Історія Канева. Племена. ч.2

Наступний етап iсторичного розвитку слов`ян найбiльш цiкавий, але найменш вивчений перiод в iсторiї Канева. Ранньослов`янськi поселення розмiщенi дуже скупчено: з 20 вiдомих на Канiвщинi- 9 знаходяться на територiї самого мiста, але майже всi вони не дослiдженi. Для цого часу знову характерний лiпний посуд, що зустрiчається як на поселеннях, так i на могильниках (як поховальнi урни). Основою господарства слов`янських племен було землеробство. Високого рiвня досягли ремесла, наприклад, ювелiрне. Цiкавi ювелiрнi вироби виявленi не лише як випадковi знахiдки, а й у виглядi скарбiв. Прикладом можуть бути скарби, виявленi поблизу сiл Мартинiвки та Малого Ржавця з безлiччю золотих та срiбних прикрас. Однi з найцiкавiших виробiв майстрiвливарникiв тих часiв- бронзовi пальчатi фiбули початку VII ст. н.е. Академiк Рибаков характеризує цей тип застiбок як "канiвский", бо вироблялись вони, очевидно, майстрами Поросся i бiльшiсть аналогiчних знахiдок була зроюлена саме на Канiвщинi. Фiбули мають ритуальний характер. На них зображено структуру Всесвiту у трьох вимiрах: такою, як уявляли її собi слов`яни.
Одразу кiлька поселень рiзного часу: чорнолiське, зарубинецьке, черняхiвське, ранньослов`янське i часiв Київської Русi, тобто культур, якi хронологiчно наслiдують одна одну, виявлено було також за новим гуртожитком заводу "Магнiт". Отже, i на цьому мiсцi люди живуть безперервно вже понад тисячу рокiв: з кiнця I тис. до н.е.
В згаданий час Канiвське Поднiпров`я заселяє полянський союз племен. Одним з племен цього союзу було плем`я росiв або русiв- вiд назви рiчки, береги якої воно заселяло- Рось або Рша, Урсь, Росса, Русь- по рiзному називали її лiтописцi. Вiд назви цього племенi утворилась i загальнодержавна назва- Русь, Київська Русь, як сказано в лiтописi "поляне, я же ныне зовомая Русь". Отже, саме з Канiвщиною пов`язанi виникнення нашої держави, її назва та рання iсторiя. Тут, у самому серцi слов`янських земель, накопичуквала Русь свої могутнi сили, щоб стати богатирською заставаою європейським народам вiд числених навал кочоикiв, вийти на широку мiжнародну арену, створити ячскраву самобутню культуру, перетворитися на одну з найбiльших середньовiчних держав Європи. Вже тодi сучасники з гордiстю говорили про свою країну: "Не в худе бо и не в неведоме земли владычествоваша, но в руськой, я же видима и слишима есть всеми концы земля". Патрiотиччнi почуття здавна були властивi нашому народовi, який пишався щедрiстю i красою свого краю. Поклонялись слов`янськi племена богу Роду, верховному богу неба i землi, тому й столицю свою назвали Родень. I виникло це мiсто саме тут, у гущi слов`янських земель. З його назвою пов`язана i назва- синонiм племенi русiв, яка зустрiчається у вiзантiйських писемних джерелах: "Роды же нарицаемые русы", тобто русiв називали також родами. Значення бога Рода на довгий час зафiксувалося у багатьох найважливжших словах слов`ян: рiд, родина, народ. Коли саме виникло мiсто з`ясувати важко. Приблизна дата- IХ ст., так свiдчать знахiдки, а вiд бiльш раннього часу зустрiчаються лише поодинокi речi, якi потрапили сюди мабуть випадково, бо нiяких iнших доказiв iснування мiста в той час немає. Проте, бiля пiднiжжя Княжої гори дослiджено Канiвське поселення полян, яке датується VII- IX ст. Беручи до уваги, що багато давньоруських мiст виростало з попереднiх поселень, можна припустити, що i Родень розвинувся саме так. Можливо, на горi виникло святилище бога Рода, а згодом i мiсто, назване на його честь.
Розташування Родня точно визначене у лiтописi: "На усть Рси реки", тобто в гирлi Росi, в тому мiсцi, де вона впадає в Днiпро. Виходячи з цього, Родень знаходився на Княжiй горi, бо саме вона стоїть в гирлi Росi. За розмiрами i топографiєю Княжа гора також вiдповiдає цiй умовi, бо вона- одна з найбiльших i найкращих природноукрiнлених територiй у цiй мiсцевостi. До того ж i топонiмiчна назва гори вкахує, що у пам`ятi народу з глибокої давнини вона була мiсцем, де жив колись князь. I дiйсно, у лiтописi, пiд 980 роком яскраво розповiдається про трагiчнi подiї, пов`язанi з боротьбою за київський престол синiв князя Святослава- Ярополка та Володимира. Новгородський князь Володимир виоiшив захопити Київ i обложив його. Воєвода Ярополка Блуд, увiйшовши в змову з Володимиром, порадивы Ярополку втекти. "И послуша его Ярополк, и избег пред ним, затворися в граде Родьны, на усть Рси реки, а Володимир вниде в Киев, и оседе Ярополка в Родне. И бе гладь велик в нем, и есть притча и до сего дне: беда, аки в Родне". Отже, назва мiста увiйшла навiть в приказку, а лiтописнi матерiали свiдчать, що у Х ст. Родень був уже добре вiдомим i надiйно укрiпленим мiстом, яке могло витримати довгу облогу.
Наприкiнцi минулого столiття увагу вчених привернули численнi знахiдки з Княжої гори бiля Канева. До рук колекцiонерiв почали надходити золотi та срiбнi медальйони, гривни, дiадеми, браслети, перснi, вiзантiйськi i арабськi монети, бронзовi хрести- енколпiони, люстерка, свинцевi печатки i безлiч iнших своєрiдних i цiкавих пам`яток. Їх вирiзняла висока майстернiсть виконання. Чудовi пам`ятки з Княжої гори потрапили до ряду великих музеїв, таких як Ермiтаж, Московський, Київський, Чернiгiвський iсторичнi музеї, а також до музеїв Польщi, Францiї, Англiї.
Незважаючи на цiкавi вiдкриття, Княжiй горi не повезло: її розкопували хаотично, не дослiдили повнiстю, не узагальнили її матерiали. Першими, хто почав копати Княжу гору, були шукачi скарбiв. У 70- 80-их роках минулого столiття натовп селян з сусiднiх сiл, якi шукали коштовностi на Княжiй горi, iнодi сягав сотнi чоловiк на день, i пошуки їх виправдовувались. Вони знаходили безлiч рiзноманiтних речей, якi продавали колекцiонерам. Знахiдки розходились по рiзних музеях i численних приватних колекцiях. Частина їх потрапила до Бiляшiвського та iнших вчених, частина- до вже згаданих музеїв. Але бiльшiсть речей, i до того ж кращих, зникла. Те, що збереглося у перелiчених особистих колекцiях i в унiверситетському музеї в Києвi, не становило i сотої чкастки того, що було знайдено на Княжiй горi пiд час її хижацьких розкопок. У 1866 роцi вiдомий археолог Д.Я.Самоквасов, повертаючись з розкопок у Канiвському районi, провiв дводеннi розкопки на Княжiй горi. В них взяло участь усе працездатне населення сусiднього села Пекарiв. Безумовно, i цi розкопки через їх поспiшнiсть, не могли сприяти справжньому вивченню Княжої гори, i по сутi, ставили на метi лише зiжбрати знахiдки з неї.
У 1890 роцi Княжу гору придбав у власнiсть вiдомий колекцiонер стародавнiх пам`яток України В.В.Тарновський. У зв`язку з цим було заборонено копати її шукачам скарбiв i почались її систематичнi розкопки. На запрошення Тарновського цi розкопки очолив вiдомий археолог того часу М.Ф.Бiляшiвський, який давно вже виявляв цiкавiсть до Княжої гори. У 1891 роцi Бiляшiвський розкопав значну частину Княжої гори. Цi розкопки пiдтвердили iснування тут мiста. Влiтку 1892 року Бiляшiвський продовжив роботи, дослiджуючи схили. У 1899 роцi вiн дослiдив пiвнiчний схил гори i на цьому закiнчив дослiдження Родня.
За радянських часiв вченi неодноразово цiкавилися Княжою горою, вiдвiдували її, збирали на її поверхнi рiзнi пам`ятки, зокрема, уламки керамiки, i, впевнившись, що культурний шар тут зруйнований, не дослiджували її до кiнця.
Найбiльший iнтерес до Княжої гори виявився у пiслявоєннi роки. В 1945 роцi Княжу гору дослiджувала Т.С.Пассек, у 1947- 48 р.р.- В.А.Богусевич, в 1958- 65 р.р.- Г.Г.Мезенцева. Пiд час цих розкопок була розкрита вся доступна площа- близько 2 тис. м кв. Ось якими постали Княжа гора i Родень.
Княжа гора височить над iншими оточуючими її горами. Висота її 172 м над рiвнем моря, i 63 м над рiвнем Днiпра. З неї вiдкривається широкий краєвид на пiвденнi степи та на пiвнiчнi гори, що тягнуться аж до Києва. Колись Княжа гора була значно бiльшою, але схили її пiзнiше зазнали великих зсувiв майже з усiх сторiн. Тому важко з`ясувати її справжнi розмiри у стародавнi часи. Зараз площа гори близько 4 га. Княжу гору оточують глибокi яри: з пiвнiчно- захiдного бокуМар`їн яр, який утворює велике провалля, з пiвденно- схiдного- Княжий яр, який вiддiляє Княжу гору вiд сусiдньої гори Пластунки, з третьої сторони Княжа гора круто обривається до Днiпра i лише четвертапоступово переходить у поле. Стрiмкi схили Княжої гори та оточуючi її яри здавна служили надiйними природними укрiпленнями, якi згодом були доповненi ще й штучними.
Родень складався з дитинця та посада. Дитинець був укрiплений ровом i валом, поверх валу йшли фортифiкацiйнi стiни, складенi з горизонтальних колод. Приблизно посерединi валу з напiльного боку був в`їзд у мiсто, а над мiськими воротами мiстилась дерев`яна воротня вежа, яка мала три поверхи. Мiсто було густо забудоване i в забудовi його спостерiгалася певна система. Вiд мiських ворiт дитинця йшла головна вулиця Родня, шириною 4 м. Це була грунтова дорога, добре уторована, з мiцною кам`янистою основою, великим камiнням були викладенi її обочини. Вiд головної вiдходили бiчнi вулицi, якi йшли в бiк схилiв. Якщо головна вулиця перетинала мiсто вздовж, то бiчнi- упоперек. Розмiри їх у два рази меншi порiвняно з головною (ширина дорiвнювала 2 метри). Вздовж головної i бiчних вулиць на дитинцi Родня розмiщувались житла та будови рiзного призначення.
На посадi спостерiгається трохи iнше планування. Там житла розташовувались рядами вздовж схилiв. Враховуючи особливостi рельєфу гори так, очевидно, було зручнiше. Посад Родня займав всю територiю Княжої гори за дитинцем. Площа його, що збереглася до цього часу, дорiвнює приблизно 2,5 га, а ранiше була значно бiльшою. Посад також було укрiплено валами i ровами, а там, де Княжа гора переходила у поле, знаходилися два ряди валiв i ровiв.
Житла Родня були як наземними, так i напiвземлянками. Схiдний мандрiвник i iсторик Х ст. писав: "Холод в їх (слов`ян) країнi буває такий великий, що кожний з них викопує в землi щось на зразок льоху, до якого прироблюють дерев`яний гостроверхий дах, що нагадує дає єристиянської церкви, i на дах кладуть землю". Крiм жител та оборонних споруд на Княжiй горi дослiджено залишки церкви i княжого палацу.
Довго i безрезультатно шукав свого часу Бiляшiвський могильник Родня. На Княжiй горi вiн виявив кiлька поховань, але визнав їх випадковими на цьому мiсцi. Тiльки в 1960 роцi археологiчна експедицiя Київського унiверситету виявила могильник Родня на сусiднiй з Княжою горi- Пластунцi. Ця гора значно менша i нижча за Княжу. Її оточують з двох бокiв Княжий i Холодний яр, а з третього- Днiпро. Пластунка- гора вузька, кам`яниста, безлiса. Вона нiколи не була заселена. Культурного шару тут немає, ранiше була тут церква, а гора називалась Нетеребка. Княжий яр же у давнину мав значно меншi розмiри i з посада Родня легко можна було перейти на Пластунку. Цю незаселену i, очевидно, пов`язану з культом гору викороистали для цвинтаря. Дослiдники розкопали десять поховань, але всi вони виявились безiнвентарними. Це свiдчить про те, що могильник виник пiсля прийняття християнства, коли язичеськiобряди поховань з речами були вже забороненi церквою. Всi поховання неглибокi (до 60 см). Кiстяки знаходились в овальних ямах, без труни, головою на захiд, руки складенi на грудях, i збереглися дуже погано. Кiстки розсипались вiд дотику. Тому переконавшись, що безiнвентарний могильник не може дати нових матерiалiв до вивчення iсторiї Родня, вченi припинили подальшi розкопки.
Основне мiсце в господарствi Родня займали ремесла- ковальське, ливарне, ювелiрне, гончарне, косторiзне, деревообробне, каменерiзне, склоробне, ткацьке, шевське та iн. Найрозвиненiшими були металообробнi галузi, ковальське та ювелiрне. Використовувались всi вiдомi на той час метали: залiзо, мiдь, бронза, олово, срiбло, золото та iн. Талановитi майстри Родня створювали не тiльки досконалi знаряддя працi i зброю, але й тонке мереживо з металу, високохудожнi прикраси, якi виходять за межi ремiсничих виробiв i по праву вважаються пам`ятками мистецтва. Про це свiдчать 12 скарбiв, виявлених у Роднi. Але найцiкавiшими знахiдками є навiть не прикраси, а люстерка, яких на Княжiй горi виявлено боизько 20 екземплярiв, тобто бiльше, нiж будь- де у Київськiй Русi. У тi часи люстерком слугувала вiдполiрована поверхня металу. Люстерка асоцiювались з душами людей i мали магiчне значення, тому знаходять їх здебiльшого у похованнях. а те, що трапляються вони дуже рiдко, пояснюється їх коштовнiстю. Про це ж свiдчить i наявнiсть їх у скарбах з дорогоцiнними речами. (Наприклад, у Мартинiвському). Лише пiзнiше їх стали використовувати як предмет жiночого туалету, хоч продовжували вiрити у їх чаклунську силу. Ця вiра збереглася i до наших днiв. Велика кiлькiсть люстерок на Княжiй горi свiдчить про їх виробництво в Роднi, а вже звiдси вони розходились по землях Русi.
Розвиток гончарства стимулювався наявнiстю поблизу родовищ глини, вiдомих на Канiвщинi з глибокої давнини. I хоч у цiй галузi не створено таких шедеврiв, як у ювелiрнiй спрвi, але гончарi Родня досить майстерно виготовляли безлiч необхiдних у господарствi речей: цеглу, жорна, грузила, прясла, намиста, iконки, хрестики, дитячi iграшки. А найбiльше, звичайно, посуд. Спочатку лiпний, а згодом кружальний, тобто, виготовлений на гончарному крузi. Особливо вправний майстер мав право позначати денця посудини власним клеймом.
Про рiвень землеробства свiдчать сiльськогосподарськi знаряддя працi i запаси зерна, серед яких жито, просо, гречка, овес та горох. Найбiльше виявлено жита: у виглядi зерен, колоскiв i навiть борошна. А пiд час розкопок Бiляшiвського знайшли навiть горщик iз залишками пшоняноi кашi.
Оскiльки Родень стояв над Днiпром, тобто, на вiдомому торговельному шляху "з варяг в греки"- це сприяло розвитку торгiвлi. На Княжiй горi знайдено монети країн Сходу, вiзантiйськi, а такожж срiбнi гривни Київської Русi. Цiкавими знахiдками є кiлька терезiв з навеличкими гирьками- для зважування золота. Вивозив родень хлiб, мед, хутра, ремiсничi вироби, а купував предмети розкошi, дорогоцiнне камiння, шовковi тканини.
Родень, як мiцний форпост, вiдiгравав важливу роль у боротьбi з численними ворогами, що йшли на Русь з пiвдня. Це в основному навали кочовикiв: печенiгiв, торкiв, половцiв, якi вiдбувались майже щорiчно. Родень приймав на себе першi удари i завжди стримував i послаблював рух ворогiв, якi рвалися до Києва. Вiн займає одне з найважливiших мiсць i у сигналiзацiйнiй бойовiй системi Київської Русi, яка йшла по Днiпру через давньоруськi мiста, якi стояли на високих горах- Ходорiв, Чучин, Iван- город, Витичив, аж до самого Києва. Зрозумiло, що серед знахiдок Родня багато зброї: i захисної, i наступальної. Виготовляли зброю в основному з залiза, як найбiдьш зручного i дешевого металу, а також з бронзи. Зброя рiзноманiтна i досконала для свого часу: вiстря стрiл, списiв, дротикiв, самострiлiв та рогатин, мечi i шаблi та пiхви до них, булави, кiстенi, бойовi гирi, якорцi. У вiйську Родня була не тiльки пiхота, а й кiннота. Про це свiдчать численнi знахiдки шпор та стремен. Серед захисної зброї- кольчуги, панцирi, щити та шоломи.
Як вiдомо, по Росi проходила лiнiя укрiплених фортець, створена Ярославом Мудрим у 1032 роцi i змiцнена згодом його наступниками. Серед пороських фортець Родень був найбiльшою i наймiцнiшою. Проте, одну з навал не витримаыв i вiн. Мiсто було у повному економiчному i культурному розквiтi, коли його спiткала катастрофа.
Трапилось це в першiй половинi ХIII ст., бо знахiдок пiзнiше ХIII ст. на Княжiй горi не виявлено. Можливо, це була навала хана Батия з його Золотою Ордою. Всi житла були знищенi великою пожежею. Жителi мiста перебитi. В однiй лише ямi бiля мiських ворiт знайдено кiстяки 60 чоловiк. А довкола- нищiвний розгром. Знаряддя працi, предмети побуту, прикраси розкиданi в безладдi, Зiпсованi, пошкодженi вогнем. Страшною була картина загибелi мiста. Життя у Роднi бiльше не поновилося. Але нiчого в цьому свiтi не зникає безслiдно. Досягнення, здобутi Роднем, збереглися i розвинулися в Каневi та iнших уцiлiлих мiстах, невiд`ємною частиною залишилися у скарбницi давньоруської держави, що виникла в результатi згуртування слов`ян у великий племiнний союз.
Дружини Київських князiв своїми походами на Вiзантiю змусили говорити про Русь увесь тогочасний свiт. Чутки про скарби Русi вражали уяву Середньовiчної Європи, а словосполучення "iти на Русь" у значеннi безнадiйного походу увiйшло в французську приказку. Серед знахiдок Київської Русi багато виробiв, виготовлених майстрами- умiльцями з залiза, бронзи, кiстки та каменю. Але особливо важливою i шанованою була на Русi праця ковалiв, бо споконвiчним заняттям жителiв нашого краю залишалося землеробство, а ковалi з давньоруських поселень "озброювали" землеробiв- орачiв серпами, косами, наральниками, лемешами та череслами. А ремiсникiв - долотами, свердлами та зубилами. Все це знаряддя мирної працi. Але iсторiя Русi тiсно пов`язана з вiйнами. Це i частi набiги печенегiв та половцiв, i мiжусiбнi князiвськi вiйни. Все це стимулювало розвиток озброєння, зразками якого є виявленi на Канiвщинi вiстря стрiл, фрагменти кольчуг, мечi i бойовi сокири.
Проте, не дивлячись на частi вiйни, нашi предки нiколи не кидали землю, а щоб зберегти зiбраний урожай потрiбен був посуд- у великiй кiлькостi i рiщзноманiтного призначенння. Тому ще одним традицiйним ремеслом було гончарство. Переважну бiльшiсть посуду виготовляли на гончарному крузi, а тому вирiзнявся вiн тонкими стiнками та рiвною поверхнею.
Русичi були також майстерними ювелiрами. Неможливо уявити собi святковий одяг без великої кiлькостi прикрас. Їх охоче носили як жiнки, так i чоловiки. Хоч з плином часу прикраси стали невiд`ємною частиною саме жiночого вбрання. Вони були ознакою багатства i знатностi. Здебiльшого прикраси були мiднi, бронзовi та срiбнi, але iнодi трапляються олов`янi та свинцевi. Були також прикраси iз скла та каменю. Руки прикрашали каблучками та браслетами, на скронях носили кiльця та колти. Але найбiльшого розповсюдження набув звичай носити намисто. Це дуже давня i найпоширенiша шийна прикраса з якою пов`язано багато народних звичаїв, легенд та переказiв. Кiлькiсть низок намста була свiдченням заможностi його власницi. Намисто було рiзноманiтне як за матерiалом, так i за кольором та формою. Склянi намистини виготовляли з прозорого скла та непрозорої пасти. Частина скляних намистин покривалася золотою фольгою i захищалася вiд пошкоджень тонким шаром прозорого скла. Окрема категорiя прикрас- склянi браслети рiзних кольорiв.
Велику кiлькiсть прикрас часiв Київської Русi виявлено пiд час розкопок давньоруського могильника по вул.Гагарiна. 38 могил з багатим поховальним iнвентарем iстоно збагатили вiдомостi про вiк мiста, бо окремi прикраси, виявленi в похованнях, датуються кiнце Х столiття. Це- круглi сердолiковi намистини. Завдяки їм вiк Канева можна з впевненiстю збiльшити щонайменше на 100 рокiв. Очевидно, саме тут, на Ланку, був найдавнiший мiський цвинтар.
Серед прикрас, якi супроводжували в останню путь мешканцiв давнього Канева - намистини iз скла i сердолiку, з золота i срiбла, скроневi кiльця, пряжки, прнизки, каблучки речi, що свiдчать про заможнiсть їх власникiв. Адже Канiв був одним з найвизначнiших мiст у державi, третiм пiсля Києва i Чернiгова. I хоч, здається, кращi часи для мiста давно минули, та пам`ять про них збереглася у канiвськiй землi.
Населення Київської Русi було писемне. Про це свiдчать не тiльки написи на ремiсничих виробах, каменях, берестi та стiнах будов (збереглися, наприклад, давньоруськi написи на стiнах Успенського собору), але й тогочаснi книжки та лiтописи. Вони є важливим джерелом вiдомостей з iсторiї Канева, бо лiтописцi нiколи не висловлювали думок з приводу описуваного- це вважалось грiхом гординi- першим з семи смертних грiхiв. Вони лише ретельно фiксували подiї, зберiгаючи таким чином для нащадкiв безцiннi крихти правдивої iнформацiї.