21 лютого. Міжнародний день рідної мови
У Конфуція запитали: \"Якщо Повелитель покличе тебе керувати країною, з чого почнеш?\". Учитель відповів: \"Із реформи мови\".
- Перегляди
- 16014
- Подобається
- 2
- Не подобається
- 1
У Конфуція запитали: \"Якщо Повелитель покличе тебе керувати країною, з чого почнеш?\". Учитель відповів: \"Із реформи мови\".
Розмова громади
КОМЕНТАРІ 58
Історичні коментарі доступні лише для читання.
Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити коментар.
Аби ж то люде знали: символи Волоса-Велеса-Семиволоса! Сім волів-символів якого й "створили" світ: А - неділя, І - понеділок, И - віторок, О - середа, Е - четвер, Й - п"ятниця, У - субота.
Як і сказано в Біблії: за допомогою Слова, за сім (один з них відпочивав) днів!
І це все наші предки-хлібороби!
А Фаріон молодчина! Як зачепило...)
Були б усі такі безкомпромісні, як Фаріон, то українську мову уже вивчали б у світі як, за П. Лукашевичем, Материнську Прамову світу. А Україна була би у числі перших країн світу.
Так це ж вони призначені для подібних. Для тих тупуватих, злих і примітивних, що живучи все життя в Україні, так і не вивчили української мови! Ганьба!
У мене батько взагалі був росіянином!!!) І, при всій повазі до українців, українську мову вважав за "нарєчіє". Вживав у своєму лексиконі хіба що єдине українське слово - "хіба".
А ось шанувати українців змусив його один випадок. Якось у голодному 1947 р. попав у Західну Україну. Там він побачив як привселюдно карали, для застрастки інших, т. зв. бандерівців - воїнів УПА, які не просили про помилування, а гордо, з криками "Слава Україні!" приймали смерть на гільотині.
Це його сильно вразило. Які ж це бандити, що помирають за свою державу? Цей випадок геть змінив його уяву про комуністичну систему. Але від поглядів великороса щодо української мови не змінив. Говорив все життя російською.
Але я, народжений на своїй, Богом слов"ян ВЛеС-СЛоВом (Дажбогом) даній землі, перегризу горло любому, хто зневажливо буде ставитися до моєї солов"їної мови. Амінь!
Біблія
У Конфуція запитали: "Якщо Повелитель покличе тебе керувати країною, з чого почнеш?". Учитель відповів: "Із реформи мови". Щоб реформувати українську мову в Україні у всіх смислах цього слова – потрібно щонайменше дві речі: Конфуція та ментальну революцію… З огляду на сьогочасну українофобську та мовоненависницьку орду при центральній владі – Конфуція шукаймо у собі. Джерело ж ментальної революції – в усвідомленні мови як меча духовного: "Є такі, що словами, мов мечем прошивають, а язик мудрих гоїть" (Приповідки Соломонові). Мова яко меч – це сила екзистенційна – бо вона є самим життям; сила трансцендентна – бо вона духова за своєю суттю; сила креативна – бо вона творить людину, націю, державу; сила психологічна – бо вона моделює поведінку нації і людини; сила політична – бо вона є владою над людським мисленням, сила – у кожному з нас, що живе з власної мови і ширить її, як світло.
Унікальність і феноменальність української ситуації у тому, що не держава була на сторожі мови, а мова забезпечила собою всі можливості, щоб відродити державу, поневолену впродовж шістьох століть. Теперішня квазідержава кримінальної олігархії московського розливу змагається з озоном нашої землі – українською мовою. Вони приречені – бо законів природи не здолати і приклад цього – історії та особистості різних народів як одержимих змагань свого і чужого.
Що протиставив великий Вук Караджич захлинутій церковнослов\'янщиною Сербії? Він видав у Німеччині 1823–1824 рр. три томи народних сербських пісень – і тим відкрив закриті для сербів скарби простої народної мови. Знаменитий німець Якоб Гримм сказав про нього, що це був "один, одинокий муж… більше визнаний за кордоном, ніж у власній Батьківщині". Понад 60 років тяжкої і впертої боротьби – і проста селянська мова баби Сміяни від Вука Караджича стала державною силою вільної Сербії.
Що протиставили чехи трьохсотлітній німецькій окупації від 1620 до 1918 року? Відомий письменник Мілан Кундера зауважив: "Відродження чехів як нації не заслуга військової сили або політичного таланту. Наріжний камінь тут – могутнє інтелектуальне зусилля, аби відновити літературну чеську мову" [9: 6]. Боротьба чехів за свою тожсамість тривала від часів Яна Гуса, що реформував графіку, правопис і закріпив своїм авторитетом норму літературної мови. Однак чеська і далі зоставалася побутовим засобом спілкування. Але прийшов Йосип Юнгман, який, згадавши приниження себе як носія чеської мови у німецьких гімназіях, – створив монументальний перекладний чотиритомовий чесько-німецький словник, урівнявши у правах мову-загарбницю з поневоленою чеською мовою [10: 94]. Як наслідок, чехи, у жорсткий спосіб позбувшись німців (завантажили у поїзди та відправили на їхню історичну батьківщину), стрімко прогресували. У двадцятих роках ХХ століття вони створили лінгвістичну празьку школу, постулатами якої стали: універсалізм мовних явищ на противагу національному індивідуалізму, позаяк національний мовний індивідуалізм утвердився як аксіоматичне явище; стабільна потужність у сферах функціювання на противагу затраченій силі на їхнє завоювання; перспективна спрямованість на противагу інтравертному спогляданню і сентиментальному замилуванню. Чехи звільнилися від комплексів недовіри і "вічної боротьби" з німцями. "Мова, – як зауважив президент звільненої Чехії Томаш Масарик, – стала найефективніший засобом побудови держави" [2: 32].
Що протиставив Угорській імперії, що поневолила словаків, Антон Бернолак? Наприкінці третини XVIII ст. він перший звернувся до словацького народу із закликом писати словацькою мовою. Саме мова, на його думку, здатна стати тим духовим і водночас матеріяльним чинником, що об\'єднує всіх представників нації. А. Бернолак остаточно зламав тодішню словацьку традицію вживати чужі літературні мови. Він заклав традицію власної літературної мови словаків, створивши прецедент, що мав вплив на всю Славію. Його наступника Людовіта Штура – кодифікатора народної словацької мови – з гордістю та певністю називають творцем словацької національної ідеології [4: 56–57]: для словаків факт ототожнення мовної і національної самосвідомости – аксіоматичний. Вже наприкінці ХХ ст., 1992 року, словацький письменник Владимир Минач писав: "У нас спочатку завжди було слово. І подібно до цього біблійного слова, що стало творенням, словацьке слово найповніше виразило народну волю, було справою понад усі справи... Слово було єдиною зброєю, причиною і наслідком..." [4: 61]. Ці слова письменник промовив після того, як на початку дев\'ятдесятих років ХХ ст. економічна ситуація у Словаччині різко погіршилася, і саме тоді словаки зосередили свої зусилля на вирішенні мовного питання – і як наслідок 1 вересня 1992 року після довгих митарств і домагань у Конституції Словацької Республіки словацькій мові надано статусу державної. Отож, мова, крім національно-інтеграційної, має визначальну державно-інтеграційну функцію.
Що протиставив Австрійській імперії і польським шовіністам Маркіян Шашкевич – той молодий чоловік, що подарував світові тезу: "Замало знати – потрібно переживати"? МОВУ. 12 лютого 1834 року на семінарських урочистостях і 14 жовтня 1936 року у церкві Юра він, молодий студент-семінарист, виголосив вперше промови руською мовою. І повернувся до семінарії, наче витязь із поля битви, – щасливий і великий. Мова і тільки мова робила його собою. Тодішній директор львівської поліції німець Пойман сказав: "У нас по горло клопоту з поляками, а сі дураки хотять воскресити замертво поховану руську народність" [3: 309]. Таке обурливе зізнання слугує за найкраще аргументування суспільно-креативної ролі мови. Поляк І. Сінкевич так описав свої враження від промови Маркіяна Шашкевича 1836 року: "Це розсердило мене так, що пів року я засідався на Шашкевича, щоб кинути його в канаву; якщо він був би загинув у моїх руках, я не уважав би цього за злочин, навпаки, якщо мене й були б повісили за вбивство, я уважав би себе за мученика за святу польську справу, а вбивство за заслугу…" [12: 47–48]. Для українців-перевертнів, двох Левицьких – Михайла, митрополита, і Венедикта, ректора Львівської духовної семінарії і водночас головного цензора з руської мови – підготовка альманаху "Зоря" (1834 р.), що був присвячений руській мові, і вихід у світ альманаху "Русалка Дністрова" (1837 р.) виявилися занадто загрозливими для австрійської імперії. Останній ухвалив рішення про заборону поширювати "Русалку Дністрову". У протоколі допиту Маркіян Шашкевич сформулював головні наміри створення "Русалки Дністрової": "Я випробовував свої сили руською мовою, оскільки це моя рідна мова, яка значно відрізняється від мови церковної і великоросійської (московської), і хотів заложити наріжний камінь для її дальшого розвитку і тим самим зарадити нестачі руської літератури" [3: 94]. Шашкевичів задум висловив і Іван Франко: "В думах їх, а особливо у М. Шашкевича, росли і ясніли далеко ширші замисли: витворити одноцільну, полудневоруську мову і літературу і при їх помочі воскресити цілу полудневоруську націю до нового життя духовного і громадського" [т.29, с.161].
Що протиставив Московській імперії Тарас Шевченко? МОВУ. Не випадково київський генерал-губернатор Антоненков заявив, що: "Из праха Шевченко выродилась целая шайка самых рьяных сепаратистов" [11: 7]. Сам Тарас Шевченко на поліційному допиті відповів: "Вірші мої подобалися, можливо, тому тільки, що по-малоросійському написані" [8: 214]. В його устах "мужицька" мова набула крахоімперної сили: як зауважив Іван Франко, для визволення імперії він зробив більше, ніж десятки визвольних армій… Шевченкова мова стала невідворотною українською реальністю – він спорудив фортецю зі слів, у якій все решта стало вторинним і неминучим: "Тепер уже не мечем наше народне право на вражих твердинях зарубане, не шпаргалами і печатьми супротив лукавства людського стверджене: у тисячах вірних душ українських воно на самому дні заховане і тисячолітніми споминками запечатане… Під корогвом Шевченковим ми ніби вернулись до домівки святої з чужої чужоземщини, і рідна словесность сталась для нас службою Господу правди" [6: 493].
Шевченкова мовна концепція у простій тезі: "…у їх народ і слово і в нас народ і слово" [5: 440] – абсолютне ототожнення мови і народу як головного імперативу і двигуна сущого; аксіоматичне і природне відкидання неприпущенної зверхности над його народом та мовою; нерозуміння будь-якої підлеглости хоча б з огляду на факт лише верховної Божої правди; беззастережна оцінка історичного минулого як непрощенної помилки Хмельницького й українських катів – Єкатєріни, Пєтра, Ніколая I й усієї московщини чи польщини. Національна свобода для нього така природна, як життя. І ціна мови тотожна самому життю. Саме тоді, коли українська історія сягнула мінусово-критичної кульмінації, Тарас Шевченко запропонував країні абсолютний радикалізм і за формою, і за змістом – народну мову. Він безсумнівно, на відміну від своїх попередників, вірив у поневолену Україну: "Німим отверзуться уста, / Прорветься слово, як вода, / І дебрь-пустиня неполита, / Цілющою водою вмита, / Прокинеться…" ("Ісая. Глава 35"). Як зауважив англієць Г. Сетон-Вотсон, "формуванням визнаної української літературної мови завдячуємо йому більше, ніж будь-кому іншому. Вживання цієї мови стало вирішальною стадією у формуванні української національної свідомости"; його творчість започаткувала всю подальшу еволюцію українського націоналізму" [1: 99; 8: 188]. Його творчість створила українців як націю: "…і Слово моє станеться в них силою необоримою… Сотворив я вам Словом своїм вічную пам\'ять, а самих вас учинив собі самому вічною пам\'яттю міждо живими" (П. Куліш про Шевченка).
В умовах колоніяльного поневолення України і належності її Заходу та Сходу до різних імперій мова набувала виразного політичного і державницького характеру і була головним чинником етнічно-національної єдности. Колоніяльний статус України стимулював поляризацію суспільства через одночасну асиміляцію та етнічну націоналізацію. Мова найочевидніше матеріялізувала ці протилежні процеси і невпинно готувала країну до самостійної держави. Одначе вона потребувала двох базових речей для внутрішнього самозбереження: граматичного опрацювання і літературного втілення. Саме це граматичне раціо Галичини і літературне емоціо Великої України були приречені зійтися в одному політичному організмі, аби вивезти націю з тупика історії.
Суть цього блискуче сформулював гарячий і пристрасний П. Куліш: "Отечество собі грунтуймо в ріднім слові: / воно, воно одно від пагуби втече, / піддержить націю на предківській основі…/ хитатимуть її політики вотще ! / Переживе воно дурні вбивання мови; / народам і вікам всю правду прорече"; "Найбільше ж величчє української нації явне з того, що, зоставшись без церковного, політичного, воїнського і наукового передовництва, спромоглась вона видати з себе самобутню літературу. Пам\'ятне бо нам слово московського оракула: що польське повстаннє єсть ніщо, як порівняти його з повстанням літературної України (виділення – авт.). Там, рече, відпала б, може, під лихий час, невеличка провінція в імперії; а тут мужицька мова, ставши літературною, розколе імперію по самій серцевині" [7: 580]. Це перші соціолінгвістичні висновки, в яких мову трактовано як причину і наслідок суспільно-політичного розвитку. Отож, якщо хочемо досягнути свободи, демонструймо силу. Кого мова любить, того вона робить могутнім.
Ірина Фаріон
мої спостереження такі:
зараз куди не плюнь – обов’язково попадеш(розвелось багато) якомусь ЛІБЕРАСТУ в пику
довідка: лібераст, гірше бродячої собаки в 17,5 разів!!!
Подумай тільки: чому в багатонаціональній Російській Федерації не виникає питання мови? Російська державна - і амба!
А чому у нас, в Україні, загалом моноетнічній державі, має бути двуязичіє?
І якщо не буде радикальної протидії - українофоби, використовуючи український лібераліз, який порядком всіх уже "задовбав", доб"ються цього.
Я Гриша – мабуть ти БОГ!?! ..я в ТЕБЕ вірю!
Намалюй гарного плаката(подивимось),або ж - допоможи матеріально б.ласка!
Михалыч – скільки тексту... а де ж про мову? ТВОЄ не в форматі!!!
Виклав би якогось вірша про любов до мови..
А гроші я тобі факсом вишлю!
Мову нужно оберегать! И ни в коем случае не поддаваться ни на какие уловки типа - братства навеки! Это все ЛОЖЬ!!!
Знаете ли вы
украинскую ночь?
Нет,
вы не знаете украинской ночи!
Здесь
небо
от дыма
становится черно?,
и герб
звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой,
удалью
и кровью
Запорожская
бурлила Сечь,
проводов уздой
смирив Днепровье,
Днепр
заставят
на турбины течь.
И Днипро?
по проволокам-усам
электричеством
течёт по корпусам.
Небось, рафинада
и Гоголю надо!
------
Мы знаем,
курит ли,
пьёт ли Чаплин;
мы знаем
Италии безрукие руины;
мы знаем,
как Ду?гласа
галстух краплен…
А что мы знаем
о лице Украины?
Знаний груз
у русского
тощ —
тем, кто рядом,
почёта мало.
Знают вот
украинский борщ,
Знают вот
украинское сало.
И с культуры
поснимали пенку:
кроме
двух
прославленных Тарасов —
Бульбы
и известного Шевченка, —
ничего не выжмешь,
сколько ни старайся.
А если прижмут —
зардеется розой
и выдвинет
аргумент новый:
возьмёт и расскажет
пару курьёзов —
анекдотов
украинской мовы.
Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знамёнах —
лексиконах алых, —
эта мова
величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»
Разве может быть
затрёпанней
да тише
слова
поистасканного
«Слышишь»?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, —
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово «чуешь».
-----
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи.
1926
А взагалі: "Скажи мені хто твій друг і я скажу хто ти".
Це твердження хибне по двом причинам.
По-перше, без Фаріон це вже буде не "Свобода".
По-друге, згiдно статистики, душевнохворих осiб в суспiльствi налiчується 3-5%. Так як кiлькiсть прихильникiв "Свободи" приблизно в цих рамках, то можна стверджувати, що на сьогоднi "Свобода" свiй лiмiт вибрала.
---------------------------
У Латвії 18 лютого відбувся референдум про статус російської мови. Жителям країни пропонувалося виступити за чи проти присвоєння російській мові статусу другої державної. Відповідний законопроект, розроблений товариством "Російська мова".
А нинішнє покоління - Україну! Різниця є?
Нове покоління не бажає бути манкуртом.
перен.- усилия (обычно бесплодные), прилагаемые для достижения чего-либо ?
Просто не люблю нациков, какого бы то ни было разлива.
Цим й займається Ірина Фаріон..
[youtube]хіба пропагувати українське в Україні вважаєш нелогічним?
Цим й займається Ірина Фаріон..[/youtube]
20 лютого 2012, 04:27 Цікаво, кому це НАМ? Кацапам чи жидам?
А ось чому: тих, хто сумнівається, або має російське коріння ви радше предасте анафимі, ніж спробуєте зробити союзниками. А в Україні майже 30 відсотків людей говорить росфійською. А якщо ви й справді хочете зберегти українську мову та культуру, треба гнати Табачника і цей уряд, а з вашими підходами реального рейтингу не наберете. Якихось вам треба інтелектуальніших очільників, або патріотичніших спонсорів.
Не подобається "Свобода" ну так вона не 5 копійок щоб всим подобатись. Можна створити наприклад "Волю" і нехай вона подобається всім і населенню і українцям. Ну а "Свобода" націоналістична партія і вже через це вона має підтримку серед українців.