Коментар на статтю "Володимира" - Патріотизм і Націоналізм

Цікава пропозиція «бачити думаючих людей які зібралися не стібатися (гумор доречний) та ображати один одного, а думати про мету людського життя, обговорювати своє бачення суспільних проблем та їх рішення, як в нашому місті так і в державі».

Цілком підтримую цю слушну думку пана Володимира, який для зразку приводить розшифровку  радіо передач «Религиозная энциклопедия» (Радио России). Спільній проект «Радио России» и Русской Православной Церкви.

Секретар Ученого совета, доцент Московскої Духовної Академії протоієрей Павел Великанов своїми високопарними повчальними гаслами намагається переконати слухачів у тому, що загрозу  цим цілком прийнятним нам поняттям несе західний спосіб життя, свідомо оминаючи те, що споживацькі інстинкти Заходу чи американського способу життя наскільки глибоко проникли в саму правлячу і церковну верхівки як Росії, так і України, що стає безглуздям його призиви: «Мы уже не чувствуем себя участниками великого дела, в котором всех нас объединяет страна, и ради которого, если потребуется, стоит принести в жертву не только свои частные интересы, но и саму жизнь».

Знайдіть, будь ласка такого патріота чи націоналіста, який би захотів ціною свого життя захищати кілька десятків резиденцій Путіна, Патріарха Кіріла чи наших можновладців, їхні розкішні літаки, яхти чи офшорні мільярдні рахунки?

Поки-що, на жаль, керманичі наших країн засліплені процесами, які діяли в періоди дикого капіталізму – накопичення капіталу. Вони стали рабами своїх споживацьких і «хватальних» інстинктів. Не відрізняється від світської еліти і церковна. Без крутого джипа чи «мерса», заміського замку чи розкішної міської квартири не побачимо ми, раби Божі, вище керівництво наших церковних ієрархів.

Шкода, що перші пориви наших душ після звільнення від комуністичної ідеології, коли релігія почала своє повне домінування над нею, коли почали відбудовуватися храми Божі, коли люди перестали відкрито боятися справляти свої духовні потреби, у нас почали з’являтися такі собі церковні олігархи і синдикати, які із віри в Бога почали викачувати і тепер викачують із своїх, все більше бідніючих, вірян шалені кошти на обладнання побуту і повсякденного життя власного і свого близького оточення, найсучаснішими дороговартісними іграшками, перерахованими вище. А де ж тоді самопожертва для убогих і бідних та аскетизм вищого монашеского чину, таких як Патріарх Кіріл та «иже с ним»?

Тепер скажіть, на милість, кому сьогодні вигідний патріотизм ціною свого життя?

Я не торкаюся теми боротьби за віковічні цінності людства: свободу, віру (без накопичення капіталу), право на цивілізоване життя та інше. Це тема окремого допису. Я просто реагую на пафосну передачу одного із церковних догматиків (без підтексту).

Продовжимо далі.

Павел Великанов приводить такі чудові слова, за які наші патріоти чи націоналісти ішли на ешафот: «Самоутверждение одной цивилизации за счет вытеснения всех уникальных проявлений других культур ведет к неминуемой экологической катастрофе человечества, к деформации духовного облика людей. Ведь существование народов как самостоятельных, самобытных общностей — не просто культурно-исторический факт, но и великая духовно-религиозная тайна, связанная с волей Всевышнего, свершившейся после вавилонского столпотворения»… «И для того, чтобы внести свою лепту в общемировую культуру, нужно прежде всего быть собой, принадлежать к своему народу, к своей духовной и культурной традиции».

 Чому ж тоді кинуті такі шалені кошти на «розкрутки» нових програм знищення народів Росії, Білорусії і України, втискуючи їх в залізні рамки «русского міра»? Чому проводяться масові заходи із численними порушеннями прав людини (залученнями без їхньої згоди визначних людей України, Росії і навіть Сполучених Штатів Америки?) щодо проведення міфічного референдуму для об’єднання в єдину спільноту де, звичайно, буде домінувати і приймати рішення за всіх «Велікая Рассія»?

А як чудово завершує свою передачу «Секретарь Ученого совета, доцент Московской Духовной Академіи протоиерей Павел Великанов»: говорячи, ніби забиваючи цвяхи: «Итак, подлинное обретение себя невозможно без осознания причастности к своему народу, его исторической судьбе и высшим проявлениям культуры, запечатленным в общественных и политических традициях, в художественном творчестве, в нравственных идеалах, а прежде всего — в религиозных святынях и верованиях. Не в бессмысленном самоутверждении и накоплении материальных богатств, которые сами по себе приносят лишь деморализацию и слабость, а в хранении преемственности со своими духовными истоками, в приверженности высокой национальной идее заключается единственный секрет жизненной силы и культурной самобытности; гарантия того, что у народа есть будуще».

Якщо це власна думка отця Павла, то це, на мою думку, патріотично і націоналістично. А якщо це воля його владної верхівки, то чому ж тоді нищиться українська мова, ліквідовуються українські школи насаджується насильницькими методами ( як і за Петра І, Катерини ІІ, Радянського Союзу) русифікація України. Чому на в Україні все зростаючими темпами зменшується кількість українських книжок? Ці  та інші загарбницькі заходи і зусилля наших «кровних старших братів (чомусь забувають історію, що Київська Русь існувала ще з тих часів, коли Москви ще не існувало)»  в Україні весь час приводять до того, що все менше українців мають можливості вивчати свою рідну мову?

Чи це не замаскований геноцид українського народу, скритний, повзучий, а тому і найбільш небезпечний.

Ось вам і подвійний підхід до таких визначальних понять – патріотизм і націоналізм. Підхід суто російський, який на державному рівні діє і сповідує абсолютно протилежні поняття. Це мені нагадує щось таке – нам (владній і церковній еліті) багатства і привілеї, а вам (смердам і черні) патріотизм і жертовність для захисту наших, украдених у вас матеріальних і духовних благ.

Отож думайте і оцінюйте. Цікава тема!