Історія Канева. Розвиток міста. ч.5

Пiсля таких нововведень, у 1787 роцi Катерина II з величезним почтом вирушила у подорож по Українi в Крим, бажаючи ознайомитись з пiвденною армiєю та чорноморським флотом. Саме тодi у Каневi вiдбулася зустрiч польського короля Станiслава - Августа Понятовського i росiйської iмператрицi. Канiв було вибрано для зустрiчi тому, що Катерина II погодилася на зустрiч з польським посольством десь недалеко вiд Києва, а Понятовський облюбував наше мiсто тому, що воно належало його племiннику.
В чеканнi на росiйську царицю, Понятовський належним чином прикрасив свiй маєток: Канiв сяяв величною iлюмiнацiєю у виглядi вулкана Везувiя. На горi, в центрi мiста бiля церкви св. Iрини було збудовано дерев`яну колону, шпиль якої прикрашав вензель iмператрицi. З того часу гора ця одержала назву Московка, оскiльки Катерина II була царицею Московiї.
Майже мiсяць провели король i варшавська аристократiя, нудьгуючи у невеличкому українському мiстечку. "Наконец, утром 25 апреля, завидели с Каневских гор царскую флотилию на Днепре. Она состояла из 22 галер, за которыми тянулось ещё множество провожатых шлюпок, челнов... Часу в одиннадцатом, когда передовая половина флотилии, тянувшаяся по Днепру версты на три, поравнялась с Каневом, все галеры стали на якорь, по обычному пушечному сигналу с царицыной галеры. Тогда в Каневе приветствовали их сто одним выстрелом из пушек, с высокой горы, называемой Московкой".
Однак, росiйська цариця не тiльки не поспiшала на зустрiч, а навiть не удостоїла зустрiчаючих честi своїм сходженням на польський берег. Короля вона приймала на галерi "Днiпро". Там же вони похрестили новонародженого сина графа Тарновського i назвали хрещеника Станiславом - Павлом.
У Ф.А.Брокгауза i I.А.Ефрона є згадка: "...день, ознаменованный кумовством Русской царицы с последним Польським королём на волнах Днепровских: день, конечно самый торжественный в жизни нашего старого города Канева". Так чи не так, але зустрiч двох монархiв вплинула на iсторичну долю кiлькох європейських держав, зокрема, Росiю i Рiч Посполиту. Через 5 рокiв Станiслав - Август зрiкся престолу, а через 7 рокiв вiдбувся останнiй подiл Польщi, i Рiч Посполита як держава перестала iснувати. Росiя ж, що була одним з iнiцiаторiв цього полiтичного акту, приєднала до свого безмежжя ще частину України, Буковини, Бiлорусi. У 1793 роцi Канiвщина у складi Правобережної України також увiйшла до володiнь Росiйської держави, а Канiв стає повiтовим мiстом Київського намiсництва.
В цей час (у другiй половинi ХVIII ст.) остаточно сформувалась центральна торгово - адмiнiстративна частина Канева, якою вона була у ХIХ i на початку ХХ ст. На той час вона займала територiю, яка в сучасних межах охоплює скверик i площу мiж iсторичним музеєм, музичною школою та магазином "Ветеран". Умовно цю трикутну площу можна назвати Ратушною, бо в центрi її знаходилась невелика дерев`яна двоповерхова ратуша з годинником, споруджена у ХVIII ст. i перебудована у 1810 роцi. На головнiй площi, крiм ратушi, були також цеглянi i дерев`янi крамницi з рiзними товарами, клiть для продажу харчових припасiв, питейна контора i мурована кузня, а захiдну частину площi огороджував ряд з восьми одноповерхових будинкiв найбiльш заможних жителiв. Всi iншi споруди будувались без урахування напрямку вулиць в глибинi оперезаних тинами i густо засаджених вишневими садками земельних дiлянок. З вулицi видно було тiльки високi, критi соломою дахи, а через густу зелень - слiпучо - бiлi стiни маленьких хатинок. За кiлька мiських кварталiв вiд центру ( по нинiшнiй вулицi Свердлова) працювали двi мiськi винокурнi.
Проте не лише тут здавна селилися горожани. З давнiх давен були заселенi канiвцями яри i видолинки, що виходили з вiдрогiв Канiвських гiр i сходилися до центру мiста, а також оболонь над Днiпром.
Серед давнiх рукописiв зберiгся цiкавий опис Канева, складений у 1795 роцi: "Мiстечко Канiв лежить на правому березi судноплавної рiчки Днiпра, на пiдвищеному мiсцi, не бiльш, як пiвверсти вiд рiчки. Зi сходу i пiвдня закривається воно горами, а вiд заходу й пiвночi - до Днiпра - вiдкрите. Одна з тих гiр, що розташована до сходу i височить над iншими зветься Московською горою, на нiй ще й досi помiтнi слiди дерев`яних укрiплень, мешканцi знаходять там в надрах землi рiзнi воєннi знаряддя. Пiд цiєю горою протiкає невеличка рiчка Дунаєць. Вона бере початок вiд двох джерел, одне з яких витiкає з гори, що на сходi, а друге - бiля селища Яблунiв i, протiкаючи через Канiв, впадає в iншу рiчку - Канiвку, яка бере початок з пiвнiчного боку вiд Канева i, протiкаючи пiд самими майже хатами мешканцiв, зливається з р. Дунайцем пiд горою Московкою, i там впадає в Днiпро, де трохи нижче мiсце зручне для приплаву човнiв".
Мальовнича Канiвка i Дунаєць, порiзаний безлiччю гаток i рукотворних ставкiв, зливались десь на територiї сучасної вулицi 206 дивiзiї, а вiд мiстка через Дунаєць неподалiк Спасо - Преображенської церкви розпочиналася дорога до днiпровської переправи на Полтавщину. Рiчки Канiвки нинi немає (вона давно пересохла), але її русло i назва зафiксованi у гiдронiмiчних словниках i на старих картах. По однiй з таких карт видно, що Канiвка текла через сучасний Костянець (можливо, там i були її витоки), Ситники, приблизно по руслу Лимарки (може це i є Канiвка?) i впадала в Днiпро проти Жидiвського кладовища (приблизно в районi рiчкового приплаву). Понад Канiвкою через Ситники йшла дорога на Київ, тому i зараз ще старi люди називають цю дорогу Старокиївською. А по Великiй Богуславськiй, через Житню площу i по сучаснiй Київськiй вулицi був шлях до повiтового мiста Богуслава.
У 1796 роцi адмiнiстративний устрiй на Українi знову змiнився. Указом росiйського царя Павла Першого вiд 30 листопада намiсництва лiквiдовувались, а замiсть них утворювались губернiї. Канiв був у складi Київської губернiї.
У 1830 роцi в Каневi почала дiяти лiкарня. Вона мала 15 лiжок i обслуговувала хворих усього повiту. У мiстi було також парафiяльне училище, в якому 2 вчителi навчали 22 учнi. З 1837 року повiтове управлiння i мiську полiцiю з Богуслава переводять до Канева, заснувавши в останньому магiстрат та мiську Думу. Канiв стає повiтовим мiстом, а у 1844 роцi Богуславський повiт переiменовано у Канiвський. Переведення до Канева повiтових установ та введення пiльг для городян i купцiв (1841 р.) сприяли припливу населення до повiтового центру.
Як i всi повiтовi мiста, Канiв повинен був будувати житловi i громадськi споруди за спецiально розробленим планом. Такий план, складений землемiром Кондратьєвим, правда, без урахування iснуючої забудови, рельєфу i напрямку вулиць, був затверджений губернатором у 1844 роцi. Для Канева, що недавно постраждав вiд значної пожежi, рекомендувалися "зразковi" креслення: вся територiя мiста подiлялась на прямокутнi квартали. Кожен квартал у свою чергу розбивався на невеликi,також прямокутнi дiлянки. Але втiлити цей план було практично неможливо, бо старовиннi вулицi Канева, що проходили в основному по ярах, вилися в гори мов серпантин, а хати тулились по схилах круч i по горах, доповнюючи мальовничй ландшафт i утворюючи самобутнi "кутки": Копанi, Ланок, Гедзи, Iсковщина, Варшавка, Цегельня i т. п., назви яких i досi широко використовуються мiсцевим населенням, а вулицi зберегли iмена ярiв, по дну яких проходили: Червоний Яр, Кублицький Яр, Бузницький Яр, Золотiв Яр, Сорочий Яр i т. п. Тому за планом мiсто, по сутi, i не забудовувалось.
Не тiльки Канiвськi околицi, але й центральна частина мiста була зовсiм не впорядкована. Вулицi були не забрукованi, а на будiвництво багатопверхових громадських споруд мiсто не мало коштiв. Навiть на головнiй вулицi Канева - Набережнiй, що вела до приплаву i базару, пiдводи ледве об`їжджали вибоїни, а пiшоходи, обминаючи багнюку, тулилися до парканiв i лозових лiс. Увечерi мiсто тонуло в мороку, бо вуличного освiтлення не було.
За даними 1845 року в Канiвському повiтi дiяло 25 фабрик i заводiв, серед яких 3 - суконних, 6 - цегельних, 7 - цукрових i 2 - шкiрянi. Прибуток мiста за 1846 рiк становив 3.470 крб., але вiд промисловостi i торгiвлi до казни надходило лише 466 крб. (трохи бiльше 1/7 частини), решта - вiд податкiв та iнших виплат. Майже третина мiського бюджету витрачалась на утримання полiцiї та городових.
За даними 1849 року у Каневi працювала невеличка цегельня,на якiй працювало 8 робiтникiв, 16 водяних млинiв i 6 вiтрякiв, якi належали дрiбним власникам. Неподалiк вiд Канева добували бутовий камiнь, який вивозили до Києва. Мiсто мало 18 крамниць, трактир i 12 шинкiв, 79 ремiсникiв займались чинбарством, шевством, кравецтвом. Мешканцiв у Каневi на той час було 5.138 чоловiк, серед них 2.863 чолвiки i 2.275 жiнок.
У 1852 роцi затверджено було герб мiста, але який саме - сказати важко. За свiдченням авторитетного дореволюцiйного вченого П.Вiнклера герб Канева - "у чорному полi срiбний староруський воїн, що тримає у лiвiй руцi високу сокиру з золотим древком" ("Гербы городов, губерний, областей и посадов Росийской империи"). Але на багатьох документах Канiвської мiської Управи кiнця ХIХ - початку ХХ ст. збереглися виразнi вiдтиски гербової печатi з iншим зображенням: середньовiчний воїн, озброєний алебардою у європейському камзолi, широких штанах, заправлених у високi чоботи та шляпi з плюмажем. Цей герб зберiгся, очевидно, з часiв надання Каневу Магдебурського права, коли монархи "дарували" мiстам герби, якi здавна використовували мiськi управи.
У тому ж 1852 роцi, описуючи Канiв, таємний радник Iван Фундуклей з непогрiшимiстю пророка зауважував, що "iсторичнi спомини i мальовнича мiсцевiсть складають зараз єдину принаду Канева. В усьому iншому - вiн нижче посереднього i не обiцяє в майбутньому значного розвитку".
Роки мало змiнили це невеличке провiнцiйне мiстечко. На 1858 рiк Канiв займав 6.000 десятин землi. Мешкало тут близько 4.000 жителiв, якi обробляли шкiри, розводили бджiл та сплавляли по Днiпру лiс. У мiстi дiяло дворянське повiтове училище, в якому навчалося 25 чоловiк. Приватна земля в Канiвському повiтi належала: дворянам- 91.200 десятин, купцям- 7.700 дес., селянам-16.000 дес.
Пiсля реформи 1861 року серед промислових пiдприємств Канева з`явився завод сальних свiчок, 2 медоварних заводи, де працювало 7 робiтникiв, суконна фабрика на 20 машин, яка, невдовзi закрилась не витримавши конкуренцiї, вальцьовий паровий млин, завод по виробництву полив`яного посуду, майстерня по виготовленню карет а також 20 вiтрякiв та рiзнi кустарнi майстернi.
При мiськiй Думi 10 грудня 1877 року органiзовано було громадську бiблiотеку з публiчною читальньею при нiй. У 1883 роцi вiдкрито однокласне, а з 1890 року - двокласне мiське училище. Навчалося в ньому 220 учнiв. Але навчальнi заклади на Українi були на той час знаряддям деонацiоналiзацiї українського населення. В "Iнструкцiї вчителям народних училищ", пiдписанiй попечителем Київського учбового округу О.П.Ширiнським - Шихматовим, вказувалось на необхiднiсть переконувати дiтей, що вони росiяни.
Постiйною турботою мiської влади була лiквiдацiя провалiв давнiх пiдземних ходiв вiд замку та собору. Для цих робiт використовували працю арештантiв та в`язнiв. Сотнi вiзкiв землi засипали люди в глибокi ями, що постiйно утворювалися в самому центрi мiста (по сучасним вулицям Федоренка, Шкiльнiй, Ленiна), але з часом земля знову провалювалась вже в iнших мiсцях i знову працювали люди, засипаючи провали.
Iсторик Л.Похилевич у 1864 роцi писав, що Канiв - "город постройкою ничтожный, нет в нём ни одной прямой улицы, ни одного здания замечательной архитектуры, но зато есть несколько прекраснейших видов на Днепр и Днепровские горы..."
I дiйсно з 1839 по 1870 рiк у Каневi споруджено було лише 248 будинкiв, серед яких жоден не став окрасою мiста. У наступнi чотири десятилiття розвиток мiста пiшов значно швидше. Викликано це було збiльшенням кiлькостi населення.
На жаль, не багато залишилось у Каневi iсторичних архiтектурних пам`яток. Їх нищили i природнi сили i бездумна дiяльнiсть нащадкiв, а вiтри iсторiї, що пронеслись над мiстом, розвiяли пил минулого. Але згадка про колишнi часи збереглася у промовистих i поетичних назвах куткiв, вулиць, урочищ, долин, ярiв, гiр. Цi назви - топонiми (вiд латинських слiв "топ" - мiсцевiсть i "ономо" - iм`я) - iснують вже кiлька тисяч рокiв, а те, що назва пройшла через вiки, свiдчить про постiйне залюднення територiї сучасного Канева, бо тiльки мiсцеве населення могло з вуст в вуста передавати назви невеликих об`єктiв, а якщо в певнiй мiсцевостi тривалий час не жили, або не використовували земель, лiсiв, водойм, то їх первiснi назви зникали, або ж змiнювались на iншi.
Вибiрково перелiк таких назв з вiдповiдними поясненнями подає iсторик Л.Похилевич у працi "Сказания о населённых местностях Киевской губернии": "Якщо виїхати на схiд з Канева i повернути на пiвнiч, то по дорозi буде перше урочище - Стадник або Значок - мiсце у лузi - де в давнину паслись козацькi i польськi конi. Далi на пiвнiчний захiд вiд мiста - Яблунiвський яр i ще захiднiше - Берестовецький яр. Ближче до мiста є двi гори, розмежованi вузькою долиною. Це Божиця i Чортиця. (На Божицi ранiше добували камiнь). За народними переказами на цих горах Бог воював з Чортом. Вони кидали один в одного камiння, а оскiльки Бог мав бiльше сили, то i камiнцi на Чортицi виявилися бiльшими. На захiд вiд цих гiр - яр Водопiй, що з`єднується з Жилим яром, а поряд з ними високий пагорб, що зветься Середнiй шпиль. На мiсцi яру Водопою ранiше було озеро, де напували коней. Далi - Винарова долина. За легендою, у козакiв, що везли напої, в однiй з бочок виламалось дно i вино розлилося по всьому рову. З того часу нiби й стала зватись долина Винаровою. Далi - яр Буди, частина якого називається Блоскiвщиною вiд iменi одного з мешканцiв - Блоска. У Будах була колись глибока криниця - Безодня, а ближче до мiста ще одна - Альтанка. Ще ближче до мiста - урочище Болвани з кiлькома ставками, що утворились з рiчечки Сухий Дунаєць. Ця мальовнича мiсцевiсть з млинами, мiсточками, бiлими хатками, садами та лiском одержала свою назву з того часу, коли вiдливали тут церковнi дзвони, для виготовлення яких використовували спецiальнi форми - "болвани". З пiвденного боку Дунайця є урочище Малi Болвани. Неподалiк був ранiше дiвочий римсько - католицький монастир.
У самому мiстi є Червоний яр, у якому знаходять червону гончарну глину i яр Варшавка. Вниз по Днiпру за Московкою - гора Жидiвка, за нею - слобiдка Сельце, за Сельцем - Сухий Потiк, за ним - гора Гончариха, далi - урочище Iсковщина, за ним - слобiдка Багриновка, а далi - Мала гора i Лиса гора, бiля якої- Холодний яр, з якого нiби завжди вiє холодом. Далi, через пiвверсти, Смалена гора, за нею долина Монастирок, на пiвдень вiд якої - Чернеча гора, а на захiд - Березова гора. Уздовж пiвнiчної частини Чернечої гори тече Меланчин потiк".
Iнодi канiвчани самi "увiчнювали" чиєсь iм`я, вважаючи, що його власник на те заслуговує. I народна назва, як правило, виявлялась стiйкiшою за офiцiйну. Так сталося з iм`ям Iвана Михайловича Золотова, який в кiнцi ХIХ ст. став головою Канiвської мiської Управи i Думи i сумлiнно пропрацював на цiй посадi на користь мiста близько 20 рокiв. Мешкав вiн по колишньому Жидiвському Яру i iм`я його залишилось у сучаснiй назвi цiєї вулицi - Золотiв Яр. Ще й досi, за звичкою, мiсцевi жителi називають крамницi чи пiдприємства за iменами їх колишнiх власникiв: Хлiбка, Краковича, Гiнзбурга...
Наприкiнцi минулого столiття у мiстi працював кiнематограф Орлiцького "Iллюзiон" та приватна друкарня Голiнського, що друкувала вiзитнi картки, гостиннi запрошення та рiзноманiтнi бланки для земської i мiської Управ, казначейства, полiцейського управлiння, з`їзду мирових суддiв та iнших мiських установ. Була у Каневi також земська лiкарня та приватна аптека Штейнворцеля.
Населення мiста складалося переважно з крамарiв, лихварiв, чиновникiв, дворян та духовенства. Для задоволення духовних потреб населення у Каневi було 2 церкви, 3 синагоги, костьол, молитовний дiм, а в кого потреби були iншi - то 2 казенi виннi лавки, або як їх називали канiвцi - монопольки, винний льох Туровського, корчма i кiлька шинкiв.
За даними Київського Губернського Статистичного Комiтету на 1900 рiк у Каневi мешкало 9.245 жителiв обох статей. Серед них православних - 6.456, католикiв - 44, лютеран - 4, євреїв - 2.741. З навчальних заладiв у мiстi було двокласне училище, парафiяльне училище, двi церковно- парафiяльнi школи та приватне початкове єврейське училище.
У мiстi була соборна церква, парафiяльна церква, римсько- католицька каплиця i 2 єврейськi молитовнi будинки.
Серед торгово- промислових закладiв у мiстi були вальцевопаровий борошномельний млин, слюсарна майстерня, глином`яльний завод для обробки полив`яного посуду, 20 вiтряних млинiв, 150 торгових лавок, 14 кузень.
У мiстi була також бiблiотека-читальня, клуб, лiкарня, богадiльня, 3 готелi, 2 трактирних заклади, погрiб для продажу вина, пивна лавка.