Історія Канева. Початок.

Багатi природнi умови i чарiвнi краєвиди Канiвщини приваблювали до себе людину ще у найдавнiшi часи, бо гори- то захист вiд ворогiв, озера-старицi i вiковi лiси - то розкiшнi рибальськi i мисливськi угiддя, безкраї луки - пасовиська i сiножатi, а родючi землi- запорука великих врожаїв.
Точна дата заснування мiста невiдома, а перша лiтописна згадка датується початком ХI ст. Все, що дiялося на Канiвщинi ранiше, ховається у пiтьмi дописьменної iсторiї людства. Проте данi археологiчних дослiджень пiдтверджують, що життя на територiї Канева i його найближчих околиць не припиняеться вже близько 15.000 рокiв.
Отже, розповiдь про це Приднiпровське мiсто буде не повною, якщо крiзь мариво вiкiв не зазирнути до часiв прадавнiх, адже iсторiя сучасного Канева- видима, лiтописна- стоїть на мiцному грунтi попереднiх епох.
Тривалий час, живучи на одному мiсцi ми звикаємо до всього, що нас оточує, вважаємо його своїм. Звично чути: моє мiсто, моя оселя, моя вулиця. Але людина тiльки тодi людина, коли має пам`ять, коли, замислившись, питає себе- а що ж було тут ранiше? Хто i коли жив на цiй землi? Хто, як i я, називав її своєю? Що залишив по собi? I що залишу я? Адже у давнину найстрашнiшим прокляттям звучали слова: хай не лишиться по тобi пам`ятi... I як, на жаль, часто добрий господарник, щоб спорудити потрiбний народно- господарський об`єкт чи власну оселю, з найкращих мiркувань, руйнуючи iсторичну пам`ятку не усвiдомлює, на скiльки великий злочин вiн робить, адже пам`ятки старовини- недоторканi народнi святинi. Вони свiдчать про високу культуру наших пращурiв, нагадують нам про плиннiсть i скороминучiсть людського буття.
На околицях Канева i в межах мiста збериглися пам`ятки матерiальної культури майже всiх епох iснування людства на нашiй територiї. Найдавнiшою серед них є Межирiцька стоянка первiсної людини ( ХII тис. до н.е.). Вона хоч i не знаходиться в межах Канева, проте заслуговує на особливу увагу, бо здобула всесвiтню вiдомiсть.
Тут було дослiджено житло, виконане з неабияким мистецьким та iнженерним хистом з решток викопних тварин та кiсток мамонта, а також знаряддя працi i ритуальнi речi первiсних мисливцiв. Але найцiкавiшим виявився малюнок на бивнi мамонта, на якому первiсний митець вiдтворив карту- схему свого поселення: з чотирма оселями, що утворювали вулицю, вогнищем, лiсом, лугом, рiчкою. Скориставшись цiєю схемою, як поштовхом до подальших розкопок, вченi дiйсно виявили всi зазначенi об`єкти, i переконалися у дивовижнiй точностi їх зображеннi та розташуваннi. Ця пам`ятка, виявлена у 1965 роцi, дослiджувалась академiком I.Пiдоплiчком. Планувалося збудувати тут музей, на щойно вiдкрите "житло" приїжджало подивитись рiзне високе начальство. Проте, доля музею не склалася нi тодi, нi 1977 року, коли АН України прийняла рiшення про будiвництво, розробила проект. У 1980-у грошi поглинула Московська олiмпiада. У 1986-у видiлили грошi, щоб вiдсилити сiм`ю, яка потрапляла в зону будiвництва, але не закiнчили розпочате. Керiвник органiзацiї, яка вела будiвництво, перейшов на iншу роботу, тихо вiдiйшла й адмiнiстративно- командна система. А Межирицьке "житло", огорожене металевою сiткою, пiд ненадiйним i неефективним укриттям, залишилося. Волога i перепади температури згубно дiють на рештки доiсторичних гiгантiв, а музею немає i досi. Проте, дiорама Межирiцької стоянки є у Природничому музеї Нью- Йорка (другому в свiтi пiсля Британського), у Францiї теж є копiя Мерирiцького "житла", палеонтологiчне чудо з Канiвщини мало гучний успiх в Японiї на мiжнароднiй виставцi у Токiо. Дослiдження центральної частини стоянки з середини 90-х рокiв продовжується спiльними зусиллями українських та американських археологiв.
Первiсне населення вело рухливий спосiб життя, часто кочувало, знахiдок збереглося небагато, а тому пошуки давнiх стоянок- справа складна. На територiї сучасного мiста вiдомо два мiсця знахiдок крем`яних знарядь працi первiсної людини, якi вiдносяться до мезолiтичного перiоду (вiд ХII до VI-V тис. до н.е.). Обидвi стоянки, виявленi мiсцевими краєзнавцями. Одна з них- на розi вулиць Федоренка i Воровського (виявлена в 1967 роцi), друга- на горi Московцi (виявлена в 1991 роцi). При їх обстеженнi знайдено десятки трапецiєвидних крем`яних знарядь працi. На жаль, обидвi пам`ятки не були ослiдженi вичерпно, а нинi вони зруйнованi приватною забудовою.
Поступово первiсна людина, яка займалась переважно полюванням i збиральництвом їстiвних рослин, почала розводити свiйських тварин, займатись землеробством, а також вперше створила новi, не притаманнi природi матерiали: тканину i керамiку. Як свiдчать дактилоскопiчнi данi вiдбиткiв пальцiв на стiнках горщикiв, виготовлення посуду у первiсних народiв було жiночою справою. Поява керамiки вважається умовною межею при переходi до наступного етапу розвитку людства- нового кам`яного вiку- неолiту.
Пам`ятки епохи неолiту на Канiвщинi вивченi ще недостатньо. Досi вiдомий лише один пункт, знахiдки з якого належать до цього часу. Йдеться про крем`янi знаряддя, уламки посуду та кiстки тварин, зiбранi на розмитiй стародавнiй стоянцi (виявленiй 1875 року) на правому березi Днiпра поблизу Канева на так званiй Пекарськiй косi. Дослiдники, якi обстежували згадану стоянку у 1936 i 1959 роках зiбрали велику колекцiю уламкiв глиняного посуду з гребiнчастим орнаментом i дiйшли висновку, що мають справу з залишками тимчасового поселення неолiтичних рибалок i мисливцiв.
На змiну неолiту прийшла нова iсторична епоха- енеолiт (мiдно- кам`яний вiк)- характерною ознакою якої була поява перших мiдних виробiв. Почалася епоха металiв, яка триває i донинi. Вже не iснувало господарства, цiлком основаного на використаннi дарiв природи. Людина сама вирощувала врожаї, якi не тiльки забезпечували її мiнiмальнi потреби, але i дозволяли робити запаси на майбутнє. Живучи певний час на спiльнiй територiї, люди створювали характерний життєвий уклад i культуру, властивi ознаки якої передавались з поколiння в поколiння, залишаючись майже незмiнними. Схожими були житла i поховальнi обряди, форми посуду i прикраси, i т.п. Поєднання пам`яток з характерними рисами у певний час на певнiй територiї прийнято називати археологiчною культурою. Вершиною розвитку первiсного суспiльства стала трипiльська археологiчна культура (IV-III тис. до н.е.). Близько 5 тис. рокiв тому на нашу землю прийшли племена з Балкан та Схiдного Середземномор`я. Економiчно та культурно бiльш розвиненi, вони пiдкорили собi мiсцеве населення i в результатi їх тривалого спiлкування та взаємодiї виникла культура, яку академiк Рибаков образно назвав "золотим вiком людства".
Трипiльцi не мали зброї, не будували фортець i укрiплень, проте умiло зводили на воїх поселеннях двох i трьохповерховi житла, створюючи справжнi протомiста, що вражають своїми розмiрами. Поселення- гiганти мали площу понад 200 га i мешкало в такому "мiстi" до 15 тис. чоловiк. (Для порiвняння: причорноморська Ольвiя мала площу 33 га, а знаменита Троя лише 10 га). Трипiльцi жили у злагодi з природою, невтомно працюючи на землi. Вони збирали врожаї, що не поступалися сучасним, а землеробськi культи тiсно поєднувались в їх уявi з образом матерi, Матерi- землi. Жiнка вважалася символом всього живого, бо несла в собi зерно життя i таємницю продовження людського роду. Тому своєрiдними iдолами, символами родючостi землi, худоби i людини були фiгурки жiнок, виготовленi з глини навпiл з зерном або борошном. Статуетки мають яскравi ознаки материнства, вагiтностi. Такi богинi- берегинi були в кожнiй трипiльськiй оселi. I статуетки, i посуд трипiльцi майстерно розмальовували магiчними орнаментами, символiка яких на диво подiбна до українських: навкiсний хрест, дерево життя, коло, ромб, якi й досiмилують око на українських рушниках, плахтах, писанках, макiтрах i горщиках. Велику кiлькiсть ритуальних фiгурок i їх фрагментiв, уламкiв мальованого посуду, знарядь працi було виявлено пiд час дослiдження найбiльшої пам`ятки трипiльської культури на територiї Канева (виявленої в 1967 роцi пiд час будiвництва гуртожитку ПТУ- 23 i самого училища) по вулицi Новоселицi. Але через кiлька рокiв почали нагортатинасип пiд пам`ятник героям бронепоїзду i, оскiльки робили це без нагляду археологiв, зруйнували i знищили схiдну частину цього поселення. Житла i господарчi будови пiшли пiд лезо екскаватора. Так обiйшлися сучасники з рештками однiєї з найдавнiших i найяскравiших культур, носiїв якої вважають давнiми праукраїнцями. У 1991 роцi земляними роботами бiля того ж таки бронепоїзда було зруйновано дитяче та жiноче поховання часiв Київсвької Русi. На кiстяку небiжчицi вiд її колишнього убранства залишилась тiльки бронзова лiровидна поясна пряжка, за якою i визначили вiк поховання- ХI ст. На цiй же територiї у бiльш пiзнiй час знаходився козацький цвинтар.
З культом родючостi пов`язанi також поховання тварин у трипiльських житлах. Зокрема, голiв бика або собаки, яка вважалась твариною, пов`язаною з загробним свiтом i мала охороняти господаря i його оселю вiд злих духiв, а також приносити i зберiгати добробут. Такий обряд близько 5 тис. рокiв тому виконав i невiдомий господар, чиє житло дослiджувалось в урочищi Ланок (вул. Гагарiна). Пам`ятку виявлено у 1991 роцi. Поселеня трипiльської культури виявленi також на горi Московцi (у 1968 р.) та за пiвнiчно- захiдною околицею мiста в урочищi Костянецький яр (1989 р.).
Природня мiдь була вiдома людинi ще з часiв трипiлля, але тiльки близько 4 тис. рокiв тому, людина вперше виготовила новий, не властивий природi матерiал- сплав мiдi з оловом- бронзу. В iсторiї людства розпочався новий перiод- доба бронзи i, як вважається, прогрес людства. Але приклад високорозвинених i миролюбних трипiльцiв i висновки археологiв спростовують це твердження, бо не знаряддя працi почали виготовляти з бронзи (вони складали лише 4%). Невеликий вiдсоток складали також побутовi речi i прикраси, а понад 80% становила зброя. Не прогрес, а першi вiйни викликало вiдкриття металу. Протягом наступного тисячолiття земля Канiвщини була ареною пересування численних озброєних кочових племен i їх зутичок з мiсцевим населенням. Кочовi скотарськi племена у пошуках зручних для худоби пасовиськ почали тiснити своїх сусiдiв землеробiв. Процес розселення рiзноетнiчного степового населення серед мiсцевого був складним i довготривалим, а поселення мали тимчасовий сезонних характер, тому на Канiвщинi дослiдженi в основному не вони, а поховальнi пам`ятки.
Поселення доби бронзи, дослiдженi в межах мiста, знаходяться на горi Московцi (виявлене в 1945 роцi), на Пилипенковiй горi (1945 р.), в урочищi Бабенкiвська левада (1970 р.) та бiля пiднiжжя Великого скiфського городища (1925 р.). Найбiльш дослiдженою пам`яткою епохи бронзи на територiї Канева є поселення в урочищi Iсковщина (гора Пилихiвка), виявлене у 1950 роцi. На ньому розкопано 1,500 кв.м., за допомогою шурфiв i траншей вдалося з`ясувати межi поселення: паралельно берегу Днiпра воно тягнеться на 100- 120 м, а в глибину плату на 20- 30 м. На поселеннi виявлено залишки чотирьох наземних жител. В житлах i бiля них нараховувалось в середньому до 50 знахiдок на кв.м. Безлiч знахiдок було виявлено також на поселеннi в урочищi Ланок (вул. Гагарiна). Серед них посуд з багатим рiзноманiтним онаментом, знаряддя працi, гральнi фiшки, прикраси. Пiд час розкопок на Ланку дослiджено також 6 поховань доби бронзи. Майже всi кiстяки були у скорченому станi. Такий спосiб поховання небiжчика в тiлi матерi- землi був пов`язаний з вiрою у вiдродження i вiдтворював стан людини в утробi матерi до народження. В кожному похованнi були залишки вохри, яка символiзувала кров, тобто життя, а також рештки черепахи, а в одному з поховань навiть цiлий панцир. Очевидно, черепаха вважалась жертовною твариною.
Бронзовий вiк змiнився вiком залiзним. I в перших письмових джерелах Захiдної Європи згадується перша iсторично вiдома назва населення України- кiмерiйцi. Iраномовнi кочовi племена кiмерiйцiв у I тис. до н.е. навалою захопили цi землi i утворили тут перше державне об`єднання. Але ж мiсцеве населення лiсостепу залишилось незмiнним, навiть частково поневоленi чужинцями мiсцевi племена оберiгали свою духовну культуру, плекали власне свiтобачення. Культура цих племен мала назву чорнолiської.
Про iснування на Ланку довготривалого поселення цiєї культури свiдчать чотири житла та понад 60 ям господарчого призначення. Частина цих ям використовувалась для зберiгання зерна. На поселеннi дослiджено також ритуальну кам`яну вимостку та глинобитну гончарну пiч. Сред знахiдок вироби з глини, кiстки, каменю, а також застiбка- шпилька з залiза. Це найдавнiший вiдомий вирiб з залiза на територiї мiста.
Чорнолiський могильник IХ-VII ст. до н.е. виявлено у 70-х роках бiля пивзаводу. Чудовий iнкрустований глечик з цього могильника зберiгається у фондах музею народно- декоративного мистецтва.
На змiну кiмерiйцям на цi землi прийшли войовничi скiфи. Територiя Канiвщини не входила до складу скiфських об`єднань, але не раз зазнавала їх спустошливих набiгiв, межувала з ними i, очевидно, платила данину. Визначаючи вiдмiннiсть побуту та господарства мiсцевих племен, античнi автори називали їх скiфами - орачами, що сїють хлiб не тiльки для себе, а й на продаж. За рiвнем розвитку, культури та соцiально-полiтичних вiдносин землеробськi племена Канiвщини не поступалися пануючим скiфським, мали свої вiйськовi пiдроздiли, владу, знать, вождiв i зберiгало певну самостiйнiсть. На початку скiфської навали для захисту i оборони мiсцевi жителi будували великi городища з ровами та валами. Зразок такого городища в околицях мiста - Велике скiфське городище. На ньому розкопано одне наземне житло площею близько 16 кв. м. Житло iншого типу - велику напiвземлянку- розкопано на поселеннi, розташованому в сiдловинi мiж Мар`їною горою та Великим скiфським городищем. В центрi житла звичайно розмiщувалось вогнище. Згiдно давньому ритуалу, щоб господар жив довго i щасливо, пiд вогнище клали жертовну тварину. Меблi замiнювали землянi лежанки. Дах таких жител - односкатний або двоскатний - робили з землi або очерету. В околицях Канева вiдома також особлива група укрiплених поселень, так званi городища- сховища, на яких вiдсутнi слiди проживаня людей. В таких городищах перехвувались жителi навколишнiх селищ пiд час вiйн. До цiєї групи городищ вiдноситься Мале скiфське городище на територiї заповiдника. Це городище має невеликi розмiри (близько 2 га) i систему штучних фортифiкацiйних споруд. Розкопки на городищi не виявили культурного шару за виключенням великої господарчої ями, в якiй збереглися предмети скiфського часу. Як правило, навколо городища було одне або кiлька неукрiплених поселень. Залишки чотирьох таких поселень виявленi бiля Малого скiфського городища, а одне- на територiї сучасого мiста. Всi вони розташованi на високому правому березi Днiпра. На трьох з них пiд час розкопок вияавленi наземнi житла та напiвземлянки, а також значна кiлькiсть рiзноманiтних виробiв з залiза i бонзи, глиняний посуд i кiстки домашнiх тварин. За даними отеологiчного матерiалу, на першому мiстi серед домашнiх тварин, що розводились на поселеннях скiфського часу- свиня. Це мiсцева особливiсть, яка свiдчить про високий рiвень пастушого скотарства, бо вiдомо, що степовi скiфи взагалi не розводили свиней, не приносили їх в жертву i не використовували в їжу. На другому мiсцi- кiнь, а далi- велика та дрiбна рогата худоба. Але традицiйним i найважливiшим занятям для населення Канiвщини було землеробство. Нашi пращури сiяли пшеницю i жито, ячмiнь, просо i сочевицю, вирощували часнк, цибулю, коноплю, з якої виготовляли i полотно, i наркотик. На поселеннях виявлено численнi ями для зберiгання зерна, яке було найважливiшим експортним товаром. Нi мед, нi воск, нi хутро не могли скласти йому конкуренцiї. На денцях посуду часто зустрiчаються вiдбитки зерен пшеницi i проса. Колосся пшеницi зображенi на монетах скiфських царiв. В обмiн на зерно йшло оливкове масло i вино.
Поселення скiфського часу V-III ст. до н.е. маємо i бiля хлiбзаводу.
Пiд впливом скiфiв мiсцевi племена Канiвщини осягли стадiї воєнної демократiї i могли вже пiти по шляху створення власної державностi. Але навала у III ст. до н.е. схiдних сусiдiв скiфiвiраномовних племен сарматiв - похитнула кордони Скiфiї. Сармати витiснили степових скiфiв у Крим, а на землях Канiвщини пiд впливом перiодичних сарматських набiгiв поступово стираються основнi ознаки скiфської культури. Вiдновлюється давнiй мiсцевий поховальний обрядтрупоспалення. Починається формування так званої зарубинецької культури. З цього часу починається новий перiод iсторiї розвитку слов`ян, якi поступово стають значною вйськовою та поллiтичною силою i в писемних джерелах виступають пiд своїм власним iм`ям, тому початок нової ери має умовну назву - слов`янський перiод.
Отже, двi тисячi рокiв тому племена зарубинецької культури, що мешкали на Канiвщинi, залишили по собi поселення, погильники та окремi речi, з яких можна судити про їх рiвень розвитку, побут , естетичнi уподобання та релiгiйнi вiрування. В межах мiста поселення зарубинецького типу виявленi на Ланку, на горi Московцi та на Пилипенковiй горi. На останнiй дослiджено залишки розташованих рядами жител з кам`яними вогнищами або глинобитниими печами. Стiни плели з лози i обмазували глиною. Поряд були господарськi споруди та численнi ями для зберiгання зерна.
Про стосунки з iншими державами свiдчать уламки античних амфор, якi з вином та олiхєєю потрапляли сюди в обмiн на зерно, а також унiкальнi для цiєї територiї прикраси- застiбки- фiбули, виготовленi майстрами Захiдної Європи на землях сучасної Австрiї чи Захiдної Германiї. На вiдмiну вiд добре вiдомих спецiалiстам бронзових аналогiв, вони вiготовленi з срiбла. АН визнала їх знахiдкою столiття.
Унiкальною прикрасою зарубинецької культури є також фiбула дещо iншого типу, знайдена в околицях Канева: бронзова, кована, зi складним штампованим геометричним орнаментом. Єдина подiбна рiч зберiгалась ранiше у Києвi, але разом з багатьма iншими експонатами зникла пiд час другої свiтової вiйни.
Поряд з зарубинецькими поселеннями знаходились невеликi грунтовi могильники, на яких переважає обряд трупоспалення. Слов`яни вiрили, що душi померлих пращурiв потрапляють на небо з димом погребального вогнища i зеселяють "вирiй", звiдки надсилають опади на користь землеробам. Прах небiжчика зсипали в горщик, який символiзував благо, ситiсть, достаток їжi i земних плодiв. Цим керамiчним виробам надавали чорного кольору - кольору родючої землi. Оселивши душу в далекому вирiї, прах померлого разом з горщиком ховали в рiднiй землi, вважаючи, що вiднинi пращур оберiгатиме священну землю предкiв i сприятиме вiдроджуючiй силi землi на благо нащадкам, що залишилисяч на нiй жити. Горщики з прахом та миски з їжою, а також небагатий супроводжуючий iнвентар - звичнi речi в зарубинецьких похованнях.
У II ст. н.е. територiю Канiвщини поруч з пiзньозарубинецькою заселяють племена черняхiвської культури. Iсторiя та етнiчна належнiсть цих племен ще в значнiй мiрi не вивчена. Високорозвинена черняхiвська культура мала строкатий етнiчний склад. Сюди входили слов`янськi, готськi, фракiйськi племена та частина сарматоаланського населення. Землеробство у них було орним,а ремесласамостiйними виробництвами. Це стосується, насамперед, залiзообробного, ювелiрного i гончарного ремесел. Вперше посуд почали виготовляти за допомогою гончарного круга, а тому черняхiвська керамiка абсолютно вiдмiнна вiд зарубинецької. Вона нагадує античний посуд i вiдзначається чудовою технiкою обробки та досконалiстю форм. Найтiснiшi торговельнi зв`язки пiдтримували черняхiвцi з римськими мiстами- колонiями, про що свiдчать знахiдки римських монет i амфор. Донедавна в межах мiста не було вiдомо жодної пам`ятки цього часу. Лише в 1991 роцi працiвниками iсторичного музею було виявлено i разом з київськими археологами дослiджено черняхiвський могильник по вул. Пушкiна. Тут розкопано 29 могил з рiзними обрядами позовань: це кiстяки дорослих i дiте в анатомiчному порядку i жменьки переепаленого попелу в мисках чи без них, якi залишились вiд спалювання небiжчикiв, було також ритуальне пожовання з порушеним кiстяком. Тобто, давнi обряди виявились тут особливо цiкавими. В окремих похованнях виявлено майстерно виготовлений гончарний посуд, металевi вироби, прикраси та скляний посуд римського походження. Згодом, поруч було виявлено поселення цього ж часу, на халь, повнiстю зруйноване приватною забудовою.
Водночас з черняхiвськими продовжують iснувати пам`ятки так званої київської культури, носiї якої зберегли традицiї культури зарубинецької. Для київської культури характерний грубий лiпний посуд, зовсiм не схожий на черняхiвський. I значно менше ювелiтних виробiв. Тому на спiвiснування поряд двох настiльки вiдмiнних культур у iсторикiв спiльної думки немає. Є кiлька точок зору, кожна з яких має свої переваги i недолiки. Невдовзi на слов`янськi землi прийшли войовничi гуни i черняхiвськi поселення знищуються, а культура їх занепадає. Надовго забулись деякi ремесла. Наприклад, гончарний круг з`явиться знову лише у IХ ст.