Час переносити
Останнім часом пожвавішав процес перенесення пам’ятників В.І.Леніну. Одні перенесення проходять з надмірним галасом, інші - тихцем, вночі. Як правило, акції невдалі, з поломкою. Рік тому в Черкасах, сьогодні - в Охтирці. Мабуть сам Бог не на стороні збереження пам’яті ідолу комунізму на нашій Україні. Та й великого супротиву окрім компартії та ветеранів-пенсіонерів акція не викликає. Вже багатьом дійшло, що ленінська комуністична ідеологія була замішана на людському стражданні, голодоморі, економічному занепаді зверх-держави.
Але любе грубе втручання в історію веде до антагонізмів. Так сталося і в Охтирці. Зневага до батьків і їх бачення життя, їх ідеологія, їх боротьба за становлення правди, за їх будівництво справедливого і щасливого життя для своїх дітей – все пішло прахом. Залишився лише Він – великий вождь з Його комуністичним духом, що ще париться в нечисленних душах прихильників Компартії України. А на день народження вождя до пам’ятника мали покладалися квіти. І от на тобі. Куди тепер нести? До фрагментів ніг, що залишилися? Звичайно, це не був пам’ятник архітектури, і місце не доречне – поряд церква. Та поламали. Хуліганство, порушення Закону України “Про місцеве самоврядування”, може ще щось набереться. Загалом потягнути може на відшкодування моральних збитків окремій купці людей. Та я не про це.
За 21 рік становлення незалежної України багато чого помінялося в світогляді людей, з’явилися нові пріоритети, плани на майбутнє. Життя не стоїть на місці – це ріка, в яку двічі не зайдеш.
Так і в нашому місті. Напруга навколо пам’ятника вождю всіх пригноблених ще зберігається, а серце крається при згадці як та “справедливість” виборювалася ціною життя мільйонів людей, ціною пригноблення культури нації, ціною видирання з душ людей Бога, а значить і совісті та праведності. Декілька років назад міською сесією було прийнято рішення про перенесення пам’ятника В.І.Леніну. Визначили й місце – на подвір’ї бувшого готелю “Дніпро”. Як про мене, може цей вождь того й заслужив. Але ж було й інше в нашого прокомуністичного минулого: і будівництво нової держави з її могутньою економікою, і перемога у Війні проти фашизму, і вихід в Космос, а в нас з Вами бурхливий розвиток нашого міста в 60-80 роки. Бачите, гнила ідеологія – а все-таки давала плоди, якими ми користуємося зараз, і ще ой як довго будемо користуватися.
То що робити з пам’ятником, який так і бовваніє на оновленому в назві майдані Соборності? Як зробити, щоб не було сліз на очах людей з тієї, чи іншої сторони, щоб не було допущено зла і хамства, щоб все було по-людськи, мирно, з задоволенням всіх сторін?
Не роби зла ближньому своєму – говорить Слово. Ця свята заповідь має стати домінуючою у вирішенні спірного питання. А його вирішувати потрібно. І чим швидше, тим краще, щоб не стати посміховиськом. Переносити потрібно, але ж і не на задвірки. Хіба місця мало навіть на тій же вулиці Леніна, он яка довга. Тільки без глуму і обережно. І перенести потрібно протягом цього року. Адже в наступному в Канів з’їдуться з усіх усюд. І буде піша хода, початок якої з майдану Соборності. І в разі не перенесення світ бачитиме нашу духовність. А було б добре, щоб назва Майдану відповідала нашому сьогоденню. Звичайно, поставити монумент Соборності України – для нашого збідніло міського бюджету не під силу. Та є ж Держава, є новий Міністр культури, є провладна партія з групою бізнес-підтримки. Тож міськвиконкому тільки потрібно провести відповідну організаційну роботу. А може я щось не так сказав, тоді вибачте, і будемо чекати в Каневі подій на зразок охтирської.
В.Кузнєцов, м. Канів.
- Перегляди
- 13676
- Подобається
- 2
- Не подобається
- 2
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 211
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Що за «прокол» в інформаційній базі агента спецслужб? В Світловодську я ніколи не вчився. Маючи середню спеціальну освіту (Київський політехнікум зв’язку, спеціальність – телебачення та радіорелейний зв’язок), я розпочав навчання в інституті у 1972 році в Черкасах, працюючи в 4-й школі вчителем, завідуючим шкільними майстернями і керівником технічних гуртків як в школі, так паралельно і на щойно організованій у Каневі станції юних техніків . Але у 1975 році, маючи «зашкальне» навантаження на роботі, я мусів був після І семестру 3-го курсу тимчасово припинити навчання в інституті, написавши заяву з проханням відрахувати мене. В зв’язку з цим я мав наміри залишити роботу в школі по завершенню навчального року і перейти на роботу на «Магніт», що й зробив в червні місяці. Тоді в школу до директора приїздив навіть мій викладач сопромату з Черкас, просив вплинути на мене, щоб я не відраховувався з інституту, бо він мав тривогу в тому, що мало хто з відрахованих студентів повертається до навчання. Я був «любимчиком» того викладача. Краще мене ніхто не виконував тих завдань, які він нам задавав. Крім того лише 2 студента-заочники мали в нашому потоці тоді 5 балів по ТОЕ (теоретичні основи електротехніки) з трьох груп, які вчили цей предмет. Один з цих двох - я. Але на екзамені з вищої математики я не вирішив одну з задач, що попалася мені в білеті. Викладач (прізвище Королевич, імені, нажаль, вже не пам`ятаю.) питає, в чому справа, ти ж так добре справився з іншими задачами. Говорю, я ще не встиг вивчити цей розділ. Викладач сміється і говорить, так за цим розділом, ще є кілька. Я йому: я й тих не читав. Його здивуванню не було меж. Казав, що ніхто йому ще так екзамени не здавав. Кожен, хто не знає відповіді на питання, намагається вгадати, домислити, списати, а цей відверто заявляє, що навіть не вчив. Так, кажу, не вчив, бо не мав часу. Але я поміняю роботу, матиму більше часу, вивчу і здам математику…
На осінь, помінявши роботу, я поїхав в Черкаси, щоб відновити своє навчання на 3-му курсі загально-технічного факультету, але мені відмовили в зв’язку з відсутністю місць. А мої друзі-магнітовці тоді якраз розпочинали навчання на 3-му курсі в Світловодську. Вони кликали й мене в свою компанію. Я й поїхав. Світловодськ прийняв мої документи, та Міністерство освіти не затвердило моє відновлення навчання в Світловодську, жорстко дотримуючись територіального розподілу загально-технічної підготовки: як житель Канева, я мав за тими правилами поновлюватися на навчання лише в Черкасах. А це вдалося мені зробити не у 1975 році, а аж у 1977.
Давай агент Злий, не інтригуй інтернет-загал, вивалюй все, що свербить тобі про мене розказати. Ти ніки міняєш? Бо вже тут були заявки подібних намірів, але, здається, не від Злого. А скільки спроб по життю очорнити мене, мені вже пережити довелося. Я не святий, говорив про це не лише тут. Від впливу «найпрогресивнішої» пропаганди не був ізольованим, вірив до певного часу в «світле майбутнє». Та звинувачення чорнителів ще не «прилипли» до мене. Тільки я не ховаюся, ні за «Злим» ніком, ні за «Добрим». Тож виливаючи якийсь черговий помийний компромат, постав спочатку власне фото в аваторку і відкрий своє ім’я. Так буде по-чесному. Люди діснаються достеменно хто з нас чим займався і чим грішний.
«Стоит ну и пусть стоит должно же в городе хоть что то стоять.»
Так і стоїть же. І стоятиме, поки не дозріємо громадою зняти його. Не можу лише погодитися з тим, що стояти в місті має хоч щось. Саме це «хоть щось» і провокує гарячі голови до самосуду над ним. Ми такого самосуду не схвалюємо, а домагаємося прийняття законного рішення. Я вважаю, що самовільне знесення того символу лише на руку лукавій владі, якій з одного боку соромно за те, що в місті воно стоїть, а з іншого – вони не хочуть втрачати підтримку тих, хто за ту фігуру вболіває. Багато хто стидаються й розмов про злочини створеного Леніним режиму.
Ясно чому?
Для примера в июне 41 СССР имел более 30 000 танков Германия около 3 000, а уже к декабрю в СССР имелось не более 1500 танков. Так в чём собственно превосходил СССР ту же Германию?
5 березня 2013, 19:30 Моя пропозиція по приводу грошей на знесення памятника залишається в силі. Сам я не напршувався, але відповідаючи на прохання канівських блогерів поки що пропоную на цю добру справу 100 грн. Мені було б зручно перерахувати їх на рахунок в Приват банку.
Ярким прикладом того якби могли жити українці є введення в 1921 році Нової Економічної Політики(НЕПу) ..тоді розквіт економіки був!!! Адже для гідного життя українця на його Богом даній землі все є — головне йому(господарю) незаважати(напр.: втягуваннями у всілякі організації як то — КОЛХОЗ).. чому були введені такі короткочасні вольності??? та для того щоб втихомирити визвольну боротьбу українців за Україну!!! ..й що потім? Ми вже знаємо.
Закінчуйте вже з своїм: «через 20 лет догонали-перегнали».. ..знаємо яку ціну заплачено..
Мы то знаем, что эти мультфильмы в совке запрещали а режиссера на самом деле сослали в СИбирь...)))
Во-первых. Я считаю такое сравнение не корректным. Сравнивать надо экономику до переворота в 1917 году с экономикой других развитых стран. Ведь к полному коллапсу привели страну именно коммунисты.
И второе. Нужно сравнить экономику последних лет социализма с экономикой Запада и Америки. И здесь мы увидим, к чему в итоге привело хозяйствование комунистов. Неужели уже забылись пустые полки магазинов и распределиние на производстве даже таких товаров, как трусы и носки?
сейчас-то экономика растет, свобода, чё)))
В июне 1940 года Президиум Верховного Совета СССР принял указ о переходе на восьмичасовой рабочий день, семидневную рабочую неделю и запрещение самовольного ухода рабочих и служащих с предприятий и учреждений. Никаких выходных больше не
было. «Победивший пролетарий» был пожизненно прикреплен в станку. Опоздание на работу свыше 20 минут теперь приравнивалось к прогулу, за который рабочий нес уже не административную, а уголовную ответственность. Всего за полгода по указу от 26 июня в стране осудили свыше двух миллионов человек! Как только большевики в очередной раз озаботились «безопасностью страны», в стране пропала еда, в городах снова выстраивались хлебные очереди. Возрождалась карточная система нормированного распределения продуктов — в виде точек закрытой торговли, созданных для обеспечения стратегических производств, транспорта и военных. Так, работники авиационной промышленности в 1940 году получали на семью в месяц от 300 до 700 граммов мяса, 1–1,5 килограмма рыбы, 300 граммов масла
а не, еще не растет - нужно памятники снести и переименовать улицы - заживем как в Европах и Америках!
интересно америка на следующий день после гражданской войны на ноги встала?
Еще раз говорю:
Индекс развития человеческого потенциала (ИРЧП) — интегральный показатель, рассчитываемый ежегодно для межстранового сравнения и измерения уровня жизни, грамотности, образованности и долголетия как основных характеристик человеческого потенциала исследуемой территории.
В 1990: США — на 18, ФРГ — на 12, ГДР — на 21, СССР — на 25 месте [1]. В 70-х годах, то есть через 25 лет после победы в войне, согласно ежегодному отчету ООН о развитии человечества, СССР по уровню жизни и индексу развития человеческого потенциала входил в первую 20-ку самых развитых стран мира[8]
По итогам 2009 г. Беларусь — на 68 месте, Россия — на 71 месте, Украина — на 85, США — на 13. На 1-м месте в 2009 году Норвегия. На 2-м — Австралия, на 4-м — Канада.[11][12]
Пришёл бы ты в любой коллектив в советское время и начал бы втюхивать эту ерунду, куда бы тебя послали,?
7 березня 2013, 12:25 Она с них и не падала. Большие потери она понесла во времена Великой Депрессии.
При подсчёте ИРЧП учитываются 3 вида показателей:
Ожидаемая продолжительность жизни — оценивает долголетие.
Уровень грамотности населения страны (среднее количество лет, потраченных на обучение) и ожидаемая продолжительность обучения.
Уровень жизни, оценённый через ВНД на душу населения по паритету покупательной способности (ППС) в долларах США.
З більшістю коментаторів я б за один стіл не сів - нудні занадто. І працювати разом теж - поки розсусолять, порозжовують... Простішими потрібно бути. І конкретнішими.
Якщо ви думаєте як би Укрваїну знищити, якби спаплюжити її історію її героїв, і доводите це захлинаючись у власних віпорожненнях то тоді таки да ви фашист і на цьому сайті лише один ФАШИСТ.... Злий.
Якщо ви думаєте як би Укрваїну знищити, якби спаплюжити її історію її героїв, і доводите це захлинаючись у власних віпорожненнях то тоді таки да ви фашист і на цьому сайті лише один ФАШИСТ.... Злий.
При необходимости я буду повторять свои посты.Злый можешь и дальше их минусовать.
7 березня 2013, 20:52 И это радует.
Невже фраза з коменту за 7 березня 2013, 19:11:
“Volodymyr, ти якось пробуй аналізувати прочитане, а то ви, фашистики, кидаєтесь на кожне слово, як бугай на червоне.” відповідає правилам сайту й не заслуговує тривалого “бану”? Та за таку “повагу” до співрозмовника, навіть — опонента, взагалі з “бану” варто випустити тільки для публічного визнання “перебору” і вибачень, а без цього заблокувати вхід на сайт.
Ми не ображаємося, коли називають нас націоналістами, бандерівцями, бо це правда. Ми лише уточнюємо, що ми — українські націоналісти. Але “фашистіки” - пряма й безпідставна образа. Якщо автор не хотів ображати — має визнати, що не правий і вибачитися. Не хоче — має нести відповідальність вже за цю “правду”.
Припиніть відносити до фашистів реальних людей, що живуть серед нас, щоб не нести за це відповідальність.
А це що за акція спецслужб на сайті в тому ж коменті:
“Схочу очорнити, то зітру, це не важко, не сумнівайся! І все буде правда. Поки що не хочу.” ??? Що за психологічний трюк? Це не відносимо до заборонених прийомів? До ударів “нижче пояса” за прикладом боксу? Вам не схоже це на:
“А тепер хай розкаже всьому базару, що у нього син, а не дочка...”
Поясніть мені свою “толерантність” до Злого. Я вимагаю знати чим мене варто “стерти”. Сам хочу прочитати цю правду. Разом з нею (з правдою) хочу знати справжнє ім\'я носія правди за пазухою.
Згадай останні місцеві вибори 2010 року. Я тоді був під ніком і разом з іншими користувачами цьогосайту критикував певних кандидатів. Коли від розкритикованих почались публікуватися звинувачення, що під ніками боягузи, які не хочуть свої звинувачення сказати відверто і відкрито, я відкрив себе, і з того часу спілкуюся на сайті під своїм ім\'ям.
Ти ж розумієш, я прожив на світі вже понад 67 років (68 ще не виповнилося). Все свідоме життя я був активним і небайдужим. Завжди мав певну принципову позицію і відстоював її. В молодому віці я вірив в ідеали комунізму і в найсправедливіший радянський лад. А в зрілому віці потім мене дуже гнітило лукавство тої “щасливої” епохи і стремління її громадян “об\'єгорити” один одного відчепивши щось собі з щедрого корита “загальнодержавної власності”.
Мене обирали то до профспілкових комітетів, то до квартального комітету за місцем проживання. Врешті обирали в 1990 році депутатом обласної ради та канівської міської ради. Тепер у 2010 році знову я обраний до міської ради. Був я серед кандидатів до Верховної Ради, кандидатом на посаду Канівського міського голови.
Я говорив і говорю, що не ангел я. Не прожив свої роки лише в молитвах та любові до Бога і ближніх. Був завжди в активній боротьбі. Пробував вирішувати проблеми для блага колективів, в яких працював, громади, з якою жив, і через системи радянських органів, і партійних органів (ходив з конкретними пропозиціями навіть до Бондаря В.Л., як І-го секретаря, не зважаючи на те, що не був комуністом. Але зрозумів потім, що для простого люду, чи для благоустрою вулиці, чи екології Дніпра, чи міста, з високих партійних вуст лише ллється солодка пісня, а діла, адекватного деклараціям, немає.
Тож серед людей, що оточують мене, є у мене і прихильники і опоненти, є й ображені на мене, що десь колись у чомусь їм завадив.
Спогади “ображених” мною вже розігрувалися в різних життевих ситуаціях. Наприклад, коли я беру участь у виборах, як кандидат. Дехто вже звертався до таких тем і на сайті. Були закиди навіть розкрити мою співпрацю з КДБ.
Ось і Злий погрожує чимсь мене “розтерти”. То хай вже тре. Він не перший за це береться. Доведені мені мої помилки я визнаю. Тільки нікому ще не вдалося дорікнути мені, що вирвав собі щось з якось корита завдяки обману інших, чи обходу їх інтересів.
Злий, вам покищо попередження
одягнути
Володькі Леніну
німецьку каску на кашкалду,
а в постаменті розгорнути шашличну...
буде Тарас Шевченко на червоній Ладі...