Частина І

Початок війни та період окупації

"Хто не знає свого минулого,
той не вартий свого майбутнього”

 М.Т. Рильський

Передвоєнні роки були напружені і неспокійні. У повітрі пахло грозою. Спираючись на статтю “Как начиналась война”, що надрукована у газеті “Правда” від 22 червня 1993 року (№ 117), можна стверджувати, що СРСР посилено готувався до війни. Як казав Молотов: “В большой политике внезапностей не бывает». Перед прийняттям рішень на Політбюро ЦК Сталін часто нагадував, що війна неминуча…

На той час сформувалися дві великі тоталітарні системи – СРСР і Німеччина, які хотіли панувати світом, і кожна таємно готувалася до війни. 1 вересня 1939 року нападом на Польщу Німеччина розв'язала ІІ Світову війну, підкорюючи одну за одною держави Європи, набуваючи необхідний військовий досвід, посилюючи свій потенціал. Після цього звернула свої помисли на наші землі.

У колах історичних дослідників інколи побутує цікава думка (яка має свій сенс), що Сталін свідомо спровокував і викликав війну на нашу країну. Йому конче було потрібно, щоб гітлерівська Німеччина не розв'язувала війни проти Великобританії. Тому що з падінням цієї країни та її колоній: Туреччини, Ірану, Іраку з їх багатими нафтовими родовищами, СРСР не зміг би виграти війну вже проти усього світу. Сталін розраховував, що німецькі війська кинуться на нашу слабку оборону (якою, до речі, вона і була), угрузнуть у ній і ми в подальшій війні зможемо їх перемогти.

Німецька розвідка, яка на той час була одною з кращих, добре розуміла військову ситуацію в нашій країні і доповідала у вермахт про стан готовності до війни. Стало ясно, що готовність наших військ буде повною до осені 1942 р., і тоді складно буде розв'язувати війну.

Початок підготовки гітлерівської Німеччини до війни проти СРСР звичайно відносять до середини 1940 року. Але фактично вона розпочалася ще з 1939 року. На нараді з головнокомандуючими різних родів військ 23 листопада 1939 року Гітлер заявив: «Я довго сумнівався, чи не почати з нападу на Схід, а потім уже на Захід… Сталося так, що на найближчі часи випав Схід». 21 липня 1940 року Гітлер дає вказівку командуванню сухопутних військ узятися до розробки оперативної частини плану війни проти СРСР.

У вересні 1940 року – через рік після підписання радянсько-німецького пакту про ненапад – у гітлерівському генштабі був готовий план передислокації військ для агресії проти СРСР. 18 грудня Гітлер підписав Директиву № 21 про операцію під кодовою назвою «Барбаросса» (див. додаток №1). У ньому зазначалося, що “Германські збройні сили в ході короткочасної кампанії повинні бути готові розбити Радянську Росію ще до того, як буде закінчена війна проти Англії!”. Впевнений у силі своєї армії, розраховуючи на блискавичну війну, в серпні 1940 року він заявив: "5 місяців на проведення війни". Генерал Гальдер (начальник штабу сухопутних сил вермахту) в своєму щоденнику писав: «Радянська Росія все одно, що віконне скло – варто тільки вдарити кулаком – і воно розлетиться на шматки».

Берлін, сподіваючись на швидкий кінець війни з Росією, вже планував світове панування. 9 січня 1941 року на нараді у ставці вермахту Гітлер заявив: "Гігантські простори Росії зберігають у собі незлічимі багатства. Німеччина повинна економічно і політично оволодіти цими просторами… Тим самим вона буде мати усі можливості для ведення у майбутньому боротьби проти континентів, тоді більш ніхто не зможе її розгромити. Коли ця операція буде проведена, Європа затаїть дихання".

Готуючи похід проти СРСР, німецьке командування детально розробило не тільки воєнні плани. Воно намагалося визначити долі цілих народів, особливо слов’янських, оголосивши їх нижчою расою. За так званим генеральним планом «Ост» («Схід») вони мали намір протягом 30 років знищити і частково виселити з територій Польщі і західної частини Радянського Союзу близько 31 млн. слов’ян і оселити на цих землях німецьких колоністів.

Напад на СРСР планувалося здійснити 15 травня 1941 року, щоб устигнути взяти Москву до зимових холодів. Однак цьому завадили події на Балканах: 27 березня у Бєлграді стався державний переворот, а це - правий фланг вермахту. Тому було вирішено спочатку підкорити Югославію і Грецію.

До початку червня 1941 року збройні сили Німеччини нараховували більше 8,5 млн. добре навчених солдат і офіцерів. Сухопутні війська, які призначалися для нападу, склали близько 6 млн. чоловік, тобто 214 дивізій. Вони мали 472 600 гармат і мінометів, близько 4,3 тис. танків і штурмових гармат, 4 980 бойових літаків, 192 бойові кораблі.

Фашистське командування забезпечило себе багаторазовою збройною перевагою над силами Червоної Армії на напрямках головних ударів і розраховувало на блискавичну перемогу. Наступ планувалося вести в трьох напрямках і відповідно до цього готувалися три компактні групи армій: північна – група армій “Північ”, яка повинна наступати через Прибалтику на Ленінград; центральна – група армій “Центр” – через Мінськ і Смоленськ на Москву; південна – група армій “Південь” – на Київ, Україну.

Група армій «Південь» дістала завдання силами 6-ї, 17-ї, 11-ї армій, 1-ї танкової групи, а також 3-ї, 4-ї армій румунів і угорського корпусу завдати головного удару з району Любліна в загальному напрямку на Київ, знищити радянські війська, розташовані на захід від Дніпра, захопити переправи у районі Києва і на південь від нього (зокрема Ржищева і Канева), створити вигідні умови для наступу вглиб території України. Для розв’язання цього питання група армії «Південь» мала 57 дивізій і 13 бригад, 15 940 гармат, 1300 літаків.

Головний замисел агресора був у тому, щоб оточити і знищити радянські війська на території між кордоном і лінією Дніпро – Західна Двіна, не давши відступити військам до старих кордонів та в глибину країни, що привело б до поразки Радянського Союзу ще до мобілізації його резервів.

Керівники Радянського Союзу також передбачали війну, і готувалися до неї. 1 вересня 1939 року був прийнятий Закон про загальний військовий обов’язок. Збільшення строку дійсної служби давало можливість різко підвищити якість бойової підготовки військ. З 1940 року наша промисловість була переведена на військові рейки. За даними Г.К.Жукова, напередодні війни у прикордонних округах налічувалося 170 дивізій стрілецьких військ, з січня 1939 по 22 червня 1941 року Червона Армія отримала понад 7 тис. танків, було створено 9 мехкорпусів, 39 637 польових гармат, 52 407 мінометів, а з урахуванням танкових гармат – 92 578, від промисловості було отримано 17 745 бойових літаків, з них 3 719 літаків нового типу. У 1940 році будувалося близько 270 кораблів усіх класів. За 11 місяців 1940 року було спущено на воду 100 міноносців, підводних човнів, тральщиків, торпедних катерів. На 1 січня 1941 року у сухопутних військах, військовій авіації, на флоті, у військах ППО налічувалося 4 200 тис. чоловік.

Читаючи в книзі Гітлера “Майн кампф” про те, що головним завданням його було завоювання простору Радянського Союзу, наші військові у Кремлі не раз ставили питання про необхідність випереджаючого удару по Німеччині. Засліплені уявною силою Червоної Армії, вважаючи, що вона зможе перемогти Німеччину "малою кров'ю" і при тому на її ж території, у нас швидкими темпами готувалися до наступальної війни.

Військова стратегія у передвоєнний період будувалася головним чином на твердженні, що тільки наступальними діями можна розгромити агресора, і що оборона відіграватиме суто допоміжну роль, забезпечуючи наступальним угрупованням досягнення поставлених цілей. Відміталися всі теорії про оборонну тактику, ведення оборонно-наступальної війни (разом з воєначальниками). Для цього посиленими темпами почали створювати десантні війська. До початку війни у них налічувалося близько мільйона чоловік. У країні молодь посилено здавала нормативи на значки ГПО чотирьох ступенів, скрізь працювали авіагуртки, усі плигали з парашутами, бігали, кидали гранати, стріляли. На 1 січня 1941 року у лавах Тсоавіахіму перебувало понад 13 млн. чоловік. Для виробництва парашутів скрізь було поширене шовківництво (було воно і в Каневі) і конярство. У моді тоді була військова доктрина, що кіннота – це мобільний загін, який пройде усі природні перешкоди (як у громадянській війні), що не підтвердилося під час війни. Уся наша ідеологія тих часів була спрямована на те, щоб показати, що наші збройні сили наймогутніші у світі (пригадайте к-ф "Трактористи", тоді всі співали патріотичні пісні: "Если завтра война…", пісню «Все выше…» і т.д.). Повірила цій ідеології і наша військова верхівка. За деякими даними сучасної преси нею був розроблений наступальний план під назвою “Гром”, який передбачав розпочати війну проти Німеччини 6 липня 1941 року і малою кров’ю виграти її за два тижні. І тільки на чужій території. Щоб відрізати Німеччину від її нафтових родовищ, головний удар призначався на Угорщину, з подальшим наступом на Південну Пруссію і виходом до Атлантичного океану. Для цього вздовж наших західних кордонів у Білостоцькому та Львівсько-Чернівецькому виступах відбувалася потужня концентрація радянських військ, там було розміщено все забезпечення цих армій: паливні склади, склади боєприпасів, аеродроми та ін.

Одна за одною падали під кованим німецьким чоботом країни Європи, війна поступово наближалась до наших територій. Розпочалася таємна боротьба розвідок. Німецька розвідка, скориставшись певними якостями Сталіна (його упевненістю у силі СРСР, недовірливістю, підозрілістю), наклепами і фальшивками змогла обезглавити наші військові керівні органи. До того ж наше керівництво, уклавши з агресором договір про мир і дружбу, втратило пильність і вважало, що донесення нашої розвідки з-за кордону про близьку війну між СРСР і Німеччиною є незграбною пропагандою ворожих сил. Вважаючи, що наших резидентів викрито і розвідці підкидають недостовірні матеріали, їх було визвано в СРСР і розстріляно.

22 червня 1941 року о 4 годині ранку фашистська Німеччина без оголошення війни напала на СРСР і почала нищити сконцентровану на кордоні людську силу і техніку, залишивши наші війська без тилового забезпечення. Потрібно сказати, що початок війни наші люди, як і воєначальники, не сприйняли трагічно, про що збереглося немало свідчень. Усі вважали, що наші доблесні війська могутнім ударом швидко переможуть фашистів. Та сувора дійсність перекреслила всі очікування і внесла в душі радянських людей розгубленість.

Німці використали ситуацію, при якій у зв′язку з включенням до складу СРСР Західної України старі прикордонні оборонні лінії були демонтовані, а нові - ще не створені. Це спричинило до того, що наші війська залишилися без укріплених кордонів, що зумовило величезні втрати у живій силі і техніці.

Це була війна небачених масштабів і жорстокості. На всій довжині наших кордонів (від 3000 до 6200 км) фашистська авіація посилено бомбардувала аеродроми, військово-морські бази, залізничні вузли і мости; міста, в тому числі Київ, Одесу, Львів, Житомир, Севастополь. Фашистські війська атакували радянські збройні сили на величезній ділянці фронту – від Білого до Чорного морів. У складі груп армій “Північ”, “Центр” і “Південь” противник увів у дію близько 4300 танків і штурмових гармат. Сухопутні війська підтримувалися 4980 бойовими літаками. Війська вторгнення переважали нашу артилерію майже вдвічі, їх артилерійська тяга в основному була моторизована. У наступі на Україну взяли участь 57 дивізій і 13 корпусів групи армії "Південь" під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта, їм протистояло 80 дивізій Київського та Одеського округів. Героїчний опір прикордонних застав не зміг стримати лавину – 5,5 млн. армію ворога, озброєну новітньою військовою технікою.

З початком війни Указом Президії Верховної Ради СРСР в СРСР і Українській РСР було оголошено військовий стан і мобілізацію військовопідлеглих, які народилися з 1905 по 1918 рік включно.

22 червня була створена Ставка Головного командування військових сил СРСР, а 30 червня вийшла постанова Президії Верховної Ради СРСР, ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР про створення Державного Комітету Оборони під керівництвом Й.В. Сталіна.

Було введено загальну обов’язкову протиповітряну і протихімічну оборону всього дорослого населення від 16 до 60 років.

Відозва Президії Верховної Ради УРСР, Ради Народних Комісарів і ЦК КП(б)У до українського народу

6 липня 1941 р.

Пролетарі всіх країн, єднайтеся!

До українського народу.

Товариші робітники, селяни, інтелігенція великого українсь­кого народу!

Кровожерний ворог напав на нашу землю. У смертельній нена­висті до мирної радянської країни, свободолюбивого нашого на­роду збожеволілий Гітлер кинув свої фашистські банди, щоб пе­ретворити нас на рабів, знищити нашу національну державу, культуру, пограбувати нашу землю і посадити на шию нашого ві­льного народу катів і їх наймитів, німецьких капіталістів, баронів, поміщиків. Кривавий розбійник зазіхає на українську пшеницю, сало, нафту, метал, вугілля, на багатства і добро квітучої Радянсь­кої України. Гітлерівські людожери несуть на своїх штиках ярмо, якого ще не знала історія людства. Жити у вільній Україні або впасти в рабство під ярмом Гітлера - так тепер стоїть питання перед українським народом.

Проклятий ворог віроломним нападом захопив частину нашої рідної України. Це не може налякати наш могутній войовничий народ. Німецьких псів-рицарів рубали мечі воїнів Данила Гали­цького, рубали їх шаблі козаків Богдана Хмельницького; кайзе­рівські полчища знищено в 1918 році. Завжди ми били німець­кого розбійника, а тепер ми навіки відрубаємо йому лапи, залиті кров'ю багатьох народів.

Брати і сестри! Доблесні воїни героїчної Червоної Армії само­віддано відбивають одчайдушні спроби фашистських загарбни­ків просуватися вглиб країни. На смертний бій з найлютішим своїм ворогом піднялася вся Україна разом з братніми народами Радянського Союзу. Почалася наша велика священна Вітчизня­на війна.

Президія Верховної Ради Української РСР, Рада Народних Ко­місарів України, Центральний Комітет Комуністичної партії (бі­льшовиків) України закликають вас, робітники, селяни, інтелі­генція, чинити найжорстокіший опір ворожій навалі. Настав час, коли кожний, не жалкуючи життя, повинен до кінця виконати священний обов'язок перед Батьківщиною, перед своїм народом. Де б не з'явився ворог, - він повинен найти собі могилу. Хай кожна хата і будинок, хай кожне місто і село несуть смерть гі­тлерівським розбійничим зграям.

Відродимо давні традиції українських партизанів, які нещадно знищували в роки громадянської війни німецьких окупантів. На зайнятій ворогом території створюйте кінні і піші партизанські загони, диверсійні групи для боротьби з частинами ворожої ар­мії, висаджуйте в повітря в тилу у ворога мости, дороги, знищуй­те телеграфний і телефонний зв'язок, підпалюйте ліси і склади, громіть обози противника. Створюйте ворогові і його пособникам нестерпні умови, нещадно переслідуйте і знищуйте їх, всі­ма способами зривайте всі заходи ворога.

Колгоспники, робітники радгоспів і МТС! Якщо вашій мі­сцевості загрожує вороже загарбання, - забирайте з собою трактори і автомашини, забирайте з собою худобу і коней. Не лишайте ворогові ні одного кілограма хліба, ні одного літра пального.

Товариші робітники та інтелігенція! Якщо вашому місту загро­жує ворожа навала, - не лишайте нічого цінного ворогові. Все цінне майно, яке не може бути вивезене, повинне безумовно зни­щуватися.

Не легко нам знищувати добро, добуте нашою вільною працею, нашим потом, нашою кров'ю, але ми зобов'язані це зробити в ім'я перемоги, яка вирішує долю українського народу, долі України і всього Радянського Союзу.

Сини і дочки великої України! У всенародній Вітчизняній війні проти фашистських гнобителів нічого не пошкодуємо, щоб подолати ворога, щоб захистити свою честь, свою свободу. Батьківщина вимагає від нас безмежної самовідданості, орга­нізованості, єдності і непохитної згуртованості навколо пар­тії більшовиків... Батьківщина кличе на подвиг у бою, на подвиг у праці.

Наполегливою роботою на виробництві, в колгоспах, у шах­тах, лабораторіях будемо наближати час перемоги над ненавис­ним ворогом. Більше снарядів, гармат, літаків, бомб, танків! Більше провіанту, фуражу!

На підтримку Червоної Армії і Червоного Флоту об'єднуйтесь в могутні полки народного ополчення України! Ідемо в рішучий і побідоносний бій!

Велика наша сила, не зломити її, не зігнути! В морі народно­го гніву потопимо гітлерівську гадину. Цим ми зробимо святе діло - не тільки знищимо небезпеку, яка нависла над нашою країною, а й допоможемо визволенню народів Європи, понево­лених німецьким фашизмом. У своїй священній Вітчизняній війні ми не самотні. Все передове людство - з нами.

Діло наше праве! Перемога буде за нами! Ніколи українці не будуть німецькими рабами!

Вперед! За нашу рідну Україну!

В бій! За Батьківщину, за честь, за свободу!

Голова Президії

Верховної Ради Української РСР М. Гречуха

Голова Ради

Народних Комісарів Української РСР Л. Корнієць

Секретар

Центрального Комітету КП(б)У України М.Хрущов

м.Київ, 6 липня 1941 р. Київський історичний музей, інв. № Г/755, зв'язка 77. Вперше надрукована 7 липня 1941 р.

У перші дні війни Червона Армія була повністю не готова до оборонної війни. Серйозні прорахунки також були допущені Й.В.Сталіним і Генеральним штабом у визначенні головного напрямку удару ворога, за яким помилково вважали наступ на Україну, тоді як згідно плану "Барбаросса" головний удар мала наносити група армій "Центр". Червона Армія на той час була в стадії реорганізації та переозброєння (на озброєнні тоді були трьохлінійки, яких до того ж під час відступу інколи було одна на сім чоловік, пляшки з запальною сумішшю, а в німців – автомат на кожного), з боями відступала вглиб країни.

Непідготовленість до війни збройних сил СРСР була зумовлена ще й тим, що внаслідок сталінських репресій 1937-1938 рр. було практично знищено кращі командні кадри, усе вище командування аж до рівня полків. Репресіям був підданий весь командний склад КОВО. Було знищено: 40 тис. командирів, комісарів – 20 % загальної їх кількості. У результаті до початку війни лише 7% командирів мали вищу освіту, командирами багатьох дивізій ставали лейтенанти, які у кращому випадку повинні були керувати ротою. Ось чому за три тижні фашистські війська повністю розгромили 28 радянських дивізій, було захоплено у полон 3,8 млн. військовополонених, з них – 1,3 млн. українців, втрачено 6 тис. танків, 3,5 тис. літаків, 6,5 тис. гармат.

 Переважаючи у силі, організованості й військовому досвіді, німці робили все, що хотіли: у перші дні війни (у зв′язку з передбаченим наступом) опинилися у руках ворога розміщені занадто близько біля кордонів усі склади з боєприпасами, пальним, військовим майном. Тому що авіація скупчувалася на основних аеродромах, а не польових, у перші години війни на 66 аеродромах було знищено 579 літаків. У тижневій танковій битві (з 23 по 29 червня) у районі Луцьк-Рівне-Дубно-Броди радянські війська втратили більшість своїх танків: з 4201 у них залишилося тільки 737. Німці закидали у наш тил лазутчиків, які перешкоджали відступаючим військам користуватися складами з озброєнням і пальним. Захоплені зненацька, непідготовлені морально і збройно наші війська, де було знаюче командування, де-не-де чинили опір, але все ж німецька армія невпинно просувалася вперед, малими і великими “котлами” охоплювала і розбивала наші військові сили. Як згадував письменник Даниїл Гранін, який воював під Ленінградом, наші війська «драпали, відступали, а потім стримували ворога». Однак у котрий вже раз нашу країну врятувала її територія і народ.

Особливо запеклі бої відбувалися на території України. Після поразки у прикордонних боях радянські війська стали відходити з прикордонної недобудованої «Лінії Молотова» на лінію укріплень старого кордону ("Лінія Сталіна"), яку розпочали будувати ще в кінці 20-х років. Вона нараховувала 10 укріплених районів, збудованих до 1938 року: Коростенський, Новоград-Волинський, Летічевський, Могилів-Ямпольський, Зяславський, Шепетівський, Старокостянтинівський, Остропольський і один з найкращих укріпрайонів - Кам’янець-Подільський. Протяжність їх була 50- 140 км по фронту і в глибину – 1,5- 5 км. Це були монолітні залізобетонні споруди і доти, відстань між якими заповнювалась польовими укріпленнями. Однак зі вступом Західної України до складу СРСР до 1941 року старі укріплення були роззброєні (не вистачало потужностей оборонної промисловості), а прикордонні - недобудовані. Цим і скористалися німецькі війська, які 5 липня зуміли на стику 5-ої і 6-ої радянських армій прорвати нашу оборону і швидкими темпами вийти до Київського укріпленого району. Цей день вважається початком Київської стратегічної оборонної операції, яка тривала 83 дні. Гітлер, упевнений у перемозі, навіть призначив на 21 липня парад на Хрещатику. Однак цим планам не судилося здійснитись. Наступ на Київ був призупинений з втратами німецьких військ понад 100 тис. чоловік.

У перші години після вторгнення німецьких військ Сталін, не чекаючи на такий плин подій, був розгублений. Як пише у своїх спогадах маршал Г. К. Жуков, протягом першого дня він не міг по-справжньому взяти себе в руки, осмислити і твердо керувати подіями. Шок, викликаний нападом ворога, був настільки сильний, що у нього навіть підупала сила голосу, а його розпорядження щодо організації збройної боротьби не завжди відповідали обстановці, що склалася. Ішов час, наші війська, втрачаючи живу силу і техніку, з боями відступали вглиб країни, а Москва мовчала… Тільки через 16 днів народ почув по радіо заклик, повний сили і мужності, стати до безпощадної боротьби з ворогом. Вперше, після скількох голодоморів та репресій і розстрілів, народ почув від нашого вождя теплі слова і мужній заклик до боротьби. Ось його відомий виступ від 8 липня 1941 року, який нарешті прояснив ситуацію, на який радянські люди давно чекали:

“Товарищи! Граждане!

Братья и сестры!

Бойцы нашей армии и флота!

К вам обращаюсь я, друзья мои!

Вероломное военное нападение гитлеровской Германии на нашу родину, начатое 22 июня, - продолжается. Несмотря на героическое сопротивление Красной Армии, несмотря на то, что лучшие дивизии врага и лучшие части его авиации уже разбиты и нашли себе могилу на полях сражения, враг продолжает лезть вперёд, бросая на фронт новые силы. Гитлеровским войскам удалось захватить Литву, значительную часть Латвии, западную часть Белоруссии, часть Западной Украины. Фашистская авиация расширяет районы действия своих бомбардировщиков, подвергая бомбардировкам Мурманск, Оршу, Могилёв, Смоленск, Киев, Одессу, Севастополь. Над нашей родиной нависла серьёзная опасность.

Как могло случиться, что наша славная Красная Армия сдала фашистским войскам ряд наших городов и районов? Неужели немецко-фашистские войска в самом деле являются непобедимыми войсками, как об этом трубят неустанно фашистские хвастливые пропагандисты?

Конечно, нет! История показывает, что непобедимых армий нет и не бывало. Армию Наполеона считали непобедимой, но она была разбита попеременно русскими, английскими, немецкими войсками...

Что касается того, что часть нашей территории оказалась всё же захваченной немецко-фашистскими войсками, то это объясняется главным образом тем, что война фашистской Германии против СССР началась при выгодных условиях для немецких войск и невыгодных для советских войск. Дело в том, что войска Германии, как страны, ведущей войну, были уже целиком отмобилизованы, и 170 дивизий, брошенных Германией против СССР и придвинутых к границам СССР, находились в состоянии полной готовности, ожи­дая лишь сигнала для выступления, тогда как советским войскам нужно было ещё отмобилизоваться и придвинуться к границам. Немалое значение имело здесь и то обстоятельство, что фашистская Германия неожиданно и вероломно нарушила пакт о ненападении, заключённый в 1939 г. между ней и СССР, не считаясь с тем, что она будет признана всем миром стороной нападающей. Понятно, что наша миролюбивая страна, не желая брать на себя инициативу нару­шения пакта, не могла стать на путь веро­ломства.

Могут спросить: как могло случиться, что Советское Правительство пошло на заключение пакта о ненападении с такими вероломными людьми и извергами, как Гитлер и Риббентроп? Не была ли здесь допущена со стороны Советского Прави­тельства ошибка? Конечно, нет! Пакт о ненападении есть пакт о мире между двумя государствами. Именно такой пакт предложила нам Германия в 1939 году. Могло ли Советское Правительство отказаться от такого предложения? Я думаю, что ни одно миролюбивое государство не может отказаться от мирного соглашения с соседней державой, если во главе этой державы стоят даже такие изверги и людоеды, как Гитлер и Риббентроп. И это, ко­нечно, при одном непременном условии - если мирное соглашение не задевает ни прямо, ни косвенно территориальной целостности, независимости и чести миролюбивого государства. Как известно, пакт о ненападении между Германией и СССР является именно таким пактом.

Что выиграли мы, заключив с Германией пакт о ненападении? Мы обеспечили нашей стране мир в течение полутора года и возможность подготов­ки своих сил для отпора, если фашистская Герма­ния рискнула бы напасть на нашу страну вопреки пакту. Это определённый выигрыш для нас и про­игрыш для фашистской Германии.

Что выиграла и что проиграла фашистская Германия, вероломно разорвав пакт и совершив нападение на СССР? Она добилась этим некоторого выигрышного положения для своих войск в тече­ние короткого срока, но она проиграла полити­чески, разоблачив себя в глазах всего мира, как кровавого агрессора. Не может быть сомнения, что этот непродолжительный военный выигрыш для Германии является лишь эпизодом, а громадный по­литический выигрыш для СССР является серьёзным и длительным фактором, на основе которого должны развернуться решительные военные успехи Красной Армии в войне с фашистской Германией…

В силу навязанной нам войны наша страна вступила в смертельную схватку со своим злейшим и коварным врагом - германским фашизмом. Наши войска героически сражаются с врагом, вооружённым до зубов танками и авиацией. Красная Армия и Красный Флот, преодолевая многочисленные трудности, самоотверженно бьются за каждую пядь Советской земли. В бой вступают главные силы Красной Армии, вооружённые тысячами тан­ков и самолётов. Храбрость воинов Красной Армии - беспримерна. Наш отпор врагу крепнет и растёт. Вместе с Красной Армией на защиту Ро­дины подымается весь советский народ.

Что требуется для того, чтобы ликвидировать опасность, нависшую над нашей Родиной, и какие меры нужно принять для того, чтобы разгромить врага?

Прежде всего необходимо, чтобы наши люди, советские люди поняли всю глубину опасности, которая угрожает нашей стране, и отрешились от благодушия, от беспечности, от настроений мирного строительства, вполне понятных в довоенное время, но пагубных в настоящее время, когда война коренным образом изменила положение.

Враг жесток и неумолим. Он ставит своей целью захват наших земель, политых нашим потом, захват нашего хлеба и нашей нефти, добытых нашим тру­дом. Он ставит своей целью восстановление власти помещиков, восстановление царизма, разрушение национальной культуры и национальной государ­ственности русских, украинцев, белорусов, литовцев, латышей, эстонцев, узбеков, татар, молдаван, грузин, армян, азербайджанцев и других свобод­ных народов Советского Союза, их онемечение, их превращение в рабов немецких князей и баро­нов. Дело идёт, таким образом, о жизни и смерти Советского государства, о жизни и смерти наро­дов СССР, о том - быть народам Советского Союза свободными, или впасть в порабощение. Нужно, чтобы советские люди поняли это и перестали быть беззаботными, чтобы они мобилизовали себя и пере­строили всю свою работу на новый, военный лад, не знающий пощады врагу.

Необходимо, далее, чтобы в наших рядах не было места нытикам и трусам, паникёрам и дезерти­рам, чтобы наши люди не знали страха в борьбе и самоотверженно шли на нашу отечественную освободительную войну против фашистских поработителей. Великий Ленин, создавший наше Государство, говорил, что основным качеством совет­ских людей должно быть храбрость, отвага, незнание страха в борьбе, готовность биться вместе с народом против врагов нашей родины. Необходимо, чтобы это великолепное качество большевика стало достоянием миллионов и миллионов Красной Армии, нашего Красного Флота и всех народов Советского Союза.

Мы должны немедленно перестроить всю нашу работу на военный лад, всё подчинив интересам фронта и задачам организации разгрома врага. Народы Советского Союза видят теперь, что гер­манский фашизм неукротим в своей бешеной злобе и ненависти к нашей Родине, обеспечившей всем трудящимся свободный труд и благосостояние. Народы Советского Союза должны подняться на за­щиту своих прав, своей земли против врага.

Красная Армия, Красный Флот и все граждане Советского Союза должны отстаивать каждую пядь советской земли, драться до последней капли крови за наши города и сёла, проявлять смелость, инициативу и смётку, свойственные нашему народу.

Мы должны организовать всестороннюю помощь Красной Армии, обеспечить усиленное пополнение её рядов, обеспечить её снабжение всем необходи­мым, организовать быстрое продвижение транспор­тов с войсками и военными грузами, широкую по­мощь раненым.

Мы должны укрепить тыл Красной Армии, подчинив интересам этого дела всю свою работу, обеспечить усиленную работу всех предприятий, производить больше винтовок, пулемётов, орудий, патронов, снарядов, самолётов, организовать охрану заводов, электростанций, телефонной и телеграфной связи, наладить местную противовоздушную оборону.

Мы должны организовать беспощадную борьбу со всякими дезорганизаторами тыла, дезертирами, паникёрами, распространителями слухов, уничто­жать шпионов, диверсантов, вражеских парашю­тистов, оказывая во всём этом быстрое содействие нашим истребительным батальонам. Нужно иметь в виду, что враг коварен, хитёр, опытен в обмане и распространении ложных слухов. Нужно учиты­вать всё это и не поддаваться на провокации. Нужно немедленно предавать суду Военного Трибунала всех тех, кто своим паникёрством и трусо­стью мешают делу обороны, не взирая на лица.

При вынужденном отходе частей Красной Армии нужно угонять весь подвижной железнодорож­ный состав, не оставлять врагу ни одного паро­воза, ни одного вагона, не оставлять противнику ни килограмма хлеба, ни литра горючего. Колхозники должны угонять весь скот, хлеб сдавать под сохранность государственным органам для вывозки его в тыловые районы. Всё ценное имущество, в том числе цветные металлы, хлеб и горючее, которое не может быть вывезено, должно безусловно уничтожаться.

В занятых врагом районах нужно создавать партизанские отряды, конные и пешие, создавать диверсионные группы для борьбы с частями вра­жеской армии, для разжигания партизанской войны всюду и везде, для взрыва мостов, дорог, порчи телефонной и телеграфной связи, поджога лесов, складов, обозов. В захваченных районах создавать невыносимые условия для врага и всех его пособников, преследовать и уничтожать их на каждом шагу, срывать все их мероприятия.

Войну с фашистской Германией нельзя считать войной обычной. Она является не только войной между двумя армиями. Она является вместе с тем великой войной всего советского народа против немецко-фашистских войск. Целью этой всенародной отечественной войны против фашистских угнетателей является не только ликвидация опасности, нависшей над нашей страной, но и помощь всем народам Европы, стонущим под игом германского фашизма. В этой освободительной войне мы не будем одинокими. В этой великой войне мы будем иметь верных союзников в лице народов Европы и Аме­рики, в том числе в лице германского народа, по­рабощённого гитлеровскими заправилами. Наша война за свободу нашего отечества сольется с борьбой народов Европы и Америки за их независи­мость, за демократические свободы. Это будет единый фронт народов, стоящих за свободу против порабощения и угрозы порабощения со стороны фашистских армий Гитлера. В этой связи историческое выступ­ление премьера Великобритании г. Черчилля о помощи Советскому Союзу и декларация правительства США о готовности оказать помощь нашей стране, которые могут вызвать лишь чувство благодарности в сердцах народов Советского Союза, - являются вполне понятными и показательными.

Товарищи! Наши силы неисчислимы. Зазнав­шийся враг должен будет вскоре убедиться в этом. Вместе с Красной Армией поднимаются многие тысячи рабочих, колхозников, интеллигенции на войну с напавшим врагом. Поднимутся миллионные массы нашего народа. Трудящиеся Москвы и Ленинграда уже приступили к созданию многотысячного народного ополчения на поддержку Красной Армии. В каждом городе, которому угрожает опасность нашествия врага, мы должны создать такое народ­ное ополчение, поднять на борьбу всех трудящихся, чтобы своей грудью защищать свою свободу, свою честь, свою родину - в нашей отечественной войне с германским фашизмом.

В целях быстрой мобилизации всех сил народов СССР, для проведения отпора врагу, вероломно напавшему на нашу родину, - создан Государствен­ный Комитет Обороны, в руках которого теперь сосредоточена вся полнота власти в государстве. Государственный Комитет Обороны приступил к своей работе и призывает весь народ сплотиться вокруг партии Ленина-Сталина, вокруг Советского Правительства для самоотверженной под­держки Красной Армии и Красного Флота, для раз­грома врага, для победы.

Все наши силы - на поддержку нашей героиче­ской Красной Армии, нашего славного Красного Флота!

Все силы народа - на разгром врага!

Вперёд, за нашу победу!”

Війна в Україні

З початком бойових дій вся Україна стала ареною жорстоких боїв. Хоч загалом війська ворога поступалися радянським військам чисельно, але на напрямках головного удару ворог мав перевагу. За перші три тижні війни німецькі війська, розвиваючи значний військовий успіх, проникли вглиб наших територій на північно-західному напрямі на 450 – 500 км, на західному – на 450- 600 км, на південно-західному - на 300 – 350 км. Розгубленість і безладдя панували скрізь.

З перших днів війни у боротьбу включилася німецька пропаганда. Скрізь над нашими військами, в тому числі і в Каневі, гітлерівська авіація розкидала листівки-перепустки (аусвайси), по яких наші солдати могли здатися у полон. Наведу одну з таких перепусток, представлену жителем Канева Мазуркевичем В.К., яка збереглася у його сім’ї до нашого часу. Нині вона знаходиться у Канівському музеї ветеранів Великої Вітчизняної війни. Ось її зміст:

“Русские бойцы, политруки, командиры!

Свыше 2 500 000 ваших товарищей находятся у нас в плену. Больше 2 500 000 храбрых русских бойцов лежат мертвыми на полях сражений, 13 000 самолетов, 18 000 орудий, 16 000 танков, несметное количество военного снаряжения уничтожено. Двадцать лет изнывал и голодал русский рабочий и крестьянин, чтобы создать это вооружение, с которым большевики намеревались напасть на мирную Европу.

Жидовско-коммунистическое заблуждение Ленина, которым он хотел осчастливить весь мир - рухнуло.

Вся Европа сражается вместе с нами, но не против русского крестьянина и рабочего, а против малочисленной, руководимой жидами, группы помешанных, которые внушали вам, что коммунизм разрешит социальные проблемы и осчастливит весь мир.

Все народы мира считают коммунизм сумасшествием.

Финляндия, Дания, Голландия, Франция, Италия, Норвегия, Румыния, Испания. Болгария, Словакия и Венгрия посылают нам добровольцев, чтобы ликвидировать большевизм и даровать земле спокойствие и мир.

Даже Англия и Америка не желают коммунизма у себя, хотя они используют вас для своих капиталистических целей.

Вам было воспрещено выезжать из вашего «коммунистического рая», где в течении двадцати лет НКВД зверски умертвило миллионы людей.

Вы не могли отдать себе отчета, как свободно и хорошо живут рабо­чие и крестьяне в других странах.

Переходите к нам и вы убедитесь сами, как хорошо живут другие народы.

Мы вас встретим как друзей и вместе с вами построим новую свободную Европу.

Наши войска везде разбили Красную Армию.

Ленинград разрушен и ему грозит полное уничтожение, так как Сталин взрывает и сжигает все оставляемые города и деревни.

Киев, Минск, Смоленск и вся Приднепровская область уже в наших руках. Наши войска неудержимо продвигаются на восток.

В величайшем историческом сражении от 15 до 25 сентября в районе Киев-Днепропетровск-Полтава-Белополье уничтожено целиком 50 совет­ских дивизий, причем взято в плен 665 000 чел., а несколько сот тысяч бойцов пало, среди них ген. полковник Кривонос - главком Юго-Западного фронта и штаба 5-й и 21-й армий.

Ваш маршал Буденный окончательно разбит и таинственно исчез.

Тимошенко потерял голову и наказал расстрелять 10 гене­ралов. Почему?

Потому что они были против дальнейшего бессмысленного избиения своих храбрых бойцов.

Ваше командование никуда не годно.

Ваше оружие уступает нашему.

Наши большие победы сломили сопротивление ваших армий! Теперь ваша очередь!

Ваши немногие боеспособные дивизии составлены из остатков разбитых полков или пополнены плохо обученными резервами. Против нашего непобедимого оружия гонят стариков и 16-летних детей.

 Против вас сражается лучшая армия мира.

Вы беззащитны; мы не хотим убивать вас!

Сохраняйте ваши жизни для лучшего будущего вас и ваших близких.

Перебегайте к нам и вы спасете свою жизнь!

Не допускайте, чтобы вас превращали в «пушечное мясо». Каждый человек имеет право на жизнь!

Пустые лживые обещания ваших вождей не спасут вас.

ПЕРЕБЕГАЙТЕ! ТОРОПИТЕСЬ! ЗАВТРА БУДЕТ СЛИШКОМ ПОЗДНО.

ПРОПУСК
ДЛЯ ПЕРЕХОДА НА СТОРОНУ НЕМЦЕВ

Этот пропуск действителен, как и каждая другая германская листовка, для неограниченного числа бойцов, командиров и политруков РККА, которые хотят перейти на сторону немцев. Все германские офицеры и бойцы обязаны хорошо обращаться с перебежчиками, кормить их и дать им работу до конца войны.

СОХРАНИ ПРОПУСК ! ОН СПАСЕТ ТЕБЕ ЖИЗНЬ!

Розкидали й такі листівки: "Германія навчить Америку воювати, Англію - торгувати, а Росію – молитися Богу".

До нас дійшли розпорядження й накази, що дають уявлення про офіційну політику третього рейху під час війни з СРСР. “Завдання пропаганди полягає в тому, щоб показати німецькому народу, що більшовизм - його смертельний ворог, і переконати увесь світ, що він ворог усіх народів і націй”, - зазначається в циркулярі Геббельса.

За три тижні війни ворог також зазнав величезних втрат у живій силі і бойовій техніці. За даними, які наводить фашистський генерал Гальдер, на радянсько-німецькому фронті гітлерівці втратили по­над 100 тисяч солдат і 41 відсоток усіх танків. З 22 червня по 5 липня авіація ворога втратила понад 800 літаків. Гітлерівське командування переконалось, що війну проти Радянського Союзу через запеклість і силу опору Червоної Армії не можна аж ніяк порівняти з війною, яку фашистська Німеччина вела на Заході.

Через те, що у наших військах воювало 80% сільського населення, яке пережило колективізацію і розкуркулення, голодомори 21-го і 33-го року, репресії, це було однією з причин масової здачі у полон наших солдат, які залишилися без командування, без збройної підтримки.

Як переказують фронтовики, щоб призупинити відступ, у військах поширилися чутки, що Сталін після війни віддасть землю селянам. 16 липня Ставка Верховного Головного командування Червоної Армії видала наказ («Самовільне залишення поля битви»), який мав декілька складів злочину і передбачав відповідальність у формі вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна. Сталін поспішив юридично оформити своє ставлення до військовополонених наказом № 270 від 16 серпня 1941 року. У цій спеціальній постанові було записано:

«1. Командирів і політпрацівників, які під час бою здаються в полон ворогу, тих, хто зриває під час бою знаки відмінності і здається в полон, вважати злісним дезертиром, їхні сім′ї арештовувати, як сім′ї порушників присяги і зрадників Батьківщини. Розстрілювати на місці, також, дезертирів.

2. Тим, хто потрапив у оточення, - битися до останньої можливості, прориватися до своїх через тили ворожих військ, берегти матеріальну частину як зіницю ока. А тих, хто надасть перевагу полону – знищувати всіма засобами, а сім′ї таких червоноармійців позбавляти державної допомоги.

3. Активніше висувати сміливих і мужніх людей.

Наказ зачитати у всіх ротах, ескадрильях і батареях.

Серпень 1941  Й.В. Сталін».

Цей наказ залишав мільйонам військовослужбовців тільки одне право – на самогубство. 24 серпня 1942 року ДКО вважав необхідним ще раз повернутися до цього питання і прийняв постанову «Про членів сімей зрадників Батьківщини», в якій говорилось: «Встановити, що повнолітні члени сімей осіб (військовослужбовців та цивільних), засуджених до вищої міри покарання згідно ст. 58-1 КК за шпигунство на користь Німеччини та інших країн, що воюють із нами, за перехід на сторону ворога, зрадництво або сприяння німецьким окупантам… підлягають арешту та засланню в окремі місця СРСР на строк до 5 років».

Ще й досі в спецсховищах зберігається текст радянського таємного наказу від 29 грудня 1941 про обов’язкову держперевірку всіх, хто визволився з полону, в армійських збірно-пересильних пунктах і спецтаборах НКВС. У 1956-му всі справи колишніх бранців, котрі вважалися “зрадниками батьківщини”, були переглянуті. Більшість із них реабілітовано, проте цей процес розтягнувся на десятки повоєнних років.

Війна жорстоко зачепила усі верстви населення нашої країни: від пересічного жителя до найвищих ешелонів влади. 16 липня під Вітебськом потрапив у полон син Сталіна, командир батареї Яків Джугашвілі. Німецька верхівка використала це для деморалізації як його самого, так і бійців у оточеннях. У розміщення наших військ були розкидані листівки. По репродукторах передавали: «Внимание! Внимание! Немецкое командование имеет честь сообщить вам, что сын Сталина, главы Советского государства, Яков, добровольно сдавшийся в плен, с помощью листовки обратился с призывом к своим соотечественникам, советским бойцам, чтобы они последовали его примеру, прекращали братоубийственную войну, бросали оружие, переходили на сторону немцев и вступали в ряды Русской освободительной армии…»

І знову, перед відступом наших військ, як 1937 року, закрутилася машина репресій. Особливу “активність” під час евакуації виявив НКВС. Підозрюючи у зраді кожного, хто ухилявся від переселення, він арештував і стратив величезну кількість людей. Тих, хто мав відсидіти ув'язнення понад три роки, розстрілювали, щоб не залишати у тилу ніяких “антирадянських елементів”, потенційно корисних німцям. У районах, що могли стати ареною бойових дій, за наперед заготовленими списками розпочалися нові репресії "неблагонадійних". Блискавично фабрикувалися нові звинувачення, і невдовзі військові трибунали запрацювали на повну потужність. В'язнів не просто розстрілювали, їх мордували. У Самарській тюрмі в 1941 році в'язнів годували людським м'ясом. Сотні їх гинули у тюрмах Львова, Києва, Харкова та інших. У Луцькій тюрмі було "знешкоджено" 3 тис., у Кіровоградській – 12 тис. осіб. Загальна кількість жертв у цей період становила 50 тис. осіб. Серед загиблих – відомі представники української інтелігенції артисти М.Донець та І.Юхименко, поет В.Свідзінський, професори К. Студинський, П. Франко та багато інших. Не дивно, що після голодомору, репресій певна частина українського населення прихильно ставилася до німецької армії.

Взагалі у воєнний період український народ пережив чотири хвилі розстрілів. Перша – це розстріли НКВС ненадійних «елементів» під час відступу радянських військ, «щоб не дісталися німцям», про що описувалося вище.

 Друга – розстріли німецькою владою євреїв, циган, комісарів, комуністів та активістів, а також червоноармійців під час встановлення окупаційного режиму. Вони відбувалися з метою очистити суспільство від «комуністичної зарази». Гітлерівська верхівка цілком повторила те, що зробила комуністична верхівка, коли встановлювала у двадцятих роках радянську владу – фізично винищувала людей і атрибути старої влади. Протягом окупації німецька влада постійно боролася проти підпілля і партизан, розстрілювала їх сім’ї.

Третя хвиля – розстріл чоловічого населення під час відступу німецьких військ - «щоб не воювали проти німців».

Четверта хвиля розстрілів відбулася під час і після визволення України від окупантів. Під час наступу наших військ військове керівництво кидало в бій неозброєними тих, хто залишався на окупованій території з 1941 року, вважаючи їх дизертирами. Поряд з ними посилали під німецькі кулемети неозброєних і ненавчених молодих хлопчиків, яким виповнилося 18. Як казав Жуков: «Все хохлы предатели, какая разница помрут они во время боев или в Сибири…». А після визволення на місцях виявляли і розстрілювали поліцаїв, осуджували тих, хто допомагав чи брав активну участь у діяльності німецької влади. Усе це відбувалося при допомозі населення, яке в усіх випадках було головним інформатором тих сил, які приходили на зміну. Так ми влаштовані… Знищували тих, хто повернувся із концтаборів, а також остарбайтерів, вважаючи, що той хто був убитий – «поліг смертю хоробрих», а той хто вижив – зрадник…

Готуючись до війни, використовуючи численні жертви на Україні від панування радянської влади, гітлерівське командування надіялось розіграти “українську карту”. Передбачаючи вороже ставлення до комуністичного режиму Західної України, нацистське керівництво розглядало два варіанти розвитку подій. Перший передбачав створення “самостійної” Української держави під протекторатом Німеччини для об'єднання зусиль у боротьбі проти Кремля. Другий – використання антибільшовицьких настроїв і створення ще до війни українського збройного об'єднання “Легіон українських націоналістів”, який мав два підрозділи під назвами “Нахтігаль” і “Роланд”. Вони повинні були використовуватись для диверсійних цілей проти СРСР. Гітлерівська верхівка вбачала в ньому серцевину майбутньої української армії, яку також передбачалося використати у бойових діях проти СРСР. На початку це виявилося у завоюванні на свій бік союзників у Центральній Європі. Гітлер підтримав домагання закарпатських українців про утворення в 1939 році автономії Закарпаття у складі Чехословаччини (Карпатська Русь). Саме в серпні 1939 року західноукраїнські землі опинилися в епіцентрі європейської політики і, насамперед, міжнародних відносин СРСР та Німеччини.

В політичному відношенні в планах німецького командування Україні відводилася своєрідна роль. В «Меморандумі про мету агресії і методи встановлення панування на окупованих радянських територіях» від 2 квітня 1941 року сказано, що політичною лінією фашистів щодо України, яка в «меморандумі» називається крайньою областю, було заохочення стремлінь до національної незалежності аж до потенційного створення власної державності – або на Україні як такій, або в об’єднанні з Донською областю і Кавказом. Це об’єднання склало б Чорноморський союз, якому належало постійно загрожувати Москві і прикривати великогерманський простір зі сходу.

Однак події розвивалися не так, як передбачалось. 30 червня 1941 р. ОУН (р) при підтримці “Нахтігалю” проголосив у Львові відновлення Української самостійної держави. Там же було створено уряд на чолі з Я. Стецьком. Німецьке керівництво на цей Акт від 30 червня прореагувало вороже. Йому не потрібна була вільна Україна. С. Бандеру і Й.Стецька було викликано до Берліна і наказано негайно скасувати цей Акт. Після відмови їх і понад 300 членів ОУН (р) за наказом Гітлера було заарештовано і більшість з них розстріляно. Це поклало початок боротьби ОУН (р) на три фронти – проти поляків, фашистів і проти «комуняк».

Йшли дні й тижні. Війна просувалася вглиб нашої території. Оговтавшись від раптовості нападу, запрацювала Ставка Верховного Головнокомандування. Перед нею постали складні завдання – евакуювати заводи і створити в тилу потужне оборонне виробництво, міцну оборону і затяжними боями знекровити німецькі війська. На фронтах усе поступово почало змінюватися організованим відступом. Червона Армія чинила мужній опір, зриваючи наміри ворога на блискавичну війну і, незважаючи на тяжкі втрати, на своїх помилках вчилася воювати. З 1054 тодішніх генералів стали виділятися вольові і винахідливі полководці. З великою впертістю, умінням і відвагою билися на українському напрямку 5-а армія під командуванням генерала М.І.Потапова, 26-а армія генерала Ф.Я.Костенка, 6-а армія І.М. Музиченька та ін.

Гітлерівці добре знали ціну України, її працьовитим людям. Знали, що напередодні війни Радянській Україні належало значне місце у виробництві промислової та сільськогосподарської продукції СРСР. Так, в 1940 році вона давала 64,7 відсотка загальної виплавки чавуну, 48,8 – сталі, 67,6 – залізної руди, 50,5 – вугілля, 74,4 – коксу, 27,5 – електроенергії, 73,4 – магістральних паровозів, 48,8 – сільськогосподарських машин, 31,3 - мінеральних добрив, 67,5 – металургійного устаткування, 70 – цукру. На той час Україна була головною житницею Радянського Союзу.

Через чотири місяці від початку вторгнення, до кінця листопада 1941 року, ворог окупував Прибалтику, Білорусію, Молдавію, ряд областей Росії і майже всю Україну. До грудня 1941 року він контролював близько 80 млн. населення, або 42 відсотки населення Радянського Союзу і велику частину його потенціалу.

Захоплення України для німців мало особливо важливе значення. Вони намагалися позбавити Радянський Союз значної української промислової і сільськогосподарської бази і водночас підкріпити свою економіку криворізькою рудою, донецьким вугіллям, нікопольським марганцем і українським хлібом, що на їхню думку поставило б країну на грань краху. Зі стратегічної точки зору захоплення України забезпечувало підтримку з півдня центрального угруповання німецьких військ, перед яким стояло головне завдання – захопити Москву.

Читати далі