Меморіальна спадщина Канівщини: родина Деркачів

У серпні цьго року минула 145-та річниця від дня смерті Льва Павловича Деркача –засідателя земського суду в Золотоноші, учасника війни з Наполеоном, товариша М.В.Гоголя і Т.Г.Шевчанка та 15 листопада виповнюється 183 роки від дня народження доньки Льва Деркача Марії Шуліченко-Єщенко – засновниці сушківської школи, видатної благодійниці нашого краю. Останки цих діячів покояться в родинному пантеоні на сільському цвинтарі в Сушках.

У своїй історичній праці «Бубновская сотня», що була вперше опублікована у 1848-1849 роках, М.Максимович пише: «Из товариства Бубновской сотни в первой половине прошлого столетия возникли три старшинських рода, имевшие право считаться здешним коренным панством: Деркачи, Прохоровичи и Осиповские». В нагороду за службу і шведський полон універсалом гетьмана Івана Мазепи від 20 квітня 1708 року сотник Денис Деркач отримав село Сушки. Але у тому ж році він помер у чині полкового осавула. Гетьман Іван Скоропадський універсалом від 2 червня 1716 року передав село у спадкове володіння вдові небіжчика Агафії з синами Іваном, Федором та Андрієм. Згодом Павло Андрійович Деркач стане чоловіком Анастасії Базилевич, правнуки Пелагеї Лизогуб, що була двоюрідною сестрою Семена Лизогуба – внука гетьмана І.Скоропадського.

За часів Михайла Максимовича в Сушках, як пише він далі: «и теперь живёт правнук Дениса, внук Андрея Лев Павлович Деркач, который в войну двенадцатого года козаковал на берегах Рейна и при отставке награждён чином коллежского секретаря. С той поры наслаждается он благополучным миром в кругу своего семейства. Из его коморы (точно такой, какую описал Гоголь в «Старосветских помещиках») получил я в подлиннике вышеприведённые универсалы и несколько других старинных записей».

Ось козацька родина Деркачів похованих на сушківському цвинтарі: Лев Павлович (1780-10.08.1867), Катерина Іванівна (1789-13.11.1864), їхні сини Петро (1817-2.4.1887) та Микола (1822-3.3.1895) обидва підполковники, доньки Анна (6.9.1817-1.4.1902), Олександра (18.8.1819-27.09.1888) та Марія Шуліченко-Єщенко (померла після 1900 року). В текстах зазначено: «Здесь погребён / погребена дворянин / дворянка». Як відмічає М.Максимович «…в войсковой старшине заключалось тогда и из неё определилось потом нынешнее дворянство малороссийское». Остання, Марія Львівна народилася у 1828 році в Сушках. Залишившись вдовою вона переселилася із хутора неподалік Золотоноші до рідного села. Не маючи дітей, Марія Шуліченко-Єщенко відшкодувала велику садибу в 1, 5 десятин під будівництво школи, обладнавши її меблями та закупивши підручники. Згодом, вона пожертвувала для потреб закладу 16 десятин лугової землі, а також надавала фінансову підтримку сушківській церкві. Загальна сума її благодійної діяльності склала 12 тисяч карбованців.

По лінії матері Лев Деркач був правнуком Євдокії Стефанівни Томари. Племінник Євдокії, переяславський поміщик Стефан Томара у 1753 році запросив вихователем до свого сина Василя кращого студента Київської академії Григорія Сковороду, який більше п’яти років прожив у сім’ї Томар. Василевий син Степан Томара отримав у спадок від діда землі у Сушках і Прохорівці які потім дісталися Степану Гайворонському, чоловікові його сестри Ганни. Степан оселився в гаю під горою де сьогодні знаходиться сільське кладовище і стояла церква, за переказами, описана Гоголем у повісті «Вій». На горі мешкав у своїй садибі Іван Максимович. Саме там, на Михайловій горі під віковічним дубом любив відпочивати Тарас Шевченко коли навідувався до свого друга Михайла Максимовича. 

Дід Євдокії Томари Яків Лизогуб мав брата Семена, онука якого Тетяна Семенівна приходилася бабусею М.В.Гоголю. Її маєток знаходився в селі Келеберда, що поряд із Прохорівкою та Сушками. Садиба Лизогубів залишилася у спадок батькам письменника. У гоголівській повісті «Майська ніч, або утоплена» введено персонаж – «комиссар, отставной поручик Козьма Деркач-Дришпановский». Комісар вирішує питання адміністративно-наказного характеру, що проводить відповідну паралель із комісаром полковим канівським у 1730 році Андрієм Денисовичем Деркачем та його сином Павлом, губернським реєстратором у 1784-1790 роках. Саме в той період розгортається фантастичний сюжет повісті.

Євдокія Стефанівна вийшла заміж за Петра Базилевича, брат якого Федір був дідом Івана Максимовича. Його внуки Катерина – дружина Льва Павловича Деркача, похованих в Сушках та Олександр, батько Михайла Олександровича Максимовича, похованого на Михайловій горі в Прохорівці.

Таким чином, своїм шлюбом Лев Деркач і Катерина Максимович поріднили через переяславських Томар і канівських Лизогубів двох видатних культурних діячів – М.А. Максимовича та М.В.Гоголя. Також, Лев Павлович у восьмому поколінні приходився нащадком гетьману Петру Дорошенку по лінії його доньки Любові. Чоловік Любові Петрівни Юхим був сином Якова Лизогуба, полковника канівського у 1666-1669 роках.

Під час гостини у Максимовичів у 1859 р. з родиною Деркачів заприятелював і Тарас Шевченко. В листі до Максимовічів 9.10.1859 поет пише: «…поклоніться низенько од мене старим Деркачам…». У 1860 році Шевченко надіслав їм останнє видання «Кобзаря» з дарчим написом: «Льву Павловичу Деркачу з дітками і внучатами на вспомин. Тарас Шевченко». У березні того року М.Максимович пише Т.Шевченку, що його сім’я «і старий Деркач Лев Павлович, получили по книзі «Кобзаря» Вашого з надписом руки Вашої власної і з приложенієм Вашої персони, і були ми тому дуже раді, і Вам за те сердечне дякуєм, сподіваючись, що і Вас самих побачимо знову на побережжю нашому і в сьогорочнеє літо».

Одним із напрямків у розвитку генеалогічного туризму мають бути дослідження родовідних джерел як форми залучення місцевих громад до вивчення минулого краю, міста, села а також походження топонімічних назв і прізвищ. Дана робота дала б можливість проводити тематичні виставки присвячені окремим родинам, що залишили помітний слід в історії краю, долучати представників цих родів до розшуку та упорядкуванню могил і меморіальних пам’яток як в Україні так і за кордоном.

Костянтин Андрієнко,

міський відділ культури і туризму