«Як умру то поховайте мене на могилі…..» - чому саме Чернеча?
«Як умру то поховайте мене на могилі…..» - всім відомі рядки із заповіту Тараса Григоровича Шевченка, кобзаря-пророка України та її народу. Безліч написано праць, захищено дисертації про Канів та саму Чернечу гору, де і поховали Тараса, це тільки після цього її починають називати Тарасовою. Але все таки чому Канів? Чому Чернеча? Чому в віршованому заповіті згадується могила? Чия могила? І що то за Ревучий, якого м…
«Як умру то поховайте мене на могилі…..» - всім відомі рядки із заповіту Тараса Григоровича Шевченка, кобзаря-пророка України та її народу. Безліч написано праць, захищено дисертації про Канів та саму Чернечу гору, де і поховали Тараса, це тільки після цього її починають називати Тарасовою. Але все таки чому Канів? Чому Чернеча? Чому в віршованому заповіті згадується могила? Чия могила? І що то за Ревучий, якого мало б бути видно та чути? Де він? Питання яких безліч і ніякої більш менш логічної відповіді, крім того, що в цій місцині дуже красива природа, своєрідна енергетика та славне історичне минуле. Хоча, на мою думку, все набагато простіше і закономірніше, і величніше, просто потрібно знати більш глибше історію народу цієї землі, набагато глибше від 988 року, відкинувши всі релігійно-політичні підгрунття всіх часів.
З чого ж почати….мабуть непотрібно великих доказів того факту, що історія нашої землі Русі-України, землі антів, скіфів-сарматів та безлічі наших предків, обмежується лише з моменту хрещення (а що ж було до того?!) та акту про незалежність 1991 року. Багатовікова культура нашого народу навіть відображена в нашому рідному літочисленні – 7521 рік від створення Світу та людини Богом. І якщо нас створив Бог, народив нас своїх дітей, то аж ніяк не рабів. Наші люди знали єдиного Бога, єдину сутність творця. І ім’я йому тут було – РОД. Той хто народив, родина, природа.
Ця вся інформація збереглася в Українських легендах, бувальщинах, казках, традиціях. Але про Рода, навіть є згадки в історичних джерелах візантійських попів, які описували нашу землю.
А місто єдиного бога Всесвіту на землі знаходилося на так званій Княжій горі (власна назва), що розташована за 2 км від Чернечої гори вниз по течії Дніпра, де дельта річки Рось. Це тут Дажбог покохав русалку Рось, і народився їхній син – Перун. Це тут в 19 столітті академік М.Ф. Біляшівській, після археологічних розкопок, підтвердив наявність того самого літописного міста Родня, першої столиці Русі, резиденції великих князів, місце народження Святослава. Місце і місто Рода. На сусідній горі Пластунці, було велике святилище Рода, де тисячі років горів священний вогонь, тепер ми його знаємо як вічний, або благодатний вогонь з небес, що сходить на землю на Великдень. Після 988 року, зміни релігії та самої світоглядної концепції світу, із синів Божих стали рабами, Родень зник з політичної та історичної арени, а потім прийшла орда…..
А Чернеча гора - і це ї є та сама Велика Могила. Нажаль ми знаємо тільки факти більш менш сучасної історії, лише про поховання в Каневі гетьманів України. Де б не загинув гетьман, як би не скінчилося його життя і за яких обставин – його везли і ховали в Каневі, під Роднем на Черненечій, де стояв козацький монастир. По старій прадідівській традиції, генетичній пам’яті та голосу крові, їх гетьманів, князів козацьких везуть сюди…Іван Підкова, Самійло Кішка, Яків Шах, Кулага - Петаржицький, Остряниця, Павлюк (Полурус) та інші, підтверджені та не підтверджені офіційною історією. А потім була Велика руїна……
А в 19 столітті прийшов час Шевченка, він і витягнув із забуття руїни і гетьманів, і козаків, і Україну на світ Божий у свої віршах. Тай заповів упокоїти свою душу і тіло, там де лежать кращі сини цієї землі – на могилі, в місці єдиного бога Всесвіту. Колись з Чернечої гори, якщо дивитися на північ, на край Трахтемирівського півострова було видно велике каміння, один із порогів в середньому Придніпров’ї, до того часу як його зірвали місцеві люди його називали Ревучим.
Можна сказати, що це все не більше як гра слів, так як немає ніякого офіціозу підкріплено печаткою та підписом із вченим ступенем. Хто хоче – нехай говорить, а хто ні читає далі. Цікавим є наступний факт, який ще більш чітко вписується в канву попередньої розповіді. Мова тепер іде про те місце де Шевченко хотів, купити землі та побудувати собі хатину, це так зване урочище Мотовилівщина. Місцина, у вигляді увігнутої чаші, що розташована між Чернечою та Княжою горою. Що ж тут особливого? Цікавим є той факт, що мотовило – це колесо від прядки, при розгляді урочища особливих візуальних асоціацій не спостерігається. Тут спробуємо знову звернутися до рідних легенд, Бог Род живе на небі в ірії (згадаймо фразу – птахи летять в вирій). І є вхід в небо, небесні ворота, що називається Сваргою.
Сваргу зображали як колесо, яке постійно крутиться, центробіжний круговий рух планети, галактики, всесвіту. В нас навіть є термін коловорот – вогняне коло, космогонічна уява про Світ в цілому. А на Купалу, на день літнього сонцестояння, коли Сварга починає крутиться в інший бік, згадаємо звичай підпалювання вогняного колеса, як символу чергового циклу оновлення природи. От і мотовило і Мотовилівщина, колесо життя, що крутиться. Саме це урочище і є тим самим місцем, де знаходиться, за світоглядом нашого народу, вхід в небо, небесну Сваргу, дім Бога. От саме тут Тарас Григорович Шевченко, маючи і доступ до архівів того часу, і хотів собі мати обійстя, а на Чернечій - вічного спокою. В місці Бога на Землі та його дітей.
«Рабів до раю не пускають!»
Мій бог мене рабом не називав
Ти божий раб, я – внук Дажбога.
Ти на колінах в молитвах.
В мені ж горить вогонь Сварога,
Я кличу Пращура в піснях.
Я з Богом річ веду як рівний,
А ти готовий лоб розбить.
Для Рода я нащадок гідний
Твій бог за гріх готовий вбить.
Рабом залишишся навіки,
Навряд чи він тебе простить.
Я ж розчинюсь в лісах і ріках,
Не буде Пращур внуку мстить!
Не божий раб, а внук Дажбога
Не гну я спини в молитвах,
В мені горить вогонь Сварога,
І той вогонь – в житті мій шлях!
- Перегляди
- 10435
- Подобається
- 5
- Не подобається
- 4
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 16
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
нащадки Дажбога звуть себе Дажбожичі внуки.
..раби то з другої опери..
нащадки Дажбога звуть себе Дажбожичі внуки.
..раби то з другої опери..
нащадки Дажбога звуть себе Дажбожичі внуки.
..раби то з другої опери..
Питає дружина чоловіка, який з кумами вернувся з церкви, як же піп назвав дитину? Чоловік відповів: "Питайся його. Я йому кажу Никола, а він: хрещається, - каже, - раб Божий Редькова - та й решта". Духовний невільник стояв у церкві і з обуренням, і з ненавистю в душі слухав, що "хрещається раб Божий Редькова". Безпросвітня доля в духовного побожного раба!
Навіть жителі Африканських джунглів мають звичай, що тільки тато й мати мають право давати ім’я дитині своїй. У Індії, коли народжується дитина, подружжя світить дві свічки - чия свічка довше горітиме, той має право дитині дати ім\'я.
Хтось скаже: містика!
Заперечу: природний закон самозбереження! Бог ще раз і ще раз кидає рятівний круг нації з підрубаним генетичним корінням, аби та, вийшовши з небуття, не загубилася в космічному вирі буття. Тобто самоідентифікувалася – повернулася до своїх природних духовних витоків. Адже саме цього прагне нетлінний дух предків, голос яких волає до нащадків крізь віки, закликаючи їх повернутися до материнського лона.
Особливо виразно голос предків звучить на Канівщині, придніпровській частині виділеного в історичному плані регіону Поросся як краю, звідки „є пішла Русьська земля“. Але чомусь саме ця чи не основоположна обставина української історії залишається поза увагою дослідників минувшини Канева. На жаль...
Природні витоки - вони і є Божественні. Бо ж від міфічних Прия і Роди. Прий - Син При(й) Матері Роді (Рід) як матріархальній Матері роду людського. Яку замінив патріархальний Батько Род. Іменем якого й було назване місто "на усть Рсі ріки".
Правда, 988 року сталася "біда аки в Родні". Родень КАНуВ, натомість появився КАНіВ. Місто, якому в ніч на Купала сповнилося... 7521 Дажбожий рік...
багато тексту без пробілів
Так земля наша - Свята
СКОРО 200-ліття Кобзаря
раб - той хто слухається, бо боїться
слуга - найманець
А СИН (ВНУК) - той хто ЛЮБИТЬ
МОВА ПРАДАВНЯ довавілонська
ЦЕ МОВА ВИЩЕ ВЕРБАЛЬНОЇ ЦЕ МОВА СЕРЦЯ МОВА ЛЮБОВИ
ВОНА дає змогу розуміти кожного чи то Янгол
чи Чоловік
чи навіть тваринка чи рослинка
ПЕРУН реальна особа (як і Мошиах Іегошуа) означає Бог Рун
Род як називали Вседержителя опісля вавілону наші предки
Народився наш Дажбог
Отець ОШ (в миру Порфирій Корнійович Нестеренко в Росії щоб не знищили на лубянці називався Івановим й розмовляв російською)
Для віруючих євреїв, християн Він - Христос
для будистів - Майтрея
для магометян - Магді
Очевидці назвали Його Богом усієї Землі
Прошу Він у нас Один
Мирімося та Єднаймося
Годі міжконфесійних та міжнаціональних непорозумінь
Паршек просе головне Миру
УкРАЙна у нас Одна