолік нами успадкований. Моя робота сьогодні в середовищі націоналістичних організацій спрямована на подолання цієї вади.
“...не тех выбираем мы героев,не тех!”
А яких обирати? Обираємо, яких маємо. На яких Ви орієнтуєтеся? Підказуйте. Підносьте їх, обгрунтовуйте свій вибір і давайте обговорювати.
Ви маєте знати, що будь-яке політичне середовище переймається не лише питаннями зовнішнього піару, але й питаннями внутрішнього розвитку. Не думайте, що у внутрішніх дискусіях політичне середовище концентрується лише на героїці й досягненнях. В тих дискусіях і лідери, і герої отримують крім хвали й “на горіхи”.
Якщо Ви думаєте, що Міхновський, Коновалець, Бандера, Шухевич не були Героями для Вячеслава Чорновола - Ви помиляєтеся. Але розуміючи спотворене радянською пропагандою сприйняття народом значення цих Героїв, він не наголошував на цьому.
Я маю книгу Вячеслава Чорновола "Лихо з розуму" (портрети двадцяти “злочинців”) - перше репринтне видання на Україні з четвертого закордонного видання. Книга видана у Львові у 1991 році і подарована мені депутатом Львівської міської ради у 1992 році, коли ми з ним побували в гостях у Вячеслава Чорновола, на той час ще голови Львівської обласної ради. А перше видання за кордом (в Парижі) у 1967 році готував до друку з українського "самвидаву" український націоналіст Олег Штуль-Жданович, на той час вже Голова ОУН. Саме ОУН поширила цю книгу в світі і звернула увагу світової громадськості на становище українських десидентів в СРСР.
В. Чорновіл контактував в Україні з Миколою Плав\'юком, останнім Президентом України в екзилі і першим Головою ОУН в Україні. Першим головою Секретаріату ОУН в Україні Микола Плав\'юк призначив нашого земляка з Черкащини, мого друга, уманчанина, десидента Богдана Чорномаза саме завдяки рекомендації Вячеслава Чорновола. А потім вже друг Богдан загітував мене стати членом ОУН, давав мені рекомендацію для вступу і познайомив мене з Миколою Плав\'юком.